Приазов’я потребує програмної роботи з формування української державної ідентичності. Результати дослідження

11 лютого 2016 р. в УкрІнформі відбулася прес-конференція “Соціально-політичні уявлення жителів Приазов’я“.

Дослідження проводилося в рамках Української Миротворчої Школи, що працює в прикордонних регіонах України з вересня 2014 за підтримки Посольства Великобританії в Україні і реалізується коаліцією українських, польських неурядових і урядових організацій та міжнародних миротворчих мереж.

Про результати дослідження розповідають:

Ігор Дубровський, кандидат соціологічних наук, Харків, igimae@gmail.com
Ігор Семиволос, Центр Близькосхідних Досліджень, Київ, fidelukr@gmail.com
Збіґнєв Буяк, лідер польського руху Солідарність, Варшава, zbig.bujak@gmail.com
Наталія Зубар, Інформаційний центр Майдан Моніторинг, Харків, panimaidan@gmail.com

12669781_1643353889261329_869826922_o — Ігор Семиволос, Збігнєв Буяк, Наталія Зубар, Ігор Дубровський

Одним з наслідків подій 2014-2015 рр. в Україні є різноспрямованість процесів диференціації та інтеграції. З одного боку, колективна свідомість концентрується довкола значущих ідентичностей та політичних ідей, з іншого – наявна руйнація певних спільнот та ідентичностей. Повною мірою це стосується й українського Приазов’я – історично-географічного регіону, який автори дослідження визначили у межах півдня Донецької та Запорізької областей та Генічеського району Херсонської області.

Автори дослідження виходять з того, що приазовська спільнота є розколотою відносно основних маркерів та трендів, які визначають напрямки розвитку регіону і України в цілому. Це актуалізувало необхідність дослідження, метою якого було здійснення соціологічного виміру структури соціально-політичних уявлень мешканців Приазов’я з фокусом на: усвідомлення своєї належності до регіону; політичних орієнтирів на вісі «Росія – Україна»; систем довіри; конфліктну складову життя регіону; ставлення до громадянської активності.

Всього було опитано 1522 людини.

За результатами дослідження можна зробити наступні висновки:

Приазов’я є специфічним українським регіоном. Проте його межі не вкладаються в існуючу адміністративну матрицю, яка суттєво формує колективну свідомість. Результати масового опитування доводять певний когнітивний дисонанс, існуючий у свідомості мешканців. З одного боку, в списку регіональної ідентичності бренд «Приазов’я» обирає меншість опитаних (27%), але одночасно вже більшість (64%) погоджується з тим, що їх можна вважати жителями Приазов’я. Отже, маємо справу з неформальною регіональною ідентичністю, яка в принципі не відкидається більшістю населення.
Колективна свідомість мешканців Приазов’я має риси транзиту та розколу з принципових питань політики, війни та миру, майбутнього України. Дослідження доводить, що населення поділяється на кілька макрогруп у ідеологічному аспекті. Близько половини – це люди, які свідомо стоять на проукраїнських позиціях. У відповідях на питання світоглядного характеру (визначення агресора, ставлення до сепаратизму, концепта «Новоросії» тощо) домінує проукраїнська більшість. Друга половина демонструє хитання різної спрямованості – від більш-менш системної проросійської опозиція до української влади (15-20%), до осіб з хиткою свідомістю, які або не можуть чітко сформулювати власну позицію, або визначаються ситуативно, тобто можуть бути легкодосяжним об’єктом будь-якої пропаганди.
Більшість населення Приазов’я в ситуації кризи займає пасивно-очікувальну позицію, вона налаштована на виживання, зосереджується на сімейних справах або намагається штучно «відключитися» від негативної та травмуючої інформації. Поряд з цим існує група, що займає активну громадянську позицію, третина від загалу готова допомагати бійцям на фронті і у тилу, що фактично реалізується в різних формах – пожертви, волонтерський рух тощо. Опозиція російсько-орієнтованих громадян має латентний характер, вона може бути вираженою в анонімному вигляді, наприклад, під час голосування, коли кандидат чи партія підбирається за однією лише ознакою: «наші або не наші».
Абсолютна більшість опитаних ідентифікують себе з громадянством України, за виключенням тих, хто системно орієнтується на РФ (15-20%). Наявна і «залишкова» ідентичність – «громадянин СРСР», проте у невеликого прошарку (переважно – люди похилого віку). В політичному тренді переважають «унітаристи» з гаслом – «більше прав для регіонів». В цілому це співпадає з реформою політичної системи, яку пропонує Президент України. «Сепаратиські» вимоги на кшталт «федерація» або «автономія» не мають великої підтримки. Абсолютна більшість респондентів вказують на те, що їх політичні погляди в останній рік трансформувалися у напрямку «Єдина Україна». При тому європейський тренд не набув поширення у масовій свідомості. Популярною є теза про рівновіддаленість і від Росії, і від Європи, яка приховує роздвоєність та невизначеність політичної свідомості в умовах транзиту. Орієнтація на Росію (16,5%) – це вибір саме тієї спільності, яка відзначається як системна проросійська опозиція.
Лише близько 5% мешканців регіону безпосередньо брали за останні два роки участь в громадянських конфліктах. Але більшість респондентів основною причиною більшості конфліктів відзначає саме зіткнення ідеологій, різні політичні погляди. В структурі конфліктів за поширеністю суттєво відрізняється зіткнення поміж прихильниками єдиної України та проросійські налаштованими громадянами. Цей конфлікт можна віднести до цивілізаційного протистояння, яке поділяє людей навіть не за етнічною ознакою, а за архетипічними складовими підсвідомості, базовими цінностями та світоглядними орієнтирами. Разом з цим, не артикулюється класичний міжетнічний або конфесійний конфлікт. Цивілізаційний конфлікт роз’єднує (хоча і в різних пропорціях) етнічних українців, і українців з російським корінням. Дані опитування підтверджують наступну тезу: більшість українців російського походження займає цілком патріотичну позицію, хоча в структурі цієї групи є більш чисельною частка прихильників РФ і відповідно – «федерації», «автономії», а також кількість тих, хто не довіряє українській армії тощо.

Цікавим є те, що найвищий рівень довіри в колі суспільних груп та інституцій посідає ставлення до волонтерів, на другому місці – довіра до армії. Проте залишається вкрай низькою довіра до інших (правоохоронних) державних інституцій та владних структур. Цим може пояснятися те, що більша частина опитаних схвалює активність громадян, аби поліпшити своє становище, захистити країну чи власні інтереси. Разом з тим, громадянську активність можна умовно поділити на «мирну» (не конфліктну) і протестну, яка за визначенням несе елементи конфлікту. Третина громадян, очевидно, ніколи не пристануть до будь-яких протестів. Ще третина – може вдаватися до обережних дій, а остання третина – це рішуче налаштовані громадяни. Нарешті, 5% заявляють, що вони готові до силових дій у разі потреби. В принципі цього обсягу достатньо, аби почалися масові заворушення та був порушений соціальний мир. В умовах нестабільності важливим є те, хто і з якою метою використає потенційну громадянську активність.

Загальним висновком дослідження є те, що Приазов’я – це український специфічний регіон зі складною специфічною ідентичністю, але переважно він україноспрямований.

В регіоні існує проросійська опозиція, яка не вдаватиметься до відкритих протидержавних заходів, але являє собою латентний важель політичного впливу.

Близько третини мешканців визначаються “розмитою” позицією, що дає змогу характеризувати їх як групу, якою потенційно можна маніпулювати і яка також може перетворитися на важель або політичного або відкрито ворожого впливу.

Отже, регіон потребує програмної ретельної роботи з формування та укріплення української державної ідентичності.

Відео прес-конференції