08/14/2002 | Спостерігач

Євген ЖЕРЕБЕЦЬКИЙ, Київ

Декілька тижнів мав розмову з відомим політиком, керівником комітету
Верховної Ради і головою партії. Говорили ми про майбутні президентські
вибори, від час нашого спілкування я висловив припущення, що найближчим
часом ми знову будемо мати подання Генерального прокурора до Верховної Ради
про притягнення Юлії Тимошенко до кримінальної відповідальності і, радше за
все, парламент Юлію Володимирівну таки "здасть". Опонент гаряче заперечував,
не наводячи, однак, серйозних аргументів. На тому й розійшлися.

Минуло декілька тижнів - і в "Українській правді" з'явилося повідомлення про
те, що генеральний прокурор Піскун має намір звернутися до депутатів із
проханням віддати Юлію Тимошенко в руки правосуддя. Природно, що я відразу ж
надувся і почав телефонувати до вже згаданого опонента, щоби спитати, що він
думає про мої аналітичні таланти. Однак М. у Києві не виявилося: відпустка,
"мертвий сезон", літо, спека.

Але для прокуратури 32 вище нуля - не перешкода: вже в суботу, 3 серпня, усі
українські інтернет-видання повідомили сенсаційну новину: генеральний
прокурор має намір у вересні звернутися до Верховної Ради з поданням про
позбавлення недоторканості народного депутата Юлії Тимошенко. Характерний
момент: прокурор так поспішав, що, окрім усього іншого, "впаяв" Юлії
Володимирівні ще й 336 статтю Кримінального кодексу України - "Ухиляння від
призову за мобілізацією". Таким чином, вона мала всі шанси, окрім старих
гріхів, "відмотати" ще й від двох до п'яти років за ухиляння від "священного
обов'язку". Піскун через декілька днів 336 статтю замінив на 366-ту, однак
легше чомусь від цього не стало: якщо Генеральна прокуратура подання на
фактичного лідера опозиції не вміє оформити належним чином, то можна собі
уявити, що вона потрафить зліпити на простого громадянина - без імунітету,
грошей і зв'язків. Зрозуміло також, що такий промовистий початок
стовідсотково гарантує "неупереджене", "швидке" і "справедливе"
розслідування, чим, як відомо, завжди так славилася наша прокуратура.

Мені ж через відсутність опонента в Києві нічого не залишається, як викласти
свої міркування на папері для ширшого кола читачів. Хочу зізнатися: серед
моїх прогнозів трапляються такі, які за своєю суттю не є прогнозами. Основне
їх завдання - застереження, гра на випередження. І пишуться вони саме для
того, щоби "засвітити" плани закулісних майстрів-політтехнологів і
зруйнувати ці плани. Я щиро сподіваюся, що і цей план, розроблений не нами,
але який спробують реалізовувати нашими руками, залишиться тільки на папері.

Історія

Після того, як до влади в Росії знову прийшов старий радянський КДБ, процес
відновлення Радянського Союзу набув якісно нового характеру: якщо при
Борисові Єльцині він мав значною мірою емоційний, стихійний і
неорганізований характер (зрештою, як і все правління царя Бориса), а з
хохлами раз браталися, а раз відбирали Крим і Севастополь, то при
полковникові Путіну все змінилося кардинально. Сказати, що це стало
"завданням ?1" зовнішньополітичного курсу Росії - практично не сказати
нічого: кардинальна і основна особливість української політики Кремля
сьогодні полягає в її системності, планомірності, цілеспрямованості й
далекосяжності. На відміну від наших доморощених інтриганів, які кучкуються
навколо президента і які чомусь називають себе політиками, колишня імперія
мислить і планує на десятки років уперед. Чи, може, хтось усерйоз думає, що
Росія змирилася з втратою своєї найкращої перлини - України? Ні, звичайно. З
приходом Путіна КДБ надав цьому процесу жорсткості і темпу.

Основне геополітичне завдання Росії - отримати повний політичний,
економічний і ідеологічний контроль над Україною, і на це кинуто колосальні
ресурси. Якщо з Молдовою та Білоруссю справи просуваються доволі успішно, то
з упертими хохлами раз у раз виникають проблеми. Останні вибори до
парламенту стали для Росії повним зовнішньополітичним провалом: зазнали
поразки не лише російські виборчі технології - не спрацювала ідея
відновлення нового російсько-українського союзу. А це занадто серйозно, бо
означає, що вже не вдасться відновити імперію знизу, шляхом народного
волевиявлення, навіть із застосуванням "передових" донецьких виборчих
технологій. Проти імперії на останніх виборах зіграла не лише історія:
століттями нищений, принижуваний і нещадно експлуатований народ голосував за
себе, проти продажних політиків і проти свого відвічного гнобителя і ворога.
Однак ще більше проти імперії спрацювала сама Росія: кращого антиросійського
агітатора, ніж федерали в Чечні - знайти неможливо. Остаточний результат
виборів виявився для Кремля повною несподіванкою: хохли, які лише в день
виборів спромоглися перетворитись на українців (лише на день!), Москві
виявилися не по зубах - десять років зомбування за допомогою "ящика", важка
робота їхніх спецслужб і "наших" комуністів, есдеків, зубрів і президента
дали непропорційно малий результат. Як виявилося, для цього потрібно більше
часу і значно більше грошей. А з цим в Росії є проблеми.

Отже, останні вибори в Україні показали, що поразка Росії не дає їй жодних
шансів реалізувати об'єднавчі плани згори, шляхом внесення змін до
Конституції: нема 300 голосів і не буде в найближчі 4 роки. Говорити ж про
якусь проросійську більшість у Верховній Раді в той час, коли на
пропрезидентську нашкребти депутатів не вдається, - це навіть не смішно.
По-друге, проблема українського електорату відійшла в російських
піар-технологіях на другий план: без сумніву, "наше" та їхнє телебачення й
далі будуть "оболванювати" публіку казочками про "союз нерушимий", проте
ставку сьогодні роблять не на це: для реалізації своїх планів росіянам
доведеться піти іншим шляхом. Безперечно, для цього вони спробують
використати вибори президента України у 2004 році.


Прогноз

Найбільшою проблемою для росіян на наступних виборах є Віктор Ющенко. Понад
усе вони бояться ефективної української економіки, яка почне випереджати
російську. Бо хто ж тоді поїде в Тюмень чи Уренгой, якщо можна буде заробити
й удома. Найбільший жах для Москви - це запровадження світових цін на газ і
нафту в торгівлі з Україною, що призведе до знищення важелів силового тиску
на Україну; це надійний кордон з жорстким паспортним режимом і
переорієнтація нашої торгівлі на західні ринки. Однак найстрашніше для наших
"братів" із Кремля - це українська Україна. А тому Путін робитиме все, щоби
Віктора Ющенка на Банковій не було.


А до чого тут Юля?


Оскільки на сьогодні загальнонаціональним "лідером ?1" є Віктор Ющенко, то
Кучма, його оточення та Росія заклопотані інтенсивним пошуком достойного
опонента екс-прем'єрові на майбутніх виборах. І всі розуміють, що за два
роки практично неможливо наростити рейтинг Литвинові, Тігіпкові чи ще комусь
хоча б до рівня Симоненка.

А тому, по-перше, Москва та її помічники з Банкової будуть старанно нищити
популярність екс-прем'єра всіма дозволеними і недозволеними способами.
Кажучи простіше, Ющенка постійно ставитимуть перед дилемою: або жорстко і
принципово відповідати, або мовчати і втиратися. Однак цього замало.

Проти Ющенка, звичайно ж, треба поставити достойного кандидата, і на
сьогодні такою фігурою є лише Юлія Тимошенко. Відтак, неважко передбачити,
що зараз Адміністрація президента займеться піар-кампанією Юлії
Володимирівни: як не сумно про це говорити, але з неї цілеспрямовано
ліпитимуть Жанну д'Арк, укотре їй буде "світити" Лук'янівка. А тому ми
передбачаємо, що головний прокурор України Тимошенко таки посадить. Бо ніщо
так не піднімає рейтинг політика, як Лук'янівський СІЗО. Колись ветеран
української революції 90 років минулого століття Іван Іванович Макар казав:
"Хочеш стати політиком - сідай у тюрму". Таким чином, на час виборів Віктор
Ющенко отримає достойного суперника, протиставлення Ющенко-Тимошенко в
першому турі голосування буде забезпечено. При цьому АП переслідує ще дві
цілі: якщо вдасться - не Ющенка у 2 тур (що малоймовірно, однак враховуючи
досвід липневих повторних виборів до Верховної Ради, повністю виключати не
варто), а по-друге - отримати додатковий привід для того, щоби протягом
усієї виборчої кампанії змушувати кандидата ?1 реагувати на факт перебування
Тимошенко у в'язниці.

Сказане передбачає, що Тимошенко протягом цих двох років будуть постійно
тримати в підвішеному стані. Способів це зробити в арсеналі Банкової -
вагон. Можна, наприклад, регулярно давати "фас" прокуророві й одночасно
зривати голосування за це подання у ВР. Можна посадити в Лук'янівку і
тримати там без суду, час від часу відпускаючи під підписку про невиїзд.
Насамкінець, якщо в Кучми остаточно здадуть нерви, не виключаємо й абсолютно
ірраціонального кроку - коли її таки засудять. Однак здається нам, що за
всією цією історією з Юлією Володимирівною стоять значно розумніші та більш
далекоглядні хлопці з Білокам'яної, ніж наші доморощені "розпальцівщики".
Ющенко для них важливіший.


Чи має шанси Юлія Володимирівна потрапити у другий тур президентських
виборів? Однозначно - ні. І проблема навіть не в тому, що раптом стане вона
президентом чи, в гіршому випадку, прем'єром - і більшість нашої
бізнес-еліти попросить політичного притулку хоч в екваторіальному Конго чи
Гвінеї Бісау, аби подалі від Ю.В. А тому ані з нею, ані з її прихильниками
влада і придворний бізнес церемонитися не будуть - однозначно. Головна
проблема Тимошенко в тому, що вона має на 80 відсотків той самий електорат,
що і Ющенко. На парламентських виборах за неї голосували тому, що для народу
практично однаково, хто представлятиме його інтереси в парламенті: Юлія
Володимирівна це зробить навіть краще. Натомість на президентських виборах
ситуація кардинально інша - перемагає лише один. А тому Західна Україна, де
БЮТ зібрав найбільше голосів, однозначно проголосує за Ющенка. Усе, що
"світить" Тимошенко, - це протестуючий електорат на Сході і маргінес на
Заході.

Що буде з Ющенком. Без сумніву, з ним спробують проробити те ж, що й на
парламентських виборах із його блоком: по-перше, нещадно та нахабно
обдиратимуть шляхом відвертих фальсифікацій, а по-друге, якщо він, Боже
вбережи, виграє - зроблять із перемоги поразку. Адже не секрет, що "Нашу
Україну", як і "Єдину", ліпили на Банковій, у результаті чого "Наша"
перетворилася на "Їхню".
Кажучи простіше, Віктора Андрійовича спробують так обставити "своїми"
людьми, щоби в результаті різниця між Ющенком і Кучмою полягала лише в
кількості та кольорі волосся.

Як із цього вилізти? Способів чимало, але говорити про технологію на
сторінках популярного видання - це принаймні нерозумно. Звичайно, можна
помріяти про те, що ніхто нікого не буде запроторювати до в'язниці: адже й
дитині зрозуміло, що вся ця історія з Юлією Тимошенко має передусім замовний
політичний характер, а лише тоді - кримінальний. Якщо це не так, то хай
головний прокурор спробує притягнути до відповідальності ще кількох, не менш
"знаменитих" депутатів. Натомість Ющенкові та його фракції в цій ситуації не
можна голосувати за арешт Юлії Володимирівни з принципових міркувань: якщо
мені пам'ять не зраджує, це Віктор Андрійович наполіг на призначенні
Тимошенко віце-прем'єром у свій Кабінет. А така високоморальна людина як
Ющенко не могла взяти у свій уряд особу із заплямованою репутацією. Таким
чином, Віктор Андрійович повинен публічно продемонструвати мужність.

Щось мені, однак, говорить, що наші народні обранці таки віддадуть Тимошенко
прокуратурі. І якщо таке станеться, на нашу думку, Юлія Володимирівна
повинна проявити не меншу мужність, не грати за правилами, написаними на
Банковій, і не воювати проти Ющенка. Аж до відмови балотуватися на виборах.
І тим самим повністю розвалити цю по-єзуїтськи багатоходову комбінацію.


Зрештою, є мільйон способів зруйнувати закулісні розробки наших стратегічних
"братів" і їх підручних в Україні. Для цього треба зробити лише одну річ:
забути про себе і згадати про нас. Бо доля політика - вирішувати за інших і
відповідати перед ними і перед історією за свої вчинки.
Якщо ж ці двоє політиків цього не усвідомлять - на прийдешніх виборах ми
вкотре заспіваємо за московською партитурою стару імперську пісеньку. Музику
Путін вже відновив. А слова нам нагадають.