Завдяки першій хвилі Відзнак на честь Героїв Небесної Сотні відбулося втілення мрій і прагнень Сашка Капіноса.
Він народився і виріс у маленькому селі Дунаїв на Тернопіллі. Закінчив Львівський лісотехнічний університет, згодом працював у Вінниці на престижній роботі. Проте всім серцем відчував, що хоче жити й господарювати на рідній землі. Саме тому повернувся в село, в дорогі Кременецькі гори, переконав батька й брата залишити заробітки у столиці, аби гуртом вирощувати хліб та займатися фермерством. З гордістю казав, що він – селянин, хлібороб. Сашко, із властивим йому парубоцьким запалом, гуртував навколо себе молодь на різноманітні справи та заняття: то виступає на сільських сценах співочий ансамбль, організований Сашком і його сестрою Наталею; то ремонтують підвальне приміщення, щоб зробити там спортзалу; відстоюють Кременецькі гори від будівництва заводу, що зіпсує екологію; то все село збирається на традиційне святкування купальського свята, на вечорниці, що організовує Сашко. Він багато мандрував українською землею, особливо його притягували місця визвольних змагань нашого народу. Захоплювався історією, і саме ці знання, досвід пращурів, давали йому розуміння, куди тримати життєвий курс. Думки про братерство і рідну землю допомагали йому і в найтяжчі місяці боротьби на Майдані у сотні “Волинська Січ”, коли сподіватися можна було тільки на плече побратимів. 18 лютого 2014 року Сашко Капінос отримав смертельне поранення, його серце боролося за життя до останнього.
Проте Сашко мав ще багато мрій і задумів. Саме для їх втілення була заснована Відзнака, що носить його ім’я. Вона спрямована на підтримку тих, хто, як і Сашко, активно діє в містечках і селах, хто хоче зберегти свою культуру, гуртувати людей навколо добрих справ. Відзнака побудована як конкурс освітньо-культурних проектів і враховує як досягнення, так і майбутні плани учасників.
Переможцем першого конкурсу став Едуард Крутько з Полтавщини. Йому 23 роки, а два роки тому він вирішив відкрити музей у рідному селі Козубівка. Позаяк музей має родинну ідею – засновник назвав його “Древо”. Завдяки Відзнаці молодий ентузіаст отримав кошти на нові етнографічні проекти, а перемога засвідчила, що його активні дії – сучасні і потрібні для людей.
Дворище, у якому було створено музей, є прапрадідівським для Едуарда, тут народилася і його мама. Вони часто приходили в гості до дідуся та бабусі. За словами Едуарда Крутька, українська історія, походження людей та речей приваблювали, відколи себе пам’ятає. Його бабуся вміла гарно розповідати, а він – слухати.
Едуард не зовсім згоден, що якщо людини вже немає тут, то нам залишилися тільки спогади. Адже предки створили чимало унікальних речей, зберегли цікаві традиції: і пісні, які вони співали, і танці, які танцювали, одяг, що його одягали на свої важливі події, предмети побуту, якими користувалися у господарстві. Тепер це можна відобразити на виставках, історичних реконструкціях і подібних дійствах.
– А як же цікаво знаходити і вивчати фото понад столітньої давнини – це ж документальні свідчення життя предків, – наголошує Едуард. Фотографії, які тепер зберігаються у сільському музеї, мають різний вік та власників, головна їхня прикмета – належність до свого краю. Так само він збирає фольклор, зокрема українські пісні – ті, які наспівали мешканці рідної Козубівки та довколишніх сіл. Відео з ними можна подивитися на сторінці етнографічної збірки “Древо” у мережі фейсбук.
На початку листопада Едуард Крутько організував вечір-спомин “Ой зійдімося, роде”, на який зібрав людей, небайдужих до витоків, до свого коріння. З допомогою пісень, танців, речей давнини, старих фото Едуард показав, як жив наш рід колись. У цей день до Козубівки також приїхала родина Сашка Капіноса, щоб відвідати музей “Древо” і стати учасниками заходів. До відвідин рідних Сашка та представників музею Івана Гончара й Музею Революції Гідності приурочили закладання яблуневого саду у дворі музею. Ще на початку XX століття там росли яблуні прапрадіда Едуарда. Проте, тоді в родини відібрали землю, сад довелося вирізати. До сьогодні посеред грядок збереглась одна яблуня, яка вже більше не стоятиме сиротою, – біля неї знову буятиме молодий сад!
Олена Котляр, кохана дівчина Олександра Капіноса, координаторка Відзнаки
– Мої очікування від заходу були сповнені теплими передчуттями. Бо раз по раз у цій справі з’являлося те, що змушувало відчувати незриму присутність Сашка. От хоча б ця ідея Едуарда про те, аби приурочити до приїзду родини Сашка висадження яблуневого саду. Сашко дуже любив пригощати друзів яблуками із власноруч посадженого саду, клав мені в долоні велике яблуко, коли повертався з дому на Майдан, рідні привозили Сашкові яблучка на вечори його пам’яті в Музей Івана Гончара.
Едуард зацікавлює школярів дізнаватися більше про їхні особисті родинні історії! Діти відчувають, що їх рідні варті великої уваги, їх мрії і досягнення мають вагу. Особисто мені дуже б хотілося, щоб кожна дитина в Україні знала свій родовід і цінувала тисячолітню історію своїх предків.
Для нас важливо, що перша Відзнака імені Олександра Капіноса здійснилася. І її отримала людина, яка так віддано любить свою справу, як любив Сашко. Проект “Відзнаки Героїв” допомагає нам берегти пам’ять про Героїв не тільки у пам’ятниках, а й у продовженні їхніх справ у діях інших людей. Ми дуже вдячні всім доброчинцям, які долучилися до збору коштів для заснування іменних Відзнак Героїв. Ми відчуваємо великий інтерес людей до започаткованої справи і тому віримо у підтримку задля її продовження!
Олена Капінос, мама Олександра Капіноса
– Познайомившись з Едуардом, я побачила, що його погляди на життя, і те, чим він займається, дуже близькі нашій родині. Його намагання віднайти забуте і показати іншим – найбільша нагорода для мене і сина. Сашко не встиг втілити в життя всі свої ідеї. А їх у нього було дуже багато. Мій син мріяв, щоб українські традиції оживали не лише в музеях, а щоб і його ровесники також знали притаманні українцям звичаї. Едуард – з Хорольщини, ми – з Кременеччини. Як виявилось, у наших традиціях є багато спільного, бо ж дещо із побаченого в Козубівці я пам’ятаю ще зі свого дитинства.
Наталка Капінос, сестра Олександра Капіноса
– По дорозі на Полтавщину мені було дуже цікаво побачити, що там організував Едуард. Я була вражена. Мені дуже сподобався вечір-спомин, який він провів. Все було настільки тепло і по-родинному. Тільки людина, яка відчуває любов до наших традицій, може так гарно розповісти і зацікавити всіх присутніх у залі.
Едуард – завзятий хлопець, і цією рисою характеру він схожий на нашого Сашка– як візьметься за якусь справу, то вже й доведе її до кінця. І ще вони однаково багаті душею…
________________________________________________________________________
Едурд Крутько був нагороджений Відзнакою імені Олександра Капіноса у місті Кременець – на малій Батьківщині Героя. Тоді відбувся неймовірний вечір української пісні й танцю. Під супровід бандури лунала пісня кобзарів Тараса Силенка, Святослава Силенка, Віктора Пашника; лірники Ярема Шевчук та Андрій Ляшук знайомили гостей із грою на колісній лірі; дарували пісню Христина Панасюк, гурти “Телері” та “Варйон”. Олександр Капінос навчав молодь танцювати народні танці на вечорницях, тому й на вечорі всі бажаючі долучилися до майстер-класу із традиційних українських танців. Вечір провадив Валерій Гладунець, голос якого лунав зі сцени Майдану в буремні лютневі дні 2014 року. На захід приїхали і родини Героїв Небесної Сотні з Тернопільщинини, також були представники Музею Революції Гідності, Музею Івана Гончара, мистецького об’єднання “Глечик”, які є партнерами у заснуванні Відзнаки.
Переможець отримав сертифікат на суму 15 тисяч гривень для здійснення свого проекту, а Національний центр народної культури “Музей Івана Гончара” надав переможцю консультаційну підтримку. Свій проект Едуард втілив на Хорольщині Полтавської області, мешканцем якої він є.
Заходи переможця організовані в межах конкурсу на здобуття Відзнаки імені Олександра Капіноса, яку заснувала громадська організація “Родина Героїв “Небесної Сотні” завдяки підтримці платформи “Велика ідея”, 162 доброчинців з України та світу, Міжнародного фонду “Відродження” та партнерів: Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності, Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”, мистецького об’єднання “Глечик”, а також завдяки місцевим партнерам переможця – освітнього проекту “Епоха”, Хорольської районної ради та Хорольської районної державної адміністрації.
Про умови участі, переможця конкурсу та його чудовий проект можна детальніше дізнатися на сторінці “Відзнака імені Олександра Капіноса” в мережі Фейсбук та на сайті http://heavenly-hundred.org.ua в розділі “Відзнаки Героїв”.
Ліка Джерельна