Старий Новий рік – дивне совкове свято, гарний привід поговорити про дохристиянські традиції в СРСР. Як святкувались Купайла і Щедрий вечір? Як вбудовувались народній традиції традиції в пропаганду? Чому комуністи не цокаються, коли п’ють за Родіну?
Де було місце релігії в СРСР? Як боролися і на що заміняли релігійні свята? Звідки радянська дитина могла дізнатися про Різдво?
Самоорганізовані релігійні громади і підпільні церкви. Похорон без священника та науковий атеїзм. Забуті секрети тоталітаризму.
Ми звикли до війни, вона – фон в нашій буденності. Для людей, що вже народились, і народяться згодом важливо розуміти, що було раніше, щоб не вестись на пропоновані і деколи нав’язувані сценарії зараз і в майбутньому, які вже були пережиті нашими бабусями і дідусями. Як можна прийти до чогось нового, не знаючи, яким було старе? Можна помилково сприйняте загорнуте в нову обгортку старе за нове, а потім знову бідкатись і не розуміти, як ми могли знову стати на ті ж граблі.
Як стати модницею в СРСР і чи була радянська мода ? Де брали косметику, декоративну і доглядову, радянські громадянки і почім? Як викручувались, аби зробити модну зачіску? Який хенд-мейд мастили на обличчя і руки?
Дефіцит або відсутність їжі в Совку – це найяскравіші спогади свідків. Експерна група розкаже, як і де діставали їжу. Розкаже про совкові “гастротури” – далекі поїздки за сиром, ковбасою та бананами. Розкаже про харчову нерівність, про то, як виглядали чотири рівня централізованого постачання продуктів. Що можна було купити або не купити в селі, в місті, в столицях, в різних “республіках”.
Алкоголь як опір і пастка. Що і як пили радянські громадяни і, головне, де брали оковиту. «Дістати» і «вигнати»: спиртзавод у кожній хаті. Казьонка і самогонка – що смачніше?
Наталка Зубар з Харкова і Оксана Яцюк з Вінниці діляться спогадами про флагман совкової кулінарії, а також про панську, господську і мужицьку кухню, квашені і солені огірки, яйця і черги за ковбасою, а головне – таємницею народної любові до цього блюда.
В обговоренні поступово виринають спільні риси, певна основа, на якій стояла ця тоталітарна держава. Свободу замінили імітацією. Коли людина не навчає, не працює, не творить, а робить вигляд. Імітація для мене шкідливіша за пряме насильство. Вона виснажує людей, живить безпорадність і покірність. Ми згадує совок, аби навчитись жити без його отруйних впливів.
Літературний персонаж Піня став для Хрущова рольовою моделлю. Він мотивував Нікіту Хрущова виступити проти культу особи Сталіна і виголосити знамениту доповідь на двадцятому з’їзді КПРС.
«Совок» це передовсім антигуманізм, антилюдськість, антигідність. Нещодавно люди, які пам’ятають справжній «совок» з його постійним дефіцитом людськості, об’єдналися у групу, щоб нагадати тим, хто забув, і розповісти тим, хто не знає, чим був насправді «Совок довбаний». Він далі сидить у нас як хвороба, і ми виводимо його з себе свідомо.
Тепер давайте порівняємо діяльність ОУНівців і «діяльність» красних партизанів Те порівняння буде не на користь останніх. Але партизани були для нас герої, а ОУНівці бандити. Чи це справедливо? Твердо скажу, що НІ !!! І час вже розставляє все по своїх місцях.
Життя в СРСР від свідків. Пам’ятати, щоби не повторити! Щоп’ятниці. Совок довбаний – з огидою і без ностальгії.
Росіяни (московити, зденаціоналізовані або природні) – практично ніде не корінні народи, окрім маленьких частин центральних губерній.
А українська ініціатива – це сигнал корінним народам Росії на тему “а що, так можна було?”.
Які чорні діри совка прикривали героїчні і благородні радянські шпигуни? Як шпигунські романи вплинули на звички і поведінку радянських людей? Чи була в шпигунських історіях хоч крихта правди? – про це говорили в прямому ефірі в п’ятницю 28 травня 2021 року Наталія Зубар, Оксана Яцюк і Віктор Гарбар.
Найкраще в СРСР вміли забувати. Забути власні злочини, забути про жертв, набудувати палаци мрій там, де вбивали і катували, і, як родзинка у булочці, – перекласти вину за власний злочин на когось іншого, наприклад, на німців, як було в Катині, чи на Фінляндію, бо “близько до кордону”, чи на кримських татар, бо з “німцями співпрацювали”. Забуття було настільки майстерним, що абсолютна більшість радянських громадян не згадувалась і не згадувала про правду.