В окупації опинилися Донецький, Сніжнянський, Торезький, Єнакіївський та інші та інші осередки обласної організації. Багато з членів цих осередків виїхали на українську територію, але є ті, що не змогли виїхати з різних причин і їм загрожує небезпека. На окупованих територіях проводиться геноцид української нації. За мову, за символи, за думки і переконання людей хапають в домівках і на вулицях і кидають у катівні. Валерій Романько тримає з усіма ними зв’язок. Окуповані території знаходяться у стані інформаційної блокади, тому він інформує їх про те що фактично робиться в країні і області координує їх дії. Вони збирають інформацію про події у своїх регіонах, фіксують її і передають в організацію. Все це робиться таємно і не розголошується.
Чого ж так сталося, що саме Донеччина стала вогнищем сепаратизму і зрадництва?
Я добре пам’ятаю, як проводилися обласні краєзнавчі конференції у «Крупській». Це були щорічні добрі й зворушливі зустрічі однодумців-дослідників свого краю, всі спілкувалися, ділилися між собою матеріалами, отримували якісь нагороди, грамоти й звання, і все було, наче, добре… А на виході з зали, де це проводилося, нас зустрічала величезна експозиція «Русского мира», яка займала весь поверх… Дугін, Корнилов, Сурков, Калашников, Бузина – прямим текстом зі стендів заявляли, що Донбас це «ісконно русская територія». А ми мовчки дивилися на це і, похилив голови, тихо роз’їзджалися по домівкам…
Донбас старанно готовили до цього бунту. А ми, краєзнавці, бачили це і нічого не робили для того, щоб хоч волати про небезпеку!
Колись, ще в далекі 70-ті роки минулого століття наш земляк, дисидент, правозахисник, вчитель з Дружківки Олекса Тихий напророчив: «Донеччина — це 1/6 всього населення Української РСР. Її культурний та національний розвиток може послужити або гарним прикладом для всієї України в разі її нормального розвитку, або ганебним, холероподібним, коли й інші райони підуть шляхом байдужності до національної культури та мови. І в другому випадку ганьба та прокляття впадуть на голови кожного з нас, донбасівців, хто бачив, усвідомлював насування загибелі і мовчав, хто в догоду череву забув, якого він роду-племені, зрадив свій народ, з чужих рук брав отруйну зброю асиміляції та допомагав нищити українську мову, культуру, традиції, обряди…». Нажаль відбулися його найгірші пророцтва. І ми, краєзнавці області нічого не зробили, не протистояли цьому.
Мало того, деякі члени спілки, навіть керівники міських осередків виявилися зрадниками. Голова Донецької міської організації Гросов видрукував збірку віршів, до якої включив сепаратистський вірш прославляющий «Новоросію», а зараз готує установчі збори краєзнавчої організаці. ДНР (!). Член Дружківської організації Ніна Макарова на засіданні свого осередку в очі всім його членам заявила, що вона за Росію. А костянтинівський краєзнавець Новосельський після того, як ДНР захопило редакцію «Провінції», одразу ж приніс свої антиукраїнські «матеріали» новому редактору. Відомий краматорський краєзнавець-держслужбовець Коцаренко був помічений у підвозі «тітушок» на Євромайдан у Краматорську, відрікся від нашої спілки, тільки-но почалися захвати росіянами держбудівель у місті навесні 2014-го. Всі вони мотивують свої дії і прикривають зраду Батьківщини якимись особистими своїми думками, свободою слова і демократизмом. Але в часи війни це є чиста зрада! Це все одно, як би у Велику Вітчизняну війну радянській людині прославляти Гітлера і нацистську Германію, відрікатися від СССР і боротися з партизанами і радянськими партіотами. Саме такі люди у часи тієї війни ставали зрадниками і поліцаями!
Але більшість краєзнавців, особливо північного регіону Донбасу з Артемівська, Костянтинівки, Дружківки, Краматорська, Слов’янська, Димитрова, Красноармійська, Добропілля не пристали на путінську пропаганду, не зрадили країну. Навіть під тимчасовою окупацією своїх міст всі вони, хто залишився дома і хто виїхав, – як могли боролися з ворогами України. Костянтинівець Володимир Березін, дружківчани Євген Фіалко, Володимр Качур, Євген Шаповалов – сепаратистами були занесені у «розстрільний список», який СБУ знайшла у слов’янських підвалах. Голова ДОО Валерій Романько, будучі тимчасово у окупації на лишав керівництва осередком, гуртував краєзнавців, забезпечував інформацією про події на Донбасі.
От у такому стані, як співав колись Леонід Утьосов: «на честном слове и на одном крыле…», – прийшла Донецька Обласна Організація НСКУ до сьогоднішньої конференції. Розтерзана, розбита, але жива! Конференція стала «моментом істини» для всіх нас…
Валерій Романько без урочистих вступів розпочав форум. Визначили, що є кворум присутніх делегатів з числа звільнених і не окупованих територій, встановили регламент, вибрали секретаря і розпочали роботу. Одностайно погодили, що кордони організації будуть знаходитися в рамках української території. Вирішили звернутися до всіх членів спілки з окупованих земель, довідатися про їх позицію, плани, місцезнаходження. Ті, хто виїхав і знаходиться на вільній території мусять зібрати коло своїх однодумців і продовжувати краєзнавчу діяльність в Донецькій організації. З тими, хто на окупованому боці, негласно (для їх безпеки) зв’язок буде підтримувати Валерій Романько. Обласна організація, яка по Статуту зареєстрована в Донецьку, зараз в стадії перереєстрації за адресою в Слов’янську.
Були обрані члени правління, ревкомісія і президіум ДОО.
Голова Дружківського осередку Володимир Качур у своєму виступі сказав про якість наших досліджень. Акцент треба робити на те, хто був першопоселеннями у нашім краї. А це були українці-козаки.
Ігор Корнацький, старший науковий співробітник Артемівського краєзнавчого музею, підняв проблему висвітлення фактів про те, чим насправді є, а точніше, була так звана Новоросія. Євген Фіалко зачитав листа-звернення до влади області і міністра культури про збереження в Дружківці будівлі сахарного заводу Борисовських, яка була збудована ще у 1875 році. Сергій Луковенко з шахтарського Димитрова підняв проблему перейменування вулиць, які названі на честь катів українського народу.
Рішенням конференції було вирішено організувати Димитрівську організацію ДОО НСКУ. Доручено це активному краєзнавцю з Димитрова Сергію Луковенку. А Красноармійській районній організації було запропоновано, згідно зі Статутом, проводити регулярні зібрання, які не проводилися там вже кілька років.
А головним завданням для краєзнавців Донеччини на сьогодні всі одностайно визначили роботу по фіксації подій в області і в кожному місті селищі і селі. Кожний член нашої організації повинен включити в свої плани описи всього, що впаде в око. Ми зараз є сучасниками всього того, що відбувається в країні і окремо на наших землях і наші записи будуть для нащадків правдивими і цінними свідченнями про події, які відбуваються. Колись буде робитись ретельний аналіз всього, що сталося і от тоді це стане неоцінним.
Нас зібралося на цю конференцію два десятки людей. Але це є дієвий, бойовий склад краєзнавців Донеччини. Відійшов весь непотріб, баласт. Тихо потріскували дрова в каміні, дорослі люди сиділи в затишній залі, кожний зі своїми думками, спогадами, планами. Війна не додає позитивних емоцій. Всі, хто зібрався, були долею просіяні через страшне сито війни, терору і безладу. Такі люди не зможуть схибити і зрадити, а тому краєзнавство Донеччини у надійних руках!
Член Національної спілки краєзнавців України Євген Шаповалов.
Костянтинівка, Донецької області, 14.03. 2015 р.
Ваші дії викликають повагу та сподівання на краще майбутнє. Цілком можливо, що зрадники вашої спілки були агентами ворожої держави… Бережіть себе!