Відзначення Дня Гідності і Свободи у Полтаві розпочалося з акції біля меморіалу Небесній Сотні на місці знесеного пам’ятника Леніну, котру організувала полтавська “Свобода”.
Свободівці на підніжжі постаменту встановили таблички з вимогами Майдану, відмітками про їх виконання та зверненням до можновладців.
Та поклали квіти до меморіалу.
Потім учасники акції рушили до Полтавської ОДА, де з виконання гімну України хором “Калина” розпочалося народне віче з нагоди Дня Гідності і Свободи.
Учасники віче хвилиною мовчання згадали героїв Небесної Сотні та загиблих в АТО.
Активісти розгорнули восьмиметровий прапор України.
На віче були присутні практично всі активісти Євромайдану, крім тих, хто нині воює в АТО, або хворіє.
Віче вів модератор Євромайдану, нині генеральний директор ОДТРК “Лтава” Євген Лопушинський, котрий закликав до єдності, до спільної роботи над вирішенням нагальних проблем, яких ще залишилось ой як багато.
Оратори говорили про досягнення та невдачі, що сталися за цей важкий рік, про те, які маємо нові загрози, як зовнішні, так і внутрішні. Згадували, як все починалося, як всі ми разом йшли до перемоги і якою дорогою ціною вона нам дісталася.
Згадували також про євромайданівців, котрі обов’язково повинні були мати сьогодні слово, і кому є що сказати, але вони не можуть цього зробити, бо знаходяться в зоні АТО: Олександра Кобу, Петра Ворону, Віктора Трофименка.
Як і під час Євромайдану, на площі біля ОДА встановили бочки з багаттям для обігріву присутніх.
І якби не сцена з величезним екраном, на якому демонструвався фільм ОДТРК “Лтава” про Євромайдан та про Полтавський батальйон небайдужих і потужна якісна озвучка, атмосфера була б тотожна тій, котра була в грудні – лютому. Атмосфера єдності, атмосфера боротьби, атмосфера спільної відповідальності за наше майбутнє. Говорили й про Майдан 3.0.
Активісти тут же обговорювали і координували свої громадські та волонтерські справи.
Завершилось віче покладанням квітів до пам’ятного знаку Небесній Сотні.
Увесь час впродовж віче у мене в думках виникала паралель з річницею Майдану-2004. Пам’ятаєте? Практично ніяких офіційних та неофіційних заходів. Люди були хто розчарований, хто вважав, що справу зроблено і немає про що переживати. В цьому й була головна помилка і трагедія того часу, що більшість громадян усунулась від активності практично відразу після перемоги Майдану, вирішивши, що “добрий цар Ющенко” все зробить за них, і не змінились самі. Нині бачимо зовсім іншу ситуацію. Люди діють, люди намагаються контролювати владу, люди намагаються увійти у владу. Люди не створили собі ідола, бачать помилки тих, хто прийшов до влади після Євромайдану, критикують, сперечаються, також помиляються і роблять висновки, відчувають власну відповідальність за майбутнє, відчувають в собі сили пришвидшити зміну державної системи і не покладаються в цьому на чинну владу. Люди змінились. Змінився світогляд, змінився менталітет і світосприйняття, змінилась система цінностей. І це прекрасно, скажу я вам. Це значить, що другий етап Євромайдану, про важливість якого я говорив в грудні-лютому, говорив, що він буде значно важчий і триваліший, ніж перший, бо не буде чітко зрозуміло, що робити і хто правий, триває! І, знаєте, саме цей процес, хоч і породжує думки про Майдан-3,0, але й одночасно робить його малоймовірним. Бо все в наших руках.
Слава Україні!
Ігор Кіянчук.
