Помер колишній політв’язень Микола Коц

КОЦ МИКОЛА ГЕОРГІЙОВИЧ (ЮРІЙОВИЧ) (нар. 4.12.1930, с. Гуща Любомльського р-ну Волинської обл. – п. 25.01.2017, м. Луцьк Волинської обл.)

Учасник національно-визвольної боротьби 60 – 80-х рр.

Батько, Юрій Якубович, з бідної родини; мати, Дар’я Харитонівна (1997 – 1951), сирота. Одружилися 1919 р., нажили п’ятеро дітей. Господарювати почали з півдесятини землі. Батько купував ліс, будував людям хати. До 1939 р. вже мав 10 га землі, орендував рибне озеро. Більшовики обклали „куркульське” господарство подвійними-потрійними податками і розорили його.

Брат Іван, 1921 р.н., захоплювався радіотехнікою, вивчав англійську мову, через віщо 31.07.1940 був звинувачений у намірах утекти за кордон. До року загинув у таборах Півночі.

У листопаді 1940 р. сім’я була виселена, осіла в польському селі Острувки (Острівки). К. продовжував навчання в польській школі. 1943 р. село спалене під час міжнаціонального конфлікту. За німецької окупації сім’я повернулися в с. Гуща. Село пограбували червоні партизани, німці спалили його. Родина Коців мало не загинула від диму в підземеллі (їхня хата дивом не згоріла).

20.07.1944 р. в село вступили радянські війська. Батько не підлягав мобілізації за станом здоров’я та віком, але його господарство нова влада знову розорила. Влітку 1947 р. батька без вини звинуватили у підпалі хати голови колгоспу, в жовтні заарештували і 8.01.1947 засудили до 10 р. позбавлення волі у виправно-трудових таборах і 5 р. позбавлення громадянських прав. Карався під Києвом, на Уралі, в Сибіру. Після смерти Сталіна, 1953 р., амністований.

Тим часом сім’ю влада викинула з хати, забрала всі продукти. Микола викопав землянку і жив у ній з матір’ю та двома сестрами. Доводилося збирати гриби, ягоди, жолуді, ловити рибу і тим живитися. Влаштувався вантажником і сторожем на залізничній станції, зиму 1948-49 року жив у порожній цистерні. Захворів на плеврит.
1.10.1950 К. призваний у Радянську армію. Заморена голодом, у березні 1951 р. померла його мати. К. служив на Далекому Сході. Хворів плевритом, туберкульозом кісток. 1952 р. комісований. Лікуватися не мав за що, але хвороби таки відступили. Закінчив курси бухгалтерів, влаштувався в райспоживспілку. Допомагав сестрі Галині закінчити фізмат, братові Андрієві – технікум, а сам за їхніми підручниками вивчав математику, фізику, хімію. Ходив у райцентр Головине у вечірню школу, закінчив сім класів. Далі навчався в заочній середній школі, ходив у Любомль за 14 км у вечірню школу. Атестат про середню освіту одержав 1956 р.

У 1957 р. вступив на економічний факультет сільськогосподарської академії в Києві, яку закінчив 1962 р. Паралельно навчався заочно на механіко-математичному факультеті Київського університету (закінчив 1966). Відстоював навчання українською мовою. Вдалося ознайомитися з „Історією України-Руси” М. Грушевського.

З 1962 р. працював у Копичинському сільгосптехнікумі на Тернопільщині. У силу можливостей захищав студентів, давав їм читати літературу довоєнних видань, збирав дані і вів записи про боротьбу УПА за незалежність, про примусову колективізацію, записував дещо з висилань радіо „Свобода”.

Будучи в Києві 1966 р., списав з журналу “Дукля”, що виходив у Словаччині, вірші Василя СИМОНЕНКА, зокрема, “Курдському брату”, якого трансформував як “Українському брату”. Слово „шовінізм” замінив на „комунізм”, „курде” – на „брате”, у рядках „Як упаде в роззявлену могилу Останній на планеті шовініст” замінив на „останній на Вкраїні комуніст”. Переписав вірш друкованими літерами на картоні, намалював тризуб, сфотографував і виготовив біля сотні примірників листівок. Поширював їх у Тернополі, Хмельницькому, Волочиську, Кременці, Дубні, Луцьку, Нововолинську, Турці, Києві, на Рівненщині.

Ця листівка стала головним епізодом звинувачення К. в „антирадянській агітації і пропаганді”. К. давав читати листівку декому зі своїх учнів, але до поширення її нікого не залучав. Ніхто з них не видав свого вчителя. К. запідозрили, шляхом шахрайства взяли відбитки пальців, влаштовували таємні обшуки і провокації.

Нарешті 26.10.1967 р. К. був заарештований у відрядженні в м. Заліщики, з листівками в кишені. Його допитував начальник Тернопільського обласного управління КГБ полковник Ступак і закликав до “щиросердечного зізнання”, приховування ж вважатиметься „обтяжуючою обставиною”. Справу вів слідчий Бідьовка. Під час слідства деякий час був у камерах з Віктором Рафальським, Левком ГОРОХІВСЬКИМ.
Слідство не мало жодного прямого свідка „антирадянської агітації” К. – лише кілька листівок, які люди принесли в КГБ.
9.04.1968 в Копиченцях і Хоросткові, де раніше працював К., відбулися „збори громадськості”: „обурена радянська громадськість” вимагала „суворо покарати ворога”. Були запущені чутки, що К. – американський шпигун, що його покійний брат Іван – ворог народу (хоча він був уже реабілітований), а батько – куркуль.

На суд 11.04.1968 батька, брата і сестру не допустили. Вирок максимальний: 7 р. ув’язнення та 5 р. заслання за ч. І ст. 62 КК УРСР. Побачення з батьком, братом Андрієм, сестрою Ганною тривало хвилин 15-20.

К. подав арґументовану касаційну скаргу, проте касаційний суд залишив вирок у силі.

6.06.1968 р. відправлений етапом у мордовські табори. 29.06 прибув у табір № 11 (Явас). Працював у полірувальному, диванному цехах, де потерпав від шкідливих випарів і пилу. Занедужав на серце, лежав у лікарні. Зрештою колишній повстанець Іван ПОКРОВСЬКИЙ допоміг К. влаштуватися в електроцех, де він освоїв перемотування електродвигунів. Коло спілкувань: Мирослав МЕЛЕНЬ, Михайло Зеленчук, Анатолій ШЕВЧУК.

29.06.1969 р. К. переведений у 19-у зону (Лєсной), 30.03.1970 р. – в 17-у (Озерний). З Левком ГОРОХІВСЬКИМ, Олесем НАЗАРЕНКОМ, Степаном Бедрилом склали гурток, де обговорювали різні питання.

9.08.1972 разом з великою групою політв’язнів в умовах надсекретности етапований на Урал, у пермський табір № 35. Працював на перемотуванні двигунів, це ремесло передав Євгенові ПРОНЮКУ.
Напередодні етапу на заслання його ізолювали і піддали кількаразовому обшукові з принизливими процедурами – щоб нічого не вивіз на волю.

26.10.1974 р. вивезений етапом з двома валізами і мішком книг у Томськ, через місяць прибув літаком у м. Тегульдет на сході Томської обл. Тривалий час не міг ніде влаштуватися на роботу, потерпав від морозів і голоду. Відтак працював на цегельні, на пилорамі, черговим на електростанції й дизелі. Його відвідували кагебісти, шукали „порозуміння”. Мав клопіт з телеграми українською мовою, з передплатою преси. Жити доводилося в середовищі кримінальних засланців. Останнього року заслання працював викладачем кількох дисциплін у ПТУ, але його шантажували перевірками. Терпіли лише тому, що не було інших викладачів.

13.09.1979 р. К. повернувся в Луцьк. 5 місяців не міг ніде влаштуватися на роботу, жив у брата, у сестри в Нововолинську. Але їх теж шантажувала влада. Зрештою К. поїхав до МВС у Київ, де йому пообіцяли прописати в Луцьку і надати роботу. Зустрічався в Києві з Іваном КОВАЛЕНКОМ, Андрієм КОРОБАНЕМ, Василем СТУСОМ.

Прописали К. в робітничому гуртожитку. Мусив піти на 5-місячні курси кранівників і ще 5 років працював на будовах у різних містах області. Не вступав у профспілку, не ходив на вибори і суботники.

Коли настала „перебудова”, К. часто їздив до Києва і Львова. Його намагалися не відпускати з роботи. Влітку 1988 р. на мітингу подав В’ячеславу ЧОРНОВОЛУ заяву в Українську Гельсінкську Спілку (хоча датував її днем свого арешту, 26.10), створив Волинську її організацію. Проти нього здійнялася хвиля публікацій у місцевій пресі, що він, мовляв, кримінальний злочинець, а батько його був куркуль.

К. – член-засновник Всеукраїнського Товариства політичних в’язнів і репресованих (3.06.1989, Львівський майдан у Києві), Української Республіканської партії (29.04. 1990). Розробив програму дій обласної організації, але, будучи незгодним з обласним керівництвом, відійшов від неї. Так само і щодо КУНу.

Реабілітований згідно з Законом УРСР від 17.04. 1991 р. Пенсіонер.

Помер 26.01.2017 у м. Луцьк.  

Бібліоґрафія:
І.
Життя за колючим дротом // газ. «Народна трибуна». – 1991. – 9 жовтня. – С. 4 (Про Валерія Марченка).
Прощання з побратимом по неволі // газ. «Народна трибуна». – 1991. – 2 жовтня. – С. 4 (Про Василя Підгородецького).
Таємнича подорож (Про етап на Урал 1972) // Зона, № 3. – 1992. – С. 68-77.
Уральський концтабір стає музеєм // Зона, № 3. – 1992. – С. 78-84.
Концтабірна Феміда // Зона, №. 7. – 1994. – С. 98-103.
Берестечко // Зона, №. 11. – 1996. – С. 225-230.
Слідство // Реабілітовані історією. Збірник наукових статей і матеріалів міжнародної науково-практичної конференції. Луцьк: Настир`я. – 2003. – . 132–140.
Коц М. Г., Осауленко Л. М. Волинь у лещатах смерті. Сторінки з життя Миколи Коца і не тільки. Публіцистично-документальна повість. – Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2007. – 432 с.
Акт; Був у селі схрон // Минуле і сучасне Волині та Полісся… Матеріали XXІ Волинської обласної конференції. 17.11. 2006 р. – Луцьк, 2007. – С. 119–121.
З історії становлення українсько-польського кордону // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Матеріали XXV Волинської обласної конференції. 25.10. 2007. – Луцьк, 2007. – С. 194–199.
ІІ.
А. Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. Середина 1950-х – початок 1990-х років. – К.: вид. ім. Олени Теліги. 1998. – С. 171, 174.
Ю. Данилюк, О. Бажан. Опозиція в Україні (друга половина 50-х – 80-і рр. ХХ ст.). – К.: Рідний край, 2000. – С. 192.
Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. – Т. 2, с. 48, 115; т. 3, с. 99.
Архів ХПГ: Інтерв’ю з М. Коцом 26 і 27 грудня 2000 року в Києві. http://archive.khpg.org/index.php?id=1186749390&w
Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”, 2006. – C. 332–335. http://archive.khpg.org/index.php?id=1184399237&w
Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – С. 339–340; 2-е вид.: 2012 р. – С. 378–379.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 9.05.2006. Останні прочитання 9.08.2016, 26.01.2017.