Олександр Северин: DDoS. Як провести час з приємністю і не без користи

(Гуманітарна допомога політичній опозиції черговому злочинному режиму)

 Послухавши п’ятого червня на акції проти “язикомовного” законопроекту Колєснічєнка-Ківалова полум’яні виступи деяких провідників чи напівпровідників опозиційних сил, я маю підозру, що максимально допустимий рівень експресії, струшування повітря, пафосу, яко же і патосу вже досягнуто і краще (з метою, як мовлять всякі закони і конвенції, “захисту здоров’я населення”) не додавати. Тому жодного красного слівця, метафор з епітетами і такого іншого, лише про технологію.

 Все нижчевикладене базується:

 а) на припущенні, що існує більш-менш притомна і організована політична сила (надалі – “Партія”), котра хоче не допустити того, щоб законопроект Колєсніченка-Ківалова став законом, хоче мобілізувати своїх активістів і прихильників на добру справу, хоче, зрештою, успіху на виборах;

 б) на інформації про те, що прийняття у першому читанні того законопроекту 05.06.12 у Верхораді відбувалося з порушенням конституційної норми про особисте голосування депутатів.

 Тож покроково.

 1. Через свої структури Партія спонукає і заохочує своїх членів і членкінь на технічно нескладну справу.

 2. Натхненні спонуканням і заохоченням, сотні, тисячі, десятки тисяч… (тут зупинимося) активістів Партії, надсилають (рекомендованим листом, зі зворотним поштовим повідомленням про вручення) до Генпрокуратури власноруч підписані заяви про злочин, зразок такої заяви заздалегідь розробляється розумними, слід сподіватися юристами Партії. Щось на кшталт такого:

 “Генеральному прокурору України

01011, Київ, вул.Різницька, 13/15

 На підставі Кримінально-процесуального кодексу України

 ЗАЯВА

05 червня  квітня цього року при голосуванні у Верховній Раді України законопроекту №9073 “Про засади державної мовної політики” відбувалося масове порушення народними депутатами України норми частини третьої ст.84 Конституції України: “голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто”.

Мені про це стало відомо з прямої телевізійної трансляції засідання ВРУ парламентським телевізійним каналом “Рада” (відеозаписи мають знаходиться у володінні редакції зазначеного телеканалу) та з матеріалів електронних ЗМІ, наприклад:

…..

При цьому згідно з рішенням Конституційного Суду України №11-рп від 07.07.08 “закони <…> приймаються <…>за умови особистої участи народних депутатів у голосуванні…“, “Положення частини третьої ст.84 Конституції України щодо здійснення народним депутатом особистого голосування на засіданнях ВРУ означає його безпосереднє голосування незалежно від способу голосування, тобто народний депутат не має права голосувати за інших народних депутатів”.

На мій погляд, зазначені події у ВРУ  можуть свідчити про наявність складу злочинів, передбачених статтями 344 (“Втручання в діяльність державного діяча”), 351 (“Перешкоджання діяльності народного депутата України”), 353 (“Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи”), 356.(“Самоправство”) Кримінального кодексу України,

 Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.94, 95, 97 Кримінально-процесуального кодексу України, прошу Вас розглянути цю заяву, провести перевірку, не  пізніше триденного строку прийняти одне з рішень, передбачених ст.97 КПК України та письмово повідомити мене про прийняте рішення відповідно до КПК України (надіслати відповідну постанову).

 Громадянин України __________________”

 3. Згідно з чинним поки що Кримінально-процесуальним кодексом, генпрокурор повинен (ст.97) протягом трьох днів прийняти за кожною заявою одне з трьох рішень:

а) порушити кримінальну справу;

б) відмовити в порушенні кримінальної справи;

в) направити заяву або повідомлення за належністю.

Проте майже гарантовано цього не зробить, на порушення КПК, у відповідь надходитиме приблизно таке:

4. Отримавши оте “приблизно таке” чи не отримавши нічого, кожен з учасників забави звертається до суду з позовом до генпрокурора (за зразком позовної заяви, заздалегідь підготованим юристами Партії (те ж саме роблять і депутати від Партії, якщо такі існують).

 5. Юристи Партії здійснюють загальний супровід справ (втім, радше за все Печерський суд буде їх об’єднувати), піарники Партії зчиняють вселенський галас, опозиційні і не тільки телеканали рвуться до зали засідання, біля суду є нагода поставити ще одне наметове містечко.

 6. Печерський суд відмовляє? Дуже можливо, хоча і не факт і ось тому доказ. Але на випадок відмови є апеляційна і касаційна інстанції (а інформаційна кампанія триває, а вибори наближаються…).

 7. Вибори!

 8. У разі невдачі в апеляційній та касаційній інстанціях Європейський суд з прав людини отримує (ще одне завдання юристам Партії) величезну кількість скарг про порушення, скажімо, ст.6 (“Право на справедливий суд”) та ст.13 (“Право на ефективний засіб юридичного захисту”) Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод. Уявіть – вагончик скарг або одна скарга з вагончиком підписів. Замовчати це неможливо.

 9. Якщо під час всього цього відбувається голосування законопроекту в останньому читанні і в цілому, то вищевикладена процедура повторюється.

 Крім того, добрі люди завчасно інформують про дещо спікера Литвина. Оскільки згідно з рішенням КСУ №17-рп/2009 від 07.07.09 “підпис Голови Верховної Ради України під текстом закону засвідчує <…> дотримання встановленої Конституцією України процедури під час прийняття закону, зокрема прийняття законів необхідною кількістю голосів від конституційного складу ВРУ”, то у разі підписання спікером прийнятого  у протиприродний (з відступленням від процедури) спосіб закону цю його дію буде негайно оскаржено добрими людьми до суду (причому з вимогою забезпечення позову шляхом заборони передачі закону на підпис президенту), генпрокурор так саме отримає вагон заяв про злочин, а після зміни режиму спікера буде добрими ж людьми негайно піддано кримінальному переслідуванню  за фальсифікацію, перевищення повноважень і таке інше (думаю, що юристи Партії мають знати кримінальне право куди краще за мене). Та з конфіскацією…

 І у цьому ж контексті. Ніхто і ніщо не перешкоджає депутатам від Партії, користуючись нормою ст.55 Конституції, за якою “кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, бездіяльності органів державної влади, посадових осіб“ та нормою ст.124, за якою “юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі“, оскаржувати все, що робиться ВРУ та її головою з порушенням процедури. Не вдасться? Дуже можливо. А раптом? А інформаційні приводи?

 10. Янукович мав би дізнатися, що у разі, якщо огидний законопроект таки потрапить йому на підпис, нібито ставши законом, то Янукович так саме отримає вагончик позовних заяв щодо неправомірности підписання очевидного фальсифікату “гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина”.

 Все це жодним чином не заперечує доцільности і необхідности всіма іншими можливими способами, включно з власне парламентськими та вуличними, протидіяти перетворенню того законопроекту на закон. Навпаки. Властиво, йдеться про таку собі DDoS-атаку на владу, з завданням зробити законопроект Колєсніченка-Ківалова персональною канцелярською кнопкою під персональними сідницями Януковича, Литвина, Пшонки, суддів тощо – тож щобільше людей бере в цій атаці участь у різний спосіб – тим вона може бути ефективнішою. Ба більше, режими повалюються ненасильницьки саме різноманітними “DDoS-атаками” протестуючих, коли кожна значуща дія влади наражається на одразу кілька різних несиметричних відповідей і, врешті-решт, системі не вистачає потужностей, “оперативної пам’яти”, вона починає розбалансовуватися, вчиняти взаємосуперечливі дії, сипатися і… всьо.

 Витрати: незначні. Рекомендований лист коштує біля 7 грн, судовий збір за подання позову – 0,03% розміру мінімальної заробітної плати, а висококваліфіковані юристи Партії, хочеться сподіватися,  і так отримують порядну платню.

 Очікувані результати:

 У найкращому випадку прокуратура змушена порушити кримінальну справу і канцелярські кнопки на кріслах ентузіастів стають майже матеріальними.

 У найгіршому випадку:

– Партія стала якщо не потужним локомотивом верховенства права в Україні, то принаймні не стала великою колодою на шляху локомотива,

– мобілізовано актив, котрий, до того ж, отримує корисні додаткові навички та вміння,

– проведено інформаційну кампанію, яка щасливо співпадає з виборчою,

– в Європі не стали кращої думки про реальний стан справ в Україні з, прости Господи, парламентаризмом і верховенством права,

– створено головний біль чи геморой владі (повторюся – замовчати, не помітити і не дати помітити світові величезної кількости обгрунтованих заяв та позовів щодо реального, не надуманого, порушення буде дуже непросто).

 Чи може все вищенаписане виявитися малорезультативним? Може. Чи можна всього цього не робити? Можна. Можна взагалі нічого не робити, не питання. Можна розслабитися і спробувати отримати задоволення. Щоправда, недіяння – то чеснота даоської практики, а не успішної політики чи тим більш антисистемного спротиву.

 p.s. Я адресую все це саме “політичній опозиції”, бо по подіях 05.06.12 вона виглядає саме потенційним отримувачем гуманітарної допомоги. Все вищесказане з таким самим (а чи і більшим) драйвом та шансами на успіх може використовуватися громадськими організаціями та/чи непартійними громадянами.

Олександр Северин, к.ю.н., Товариство "Свої"