Відповіді

• 2002.05.03 | A.Social

  Європа і Орієнт

  Розглянемо поняття "Європа" з лінгвістичного та історичного підходів.
  
  Назва ЄВРОПА виникає від ассирійців, які звали "ебро" західну частину виднокола, куди падає сонце - "темну" його частину. (Звідси виявляємо, що наше ОБРІЙ - первісно західна частина виднокола.) Той самий корінь "ебро" - "темний" в назві ДНІПРО (Дана-Ебер = Ріка-Темна).
  
  Поняття "Азія" як протилежне географічно і культурно за звучанням не виглядає привабливіше, "Європа" звучить таки краще.
  
  В парі "Захід" і "Схід", якщо відкинути культурний зміст, "Схід" звучить краще і "підйом" має гарне значення в протилежність "падінню" ("Заходу"). У відповідній парі "Окцидент"-"Орієнт" перше вживається лише в спеціальній літературі і звучить не дуже приємно (не гармонійно й нагадує про якийсь "оцет"). "Орієнт" вживається широко в позитивному завжди значенні. "Орієнтир" ("напрям на схід") - "головний напрям".
  
  І дійсно, до 16-17 століття Схід/Азія за більшістю показників була попереду Європи. Саме європейці мали легенди про казкові багатства Сходу, шукали туди нові торгівельні шляхи й робили таким чином географічні відкриття.
  
  Сьогодні модно вважати себе європейцем, європейського роду. А ще в добу Хмельницького поляки вважали, що вони східного сармато-скіфського роду і були горді з цього.
  
  Якщо ми подивимось на підгрунтя сучасного технологічно-цивілізаційного розвитку, багато яких відкриттів і технологічних проривів є продуктом не Європи, а саме Сходу:
  - десяткова система числення й запису цифр (Індія, Арабський світ)
  - порох, ракети (Китай, Середній, Ближній Схід)
  - компас (Китай)
  - паперові гроші (Китай)
  - спосіб друкування: вирізблені знаки + фарба + прес (Китай, Корея)
  - першість виплавлення заліза і технологій його обробки (Великий Степ, Ближній Схід)
  - будування зі стандартних блоків-цеглин (тюрки; кир-пич = випечений камінь)
  - ірігаційні системи (Єгипет, Вавілон, Китай)
  - систематизація медичних знань, психофізичні системи (Індія, Китай, Тибет, Далекосхідна, Південно-Східна Азія)
  - внутрішньо-логічна натурфілософія і застосування її у всіх проявах життя суспільства (Китай)
  - кодифікація моральних принципів і принципів державного управління (Китай - Конфуціантсво), загальнодержавні мега споруди (Китай - Стіна, Дамби, Канали)
  
  Сьогодні все більше вперед висуваються явища культури в протилежність цивілізаційним (суспільні цінності ідеального порядку замість матеріальних), нечітка логіка натомість чіткої, мережеві і нейросистеми в протилежність структуровано-єрархічним, колективний розум замість індивідуальної творчості, інтегральне сприйняття й паралельна обробка проти декомпозиційно-послідовної, гармонійність-оптимальність поєднання замість унікальності-кращості складових.
  Перші з названих явищ, питома вага яких зростає, є ознаками Сходу. Не виключено, що на новій спіралі культурно-цивілізаційного розвитку Схід скористається перевагами своєї культурної ідентичності й перехопить ініціативу в Євро-Атлантичного Світу.

• 2002.05.03 | Stepan Salo

  Re: Європа, Європа

  > А власне якого біса ми туди пнемося? Зрозуміло, що нам не по дорозі з Москвою, але хіба це може бути виправданням до прагнення «інтегруватися» в інший бік?
  
  Питання, взагалі, цікаве. Немає ніякого сенсу в тому, щоб пнутися аби пнутися, і це стосується не тільки Європи, але і США і Россії і Азії. Хіба що у кого шило в заду, або хтось маніпулює громадською думкою під прикриттям ідеї "інтеграції", користуючись репутацією того чи іншого союзу, а насправді прикриваючи свою справжню мету...
  
  > Членство у ЄС: ...
  
  В якості прикладів переваг можна навести єдину валюту, безвізовий режим пересування по Європі, можливість працевлаштування в країнах Європейського Союзу та ще багато іншого...
  
  > ІМХО, замість ЄС треба зосередитися на налагоджубанні стосунків з єдиною супердержавою - США, тобто єдиною країною (крім Іраку), якій ми ще потрібні. Буде справжнє партнерство с США і членство в НАТО, все останнє прийде.
  
  Дозволю собі з цим не погодитись. Україна потрібна США точно так же, як вона потрібна Євросоюзові... Питання не в цьому, а в тому чи потрібні США чи Євросоюз Україні.
  Трохи не зрозуміло, які саме стосунки та партнерство пропонуються до налагодження. Якщо маються на увазі торгові стосунки, то і зараз вже в США продається ряд товарів українського виробництва. Якщо мається на увазі засовування американського носа в справи України - я не думаю, що це комусь потрібно...
  
  А от в те, що все прийде в результаті партнерства з США чи Євросоюзом або членства в НАТО - вибачте, в це я просто не вірю...

• 2002.05.03 | Andrij

  Re: є зауваження

  По перше, Україні не завадило б визначити, чого ми власне хочемо. Зробити це не так легко, як здається на перший погляд. Адже в ці питання часто вкладаються відповіді. Скажімо, "я не хочу бути в ЄС, бо нас туди не пустять". Така аргументація не витримує критики, позаяк визначення цілі тут явно заставляється спробою поверхового аналізу методів досягнення, отже, вірогідність помилки зростає. Чи варто Україні бути в ЄС? Дивлячись на теперішній стан справ, думаю що варто. Принаймні, варто йти до цієї мети.
  
  Чи варто Україні бути в НАТО? Знов таки, треба уявити переваги та недоліки такого членства. Основні недоліки є такі: збільшення воєнного бюджету та необхідність захищати країни-союзників від гіпотетичної збройної атаки. Головні переваги тут є національна безпека, підвищена боєздатність армії, тісніші стосунки з Заходом, як-то більша довіра великих інвесторів до політичної стабільності в Україні.

• 2002.05.04 | A.Social

  Багатовекторна інтеграція замість нових цивілізаційних кайдан

  О-Ф писав(ла):
  > А власне якого біса ми туди пнемося? Зрозуміло, що нам не по дорозі з Москвою, але хіба це може бути виправданням до прагнення «інтегруватися» в інший бік?
  
  Інтеграція в Європу проголошується як альтернатива московському напряму. Російського справді забагато, слід послаблювати негативні зв"язки і впливи. Російське має витіснятися українським, а не іншим іноземним.
  
  Спершу Україна має інтегруватися у свою традицію, інтегрувати суспільство в націю, виробити свій інтерес, свій світогляд, свою політичну філософію. Не завадить деякий період закритості.
  
  Інтеграція в оточуючий світ має бути багатошаровою і багатовекторною. Багатошаровою - вибір тих сфер, інтеграція в яких є вигідною: культура, наука, військова справа, інформація, мас-медія, світові організації, світові угоди, фінансово-інвестиційні ринки, торгівельні ринки, ринки праці. Багатовекторною - головні вектори: Америка, Європа, Далекий Схід (Китай, Корея, Японія), у ближній зоні (Молдова, Придністров"я, Білорусь) створювати власну зону інтеграції. Варто відновити ідею Балто-Чорноморського інтеграційного простору.
  
  > Членство у ЄС:
  > 1. накладає багато обов'язків і відбирає чимало прав
  > 2. несе сумнівні економічні переваги - принаймні пригадую статистику, що у прибутку лише Франція
  > 3. коштує недешево
  > 4. Не несе особливих вигід у порівнянні зі статусом вільної торгівлі
  > 5. протиставляє (у перспективі) США і Канаді.
  
  Повна інтеграція і не потрібна. Лише вибіркова на рівні партнерства.
  
  > До того ж ми там просто не потрібні. Додайте до вищевказаного антиінтеграційний рух, що поширюється у Британії, Австрії, Франції і європейський вектор може здатися не таким вже й привабливим.
  
  Є така держава в центрі Європи - Швейцарія. За багатьма показниками майже інтегрована і формально абсолютно неінтегрована. Вчитися у Швейцарії.
  
  > ІМХО, замість ЄС треба зосередитися на налагоджуванні стосунків з єдиною супердержавою - США, тобто єдиною країною (крім Іраку), якій ми ще потрібні. Буде справжнє партнерство с США і членство в НАТО, все останнє прийде.
  
  Коли головний центр економічної потужності переміститься в район Далекий Схід - Пасифіка, доведеться і туди інтегруватися. Далекосхідна Азія вже випереджає Європу і через деякий час обійде й Америку. Україна як носій ракетно-космічних технологій вже має попит у держав з космічними амбіціями. Поки що співпраця з Бразилією, а можливою є з Китаєм, Австралією, Кореєю, Японією, Індією. Десь на обрії очікується колонізація ресурсів світового океану, тож треба готуватися до великого суднобудування, платформобудування, розробляти технології збирання плавучих островів.
  
  Висновок. Україна не повинна міняти одні цивілізаційні кайдани на інші - московські на європейські. Замість зв"язків-прив"язок має бути декілька ступеней свободи. Пасивна інтеграція з позицією об"єкта (вступаємо в Європу на правах учня, підлеглого і хай вони з нас щось варте створять) створює зв"язки скутості у виборі. Активна інтеграція з позицією суб"єкта створює нові можливості вибору.

• 2002.05.04 | Shooter

  Re: Європа, Європа

  О-Ф писав(ла):
  
  > Членство у ЄС:
  > 1. накладає багато обов'язків і відбирає чимало прав
  наприклад
  
  > 2. несе сумнівні економічні переваги - принаймні пригадую статистику, що у прибутку лише Франція
  
  
  
  Перераховую (деякі):
  нечлен ЄУ платить 20% мито при експорті в ЄУ (на більшість товарів)
  асоційований член платить 10%
  Ринок ЄУ - один з 3-х найпотужніших в світі ринків
  із загального бюджету ЄУ ведеться перерозподіл коштів на користь менш розвинутих реґіонів.
  
  І якщо узагальнити - ґлобалізація формує кілька "цивілізаційно-ринкових" утворень. Все, що поза ними, стає сірою зоною.
  
  Чи мо' Україні в НАФТА легше попасти?

• 2002.05.05 | A.Social

  КРИЗА ІДЕЇ ЄДИНОЇ ЄВРОПИ. Іан Девідсон // День, 2002, №77

  КРИЗА ІДЕЇ ЄДИНОЇ ЄВРОПИ
  Французькі вибори: реформи і розширення ЄС будуть більш складними, ніж очікувалося
  Іан Девідсон
  «День», 25.04.2002, №77
  http://www.day.kiev.ua/2002/77/1-page/1p4.htm
  
  Перший тур президентських виборів у Франції, що запам’ятався несподіваним другим місцем лідера праворадикального Національного фронту Ле Пена, констатував, що Франція стала черговим малоприємним прикладом загальної (і не тільки європейської) тенденції. Виявилося, що населення не довіряє своїм лідерам (у цьому випадку — суперникам на виборах президенту Шираку та прем’єр-міністру Жоспену), що традиційні «старі» партії переживають гостру кризу, що їм нічого запропонувати нації ні у питаннях подальшого розвитку суспільства, ні у проблемі європейської інтеграції, ні у тому, як бути з глобалізацією, на чому негайно успішно зіграв популізм. Для України це означає те, що серед виборців країн ЄС не спостерігається бажання поділитися радощами єдиної Європи з «прибульцями». Й уряди змушені будуть на це зважати. Очевидний дефіцит і ідей, і лідерів, здатних уже не просто об’єднати нації, а привести до створення унікального Європейського Союзу. Відповідь на запитання — чому так склалося? —шукатимуть ще довго. Автор статті дає підказки.
  
  Прорив Жан-Марі Ле Пена на президентських виборах у Франції — це ляпас для провідних французьких партій, як і суворе попередження про недоліки конституції П’ятої Французької Республіки. Але уроки підйому Ле Пена виходять за рамки специфіки французької політики, оскільки ультраправі партії вже давно «крокують» у багатьох європейських країнах, від Австрії до Португалії та від Італії до Данії.
  
  Запитання, які ми повинні поставити, полягають у наступному. По-перше, чи є цей сплеск ультраправих антиіммігрантських партій «строгого правопорядку» частиною початку кризи у традиційній європейській моделі парламентської демократії? По-друге, чи є це передвісником великої кризи, що ставить під питання майбутнє Євросоюзу? Я думаю, що відповіддю на обидва запитання буде — так.
  
  На перший погляд, криза у Франції може виглядати короткочасною. Всі провідні партії згуртуються навколо Жака Ширака, щоб не допустити до влади пана Ле Пена. У другому турі виборів Ширак, безсумнівно, переможе Ле Пена, і можливо, з великою перевагою.
  
  Але дані голосування у першому турі свідчать і про інше. Ширак набрав менше 20% голосів. Ширак, Ле Пен і прем’єр-міністр соціаліст Леонель Жоспен разом набрали трохи більше 50% голосів виборців і надзвичайно велика кількість виборців залишилася вдома. Коротко кажучи, Франція не хоче президентом нікого з цих людей, і можлива велика перемога Ширака не означатиме велику міру легітимності.
  
  Більше того, президентські вибори не будуть останнім словом, оскільки після них відбудуться парламентські вибори. Якщо соціалісти зможуть об’єднатися навколо нового лідера, то президент Ширак, незважаючи на своє повторне обрання, може знову отримати ліву більшість у парламенті.
  
  Із результатів недільного голосування, мабуть, зрозуміло, що французькі провідні партії переживають кризу легітимності. Частина проблеми зводиться до того, що більшість французьких провідних політиків до болю знайомі та нецікаві. Це не означає, що Ширак корумпований, або що Жоспен дурний, але вони на очах уже декілька десятків років.
  
  Але більш складна проблема полягає у тому, що на противагу популістській простоті екстремістів типу Ле Пена, у французьких провідних партій відсутні чіткі політичні погляди. Коли політик виходить до своїх виборців, він повинен бути здатним сказати, чого він хоче і чому, а у партії повинна бути програма, з якою всі її члени більш-менш згодні.
  
  Крах комунізму підірвав довіру до традиційних ідеологій лівого напрямку, а політичні проблеми національних політичних партій ускладнилися через бурхливу хвилю глобалізації. У ході президентської кампанії у Франції всі знали, за що виступав Ле Пен. Але ні у Ширака, ні у Жоспена не було чіткої програми, яку вони могли б запропонувати, а тільки туманні абстрактні заяви загального характеру. Ширак отримав більше голосів переважно тому, що йому краще вдавалося радісно вітати виборців.
  
  Французька соціалістична партія може все ще, ймовірно, покладатися на лояльність виборців унаслідок їхніх атавістичних переконань чи сімейних традицій, але вона не пропонує ввести соціалізм. Навпаки, всі знають, що уряд Леонеля Жоспена проводив повзучий, прихований процес приватизації і лібералізації, оскільки такий процес неминучий у сьогоднішній глобальній економіці.
  
  Перед схожою дилемою стоять усі європейські парламентські демократії, які еволюціонували, для того щоб висловити деяку версію ліво-правого вибору, та які у даний момент задихаються від нестачі кисню. У Великій Британії уряд Тоні Блера робив заяви про те, що вони будуть «новими лейбористами». Але за перші п’ять років перебування при владі він своєю риторикою про «третій шлях» не зміг приховати, що рухався ультраліберальним правоцентристським політичним курсом. Тільки нещодавно, після того як пообіцяли виділяти більше грошей на національну охорону здоров’я, він, нарешті, зробив заяву про повернення до свого соціал-демократичного коріння.
  
  Немає жодних сумнівів, що основним чинником, що стоїть за спиною прориву Ле Пена, є неспокій серед населення, особливо серед старих, безробітних і низькокваліфікованих робітників, щодо глобалізації та прийдешнього разом із нею натиску змін. Ці страхи провокують гнів і ксенофобію, незважаючи на те, що всі розуміють, що глобалізацію не можна перемогти, вигнавши геть іноземців.
  
  Найбільш страшним у президентській кампанії у Франції є те, як мало обидва лідери могли сказати про єдину Європу. Адже Євросоюз займається цим на практиці, і весь цей процес наприкінці наступного року дійде до найвищої точки свого розвитку, коли підпишуть конституційний договір для Європи. І незабаром після цього Євросоюз збільшиться на десять чи більше членів із числа країн Східної Європи.
  
  Нова конституція поведе Європу у бік більшого федералізму. Якщо Союз повинен функціонувати з 25 чи 30 членами — це має на увазі серйозні коректування в понятті національного суверенітету. Розширення, прихід великої кількості бідних країн справлять сейсмічний вплив на політичний курс Союзу, неминучі втрати багатих країн. Наступний президент Франції не зможе контролювати чи стримувати сили глобалізації, але він може значним чином впливати на розвиток Євросоюзу. Отже, що Ширак і Жоспен сказали з цього питання? Жодного слова. Чому? Тому що вони бояться майбутньої кризи.
  
  Проект Синдикат для «Дня» Брюссель
  Іан ДЕВІДСОН, радник і оглядач Європейського центру політики

• 2002.05.06 | A.Social

  Радник Кучми вважає "європейський вибір" консолідуючою ідеєю

  АЛЬТЕРНАТИВИ ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ВИБОРУ НЕ IСНУЄ
  Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ, радник Президента України
  «День», 26.04.2002, №78, с.4
  http://www.day.kiev.ua/2002/78/notabene/nb1.htm
  
  Успішна євроінтеграція України можлива лише за умови продуктивної роботи новообраного парламенту. Про це, зокрема, йдеться в Посланні, з яким Президент України виступить перед Верховною Радою четвертого скликання на початку її першої сесії.
  
  Переконаний у тому, що присвячене обгрунтуванню концептуальних засад стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002 — 2011 роки Послання Президента України до Верховної Ради «Європейський вибір», яке буде представлено в середині травня главою держави парламенту, може відіграти важливу консолідуючу роль у суспільстві, стати платформою стійкої парламентської більшості, сформованої на основі найпотужніших блоків — «Наша Україна» та «За єдину Україну!», приєднання до них інших фракцій та позафракційних депутатів. Лідери цих фракцій та блоків мають відкинути власні амбіції й досягти відповідних домовленостей. Суспільство очікує саме такого перебігу подій, адже такий крок здатний докорінно змінити політичну ситуацію в державі, відкрити нові можливості поглиблення системних реформ, виведення нашої економіки на траєкторію стійкого зростання та відчутного соціального прогресу. Народні обранці зобов’язані зробити висновки із попередньої десятирічної історії незалежності нашої держави, тих значних втрат, що понесла економіка й суспільство загалом через насамперед політичні протистояння. Нині з’явився шанс подолати ці суперечності. Переконаний, що такий крок став би конче важливим й особисто для політичних лідерів — основних дійових осіб новобраного парламенту. Розраховувати на перспективи власної політичної кар’єри, претендувати на роль політиків національного масштабу, політиків з великої букви можна буде лише при виявленні відповідного конструктивізму. Альтернативи цьому не існує. Зайняти місце в парламенті лише з однією метою — продовжувати в ім’я власних амбіцій лінію на конфронтацію, окрім всього, просто аморально.
  
  Треба зрозуміти, що документ, який буде представлений Президентом парламенту, не несе на собі кон’юнктурного навантаження. Стратегія євроінтеграції була чітко окреслена Л.Кучмою ще у 1994 р. у його програмі «Шляхом радикальних економічних реформ». З цим же гасом Л.Кучма йшов на президентські вибори 1999 р. У 1998 та 2000 рр. указами Президента було затверджено Стратегію та відповідно — Програму інтеграції України в Євросоюз. Виступаючи у 1998 р. на Парламентській Асамблеї Європи, Л.Кучма чітко і однозначно визначив: «Стратегічна мета України — стати повноправним членом ЄС». У цьому випадку Президент завжди виходив і виходить нині з того, що європейський вибір України є природнім наслідком здобуття нашою країною державної незалежності. Такий вибір викристалізовується з історії нашого народу, його ментальності та демократичних традицій, грунтується на законному прагненні нинішнього покоління бачити свою державу невід’ємною складовою єдиної Європи.
  
  Звісно, в умовах попереднього десятиріччя, коли доводилося розв’язувати найскладніший комплекс завдань — створювати визначальні атрибути нашої державності, концентрувати увагу на демонтажі підвалин адміністративно-командної системи, утвердженні засад ринкової економіки і водночас долати глибоку економічну кризу, проблема євроінтеграції могла розглядатися лише у суто політичному аспекті. У новому документі ставиться питання про виведення всього комплексу відносин між Україною та ЄС па якісно новий рівень — практичної реалізації насамперед економічних та соціальних завдань, пов’язаних з утворенням реальних передумов вступу нашої країни в Євросоюз.
  
  Відразу відповім на запитання, що цілком природно може виникнути у читача: а яке ставлення до відповідної ініціативи наших західних партнерів? Потрібно враховувати, що опрацьована стратегія «Європейський вибір» має передусім внутрішню спрямованість, зводиться насамперед до перспектив внутрішніх перетворень. Ми ні у кого нічого не просимо. Стратегія стосується насамперед визначення моделі подальших системних перетворень у нашому власному домі, логіки поглиблення реформ на новому післякризовому стані розвитку нашої держави. Стратегія євроінтеграції — це дороговказ, який орієнтує суспільство, у якому напрямку і як нам потрібно рухатися далі. Йдеться про напружену й копітку роботу у напрямку утвердження європейських стандартів реальної демократії, громадянського суспільства, не просто ринкової, а соціально ринкової економіки.
  
  Наступна принципова проблема стосується співвідношення єврокурсу України та наших відносин з Росією. І у цьому питанні неприпустимі штучні протиставлення. Росія — велика європейська країна. Вона відіграє й буде відігравати у перспективі все більшу роль у європейській політиці. Як і Україна, Росія цілком природно прагне інтегруватися у європейський економічний простір. В кінці 1998 р. ратифіковано Угоду про партнерство та співробітництво між Російською Федерацією та ЄС, а у 1999 р. — Стратегію розвитку відносин Російської Федерації з ЄС. Із врахуванням цих обставин російський напрямок і далі зберігатиме своє значення як один із наріжних каменів української зовнішньої політики. Більше того, поглиблення наших зв’язків з Росією — це, по суті, одна з об’єктивних передумов реалізації європейської політики України, органічна складова євроінтеграційного процесу. У цьому напрямку зовнішньоекономічних відносин України існують надзвичайно широкі потенційні можливості, які обов’язково реалізуватимуться. Важливо враховувати й те, що головними акторами у цих відносинах стають все більшою мірою не держава та її інституції, а безпосередньо ділові партнери. Це ж стосується і нашого співробітництва з іншими державами СНД. Ми виходимо з того, що інституційна конструкція економічного співробітництва в межах СНД ще остаточно не сформувалася. Наївно думати, що це можна було зробити всього за десять років після розлучення. Потрібний час насамперед для загоєння ран. Переконаний, що у такому перебігу подій об’єктивно зацікавлений і Захід. Відгороджена кам’яним муром від своїх східних сусідів Україна може виявитися нецікавою для Заходу.
  
  Водночас конче важливо враховувати наступне. Стратегія наших відносин з Росією має розглядатися як така, що підпорядковується курсу європейської інтеграції України. Маємо враховувати й те, що Росія розвиватиме свої відносини з Євросоюзом у дещо іншому форматі. Наші держави ставлять перед собою різні цілі, а тому і використовуватимуть в інтеграційному процесі різні механізми. Для України євроінтеграція — це насамперед утвердження зони вільної торгівлі, митний союз, у перспективі — валютна інтеграція, спочатку асоційоване, а далі — повноправне членство в ЄС. Таку схему етапних рішень ми пропонуємо західним партнерам, ми говоримо, що це наш принциповий вибір. Водночас ми бачимо складнощі, що тут існують, не перебільшуємо своїх можливостей. Нині частка України в економіці Євросоюзу є незначною. Однак за десять років ситуація може суттєво змінитися. Як доводить світова практика, десятирічний цикл економічних перетворень при відповідній концентрації зусиль може дати цілком реальні результати.
  
  І ще про одне. Опрацьовуючи стратегію наступного десятиріччя, ми виходили з того, що не можемо йти шляхом «сліпого» копіювання чужої моделі євроінтеграції — польської чи прибалтійської, у якій нині рельєфно виявляються не лише позитивні, а й проблемні питання. У цьому зв’язку нами пропонується принципово нова модель стратегії, яка органічно поєднує у собі три базові позиції. Йдеться, по-перше, про освоєння впродовж наступного десятиріччя інноваційної моделі економічних перетворень. Наше гасло: «В Європу на основі інноваційного шляху розвитку». По- друге, головним у соціальній сфері має стати формування середнього класу — основного носія демократії та політичної стабільності суспільства. Треба розуміти, що середній клас — це водночас і основна соціальна база євроінтеграційного курсу. Потрібно стимулювати її становлення. І, по-третє, не демонтаж держави, як це приписується відомими принципами «Вашингтонського консенсусу», а суттєве посилення її дієздатності. Держава — основний суб’єкт реалізації євроінтеграційного процесу, і тому необхідні ефективні дії щодо відчутного посилення її дієздатності.
  
  Що очікуємо ми від наших західних партнерів? Наша позиція у порушених питаннях є чіткою, прозорою, чесною і водночас виваженою. Ми, звісно, хочемо розраховувати і на відповідну взаємність, на ставлення до нас як до країни, що, по суті, вперше за останні 300 років утверджує свій державний суверенітет та незалежність, і яка після 70 років тоталітаризму лише започатковує основи ринкової економіки, формує анклави демократії та громадянського суспільства. Ми говоримо — давайте активізуємо переговорний процес, розпочнемо разом при наявності взаємної зацікавленості пошук найбільш ефективних шляхів та механізмів вирішення інтеграційних проблем. Для нас дуже важливо побачити, якою буде щодо цих питань зворотна реакція, в тому числі й позиції стосовно кінцевої мети, що проголошується, — можливості у перспективі набуття Україною повноправного членства в ЄС. Україні зараз конче потрібні такі політичні сигнали.
  
  Так склалося, що за десять попередніх років системних перетворень в Україні остаточно не сформувалося розуміння основних національних пріоритетів. Стратегія «Європейський вибір» може стати суттєвим кроком у подоланні цього недоліку. Але справа не лише у цьому. Реалізація крок за кроком основних завдань євроінтеграції України, визначених президентським Посланням «Європейський вибір», можлива лише на основі інтенсивної перебудови системи інституційних відносин, існуючої нормативної та правової бази. А це, зрозуміло, питання продуктивної роботи новообраного парламенту, а відтак і формування дієздатної парламентської більшості. Все знову ж таки зводиться до цієї базової політичної передумови.

• 2002.05.07 | A.Social

  Я хату покинув, пішов воювать, щоб правим в Європі владу віддать

  Щойно закінчилася пригода з проривом правих у Франції, починається в Нідерландах. Щось у тій Європі таке відбувається. У Франції напруження ледь не вийшло на рівень громадянського конфлікту. У Нідерландах - вийшло, бо коли стріляють у лідера, стріляють у ті 15%, яких він представляє, в свою чергу ті виходять на вулиці з активними і насильницькими діями - це веде до ескалації. Влада відміняє вибори під приводом зриву кампанії, насправді щоб унеможливити перемогу тих ультра-правих.
  
  Занепад Європи скінчається, починається Повстання Європи?
  
  В яку Європу нас збирається вести Кучма? В тотально соціалістичну, генетично змінену, принижену перед Стейтами і Третім Світом чи у Вільну Європу, Справжню Європу, Європу власної волі, власної долі?
  
  ---
  У Голландії вбито лідера ультраправих за тиждень до виборів
  
  У понеділок, 6 травня, в Голландії за тиждень до парламентських виборів був убитий ультраправий політик Пім Фортайн. Його вбивство спричинило масові демонстрації у країні, які тривали всю ніч.
  
  
  Кореспондент.net
  Травень 07, 08:46
  http://www.korespondent.net/main.php?arid=20638
  
  Юрби прихильників Фортайна протягом ночі намагалися прорватися до парламентського комплексу, обвинувачуючи владу в убивстві. Поліція Гааги ледве стримувала демонстрантів. Навколо будинку парламенту Нідерландів уже повалено металеву огорожу, повідомляє Бі-бі-сі.
  
  Інші голландці протягом усієї ночі несли квіти, свічі і плюшевих ведмежат до вілли Фортайна в Роттердамі. Імпровізовані меморіали з'явилися в Амстердамі і Гаазі.
  
  
  54-літній Пім Фортайн був застрелений напередодні на виході з будинку національної радіостанції, де він давав передвиборче інтерв'ю. Його партія протиставляла себе політичній еліті й критикувала її за нездатність вирішити проблеми королівства.
  
  Незважаючи на те, що він розпочав свою політичну кар'єру всього півроку тому, він був найпопулярнішою людиною в Нідерландах і його партія могла набрати, за попередніми опитуваннями громадської думки, до 15% голосів на парламентських виборах 15 травня.
  
  
  Тепер саме проведення виборів у Голландії перебуває під загрозою. На надзвичайному засіданні голландський кабінет вирішив заборонити всі передвиборчі кампанії в країні. Через кілька годин може бути прийняте рішення і про перенос виборів.
  
  Поліція вже заарештувала особу, яка, як вважають, застрелила політика. Ним виявився громадянин Нідерландів. Його ім'я поки не розголошується, мотиви злочину також невідомі.
  
  
  Прем'єр-міністр Нідерландів Вім Кок висловив співчуття друзям і родичам Фортайна. Він назвав убивство "великою трагедією для нашої демократії" і закликав голландців до спокою. "У годину, коли ви сповнені гніву, найкраще залишатися спокійними", - сказав прем'єр, виступаючи по телебаченню.
  
  
  Фортайн був одним з найпопулярніших політиків у Голландії (Фото АР)
  
  Але це вбивство сколихнуло не лише Голландію, але й усю Європу.
  
  Прем'єр Бельгії Гі Верховштадт назвав події цього понеділка "неймовірними для XXІ століття, для Європейського союзу".
  
  Британський прем'єр Тоні Блеєр засудив насильство, спрямоване проти політиків, які б погляди вони не поділяли.
  
  Праві партії європейських країн також засудили вбивство, але обвинуватили в цьому лівих. Бруно Мегре, колишній соратник Жана-Марі Ле Пена, лідера Національного Фронту Франції, а нині - глава ультраправого Національно-республіканського руху заявив, що "політичне вбивство засвідчило, до якого ступеня може дійти істерія, подібна до тієї, котру нагнітали французькі ліві протягом двох минулих тижнів".
  
  Убивство Фортайна неминуче з новою силою розпалить у Європі дискусію про імміграцію, асиміляцію і культурні розходження.
  
  Фортайн викликав обурення в країні, сказавши, що Нідерланди занадто перенаселені, щоб приймати нових іммігрантів, і назвавши іслам "відсталою" релігією. У Голландії близько 10% громадян - вихідці з мусульманських країн, які сповідують іслам.
  
  Однак цими поглядами і критикою уряду, нездатного вирішити багато проблем країни, Фортайн здобув чималу популярність.
  
  Але навіть ті, хто виступав і виступає проти його політичних поглядів, вражені цим вбивством.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.05.07 | Augusto

    Тут з Фортайном трохи інша справа.

    В Голандії є нормою (десь з ХVІІ віку) суперечки розв'язувати словами, без наганa. Фортайн міг казати багато чого, але лише за слова вбивати є ненормальним (з точки зору пересічного голандця), бо якщо починати з вбивства того, хто сказав, щось, що тобі не подобається (але не заборонено законом, як дискримінація, чи расизм), то де наступна зупинка? Вбити за те, що хтось щось не те подумав? Це було перше вбивство публічного політика в ХХ-ХХІ столітті взагалі (виключаю окупацію німцями, бо тоді вбити нациста було поводом для ордена), тут королева їздить на Форд-Скорпіо фактично без охорони (в карету наслідого прінца і його нареченої в день свадьби докидували і туалет-папір і пакет борошна, і навіть жіночі тампони), а мінистри можуть приїхати в Парламент на велосипеді (і то не заради ппропаганди, заради пропаганду "зеленому" мінистру довелося влізати на самокат, інакше б ніхто не помітив). Велелюдною маніфестація фортуністів теж не була, але справа в тому: "Такого ж в Голандії не буває! Це все по телебаченню в інших країнах буває!"
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2002.05.08 | A.Social

      Всюди виявляється не тенденція - інша справа

      Виявляється, Франція, Нідерланди - то не тенденція, інша справа. Але у Стейтах прийшов Буш. В Італії - Берлусконі (правий популіст). Минулого року турбувались Австрією. Тепер Франція, Нідерланди. І ще щось назріває в Англії та Німеччині. Під впливом близькосхідного процесу зріс рівень антисемітизму (Оріана Фаллачі написала маніфест проти антисемітизму, ізраїльський уряд надсилає в провідні країни Європи ноти, звертаючи увагу на ріст настроїв антисемітизму).
      
      "Рік Соціал-Демократії" одним словом.
      
      Augusto писав(ла):
      > В Голандії є нормою (десь з ХVІІ віку) суперечки розв'язувати словами, без наганa. Фортайн міг казати багато чого, але лише за слова вбивати є ненормальним (з точки зору пересічного голандця), бо якщо починати з вбивства того, хто сказав, щось, що тобі не подобається (але не заборонено законом, як дискримінація, чи расизм), то де наступна зупинка? Вбити за те, що хтось щось не те подумав? Це було перше вбивство публічного політика в ХХ-ХХІ столітті взагалі (виключаю окупацію німцями, бо тоді вбити нациста було поводом для ордена), тут королева їздить на Форд-Скорпіо фактично без охорони (в карету наслідого прінца і його нареченої в день свадьби докидували і туалет-папір і пакет борошна, і навіть жіночі тампони), а мінистри можуть приїхати в Парламент на велосипеді (і то не заради ппропаганди, заради пропаганду "зеленому" мінистру довелося влізати на самокат, інакше б ніхто не помітив). Велелюдною маніфестація фортуністів теж не була, але справа в тому: "Такого ж в Голандії не буває! Це все по телебаченню в інших країнах буває!"
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2002.05.08 | Augusto

        Дивно, що вбивство лівим лунатиком правого популіста є доказом.

        Дивно, що вбивство лівим лунатиком правого популіста є доказом чогось.
        
        Ви ще вплетіть собі на доказ італійські "свинцеві роки" (БР), РАФ та ін. як зразок зросту правого екстремизму. Звичайно, що той ідійот вистрілив в правого, а постраждають ліві, бо "теж критикували". Я дивлюся на всі "сенсації" в Україні і не можу знов не підкреслити: це все наслідки довгої ізоляції в минулому і зараз виключенності з європейського інфополя.
        За Англію не турбуйтеся, вибори до місцевих органів влади нічого не принесли, то Ви просто не чули, ІМХО. Змінилася не тенденція, змінилася швидкість пересування новин, ось в Португалії був диктатор-фашист Салазар все до "революції червоних гвоздик", коли це було? А чому Буш, наприклад - сенсація, а ось Рейган Рональдо з той же партії - ні?

• 2002.05.08 | A.Social

  Рух вправо: Австрія, Італія, Данія, Норвегія, Німеччина, Франція

  ВЫБОРЫ ВО ФРАНЦИИ И ИХ ЭХО В ЕВРОПЕ
  
  Радио Свобода, Liberty Live, [07-05-02] http://www.svoboda.org/archive/ll_world/0502/ll.050702-1.asp
  
  Программу ведет Петр Вайль. Участвуют: вице-спикер Государственной Думы России, член фракции "Яблоко" Владимир Лукин и корреспонденты Радио Свобода: во Франции - Семен Мирский, в Германии Евгений Бовкун, и в Великобритании - Наталья Голицына.
  
  [...]
  
  Петр Вайль: Семен, но ведь это каким-то образом подтверждает то, что Ле Пен и его сторонники могут взять реванш на парламентских выборах. Да, вот эти люди проголосовали против него, перепугавшись, но на более низком, парламентском уровне сторонники Ширака могут выглядеть вовсе не так замечательно?
  
  Семен Мирский: Это верно, но, учитывая особенности французской избирательной системы, особенности системы именно парламентских выборов там наиболее страшным врагом Ширака может оказаться не Ле Пен, а тот, кто встанет во главе Социалистической партии Франции, кто сменит на этом посту ушедшего, как мы знаем, с политической сцены Лионела Жоспена. Почему? Парламент выбирается по мажоритарной системе. В каждом избирательном округе проходит во второй тур голосования только тот человек, который набирает абсолютное большинство голосов. У Ле Пена, у партии "Национальный фронт", есть очень мало избирательных округов, за исключением некоторых провинций в Эльзасе и на юге Франции - на Лазурном берегу в районе Ниццы, где может создаться ситуация так называемых тройных выборов, когда будет соперничать голлист, социалист и представитель "Национального фронта". Но реальных шансов получить на парламентских выборах количество мандатов, отвечающее порядка 20 процентам электората, у "Национального фронта" все-таки нет.
  [...]
  
  Петр Вайль: Победа Жака Ширака во втором туре президентских выборов во Франции в Германии воспринимается как предостережение левым правящим партиям ФРГ. Рассказывает наш германский корреспондент Евгений Бовкун:
  
  Евгений Бовкун: Результат президентских выборов во Франции предвосхищался германскими политиками и СМИ, хотя не при столь драматических обстоятельствах и не со столь явными аналогиями к развитию политической ситуации в самой ФРГ. Драматическая победа консерватора Ширака, достигнутая в решающем туре при поддержке французских социалистов, напомнила немцам о том, что в 1998-м году на выборах в Бундестаг социал-демократ Герхард Шредер тоже победил за счет притока избирателей из чужого лагеря, пообещав, что будет проводить курс новой середины. За Шредера проголосовали тогда многие разочарованные христианские демократы. До него подобную операцию блестяще осуществил британский лейборист Тони Блэр. Но за три с половиной года многое изменилось. Правящие левые партии Европы, успешно использовав экономический подъем для укрепления своей власти, оказались неспособными эффективно управлять в условиях экономического спада. Коренным реформам налоговой системы и структурной перестройке промышленности они предпочли декларативные меры из области социальной справедливости, а борьбу против терроризма, преступности и насилия искусственно сужали порой до борьбы против правого экстремизма.
  
  Ошибки и просчеты левых партий усилили националистические настроения в Австрии, Италии, Дании и Норвегии, но, прежде всего - в Германии и Франции, причем стало все труднее проводить разделительную черту между правым популизмом и правым экстремизмом. Ультраправые, следуя примеру крупных демократических партий, научились выигрывать на чужом поле. Правый популист Ле Пен не без оснований говорил, что будет проводить левую социальную и правую экономическую политику, оставаясь французским националистом. Аналогичные лозунги выдвигала в свое время в Германии праворадикальная партия Республиканцев. Новый всплеск националистических настроений в ФРГ во многом остается следствием формальной и неформальной смычки интересов трех левых партий - СДПГ, "зеленых" и ПДС на земельном и федеральном уровне. Пожалуй, только Христианско-социальному союзу в Баварии длительно удавалось сдерживать правых радикалов. И баварский премьер Эдмунд Штойбер вполне обоснованно повторяет сегодня фразу, уже ставшую крылатой: "Правее нас демократов нет".
  
  Итоги выборов во Франции насторожили правящую элиту ФРГ предчувствием собственных потерь на предстоящих осенних выборах в Бундестаг. Но самой печальной неожиданностью для германских левых стало то, что Ле Пену во Франции сравнительно легко удалось нарастить свой потенциал за счет как правых, так и левых экстремистов. Если прежде правые популисты усиливались, преимущественно вербуя сторонников среди колеблющихся и аполитичных избирателей, то теперь их опорой становятся куда более опасные социальные группы, исповедующие идеологию правого и левого экстремизма. Выборы во Франции закрепили эту тенденцию для Европы.
  
  Петр Вайль: О реакции в Великобритании - наш лондонский корреспондент Наталья Голицына:
  
  Наталья Голицына: Британские политики с огромной тревогой наблюдали за драматической кампанией президентских выборов во Франции не только потому, что их результаты могли стать судьбоносными для либеральной демократии в Европе. В самой Великобритании правый экстремизм также набирает силу. На прошедших 2 мая местных выборах кандидаты Британской национальной партии (чья программа близка программе Национального франта Ле Пена) одержали победу в ряде городов Англии. Премьер-министр Тони Блэр назвал результаты президентских выборов во Франции "победой демократии и поражением экстремизма и позорной политики, которую представляет Ле Пен".
  
  Анализируя результаты выборов во Франции газета "Таймс" отмечает в своей редакционной статье, что беспрецедентная поддержка, оказанная избирателями Ле Пену, во многом объясняется игнорированием французской политической элитой реально существующего в стране социального напряжения. И здесь, подчеркивает "Таймс", новоизбранному президенту для смягчения этого напряжения не обойтись лишь "культурным протекционизмом".
  
  Газета "Гардиан" предполагает, что Жак Ширак столкнется в ближайшее время с враждебным отношением тех 18 процентов избирателей, которые отдали свои голоса Ле Пену и которых сам Ширак и его сторонники именовали фашистами, нацистами, расистами и врагами республики. Мнение этих людей еще отзовется на результатах парламентских выборов во Франции, которые состоятся в будущем месяце, предсказывает газета.
  
  Консервативная "Дейли Телеграф" критикуя атмосферу, в которой проходили президентские выборы, называет катастрофой поведение Ширака, который стремился избежать дебатов со своим соперником. Политическая система, пишет "Телеграф", не способная демократическим путем ассимилировать политические изменения, прогнила на корню. Французские власти всячески лишали Ле Пена звания кандидата в президенты в такой манере, которая была бы немыслима по другую сторону Ла Манша, но во Франции она казалась абсолютно нормальной. Столь мощное влияние патриотической доктрины Ле Пена, подчеркивает газета, нельзя объяснить известным афоризмом Сэмюэля Джонсона. "Возможно, Ле Пен и негодяй, но патриотизм - это его первое, а не последнее прибежище. И Жаку Шираку, хочет он того или нет, придется заняться решением проблем, поднятых лидером "Национального фронта", - заключает "Дейли Телеграф".
  
  Петр Вайль: О влиянии президентских выборов во Франции на другие страны, в том числе и на Россию, говорит вице-спикер Российской Государственной Думы, член фракции "Яблоко" Владимир Лукин:
  
  Владимир Лукин: [...] Конечно, есть долгосрочные последствия во всем этом деле, но общество показало, что в эпоху глобализации существуют очень серьезные проблемы, социальные проблемы, одной из таких проблем является проблема свободного передвижения рабочей силы, массового передвижения рабочей силы, отсюда социальные проблемы, которые быстро возникают в целом ряде стран и далеко не только во Франции, и, кстати, ответная политическая реакция есть далеко не только во Франции. Крайне правые взгляды получают все больше сторонников. А это значит, что раз люди передвигаются так, что это нарушает привычную социальную обстановку в стране, то значит сознание людей сильно отстает от тех объективных процессов, которые идут, процессов глобализации. Значит, надо это учитывать, и во Франции, и в других странах Европы, и, между прочим, в России, где проблемы миграции, проблемы переселения людей частично из-за таких же проблем, частично из-за распада империи тоже существуют. Вот эти проблемы надо иметь в виду, и чтобы не раскачать общество -надо их уметь регулировать.
  [...]

• 2002.05.08 | Географ

  От-от почнеться рух материків (2066)

  пів-Європи піде під воду. І на хріна нам дно морське.

• 2002.05.09 | A.Social

  Середній європеєць наляканий. Починає шукати і знаходить Ле Пена

  ХВОРА ЛЮДИНА В ЄВРОПІ
  Вiталiй Портников
  «День», 08.05.2002, №81, с.3
  http://www.day.kiev.ua/2002/81/den-pln/dp5.htm
  
  Лідера голландських ультраправих Піма Фортайна було застрелено за кілька днів до парламентських виборів у Нідерландах, які могли перетворитися на його оглушливий тріумф, і наступного дня після другого туру президентських виборів у Франції, що виглядав швидше не виборами, а плебісцитом національної недовіри лідеру французьких ультраправих Жан-Марі Ле Пену. Ле Пен програв, продемонструвавши, проте, стабільність та згуртованість свого електорату. Фортайн із хуліганського популіста перетворився на мученика. Однак це ще не кінець історії, а тільки початок нової епохи у розвитку Європи — епохи, в якій ультраправі партії мають свій стабільний електорат та отримують всі шанси збільшувати число прихильників, експлуатуючи недоліки Європейського Союзу, його крайню бюрократизованість, неготовність до швидких змін, статичність та можливі проблеми в економіці. Адже Ле Пен і Фортайн — не самотні збоченці Старого Світу. В Австрії на парламентських виборах 1999 року ультраправі отримали понад 25 відсотків голосів, у Швейцарії того ж року — понад 20 відсотків, у Бельгії тоді ж — понад 15 відсотків, у Норвегії та Данії минулого року — понад 10 відсотків… Почекаємо результатів наступних парламентських виборів, які не забаряться принести ультраправим новий успіх.
  
  Бо ми звикли вважати, що середній європеєць щасливий. А середній європеєць наляканий — наляканий міграцією з країн третього світу, що посилюється (при цьому він аж ніяк не готовий погодитися на роботу, якою займаються мігранти), самовпевненістю брюссельських керiвників (при цьому він аж ніяк не любить власний уряд), матеріалізованим привидом тероризму (при цьому він аж ніяк не готовий пожертвувати навіть дещицею свобод заради безпеки). Середній європеєць починає шукати — і знаходить віддушину, як завжди, у простих рішеннях, в Ле Пені, Хайдері, Леппері, Жириновському.
  
  При цьому традиційні політики, які насилу знаходять відповіді на непрості питання світу, який щоденно змінюється, починають боятися власного електорату. І замість того, щоб говорити з ним чесно, намагаються з цим електоратом загравати. Чи не звідси нудна і статечна передвиборна кампанія Ширака та Жоспена, незрівнянна з їх же попередньою кампанією? Чи не звідси антисемітизм європейської політики останніх місяців, що ледве маскується під миролюбні ініціативи? Це і є нова політична реальність, в якій нам жити найближчими роками. Сьогодні значна частина європейців усе ще не приймає простих рішень і демагогічних гасел. Але якщо політичний істеблішмент не навчиться гнучко реагувати на хвороби нової Європи, ультраправі почнуть здобувати одну перемогу за іншою, покладаючи квіти до монументів Жанни д’Арк і свіжої могили Піма Фортайна…
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2002.05.09 | Горицвіт

    дві смішні цитати з Портнікова

    " Середній європеєць починає шукати — і знаходить віддушину, як завжди, у простих рішеннях, в Ле Пені, Хайдері, Леппері, Жириновському. "
    
    Так і написано: Жириновському. Середній європеєць.
    
    " Чи не звідси антисемітизм європейської політики останніх місяців, що ледве маскується під миролюбні ініціативи? "
    
    Так і написано: антисемітизм маскується під миролюбні ініціативи.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2002.05.10 | A.Social

      Re: дві смішні цитати з Портнікова

      Горицвіт писав(ла):
      > " Середній європеєць починає шукати — і знаходить віддушину, як завжди, у простих рішеннях, в Ле Пені, Хайдері, Леппері, Жириновському. "
      >
      > Так і написано: Жириновському. Середній європеєць.
      
      А що тут смішного? Як підданий Росії (росіянин) він вважає росіян європейцями. І газета "День" так вважає, бо є наближеною до соціал-демократичних і просто кіл які "разом з Росією".
      
      > " Чи не звідси антисемітизм європейської політики останніх місяців, що ледве маскується під миролюбні ініціативи? "
      >
      > Так і написано: антисемітизм маскується під миролюбні ініціативи.
      
      Як єврей Портников співчуває Ізраїлю і погоджується з оцінками Ізраїлю критики ізраїльської політики як антисемітизму. Газета "День" теж в цьому руслі тримається або намагається якомога менше писати про події Ізраїль-ПА.