Олег Скрипка: Коли в Україні з'явився романс, росіяни ще бігали по лісах

додано: 19-03-2006 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1142802919.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

УкраїнаКультура

Інші фото та кадри відео Ви можете переглянути тут

Дякуємо Олегу Скрипці, гурту ВВ та УНБ Костенка-Плюща за надані матеріали, чудовий кліп, шалений драйв на концерті та шляхетну справу.

О.С.: Доброго дня. Про презентацію кліпу "Катерина". Ми зробили бал, в Ліцеї Богуна, представили 16 числа у Львові на вулиці, і сьогодні ми представимо в Києві. І це як такий собі мікро-фільм, тому що, на жаль, немає повнометражного кіно українського, військово романтичних бойовиків, які б розповіли про ці події початку 20го віку.

І всі оповідання з дитинства, фільми про червону армію – романтичні, красиві, з піснями, тому подібне, але ж ці події в основному проходили на території України, і потім виявилося, що це Українська Армія в більшості билася з білою армією, і ця романтика вона в принципі більшою мірою належить нам, українцям.

І от гарно було б це показати і ми своїми силами це показали. Долучили, як це вже традиційно для ВВ-шників, кіношних спеціалістів. Це початківці, випускники театрального інституту, факультету кінематографії, і зробили такий кліп.

І крім того скажу, що ми провели чудові 2 дні на природі, це влітку відбувалося, минулого року, в козацьких одностроях зі зброєю, вночі, зорі, біля Дніпра, степ... і між тим, як сталося світло, я сам на білому коні виїзджав в степи - це була дуже романтична картина.

Так що, як до речі це рідко буває, ця історія мала дуже красивий початок і красиве продовження. Дуже приємно, що не було якихось труднощів, уже романтично, як сама пісня, все відбувалося.

Прошу запитання.

 

- Будь ласка, а про дівчинку Катрусю Ви де дізналися? (після презентації кліпу "Катерина" у Львові новонароджену дівчинку назвали Катрусею)

 

О.С.Я дізнався, бо до мене підійшли у Львові підписати відкритку, і сказали, що в цей день народилася дівчинка, і що її назвали Катерина, бо побачили цей кліп – отак я і дізнався. Це знайомі були. Це колеги батьків.

 

- Скажіть будь-ласка хто виконував трюки на конях? Ви самі, чи були каскадери?

 

О.С. Ну звичайно що ні. На конях ми вивчилися їздити – там видно, що це не комп’ютерна графіка, брали уроки їзди. А трюки – ясна річ, що були запрошені каскадери, і до речі скажу, що у нас чи не найкращі в Європі каскадери, особливо ті, що виконують трюки з конями. Їх запрошують частенько і в європейське кіно, і навіть в китайське - самі китайці.

 

- У нас є якіть каскадерські групи, що виконують трюки?

 

О.С. Виявилося у нас багато каскадерів, які фахово цим займаються, працюють на студіїї Довженко. Ми працювали з тими, що працюють на іподромі.

 

- 2 запитання від сайту Майдан:

Олеже, скажіть, чому у вашому кліпі українські бійці, чорношличники, б'ються cаме з білими, а не з червоними? І друге питання- чи не хотіли б Ви знятися в повнометражному фільмі на цю тематику, і як Ви думаєте, чи є така можливість зняти такий фільм?

 

О.С. Ну по перше я спілкувався з істориками, і бої в Україні в той час переважно велися якраз із білою армією.

Я можу щось набрехати, але наскільки я зрозумів, що на певний термін Червона армія і УНР були союзниками. Ну а потім як завжди там коли армія УНР перемогла білу гвардію, потім там щось тири-пири... і вже Київ не наш. Але бої переважно велися з білою гвардією, і це відбувалося на східній Україні.

А знятися ясна річ, що хотілося б, і можливості є. Я бачу, що новим урядом виділяються кошти, і нормальні гроші виділяються.  Єдина проблема, що проектів зараз все ж-таки мало. Я дізнався от сьогодні від історика, який консультував нас під час зйомок, Ярослав Тинченко, він буде консультувати зйомку серіалу на УТ-1 якраз на цю тему – і це вже непогано. І я знаю, що існує декілька дуже гарних сценаріїв про цю епоху, гарні бойовики, і дуже достовірні. Будемо чекати, кли появиться нормальне фінансування, тоді якщо запросять... На коні я вже кататися вмію...

 

- Скажіть будь-ласка чи намагатися ви дослідити біографію Степана Скрипки?

 

О.С. Ярослав Тинченко сказав, що якраз в цьому полку „чорних шликів” існував такий Степан Скрипка і якраз він мав походження з Полтавської області, звідки мій батько. Ну, на майбутнє, треба буде залізти в архіви і покопирсатися гарно. Єдине що, що я знаю – в мене ніби-то немає в роду аристократії. Тобто це нормальні така козацька родина, тобто незалежні такі, вони не холопи, а просто  назалежні хуторяни. Але як сказав знову ж історик, якраз дослужувалися в козацькій армії до високих чинів і прості люди. То не обов’язково, щоб були шляхтичі з якихось родів. Звання давалося і за бойові заслуги теж.

 

- Друже Олеже, справа в тому що Ви тільки що сказали стосовно того, що козацтво то збідніле, так далі, але я вважаю, що козацтво то українська аристократія.

Але в мене до вас таке питання: Справа в тому, що українська мелодика і український мелос – найкращі в світі. Це визнають фактично всі музикознавці, у всіх композиторів, класиків, на сьогоднішній день використовується саме український мелос. Ви, які знімали саме оцей кліп, дуже чітко відзначили в своєму, будемо казати, матеріалі, що дуже часто використовувалася саме українська пісня, українська козацька пісня, українська стрілецька пісня - саме якраз противниками української державності. Що ви могли б сказати по цьому поводу, чи Ви використовували саме оцей момент?

 

О.С. Гарне запитання.

Я Вам розкажу як народилася ця пісня, „Катерина”. Вона народилася...по-моєму ми вже поїхали до Франції, і я її написав у Франції цю пісню, 92 рік. Я виріс в Мурманській області, в Росії, навчався в російській школі, і ну як би історію України я знав тільки ту, що нам викладали у школі.

Але, от як ви правильно кажете, я вивчав, я грав в музичній школі всі ті військові пісні радянські - „Пісня про Щорса” і тому подібне. Я відчував українську  мелодику. Тобто в мене були підозри, щось це навіть не те що козацькі пісні військові, воно глибше навіть, просто українська народні пісня тут відчувається. Потім слухаючи оці всі  пісні в  виконанні Розенбаума, „Поручик Голіцин”...тири-пири, оце все – тобто козаки там відчуваються, відчувається аристократична козацька романтика, як ви кажете відчувається, і відчувається український мелос.

І я вирішив зробити...скажімо сам для себе повернути українську пісню військову, військову романтику українському народу. І я написав таку пісню. Пройшло більше 10 років – я зустрівся з людьми, які цими питаннями займаються більш-менш фахово. Тепер я знаю, що „Там вдали за рекой” і тому подібне – це пісні українські, які ця машина пропагандистська, яка дуже потужно працювала, вона нас била нашою ж зброєю, піснями українськими, які перекладалися російською мовою і радянськими текстами, і червона армія їх використовувала. Це я зрозумів потім.  Це означає що моя інтуіція мене не підвела. І потім виявилося, що про поручика Голіцина – цю архитепічну пісню казаків написав теж українець, я не пам’ятаю прізвища, Алєксандровський здається. І він потім емігрував. Але він по-моєму воював за білу гвардію, ця людина, українець. І він емігрував здається в Ригу, і потім там помер. Тобто це теж українська пісня в принципі. І тому воно так натурально все звучить – тут немає неправди.

Я думаю ця пісня теж не буде займати в хіт-парадах якість перші місця, і в принципі не було такої задачі. Але те, що це продукт культурний я сподіваюсь, і я хотів би, що б вона працювала, як культурний продукт.

 

- По ходу цього я ще таке питання хотів задати – скажіть будь-ласка – цей Ваш чудовий кліп який тут крутили кілька разів, він мені дуже сподобався, у вас є в планах знову ж таки зробити інший кліп чи на козацьку тематику, чи на національно-визвольну?

 

О.С. Чесно кажучи, я скажу маленьку таку таємницю, що може цей кліп буде такою затравкою, що може хтось з режисерів, чи людей що фінансують великі проекти, вони побачать і зрозуміють, що це можна зробити розкішний фільм, тому що ВВ все-ж таки – це музичний колектив і ми не можемо на одній темі довго лишатися. Ми можемо собі дозволити виділити бюджет і знати один кліп, стати ініціаторами такого руху, який запросить інших людей до цієї діяльності. От наприклад як я робив наприклад „Країну мрій” – я трішечки попродюсував один колектив. Потім це дало результати,  фольклорний колектив, потім пішла мода на фольклор, і потім виникла можливість зробити фестиваль фольклорний, і тепер ми вже говоримо про фольклорний бум в країні. І це теж був такий перший крок невеличкий. І тут я сподіваюсь, що це дасть якийсь схожий ефект.

 

- Які у Вас майбутні творчі плани та 2006 рік?

 

О.С.На 2006 рік...

На вибори, коли будуть вибори, ми поїдемо до Берліну. Ну, дата співпала...

В нас дуже гарна композиція, ініціював всесвітньо відомий український письменник Юрій Андрухович. Це буде великий міжнародний літературний фестиваль в Берліні, де літератори, які отримують літературні премії, вони запрошують який колектив, який разом з ними представляє країну. І от ми разом з Андруховичем будемо представляти Україну в Берліні – 25 і 26 березня. Андрухович представляє літературну частину, ми музичну.

Потім в нас буде багато концертів.

Цей кліп „Катерина” - це перший сінгл нашого нового альбому, який буде називатися  „Були деньки”, який в цьому році вийде, і я сподіваюсь, що ми ще один кліп випустимо до цього альбому. І, відповідно, будемо цей альбом випускати.

Ще в цьому році буде 20-ліття, як ми зустрілися з моїми колегами. І цей рік буде присвячений ностальгії. І воно так співпадає, що альбом такий ностальгійний „Були деньки”, такі  ностальгійні кліпи, історичні. Це була історія сама така давня, а то буде може 70-ті, 80-ті роки, наші пісні, ретроспектива. І будемо грати концерти, ювілейні концерти.

Потім буде влітку фестиваль „Країна мрій”, до якого ми готуємося. Ніби-то все йде оксамитово, все буде гаразд.

Потім нас запрошують до Канади, а далі - далі побачимо.

 

- Олеже, чи відомі вам літературні художні тексти сучасні, близькі за духом, за стилістикою до вашого кліпу?

 

О.С.Я чесно признаюсь, що останнім часом іде літературний бум в Україні. Це не те, що останнім часом було написано багато останнім часом гарного, завджи пишеться гарне,  просто зараз починається це друкуватися. В мене немає часу читати. Але я  знаю, що пишеться на ці теми.

Єдине що я прочитав більш-менш всього Кожелянка, ну це таке – веселе політично-історичне фентезі, і воно дійсно підходить до ... до... ну не до цього кліпу, тому що цей кліп такий більш-менш витриманий, але в принцині панк-рок у Кожелянка присутній як і в нашому колективі. Ну Кожелянка читав його „Котигорошка”, „Конотоп”...

 

- Радіо Свобода, Наталка Коваленко: Скажіть, будь-ласка, останнім часом ви здається захопилися українським романсом, правда це чи ні?

 

О.С. Так.

 

- А чим викликаний такий інтерес, чому саме романс?

 

О.С. Так... зараз попробую сказати. Ну тут є дві серії цієї історії. Перша серія -.. навіть три....

Значить коли я жив і працював у Франції – я точно дізнався що таке шансон. Те що ми називаємо французським шансоном - французи це називають „пісня про життя”. Це те, що у нас існувало досить активно в Радянському Союзі і зараз існує, але більш андеграундно – тобто бардівська пісня. У Франції ця культура була дуже жива, досить активна і дуже цікава. І потім, розглядаючи історично звідки появилася ця традиція - виявилося все дуже просто. На початку 20го століття біла еміграція і появилися російські кабаре, які були дуже популярні, тому що аристократія Російської імперії – вони всі співали, вони грали. І на початку у них не було роботи і вони почали співати в кабаре. Вони співали романси. Тобто французський шансон, традиційна французська пісня - вона має походження від слов’янської, російської пісні.

Так. Тепер розберемося з російським романсом.

Російський романс- він має походження циганське, і народне походження.

Потім виявилося, 20 вік, пісня яка зайняла перше місце по виконанню у всьому світі це пісня „Очи черные”. Ця пісня написана українцем, Євгеном Гребінкою. Це романс всіх романсів. І потім романтична пісня, аристократична, вона має походження від міської пісні, яка співалася при дворі шляхти. Тобто вона відрізнялася від народної тим, що вона співалася в аристократичній обстановці. І ця пісня появилася в середньовіччі. І в середньовіччі вона появилася в Україні ясна річ, бо росіяни в той час ще по лісах бігали.  І... ну, ну це правда....

І тому романс - це не те що там "Ісус Христос має українське походження", але можна дослідити, що романс все ж таки має українське походження, і багато українців дуже гарно попрацювали на цьому фронті.

І ця пісня існує, і коли я збирався писати свій сольник, і отакі пісні романтичні під баян і під гітару, які я виконував ще у Франції, я думав як же все таки це назвати?. Так от цей стиль називається романс. І потім виявилося, що багато людей співають у нас таку пісню до сих пір, і більше в народному стилі, в етнічному, в сучасному, в історичному. І от ми зробили таку подію – Вечір українського романсу в Філармоніїї рік тому. І зараз я готую другий сольний альбом, який буде називатися „Очи чорнії”. Коли я захотів заспівати цю пісню українською мовою, я не знайшов в архівах перекладу українською мовою, хоча вона перекладена на 20 чи 30 мов. Я зробив переклад українською мовою Євгена Гребінки, і я хочу випустити цю пісню і інші романси в новому альбомі.

 

- А можна запитати, чому сьогодні на наших ФМ станціях та телебаченні взагалі не популярна українська сучасна музика, і чи знаєте ви вирішення цього питання, чи є у вас рецепт, як популяризувати сучасну українську музику?

 

О.С. Ну тут, тут є дві причини.

Одна причина- це інерція, скажімо це просто низький рівень якості ФМ станцій, вони не вдчувають актуальності і вони не ставляться активно до пошуку нового матеріалу.

І, по-друге, є зла воля спеціально не пускати українську пісню. Це ми відчуваємо вже протягом дуже багатьох років, ми знаємо як важко з новим матеріалом потрапити в український ефір. У нас ведеться на сьогоднішній день серйозна інформаціна війна. На сьогоднішній день нікого не треба стріляти чи там з гармат чи з рушниць, треба як казав Лєнін, заволодіти засобами масової інформації і володіти країною.

Є російський шоу-бізнес і американський, у нас в основному російський. Вони заробляють великі гроші в нашій країні, і так просто вони їх не віддадуть. Це теж тут є бізнесова сторона проблеми.

 

- Що робити?

 

О.С. Робити треба...... треба добра воля уряду, вона більш-менш є, треба дуже гарна стратегія, її немає, цієї стратегії, і необхідний класний  рівень смаку.

Ми вже наїлися культурного бруду іноземного, і ніби-то є потенційно гарний матеріал український, який проте не може реалізуватися (це залишки залізної завіси) і ми намагаємося це реалізувати. Але що нас може врятувати – це гарний вибір, гарний смак  до українського. І якщо ми представимо знов український бруд, який буде точно такої ж низької якості, як і російський, тоді всі скажуть „а який зміст, який зміст це робити?”

І от зараз такий момент, що ми можемо в принципі цю інформаційну війну виграти, якщо в нас буде розуміння, що ми мусимо працювати тільки з високоякісним культурним українським продуктом. Такого розуміння у нас на сьогоднішній день немає, тому що чиновники, вони не зовсім розбираються...ну мені так здається.

Ну от на сьогоднішіній день іде великий рух – підтримка української пісні. І  зараз збираються дівчатка, хлопчики, які більш-менш нормально співають, їм пишуться пісні, і така попсятіна, попсятіна українська виводиться в ефіри, і це за гроші уряду.

Росіяни декілька років тому мали культурну катастрофу, тому що ефіри монополізували. Культурний простір монополізувався декількома кланами, які зробили проекти по типу „фабрика зірок”, низькоякісні, і дуже-дуже дешеві. І вони все монополізували – починає зникати навіть традиційна естрада – такі люди як Лєонтьев і тому подібні, вони починають зникати, тому що вони не можуть конкурувати з такими от взагалі дешевими проектами. І то люди зробили за свої приватні гроші. А у нас такий проект робиться за державні гроші, точно такий же проект. І ми ризикуємо, що у нас монополізується ринок за дершавні гроші, а потім, як то було на початку з великими заводами – все монополізується двома- трьома кланами, і вони знову будуть качати гроші з нашого музичного ринку, і тепер це буде українське лайно, а не російське.

 

- Олеже, сьогоднішня акція проходить за підтримки блоку Костенка-Плюща. З іншого боку група Борщ підтримує іншу кандидатуру. У вас не виникає таких суперечностей, які були у групі Скрябін під час Помаранчевої революції з таких політичних питань?

 

О.С. По-перше це сили помаранчевого блоку, і ці скажімо протиріччя, які існують між членами і партіями помаранчевого блоку, - вони нам, простим смертним, не дуже зрозумілі, і ми в них не дуже хочемо вникати, і чи ми підтримуємо одну сиду чи іншу силу – ми підтримуємо помаранчеві сили.

Що стосовно групи Скрябін. Гарному політику, чи гарному талановитому полководцю, щоб йому правильно вести войну, йому треба долучити до своїх рядів однодумців, союзників. І тоді коли ведеться бій разом із союзниками, твій інтерес виграти бій точно такий же як і інтерес бійців, що знаходяться на музичних барикадах.

Це не те що ти просто накупив собі найомніків і вони собі попрацювали, взяли гроші, і втікли тоді, коли ти бій вже почав програвати. І тому помаранчевий блок і виграв- тому що на барикадах стояли для України. Я то щиро так думаю.

Але з іншого боку- це культурно-політична акція. Це культурна акція, яка підтримана блоком Костенка-Плюща. Тобто це не те, що ми пропагуємо цю політичну силу – якраз навпаки – політична сила підтримує нашу культурну акцію.

Я вважаю, що це скажімо, навіть рівень рекламної діяльності дуже-дуже прогресивний, і навіть європейський. Поки що іншим силам далеко до такого підходу. Я вважаю що це дуже дорослий, фаховий підхід. А те що Борщ грає за іншу силу – то це їх вибір. Може б, ми їм і сказали що, якби вони за біло-блакитну чуму грали, а так, це їх вибір.

 

- Чи не виникали у вас якісь проблеми, під час зйомок кліпу?

 

О.С. Коли знімався бій, нам запропонували їздити на красивих конях – мерини вони називалися, чи як?... Коні-чоловіки... Вони там були якісь породи, дуже дорогі. І вони такі були досить гонорові.  „Біляки” - вони були на лагідних кобилах. І коли мерини підійшли до кобил – вони себе поводили дуже неспокійно, це по-перше. А  по друге тільки в кадрі я почав битися шашкою, на коні.

Каскадери, вони як би удар зупиняють, шашка на шашку і вони зупиняють удар. А мені треба було з членом військового клубу битися – бо він там фактурний був, шапка така бєлогвардєйська.... І получилось так, що ті хлопці - вони дуже часто тим займаються, і це для них як така гра „Зарниця”. Вони цим часто займаються і вони напівсерйозно... Так от що я хочу сказати – він шашку не зупиняє....

Піді мною цей кінь, він шашку не зупиняє, і в мене був, як то кажуть наркомани, „пріход”. Повністю було відчуття, як цей бій може насправці відбуватися. Я розумію, що якщо я не спіймаю його шашку, ця шашка може кудись потрапити, мені в око піде... І ті іскри які в бою є – то справжні іскри, тобто це не копм’ютерні іскри. І от справа в тім, що хлопці мої билися 3-4 хвилини і зупинялися, там треба був короткий кадр.  А ми б’ємось 15-20 хвилин, в мене вже рука відвалюється, а цей не зупиняється, в нього спокійна кобила, він лупасить....

А потім виявилось, що це оператор з режисером:... „як класно б’ються, не зупиняй, дуже натурально, класні кадри”... А в мене ну реально... там хоча тупа шашка була.... якщо з усієї дурі влупити цією шашкою, можна гарно пошкодити. Було реально страшно. Я зрозумів, що я .... спочатку я зрозумів, що я в бій би ніколи не пішов, ніколи. Це реально дуже страшно, дуже. А потім настає момент, коли коли тобі вже не страшно, коли тобі треба тільки рятувати життя. І в цей момент я сам почав наступати, і я зрозумів, що спонукало отих дядьків іти в бій, на реальну смерть, і там тобі відрізали руку, а він іде дальше. І я зрозумів, що там уже страху немає, там уже навіть азарт якийсь присутній. Це страшні речі. Я через це пройшов, і я зрозумів, це відчуття бою. Хоча до крові не дійшло, я уявляю, якщо б появилася перша кров, там же все воно закипає...

Я зрозумів, що це не зупинило б. Я просто відчув, що вже на якійсь стадії, ти вже не зупинишся... Ти готовий йти далі.

 

- Ви собі подобаєтесь на екрані?

 

О.С.Я взагалі самокритична людина. Критична і самокритична.  В мене був трішечки інший сценарій – мені хотілося б щоб дійство в основному проходило вдень. Там занадто багато ночі і це зробила та людина, яка режисувала, він більше такго характеру,...а в принципі, якщо б мені повністю дати волю.... Сценарій написав я, але він вибирав там день-ніч. Я би вибирав би більше дня, і в мене був трішечки інший сценарій, який підредагували потім, для того, щоб зручно було знімати і тому подібне. Там світло виставлено, воно таке артистичне світло, я би більше користувався натуральним світлом, вдень, мені більше картинка вдень подобається, я б більше показував день.

 

- Я так розумію, що незважаючи на вашу патріотичну свідомість і налаштування Ви таки не голосуватимете?

 

О.С. Я позавчора взяв відкріпний талон (пожвавлення у залі – Майдан-Інформ). Я вам скажу це було дуже нелегко, це досить складно, і чомусь на моїй виборчій дільниці я був єдиною людиною, що взяла відкріпний талон, і вони були в шоці і в паніці, вони не знали, як це робиться, як написати заяву.  Але я цей талон отримав. І там сама складна штука була – треба було мені назвати номер дільниці в Берліні. Я кажу „ Ну у Вас більше шансів дізнатися цей номер ніж мені”. Ну якось вони довго мене мучили, але я все ж таки взяв талон і я буду голосувати скоріше за все в Берліні.



Обговорити цю статтю у форумі

додано: 19-03-2006 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1142802919.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua