Мова зеків

Однією з найстабільніших колоніальних практик в україно-російських відносинах протягом століть, залишалась кількість українських політичних в’язнів у російських тюрмах. Яка завжди була висока. Проте, найбільший апогей збільшення кількості українських політичних, і не тільки, в’язнів у Російській імперії досягнув у радянський етап її існування.

Більшовики запровадили концентраційні табори ще під час громадянської війни в рамках політики “червоного терору”. Ще  5 вересня 1918 р. Рада Народних Комісарів РРФСР прийняла постанову “Про червоний терор”. Відповідно до неї “класових ворогів” радянської влади ізолювали в концентраційні табори. Цю дату можна назвати символічним утворенням системи репресивних методів Радянської влади. Наприкінці 1920 – початку 1930-х рр півночі РСФРР, а потім на всій території СРСР для ув’язнених Об’єднаного державного політичного управління (рос. ОГПУ) було утворено нову, а по суті було трансформовано стару систему керування, мережу виправно-трудових таборів (ВТТ). З квітня 1930 р. ці табори були підпорядковані Головному управлінню виправно-трудових таборів ОДПУ СРСР – ГУЛАГу.

Вчені мають лише приблизну кількість ув’язнених у ГУЛАГу людей в різні етапи історії. У 1934 та після 1945 року кількість ув’язнених збільшувалась. Проте, з 1920 по 1953 роки ця цифра приблизно десь у 20 мільйонів засуджених, де менше половини становлять засуджені за політичними статтями. Хоча варто зазначити, що реальну кількість ув’язнених визначити вже неможливо. Тим більше, багатьом політичним підсудним на судах не приписувалу сумнозвісну 58 «політичну» статтю, а приписували якусь звичайну «битову» статтю.

Потік до радянських таборів не закінчувався ніколи. Спочатку – це були, як правило, «білі офіцери» та борці за Незалежність своїх держав. Потім настав час селян названими владою – «кулаками» та «контрреволюціонерами». Потім пішла черга різних та інтелігенції та митців: актори, вчені, художники, співаки – весь креативний клас. Трохи згодом пішла черга вже радянських функціонерів та вищого та середнього командного складу РККА яких звинуватили у троцькізмі та зв’язком з іноземними розвідками. Однією з наймасовіших хвиль арештантів по політичним статтям був час після Другої Світової війни. Коли ГУЛАГ поповнився радянськими солдатами, що були у полоні, учасниками національних визвольних рухів, та іншими «ворожими елементами».

Таборова адміністрація для того щоб керувати процесами всередині таборів, користувались послугами так званих «блатних» – засуджених за кримінальні статтями. Бо радянське керівництво вважало кримінальників як такими що не «ідейно близьким елементом», на відміну від політичних – які були у таборі у найгіршому положенні. З одного боку їх цькувала адміністрація і наглядачі, а з іншого «смотрящіє» від адміністрації – «блатні».

Проте, все змінили часи кінця Другої Світової війни та особливо вже після війни, коли до системи ГУЛАГу почали надходити для відбування терміну ув’язнення – у великій кількості «бандерівці». Загартовані у боях з НКВД та гестапо ці хлопці не стали коритись тюремним «понятіям» і блатній ієрархії у таборах.  Ці хлопці першими почали протистояти царюванню блатних у бараках ГУЛАГу. Все це, вилилось спочатку у поодинокі бійки, а потім у масовий рух протистояння, до якого поєднувались і представники інших народів і навіть бувші радянські солдати, які також масово опинились у ГУЛАГу. До речі, роль бандерівців у боротьбі з кримінальниками згадав і росіянин в’язень ГУЛАГу Алєксандр Солженіцин на сторінках своєї книги «Архіплеаг ГУЛАГ». Хоча на думку багатьох інших в’язнів, Солженіцин на сторінках своєї книги применшив роль українців – бандерівців у таборовому рухові спротиву.

Те, що почалось як протистояння кримінальникам у окремих бараках та окремих таборах, за кілька років переросло у повстання ув’язнених проти самої системи ГУЛАГу. Найважливішими серед них були повстання в Екібастузькому таборі (Казахстан, січень 1952 р.), Норильську (травень-серпень 1953 р), Воркуті (26 травня – 4 серпня 1953 р.), таборі Кенгір під Джезказганом (Казахстан, 16 травня – 25 червня 1954 р.). Знесилені виснажливою працею в умовах постійного нагляду люди змогли кинути виклик радянській машині терору. У тих повстаннях часом політичні доєднували до себе кримінальників. Проте, це все ж були виключення з правил і «політичні» з «кримінальниками» як правило завжди були у антагоністичних світах та світоглядах. Саме ці політичні бунти ув’язнених і призвели до пом’якшення системи, а з часом і трансформації ГУЛАГу та на кінець і знищенню системі ГУЛАГу. І найголовніше – призвели до розділення зон де політичні знаходились окремо від кримінальників з їхнім блатним світоглядом. А значить політичним стало вільніше жити терплячи утиски вже лише від адміністрації. Після падіння системи ГУЛАГу, кількість ув’язнених лише частково зменшується. 1960-1970 роки. Проте, все ж продовжують сидіти десятки, сотні тисяч та навіть мільйони.

І найголовніше. Коли ці «сідєльци» за побутовими статтями (бо політичних було все ж під час так званого «застою» менше) виходять на волю – вони несуть частину тюремної так званої «блатної» культури на волю. А на свободі, де влада зачистила будь які елементи культурного розмаїття – ця блатна культура дуже вдало лягає на культурний вакуум у радянському суспільстві. Та і як же не могли блатні елементи не увійти до життя, коли цілі покоління у радянському житті або знали хто сидів, або мали таких серед родичів, або й самі сиділи. Тим паче, що з розвалом Радянського Союзу у 90-х підіймає голову організована злочинність. Де у бідній країні символом успіху є належність до касти злочинців. Малиновий піджак та життя за «понятіями» – символ 90-х. За кілька років романтизований образ героя-злочинця підживлюється популярними російськими серіалами «Бригада» та «Бумер». І це у країні, де і так більша частина знала що міжособистністні конфлікти треба вирішувати по «понятіям», звісно у тому сенсі у якому їх представляють, а не по закону. Де проблеми не вирішуються у суді, а «рішаюся по понятіям». Де до останніх років одним з найпопулярніших радіостанцій у державі було радіо «Шансон», де прямо у буквально оспівувалась «доля воровская» і романтизувався культ тюрми. Де у частини населення повагою користувався не моральний лідер, а кримінальний «авторитет». Взагалі, на мою думку, оці всі «Бумеро-брігади» та «Шансони» це була якась спеціальна блатнянізація українського суспільства. Збивання морально – ціннісного орієнтира.

Автор цих рядків  не один десяток разів чув і бачив, коли здавалось би інтелігентні люди, які все розуміють у контексті даної статті, у разі якихось життєвих проблем наголошували «та ми пацанов позовем», натякаючи на неформальному вирішенні якогось питання. При тому символічно, що як правило і україномовні тут у цьому питанні переходять на російську. Автор з сумом бачив знайомих і не тільки, які цілковито нормальні середньостатистичні громадяни, які у спілкуванні з представниками інших регіонів України хвалились що вони «донецькі». Натякаючи та відносячи себе до начебто «донецьких бандитів» які зараз «все порєшають на разборке». Піднесючи себе таким чином у розмові з представниками інших регіонів та, мабуть, хотівши цим справити враження щоб їх чи то боялись, чи то більше поважали. Повторюсь, мова йде не тільки про якихось хлопців з вулиці, а й про інтелігентів бачивших тюрму лише у кіно.

І всі ці бійки з тітушками – які дуже часто і є носіями блатной кульутри, і є тим продовженням таборових гулагівських бійок «бандерівців». Але ці бійки відбуваються вже на наших вулицях. Ці «бійки»  продовжуються у культурній та інформаційній сфері.

Всі ці роки сусіднього життя з принесеною «русскім миром» блатною романтикою, звісно, відбило свою слід у словарному запасі людей. У країні де стільки та системно нав’язувався бандитський культ і не могло бути інакше і де при владі був двічі судимий президент яким публічно використовував блатні слова (згадаймо ж «шлеппер»), де міністр грав на роялі «Мурку» і не могло бути, на жаль, інакше.

То ж не дивно, що наш повсякденний словник просякнутий мовою ув’язнених. Мовою ЗеКа.

Автор цих рядків , проаналізувавши свого часу власний слововжиток, був шокований кількості слів та виразів з фені, які використовував. Також, шоком було те, скільки людей постійно використовують кримінальну лексику та стереотипи поведінки у повсякденному житті навколо нас. Варто придивитись навкруги та прислухатись навколо, щоб зрозуміти рівень і важливість проблеми вжитку мови ЗК та цих стереотипів поведінки. Бо треба тікати з російського ментального блатного ГУЛАГу. Треба йти подалі від російського блатного бараку.

Втталій Овчаренко

Оригінал: за посиланням: https://tyzhden.ua/

 

A propos Віталій Овчаренко 451 Articles
Журналіст, громадський діяч, Донеччанин, ветеран російсько-української війни.