Олекся Басараб, Група Стратегічних та Безпекових Студій: Рівність прав – асиметричність досягнень

додано: 28-03-2006 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1143543710.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

УкраїнаПолітика

Згідно “Плану дій Україна - ЄС”, Україна має “докладати зусиль для забезпечення рівності чоловіків і жінок у суспільному та економічному житті”. Із заходів, виконаних у 2005р., прийняли Закон “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Але яка реальна ситуація із реалізацією рівних прав у “великій політиці”?

На днях на Либідській оператор і “журналіст” (напевне псевдо, бо без жодних ознак і спроб назватися) запитували перехожих жінок: “чи потрібні жінки в політиці?”. На півхвилини задумавшися, прорахувала варіанти і відповіла: “no comment” – вгадала, для кого таке “опитування” робиться”. “Нетаківського” ролика, де Довженко щось про жінок в політиці згадувала, побачила вже по тому.

Спробувала абстрагуватися від несприйняття гасел і блоків “від протилежного”, а також просто відрази до певних персоналій, що важче, і запитала себе: як би відповіла на питання, якби питали не під конкретний блок чи політдаму? Звісно, що “так”, незважаючи на те, що жінки в українській політиці майже не займаються тим, чим мали би займатися. Навіщо жінки в політиці? Тому, що інтереси жінок в політиці можуть реалізувати саме жінки. Якщо проглянути програми, виступи, статті, звіти тощо українських народних депутаток, то крім деякої демагогії навколо питань родини, материнства і дитинства, знайти щось реальне важко. Це в країні, де жінки на стале отримують більш ніж на третину меншу заробітню плату, де більшість безробітних – саме вони, де піти у відпустку з догляду за дитиною – це фактично звільнитися, де прорватися на вищі щаблі можуть тільки одиниці із гіберболізованими чоловічими рисами характеру… Добре, хай поки не займаються тим, чим треба – цим вони нічим не відрізняються від колег-чоловіків. Але ж хай буде їх хоча б відсотків 10, лише тоді можна буде побачити якісь якісні зміни…

Хоча більше 60% виборців в Україні – жінки, в парламент їх приходить від 3% в 1990, 5,4% в 1994, максимум - 8,1% в 1998. Парламент, що доживає зараз останні дні мав від 5,1 до 5,6%, парламент, що прийде на зміну, матиме значно менше. За класифікацією міжпарламентської Асамблеї в 2003 році, Україна, на рівні з Вірменією, була 123, між Йорданом та Шрі-Ланкою. На вершині списку – Руанда (48,8%) та Швеція (45,3%), а також Норвегія, Данія, Нідерланди, Куба, Іспанія. / http://www.ipu.org/wmn-e/classif.htm /

Цікаво, що країна із так сильно розвиненим державним регулюванням в гендерній сфері і досить значним представництвом жінок у виконавчій владі, як США, має так мало жінок-парламентаріїв. Із 14.3% жінок в Конгресі вони є на 59 місці. Дається взнаки протестантська етика “отців-засновників” із “Мейфлауера”? Що ж дається взнаки Україні, про яку зазвичай кажуть, що це дуже фемінізоване суспільство, посилаються на достойне становище жінки впродовж історії, починаючи з Київської Русі, на феномен козацького краю…? Все наче правда, проте на сьогодення впливу не має. Порахувавши жінок при владі - як законодавчій, так і виконавчій (це ще одна болісна тема) – починаєш думати, що внаслідок століть воєн із Османською імперією ми набралися не тільки тюркських слів (Туреччина на 127 місці в класифікації, 4,4%).

В принципі, могло би бути вже цієї весни 30%, що вважається “критичною масою”, що спричинить реальні зміни, проте…

Хоча процес прийняття закону був тривалий, не пам’ятаю дискусії ні в медіа, ні в в “експертному середовищі” – зарання було відомо, чим все скінчиться, то й не було сенсу гаятися в дискусіях. Спочатку не прийняли проект Закону Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в редакції від 25-12-03, внесений групою депутатів. Проект було прийнято за основу. Далі в березні 2004 не прийняли проект в редакції від 22-01-2004, поданий Кабінетом міністрів. Не прийняли його цікаво: “За” – 175, “Проти” – 0, “Утрим.” – 0, не голосувало-234, всього-409. І проти не голосували, і проект не прийняли. А йшлося про те, що. Як і в попередньому проекті, пропонувалося: “Партії (блоки) — суб’єкти виборчого процесу під час висунення кандидатів у народні депутати України передбачають як тимчасовий спеціальний захід щодо утвердження рівності жінок та чоловіків представництво будь-якої статі не менше ніж 30 відсотків та не більше ніж 70 відсотків загальної кількості кандидатів, при цьому дотримуючись принципу пропорційності.”

Зазвичай проти квоти протестувати починають чоловіки: наберуть недолугих жінок тільки тому, що вони жінки. Щодо недолугості, то на думку звичайного виборця. Це досить поширена риса серед обранців, незалежно від статі. З іншого боку, якщо виходити із засад рівності, до як оголошувати конкурс, щоб відібрати серед нормальних кандидаток саме недолугих… А якщо не іронізувати, то, може, саме квота допоможе прийти в політику не лише жінкам із тим типом характеру, який зазвичай вважається чоловічим і який вони зазвичай маскують жіночністю у зовнішньому вигляді (наприклад, успішні результати іміджмейкерів Тимошенко чи невдалий результат іміджології – Супрун, котра немов стараннями “біологічної медицини” і “фотошопу” стала обличчям білбордів НДП), або в риториці (Довженко), підкресленням тих рис характеру, які вважаються назагал жіночими (істеричність у виступах Вітренко аж ніяк не означає, що це істерична особистість)... Зловила конюктиуру Богословська про те, як п”ятірки- десятки наповнилися жіночими “обличчями”, писалося вже багато. Можна тільки запропонувати ввести у вжиток на рівні із виразами “Шарон Стоун обличчя Dior” чи “Міла Йовович - обличчя L‘Oreal” - “Ніна Карпачова - обличчя Партії Регіонів”, “Людмила Супрун – обличчя НДП” тощо.

На думку соціального психолога Жанни Журавльової, на сучасному етапі можна визначити два основні типи участі жінок у виборчих перегонах. Перший тип: через включення у список в якості жіночого, себто людського фактору, щоб оживити обличчя партії. Другий тип – той, де жінка є і лицем партії, і її рушійною силою (в таких партіях жінок зазвичай менше, ніж у інших). Такі жінки-політики мають пасіонарні риси. Крім безсумнівного прикладу Тимошенко, можна назвати Богословську, котра хоч і “зловила кон”юктуру”, але в її викладі це звучить достатньо переконливо. Також існує маловиражений проміжний тип – партії, де жінок відносно більше (від 33% у маргінальній СДПУ до безликої маси “Жінок за майбутнє”), але вони не є чинником в українській політиці. Остання група може спрацювати на відчуження жіноцтва від політичного процесу, створивши імідж жінок як непотрібної приставки. Саме більшість, котра не грає, формує усереднений профіль жінки-політика з негативним аспектом, який з часом може сформувати синдром відчуження до жінки-політика у суспільній свідомості. Це у випадку недостатньої участі жінок в політичних процесах – якщо вони не виправдовуватимуть соціальні очікування. Разом з тим, в сучасній Україні перспективу розвитку жінки-політика має пассіонарний тип. Політики-чоловіки сприймаються спокійніше, вимоги до жінки значно вищі, і в неї немає великих перспектив, якщо відсутня внутрішня цілісність, забезпечувана інтегрованістю наявних харизматичних рис та достатнього інтелекту. Але це вже окрема тема.

Менше з тим, депутати українського парламенту були надзвичайно політкоректними. Тим, що квота приведе в парламент непрофесійних кандидаток, а професійних кандидатів залишить за бортом, не наводили. Але, повертаючися до іронії й сарказму… Не можу зрозуміти, чи то серйозно, чи зі сміхом говорилося про те, що запровадження спеціальних квот принизливо для жінок. Якщо квоти як такі – це приниження, а не реальна потреба регулювання в сфері державної політики в тій чи іншій галузі, тоді давайте відмінимо всі квоти… Проте laissez fair не працює, в це вірив тільки Адам Сміт, та й то не дуже певно.

Відтак, у вересні 2005р. проголосували “за” новий проект Закону, поданий депутатами Самойликом та Надрагою (За-286, Проти-0, Утрим.-0, Не гол.-111, Всього-397). Аналогічний абзац звучав уже так: “Політичні партії, виборчі блоки під час висунення кандидатів у народні депутати України у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі передбачають представництво жінок у відповідних виборчих списках.“ Все. Жодних відсотків. Від 01.10.2005, коли Закон підписав Президент, партіям в списках стало вистарчати лише двох-десятьох жінок у першій сотні.

Якщо спробувати визначити причини того, що Україна рухається в бік, протилежний від напрямку руху більшості країн, можна виділити головні:

Ґанж пропорційної системи? Ймовірно, проблема в тому, що віз поставили поперед коня. Пропорційну систему виборів впроваджували задля розвитку партій та партійної відповідальності. Призвело це до маргіналізації партійної ідеології та персоніфікації політики (“партія – це лідер”).

Партійні програми стали відвертим набором гасел і годі шукати концепції майбутньої політики партії. Коли політологи говорять про те, що на цих виборах йдеться про цінності, а не про ідеології – майже напевне вони є в тому чи іншому виборчому списку. Йдеться радше про обирання лідера на свій смак, а як партія не має яскравого лідера – то вже партійного бренду, створеного рекламістами, які між тим займалися рекламою, наприклад, пива. Загляни під кришечку чи у список – яка різниця? Яка різниця – “Партія зелених - тепер відкриті” чи “…прийшла весна – час боротися із целюллітом”?

Процес утворення виборчих списків – таїна велика та супер-шоу водночас. І чим більше говориться про відкритість, тим більше все нагадує шизофренію з метанням між двома полюсами. Власне, непрозорість “спискотворення” і відкидає жінок зі сцени, так само як безлад в економіці відкинув їх в 90-му та 94-му. А ще цікаво, чи хтось порівнював кількість кандидатів з кримінальним минулим в різні роки, за різними виборчими системами.
Ще один мінус пропорційної системи завважили поляки. Хоч жінок там більше зазвичай 20%, проблеми виявилися в тому, що в парламент приходять маргінальні партії. Тижневик Впрост та Фундація ім. Медісона “Центр Розвитку Демократіі” склали ініціативу зміни виборчої системи, що не вимагає змін до конституції: перейти до мажоритарної системи з одномандатними округами (існує в 70 країнах світу, в тому числі у всіх країнах Великої сімки). Взагалі, пропорційна система сприяє радикалам та загрожує стабільності. Коли в середині 80-тих років у Франції відмовилися від мажоритарної системи, відразу у парламент пройшов Жан – Марі Ле Пен, як тільки повернулися до одномандатних округів – Ле Пен з парламенту зник. Британці вважають, що якби в міжвоєнній Німеччині не було пропорційної системи, націонал-соціалісти не прийшли би до влади. Публіцист Міхал Кшемовскі в своїй статті нагадав, що пропорційну систему винайшли наприкінці 19 ст.в Бельгії, щоб дозволити соціалістам залишитися в парламенті. За пропорційною системою виборець не має жодного впливу на те, хто приземлиться в парламенті – це вирішує партія, створюючи списки. В результаті уряд реалізує коаліційну програму- результат торгів між партіями, який має ще менше спільного із передвиборчими обіцянками, ніж можна було би спрогнозувати. В Польщі зараз існує пропорційна система з 41 округом і складною формулою підрахунку, які партії на рівні країни проходять виборчий поріг. В результаті в 2001р. обрали депутата від Самооборони, який набрав 498 голосів, а на останніх виборах рекорд був 1582 голоси (у депутата від “Порядку і Стабільності”), а 10 депутатів отримали більше 0,6% голосів. Якщо подумати, скільки голосів набрало би чимало депутатів зі списків різних партій в Україні, якби округ був не один…. Напевне польські рекорди побили би - багаторазово. Повертаючись до “жіночої” теми: коли така система сприяє радикалам і нестабільності, то напевне не сприяє жінкам.

У 1998 вибори відбувалися на мажоритарній основі, суспільство вже відійшло від стресу переходу до ринкової економіки – ось і маємо пік представництва жінок. У 2002 обираючись вже по змішаній системі, більшість жінок (15 з 23) пройшли за списками партій. Великою мірою тому, що жінки з парламентським досвідом та зірки - “обличчя” отримали місця в верхній частині списку аби показати, що партія не ігнорує жінок. В мажоритарних округах боротьба була зажорсткою для жінок. Вибори 2006 за суто пропорційною системою стануть кроком назад. Можна оптимістично прорахувати відсотки жінок у списках і передбачати вдвічі більше жінок у парламенті (Наталя Ромашова, «Жінрада» під куполом, "День" від 7-03-2006), що нереально. Можна підійти до аналізу грунтовніше і порахувати кількість жінок у перших десятках – сотках (Юлія Тищенко, Кадровий конкурс до Верховної Ради: 1 до 17, http://www.telekritika.kiev.ua/articles/124/0/6566/), на думку якої “наступний парламент може бути ще дальшим від "гендерної рівності", ніж нинішній”. Якщо прогнози соціологів мають зв”язок із реальністю, то, взявши до уваги усереднені відсотки і проаналізувавши партійні списки, можна спрогнозувати появу від 29 до 34 жінок в майбутньому парламенті: 6,4% - 7,5%. На відсоток – другий більше, ніж у парламенті 4-го скликання, проте до рекорду 1998 року не дійде. Власне, для України ефективнішою була би мажоритарна система, за якої кандидати або мали би належати до партії, або вносили б значну заставу. Це б помірно сприяло розвитку партій і давало би виборцям змогу голосувати за людину, а не абстрактний список – у жінок більше було би шансів, аніж у закулісній партійній боротьбі.

Також однією із причин такого убогого представництва жінок в парламенті може бути недостатній розвиток партій соціалістичного спрямування. Відсоток жінок в таких партіях зазвичай високий. Не тільки в Європі партії – члени Соціалістичного Інтернаціоналу допомагають пройти в парламент жінкам, якусь роль в цьому грає Соціалістичний Інтернаціонал Жінок. (З українських партій 2 мають консультативний статус в організації – СПУ та СДПУ, котра відома зараз лише членством у Блоці Лазаренка.) Традиційно низьке представництво жінок в партіях ліберального спрямування. Як зразок цікава Японія: Ліберально-демократична партія - 3.43%, Ліберальна партія – 4,54%, Демократична партія Японії - 4.72%, Комейто – 9,67%, Нова консервативна партія - 14.28%, комуністи – 20%, Соціал-Демократична партія - 52.63%.

Більшість партій Соцінтерну мають квоти - від мінімум 20% до 50% представництва однієї статі. З українських партії партійну гендерну квоту має СДПУ, що впливу не має. Додамо ще прогресивних соціалісток, яких у партійному списку більше 40% та “Жінок за майбутнє” як частину Блоку “Не так”. Якщо ще якісь партії гендерну квоту й мають, то дуже добре приховують ці дані. А ще додамо мистецтво розподіляти прохідні номери. Яких жінкам дістається зовсім мало.

Ще одне – стигматизація фемінізму. Тенденція не унікальна – якийсь час вона була притаманна всім посткомуністиним суспільствам. Хтось із західних дослідниць порівняв наслідки трансформації просткомуністичних країн із наслідками ісламської революції в Ірані: перехід до патріархального устрою суспільства. Це можна сприйняти як гіперболу, але аналогію провести можна. Так чи інакше, але переконання проти участі жінок в політиці існувало в Центральній Європі, існує в Україні й зараз. Жінки надають перевагу своренню професійних та гуманітарних організацій. Наприклад, в Румунії намагалися пояснити неучасть жінок в політиці і впливом похмурої фігури Єлени Чаушеску, і несприйняттям західної моделі фемінізму тощо. В Україні, крім поширення міфів про західний войовничий фемінізм, фемінізм сприймається як “грантоїдство”. Значно рідше - як або академічні студії, але аж ніяк в якості соціальної практики. Відтак, теми жінок в політиці, гендерної квоти тощо автоматично відносяться до “негативної сфери впливу фемінізму”.

І чи не найголовніше: українська політика зараз – гіперманіпулятивна сфера, жіноча свідомість відображує це на інтуїтивному півні. Не відчуваючи в політиці суті, успішні, чи фемінізовані, чи емансиповані, чи як ще їх назвати, жінки реалізовують себе в інших професійних сферах, орієнтуючись на кар”єрне зростання, розвиток бізнесу тощо. Шанс для жінок в український політиці буде тільки тоді, коли вони зможуть в ній щось сказати. Але не як окремі харизматичні особистості і не як інертна маса, але як дієва і значна частка українського політикуму.

Щодо “Плану дій Україна – ЄС”, то формально заплановані заходи ми виконуємо, відповідні відомства про це звітують. Але оцінюватимуть не так ті звіти, як реальний стан речей, який демократичним стандартам і практиці не відповідає. То й що ми з цими звітами робитимемо?..


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 28-03-2006 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1143543710.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2017. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua