11/02/2002 | Таваріщ Маузєр

Петро Масляк,
завідувач відділу геополітики та геостратегії НДІ українознавства, академік.

ХТО РОЗЧИСТИТЬ АВГІЄВІ СТАЙНІ УКРАЇНИ?
Спроба геостратегічного прогнозу: хто повинен бути і хто може бути наступним Президентом України

"Україна молода" 29 жовтня 2002, с.5


Булаву видають час і простір

Будь-яке суспільство, його окремі шари й прошарки, в певний період часу закономірно висувають опосередковані певною територією, всією сумою її географічних, історичних, природно-ресурсних і соціально-економічних умов та чинників вимоги до можливих кандидатів на найвищі державні посади. Об'єктивні закономірності розвитку людства пробивають собі шлях через безліч особистих, часто-густо не усвідомлених уподобань, прагнень, бажань і надій як окремих осіб, так і всього суспільства. Не є винятком у цьому відношенні й Україна. То хто чи що обирає президента в тій чи іншій країні, формує певну ієрархічну систему влади на окремій території? Стосовно цього є різні думки професійних аналітиків. Наприклад, відомий політолог Дмитро Видрін вважає, що президента обирає ЧАС. З цим важко не погодитися, але, на мою думку, це твердження не є повним і логічно завершеним. Кандидатуру майбутнього президента будь-якої країни обирає ПРОСТІР І ЧАС, а точніше, їх мінливі поєднання і взаємодія на певній території.

Нинішній час у контексті конкретного європейського простору є часом України. Наша держава все ще лише стоїть на порозі даного часу. Входження до цього часового відрізку відбувається лише через цілком означені геополітичні чинники. Повністю вичерпався геополітичний тиск на нашу націю і державу з боку Польщі, Туреччини, Німеччини, Угорщини, Чехії, Словаччини й Румунії. Закономірно вичерпається він у XXI столітті і з боку Росії. І не тому, що це комусь потрібно, чи хтось цього хоче, або ж виявляються підступи "деструктивних" сил. Просто так складається об'єктивне поєднання історико-географічних факторів розвитку суспільних відносин на певній території, якою в даному разі є Європа. І ти хоч головою бийся об стіну і знищуй українців десятками мільйонів, як це було протягом XX століття, а об'єктивний хід "історії з географією" не дано зупинити нікому. Навіть таким "сильним" особам, як Сталін і Гітлер.

У нас нині існує надто вже багато не дуже розумних людей, які - через наявність у них грошей і влади - вважають, що вже схопили Бога за бороду. Це написано в них на обличчях, що періодично виникають на екранах телевізорів. Однак життя вже неодноразово показувало всім разом і кожному окремо, від німців до римлян і від Наполеона до Сталіна та Гітлера, що будь-яка нація і будь-яка людина на цій землі в руках перманентної просторово-часової взаємодії на певній території є не вагомішими за якогось жука на дорозі - хтось розчавить і піде далі, навіть не помітивши. Натомість слід констатувати: нинішнє і особливо майбутнє поєднання просторово-часових чинників, яке вже зримо проглядає тепер, вимагає змін у владних персоналіях. Адже практично всі характеристики та установки більшості "претензійних" осіб абсолютно неадекватні геостратегічним напрямам розвитку України.

Для одержання подібних висновків достатньо поставити перед собою лише два запитання: чи адекватна теперішнім реаліям чинна українська влада? Відповідь очевидна і однозначна: ні. Тим паче, не можуть наші можновладці та їхні висуванці відповісти й на майбутні виклики часу. Те, що на наших очах коїть "уся королівська рать", з геополітичної точки зору є повним провалом, це непролазні хащі непрофесіоналізму і некомпетентності, повна безвідповідальність перед історією. І чим далі, тим більше. З такого середовища висунути майбутнього президента однієї з найбільших і потенційно найпотужніших держав Європи просто неможливо.

Дехто взагалі вважає, що в геополітичному сенсі дії нинішньої влади в Україні розцінюються як державна зрада. Дійсно, якщо почитати сучасних класиків науки геополітики, наприклад, Самуеля Хантінгтона і Френсіса Фукуяму, такого висновку не важко дійти і ненауковцеві. Здавати геостратегічний потенціал нашої країни (заводи, фабрики, транспортні магістралі, ЗМІ, навіть монастирі тощо) у володіння й управління іншої держави (в даному випадку - Росії) у поняттях геополітики можуть лише або повні дилетанти в цій царині, яких серед державного керівництва просто не повинно бути, або ж відверті вороги народу, що серед можновладців теж є повним нонсенсом. Тому просторово-часове поєднання врешті-решт просто змете нинішню владу за лаштунки історії. І чим довше вона залишатиметься на сцені, тим із більш негативними наслідками для неї. Це теж очевидно, які б там хитрі комбінації і ходи не й ходи хтось не вигадував. Ставати на шляху розвиткові геополітичного процесу не дано нікому. Недаремно ж Наполеон сказав, що його час закінчився і доля знищить його, як муху. Так і сталося. Нинішнім же державним діячам в Україні до рівня Наполеона ох як далеко


Троє президентів і виклики часу

Геостратегічна роль України на політичній карті Європи зростає на тлі постійного зменшення авторитету нашої влади на міжнародній арені. Якщо нове керівництво держави за своїм управлінським, моральним, інтелектуальним, культурним рівнем стане адекватним геостратегічним реаліям сьогодення, у майбутнього президента України з'являться очевидні шанси стати одним з велетів української і навіть європейської історії.

На тлі цілком об'єктивних вимог до рівня майбутнього президента України існують і суб'єктивні геопсихологічні вимоги до його особи. Ці запити дуже різні з огляду на надзвичайно розшароване українське суспільство, іноді діаметрально протилежні. Але просторово-часова взаємодія дозволяє доволі чітко назвати адекватних часові претендентів на "папаху". Той із них, хто врахує запити і зможе провести адекватну передвиборчу кампанію, і стане наступним президентом країни.

Нинішні реалії українського суспільства вказують на те, що в нас існують три можливі варіанти вирішення "президентської проблеми". Це об'єктивний, суб'єктивний і афектний президент.

Об'єктивний президент - це та особа, яка за всією сумою своїх якостей і геопсихологічних особливостей є нині найадекватнішою геополітичним реаліям України, Європи і світу.

Суб'єктивний президент - це людина, яка, в принципі, влаштовує всіх, усвідомлюють вони це чи ні.

Афектного президента хотіли б бачити люди, які з тієї чи іншої причини знаходяться в стані геопсихологічного стресу. Одні - через відсутність засобів існування, інші - через страх втратити величезні багатства, нажиті злочинним способом. Як би це не здавалося парадоксальним, але нині в Україні найвищі ешелони влади в інтелектуально-аналітичному відношенні знаходяться майже на тому ж рівні, що і найбільш знедолені верстви населення. Часто-густо вони навіть не здатні з'ясувати, що є для них вигідним у стратегічному плані, і діють практично на рівні емоцій, переживань, імпульсивних рішень, заливання свого страху перед життям горілкою тощо.


Хто ці троє?

"Об'єктивним президентом", на мою думку, є Юлія Тимошенко. Внаслідок усіх своїх характеристик - від зовнішності до особливостей характеру, фахового, інтелектуального і культурного рівня - вона є чи не найбільш відповідною геополітичним і особливо геостратегічним реаліям. Ця особа об'єктивно влаштовує українське суспільство в цілому - і багатих, і бідних, і лівих, і правих, і центристів, і патріотів, і не дуже. Є, звісно, деякі питання зі сфери правової відповідальності та статевої приналежності, але вони можуть нівелюватися комплексом інших переваг та харизмою.

"Суб'єктивним президентом", безперечно, є Віктор Ющенко, ще одна харизматична особа. З точки зору найпростішої людської вигоди, яка полягає в бажанні жити краще і найменше залежати від держави у повсякденному існуванні, кандидатура лідера "Нашої України" є наприйнятнішою. Він не буде відновлювати смертної кари, віднімати вілли у буржуазії, вдаватися до надто жорстких кроків, за будь-яку ціну підтримувати вітчизняного товаровиробника тощо. Ющенко взагалі не має ніяких суб'єктивних вад у вигляді лисини, надто високого чи низького зросту, худорлявості чи опецькуватості абощо.

І суто психологічно Ющенко не влаштовує нинішню владу - її інтелектуальний рівень настільки низький, неодноразово доведений не лише висловлюваннями, а й справами, що наші можновладці не здатні второпати: лише Віктор Ющенко, за великим рахунком, є їхнім реально можливим порятунком. Він єдиний серед можливих кандидатів у президенти є людиною щиро віруючою, а отже, якщо з ним домовитися, не буде ламати слова і "здавати" представників відставної влади "з тельбухами". Суто ж об'єктивно В.Ю. за власними геопсихологічними характеристиками найкраще підходить на посаду прем'єр-міністра. Це майже ідеальний прем'єр за будь-якого президента, а в тандемі з Юлією Тимошенко вони змогли б за кілька років вивести Україну в число європейських лідерів. Як на мене, за власним характером, ментальністю Ющенко є не генератором, а реалізатором ідей. Порівнюючи з автомобілем, його можна назвати чудовим "Мерседесом". А ось куди цей диво-автомобіль спрямувати, по якій дорозі їхати, щоб швидко і зручно дістатися до мети, вирішує не мотор і не автомобіль, який би досконалий він не був.

"Афектним президентом" може бути будь-яка "сильна" особа. Суто психологічно вона влаштовує в даний момент найзнедоленішу частину суспільства і діючу владу - і ті, й інші шукають у "сильній руці" власний порятунок, як це не звучить парадоксально, від одного і того ж - бідності і незабезпеченої старості. Найбідніші вважають, що "український Сталін" наведе порядок у країні, відніме у багатих і віддасть бідним. Влада, яка багатство одержала через використання так званого "адміністративного ресурсу", а не через власний розум, підприємливість і працьовитість, цілком обгрунтовано боїться, що хтось це багатство конфіскує на користь держави, звідки воно і прийшло. Тому вони воліють поставити до державного керма "афектного президента", який би вберіг їх від експропріаторів. Саме такого надійного й сильного наступника і волів би бачити Леонід Кучма. Саме його кандидатуру він зараз і обирає серед кількох запропонованих.

Однак "український Сталін" ніколи бідних не зробить багатими. Абсолютно безпідставні надії на "сильну особу" й у нинішньої влади. Сильний президент завжди є самодостатнім у стратегічному відношенні. Він із тактичних міркувань може і вимушений на початку своєї кар'єри об'єднуватися у певні блоки. Але така людина завжди діє так лише з власних, а не будь-чиїх інших стратегічних міркувань. З ним не проходять штучки на кшталт: ми тебе поставили, так будь нам вдячний і виконуй все, що ми скажемо. "Сильна особа" завжди розуміє або відчуває, що від по вуха замараної влади вона отримує повну морально-етичну індульгенцію на будь-які неадекватні дії проти неї самої. І ніколи з цим особливо не зволікає. Яскравий приклад - той самий Йосип Сталін-Джугашвілі, відповідь на вимогу "сильної руки", яка знищила тих, хто привів цю особу до влади. Його не цікавило особисте багатство й доля інших конкретних людей - лише власна керівна велич.

В Україні, як показали останні вибори, йде поступове узгодження, так би мовити "адекватизація" геопсихологічних установок суспільства об'єктивним закономірностям його розвитку. Тому вибори президента у строки, намічені Конституцією, здається, на руку об'єктивному кандидатові, тобто Тимошенко. Перетримання в часі виборів президента понад встановлений законом ліміт часу - на користь диктатору, від якого на горіхи дістанеться всім. Проведення ж виборів якнайшвидше геопсихологічно надає перевагу Ющенкові.

Таким чином, якщо нинішня влада в Україні хоче врятуватися, вона повинна відкинути емоції і взятися за розум, тобто за Віктора Ющенка. Інакше - або Юлія Тимошенко, або "український Сталін". Кандидатур на останнього може бути чимало, тому я й не називаю тут конкретного прізвища. Він закономірно і неминуче прибере з політичної арени, а, може, і з життя всіх тих Бухаріних і Троцьких (підставте замість них відомі вам прізвища сучасних українських політиків), які приведуть його до влади.


Куди йдемо і до чого докотимось

Це стосовно геопсихології і конкретних чи неконкретних осіб, які можуть претендувати на президентство в Україні. Відносно ж самої нашої держави - так би мовити "на коня". Україна приречена стати найпотужнішою державою Європи. Різними будуть лише час і ціна, яку наше суспільство вимушене буде заплатити за велич і процвітання. Шлях до вершини може бути комфортним, як туристична подорож, і виснажливим і небезпечним, як дорога через джунглі.

Країною нині гуляє анекдот: влада декларує про інтеграцію України в Європу, насправді веде в Азіопу, а заведе всіх нас глибоко, вибачте, в ... У зв'язку з цим на даний час говорять про обнародування кількох "димових завіс" влади, які нібито повинні прикривати "для дурних" її справжні наміри. Здавалося б, після привселюдних декларацій у парламенті "на увесь світ" про інтеграцію України до євроструктур, першим логічним кроком у цьому напрямкі мало б стати узгодження з Європейсьеим Союзом українського законодавства, підписання угод з Європарламентом про спільну розробку єдиних законів. Нічого подібного не сталося!? Натомість керівництво Верховної Ради підписує аналогічні угоди з керівництвом Державної думи Росії. Тобто, попри "димову завісу" заяв, реальні справи зовсім протилежні. Ми дійсно інтегруємося, але не в Європу, а в Євазію з її ЄврАзЕСом, яка ніколи і в принципі в ЄС не буде і не може бути. Не даремно як у воду дивився народний депутат Юрій Луценко, коли вручив Президенту перед його виступом у Верховній Раді "лапті на доріжку до Європи".

Після "царського дарунку" Росії газотранспортної системи України, мабуть, не доводиться сумніватися, будуть і наступні кроки подібного плану. Певно, що "димова завіса" з'явилася і у вигляді політичних ініціатив про запровадження у багатостраждальній Україні парламентсько-президентської республіки. Все це теж декларується на фоні всіляких намагань посилити президентську владу і розколоти опозицію. Звичайно, можна провести зміни до Конституції, обрати нового-старого президента на, скажімо 7-10 років і через місяць чи два проголосувати в парламенті за відновлення президентської республіки. За "народною ініціативою", звичайно. Але не можна серйозно сподіватися, що все це і всі ці керівні особи не набридли вже суспільству "по саме нікуди". І чим більше бруду в нас накопичиться, тим більша ймовірність того, що Авгієві стайні української геополітичної дійсності можна буду вичистити лише найрадикальнішим способом, який і застосував свого часу Геракл. Жаль тільки, що з гноєм вода винесе у море і коней...