(В області багато позитивних тенденцій і змін в різних сферах і секторах. Але є й таке)
Ми всі раділи, коли по якійсь програмі Дон ОДА в містах і селах області почали ремонтувати, та будувати нові зупинки для пасажирів громадського транспорту. Після ремонту кожна мала зовсім інший вигляд. Особливо приємно було бачити на кожній елементи українських орнаментів, які надавали зупинкам естетичності і національного колориту.
Але не можуть у нас без ложки дьогтю.
Недавно я з жахом побачив, що зробили з зупинкою “Христище” на трасі Харків – Довжанський в районі Слов’янська. На тій зупинці була прекрасна українська мозаїка. Дерево життя і інші міфічни народні українські символи в стилі Марії Примаченко. На Донбасі таке рідкість. Я завжди зупинявся біля неї, коли їхав мимо. Я впевнений, що то була робота когось з відомих українських митців. На Донбасі і навіть на Сході України таких фахівців не було. І взагалі в Україні їх були одиниці. Це міг бути хтось з колективу Али Горської, або, навіть, і сама Горська. Вони часто робили на Донбасі з містами й селами по договору мозаїки, вітражі, панно, картини. Ми шукаємо свідчення цьому.
Але перед новим роком ту зупинку “реставрували”. Банально вирубали частину мозаїки і вставили туди стандартний штампований щиток з українським орнаментом. Це так, якщо би, на Джоконді домалювали б герб Парижу…
Не знаю, який департамент затверджував проекти та контролював роботи по устрою тих зупинок. Думаю, що повинна була це робити у тому числі і культура. Та, мабуть, цей департамент керівництво області не долучило до проекту, або працівники культури не здійснювали контроль за його ходом?
Я звернувся до департаменту культури області за роз’ясненням. Мені передзвонила заступниця начальника департаменту Аліна Певна. Вона сама випадково дізналася про це восени минулого року і була обурена тим, що сталося. Цей проект не проходив через їх департамент, тому вони не могли навіть передбачити такого.
Тепер нам лишається тільки гадати, як керівництво ОДА втілювало той проект у життя. Може Павло Іванович це зробив своїм перевіреним методом – чарівним пенделем міським головам? (які на Донбасі зовсім безголові). Якщо так, то це лягло на «плечі» міських відділів культури, які в області настільки слабі й непрофесійні, бо сформовані мерами не по професійним ознакам, та за принципам відданості нашим міським царькам. От ті міські «діячі» й показали свою культуру.
Місцеві відділи культури в містах Донбасу це окрема тема. В Бахмуті такий відділ забрав у володаря унікальний приватний музей української писанки і довів його до ручки. В Костянтинівці роками пустує величезний будинок культури, а всі заходи проводять по задворках. В Дружківці побудували етномузей «Козацький хутір», який вже списують по частинам, ще не відкривши. Краматорськ проводить конкурси-фестивалі, на яких гостей в два рази менше, ніж організаторів. От і Слов’янськ відмітився… І це тільки мала частка «досягнень».
Слава Богу культурне життя області рятують громадські організації, активісти, патріотично настроєний громадський сектор. Запрошують і фінансують митців, музикантів, поетів. Через них в область йдуть книжки, апаратура, національна символіка. А головне люди чують правдиве українське слово. Мабуть за це наш губернатор в серцях називає нас то маргіналами, то ряженими… А от як він назве тих, хто відповідальний за «реконструкцію» зупинки в Хрестищах?
Такі витвори мистецтва, як та мозаїка, у нас на Донбасі можна перелічити по пальцям. У нас багато заводів, фабрик, копалень, кар’єрів. Але, як гіпотетично визначав один відомий донбасівець: «З культурних об’єктів у нас на Донбасі один цирк на п’ять мільйонів…». Тому такі перлинки нашого краю треба берегти й шанувати.
На фото зупинка в Хрестищах до і після «реконструкції».
Євген Шаповалов – голова правління ГО «Товариство Олекси Тихого»
Член ІЦ Майдан Моніторинг
Застав дурня Богу молитись…