Чому голосувати за Порошенка – питання нмд трішки абсурдне, бо основні конкуренти мені схожі на мешканців зоопарку на карантині, але якщо від цього спробувати абстрагуватися…
Інший Президент нмд не створить кінець світу, але створить великі ризики відмови від різних компонент поточного – загалом нмд правильного – курсу. Спрацюють ці ризики чи ні – неможливо знати, але вони виникнуть.
Найважливішій компоненті державної політики в ці роки – нмд це політика щодо ОРДІЛО. Від того, як проводитиметься політика щодо ОРДІЛО, залежить практично все – чи буде велика війна, чи буде в суспільстві внутрішня стабільність необхідна для економічного розвитку, розподіл виборців за базовими політичними поглядами – отже хто сформує уряд, Нема нмд більш значущого питання – це питання визначає всі інші: ідеологічну позицію держави (“геть від Москви” чи ні), економічну політику (згортання відносин з Москвою та військове протистояння їй роблять неминучими очевидно необхідні перетворення, які інакше відкладаються через болючість), культурну політику, безпекову політику. Все визначається тим, що ми робимо з ОРДІЛО.
При цьому політика щодо ОРДІЛО – найбільш неочевидна, найбільш вразлива для змін, і при цьому – така, що втілюється Порошенком практично ідеально.
Поточна політика щодо ОРДІЛО по суті полягає у відмові в реінтеграції ОРДІЛО на нав’язаних ззовні умовах. Уряд Порошенко зробив все що зміг для звільнення українських територій від російських окупантів – включно з застосуванням авіації, частину територій звільнив, загрозою звільнення решти змусив росіян відмовитися від тактики маскування своєї участі і втрутитися військово настільки явно, що всім все стало ясно, усвідомлення російської загрози стало на Заході мейнстрімною думкою (до цього було маргінальною думкою). Саме в цьому нмд полягає заслуга українського уряду (та суспільства в цілому) у формуванні антиросійської підтримки на Заході – у формуванні на Заході усвідомлення суті сучасної російської політики через змушування росіян її проявити (військовим опором), не у якихось особливих дипломатичних талантах Порошенка та МЗС, які вони люблять підкреслювати. Захід проводить політику на стримування Росії не через дипломатичні трюки українців, а заради свого власного інтересу – але на його формулювання ми дійсно вплинули, своїми діями (не словами).
Після того, як військове звільнення територій перестало бути можливим через втручання росіян, звільнення територій стало неможливим інакше як на умовах, нав’язаних ззовні – і Порошенко від нього відмовився і відмовляється, чекаючи умов для звільнення за українським сценарієм (без створення в українському суспільстві фатальних напружень – чого хоче Москва і на що загалом була б згодна Європа; по суті – за сценарієм звільнення Слов’янська – росіяни пішли, наші зайшли). Доки умов нема – нема реінтеграції.
Ця політика вразлива для змін через те, що її навіть неможливо озвучити вголос щоб пояснити, вона дуже непопулярна. Як, ми відмовляємося від миру, від власних територій, ми обираємо воєнне протистояння з братським народом, наражаємо своїх громадян на тяготи окупації та розрухи? Популярною є політика “домовлятися”, “повертати землі додому”, “відновлювати єдність України” – з наступним втюхуванням ОРДІЛО в Україну на російських умовах, і ризики цього з новим Президентом нмд істотні.
Звісно навіть президентство Порошенка не гарантує збереження поточного курсу щодо ОРДІЛО – але з ними ризики курсу найменші, він явно розуміє потрібність такої політики та вміє її проводити.
#РахуйРизик
