01/10/2002 | Спостерігач

Відкритий лист представників творчої інтелігенції України
п. Ігорю СТОРОЖУКУ,

президенту Національної телекомпанії;

п. Олександру РОДНЯНСЬКОМУ,

генеральному продюсеру студії "1+1";

п. Олександру ЗІНЧЕНКУ,

президенту телеканалу "Інтер"

Шановні колеги!

З почуттям сорому і зніяковіння переглянули ми новорічні програми
трьох основних українських телеканалів. Ідеться зокрема про новорічний
"Вогник" ("1+1") та музичний проект "Вечера на хуторе близ Диканьки"
("Інтер").

Чи не здається вам, що вже давно на українських телевізійних каналах,
зокрема в програмах, розрахованих на всеукраїнську аудиторію, мала б в
абсолютній більшості звучати українська мова, пісні та музика?

Гадаємо, нас правильно зрозуміють представники кримськотатарської,
польської, білоруської, єврейської та інших національних громад - тим більше,
що культурні надбання їхніх народів у святкових програмах фактично не були
представлені. Гадаємо також, що нас правильно зрозуміють і чесні українські
росіяни, які, окрім того, що їхні мовні та культурні права в українському
інформаційному просторі задовольняються повною мірою, мають можливість
безперешкодно переглядати ряд каналів російського ТБ. Сподіваємося, наші
співвітчизники зрозуміють наше занепокоєння тим, що в ролі нацменшини на
рідній землі опинилися якраз представники українського народу, титульної
нації, і наше обурення тим цинічним ляпасом, яким нагородило україномовних
українців вітчизняне телебачення. Жодними суржиковими мовними покручами,
жодним використанням свиток, шароварів та віночків, навіть окремими
"номерами" талановитих ураїнських виконавців не можна зняти відчуття
меншовартості українців як окремого народу і України як незалежної держави з
прекрасною мовою і великою культурою.

Також, що стосується "Вогника" на "1+1", то використання зужитих форм
колишнього радянського ТБ викликає великий сумнів і з іншої причини. Ці форми
сприймаються нині не просто як архаїчне, а як певний ідеологічний хід,
розрахований на збудження ностальгії за "добрими" комуністично-радянськими
часами. І дивно було спостерігати кволі намагання вписатися у контекст
вторинності й залежності від невибагливих смаків радянських пенсіонерів таких
фахових журналістів, як Ольга Герасим'юк, Алла Мазур, Юрій Макаров та ін.
Нове ж покоління українців, молодь, яка сформувалася уже за часів державної
незалежності і падіння тоталітарних псевдоцінностей, орієнтується на інші
зразки, зокрема й у світовій популярній культурі. Тому досить пристойно і
професійно виглядав концерт (трансльований у новорічну ніч УТ-1), присвячений
сторіччю Нобелівської премії. Але це, на жаль, не можна вважати вітчизняним
інтелектуальним продуктом.

Щодо "Вечорів...", то цей мюзикл, попри певну вигадливість, мистецькі
знахідки та виконавську майстерність українських артистів, залишає дивне
враження: невже Україна вже (ще?!) розглядається як одна з російських
провінцій? Чи фільм "Тарас Бульба", можливість якого давно обговорюється на
різних рівнях, теж буде йти на українських екранах російською мовою з пафосом
утвердження єдиної "православної" нації під егідою доброго російського царя -
на тій лукавій підставі, що так, мовляв, у самого Гоголя? Хоча навіть "сам"
Гоголь не приписував своїм героям таких лексем, які звучать з вуст
українських співаків в українському національному вбранні в російськомовних
піснях, створених на українській фольклорній основі, як це ми побачили й
почули на "Інтері". Невже ідея єдиного російського народу з малоросійською
складовою у ньому - це і є надзавдання керівників даного проекту й каналу
"Інтер" загалом?

Важко уявити будь-яку країну світу, де в новорічну ніч своїм
громадянам демонстрували б такі ненаціональні програми. Посилання на "рік
України в Росії", "спільність" україно-російських проектів (і, зрозуміло,
коштів, виділених на них) нам не здаються переконливими. Українську мову в
Росії розуміють, та й, зрештою, показати ті програми можна було в інший час.
Окрім того, ведмежу послугу українські телевізійники зробили численним
громадянам Росії, представникам багатьох народів цієї країни, що також
виборюють право на рідну мову й культуру і, очевидно, хотіли б на Новий рік
почути з екранів російського телебачення вияв поваги до себе.

Гадаємо, українським телевізійникам і тим, хто стоїть за найбільшими
українськими телеканалами, варто припинити розмови про насильницьку
українізацію України (!) і надання російській мові статусу державної
(офіційної) мови - оскільки те, що вони вже зробили, доказує: програма
"влізання в дружні обійми старшого брата" не тільки виконується, а й успішно
перевиконується. Йдеться не про поодинокі випадки, а про постійне порушення
прав титульної нації - зокрема, права на отримання рідною мовою належного
обсягу культурної, освітньої та іншої інформації.

З глибоким обуренням мусимо відзначити пасивну, якщо не
потуральницьку роль щодо цих питань Державного комітету з інформаційної
політики (голова Іван Драч).

Сподіваємося, що колеги з українських телеканалів усе ж згадають, що
в Україні, крім російськомовного, є ще й україномовне населення, яке зовсім
не є другосортним і яке, віримо, заслуговує на більшу увагу, й повагу, ніж
та, яку ви виявили у своїх новорічних (та й багатьох інших) програмах. Щиро
бажаємо вам успіхів у вашій праці - для всіх, а не лише для мовно
упривілейованих вами громадян України.

АГЄЄВА Віра,

доктор філологічних наук, професор Національного університету

"Києве-Могилянська академія";

БІЛОЦЕРКІВЕЦЬ Наталка, поетеса;

ГОЛОТА Любов,

письменниця, головний редактор газети "Слово Просвіти";

ЗАБУЖКО Оксана.

письменниця, віце-президент Українського Пен-центру, старший

науковий співробітник Інституту філософії НАН України;

МАЙДАНСЬКА Софія,

письменниця, лауреат премій імені Олеся Гончара та "Благовіст";

РЯБЧУК Микола, журналіст;

СТРІХА Максим,

доктор фізико-математичних наук, перекладач:

ТАРАН Людмила,

поетеса, співробітник журналу "Українська культура";

ФАЛЬКОВИЧ Григорій, поет,

голова Київського єврейського культурно-просвітницького

товариства імені Шолом-Алейхема.

ІРВАНЕЦЬ Олександр, письменник.