Люди на цій землі споконвіку казали “авжеж”, а не “конечно”

Чому я перейшла на українську мову.

Я знаю двох своїх предків у сьомому поколінні. Данило і Демид (це десь 1780 – 1790 роки народження). У нас в роду є слова, які ми вживаємо з покоління в покоління. Мій прадід, наприклад, говорив “авжеж” і “гаразд”. І я впевнена, ці слова він почув від своїх предків. Саме так це було у нас в роду. У моїх предків і людей, які жили поруч з ними, народилося (з якихось незрозумілих нам причин), що безсумнівна згода – це “авжеж”, а не “конечно”. І десь в мені є розуміння і прийняття цього, адже це мої предки. Якби не було насильства над моєю родиною, я б теж від народження так говорила.

Мова впливає на людину тому, що за нею стоїть культура, історія і традиції, які йдуть углиб століть. Мова є провідником до цих скарбів.

Це може відчути кожен, хто спробує перейти на українську, зануритися в її культуру та порівняти свої відчуття.

Люди, які жили на цій землі споконвіку казали “авжеж”, а не “конечно”. І на це є свої причини

Нав’язану нам окупантом мову народив хтось інший. І культуру, і історію, яку ми чомусь вчили у школі. Це не наше. Саме тому я відчуваю потребу відновити справедливість.

Чому я повинна робити те, що колись окупант силою змусив робити моїх рідних? Чому йому досі дозволено господарювати в долі моєї родини і моїй власній? Колись у моєї сім’ї (тобто у мене) не було сил йому опиратися, але зараз я можу це зробити за всю мою родину.

По сучасних подіях дуже добре видно, якщо зло залишається безкарним, воно відновлюється і розростається. Тому навіть давнє зло повинно отримати відсіч. Моя відсіч буде і такою в тому числі.

Наталя Ляшенко, ІЦ “Майдан Моніторинг”

Ілюстрація: Ольга Кваша