Чому рейтинг Януковича в донецьку 40% і продовжує падати?
05/26/2004 | observer
Чи стане Віктор Янукович Президентом України?
Чи проголосує більшість у Донбасі за кандидата в президенти Віктора Януковича? Згідно з усіма незалежними дослідженнями, рейтинг колишнього губернатора області в регіоні не перевищує 40%. Це при тому, що у всіх регіональних і загальнодержавних провладних ЗМІ триває шалена кампанія з “розкрутки” єдиного кандидата. Та все це дає не той результат, на який розраховують її організатори. Крім того, сам Янукович припустився декількох помилок, які не лише внесли елементи розколу в ряди “донецьких”, але й вилились в доволі стійку антипатію до нього серед населення області. Не оприлюднені, але зроблені соціологічні зрізи дають підстави говорити, що кількість таких антипатиків постійно зростає і наближається до позначки 25-30%. Цьому сприяло:
1. Призначення Ганни Герман прес-секретарем Януковича. Наприклад, донецьке видання, яке стабільно підтримувало Віктора Януковича упродовж багатьох років – “Акцент-Україна” – 12.05.04 написало: “Назначение неожиданное и для многих шокирующее”. Більш того: “...Пресс-секретарь, в силу своих обязанностей работая с масс-медиа, может значительно усилить имидж своего шефа в глазах общественности. Или же наоборот. Как может справиться с этой задачей на 5 телеканале (подконтрольном В. Ющенко) «Час пик» Анна Герман-Стецив… Скорее, при таких кадровых изменениях рискует своей перспективой сам премьер-министр”. Саме ця агресивна заява і відображає настрої в рядах верхівки “донецьких”. Уже давно стало помітно, що саме через “Акцент” до Віктора Януковича доводять невдоволення його діями соратники. При цьому залишаючись у тіні.
2. Невдалий дебют самої Герман при спробі довести суспільству, що Янукович не був винен, коли його позбавили волі в 60-70-і роки минулого століття. Справа в тому, що в Донецькій області давно знають про ці судимості, але говорити про них за часів губернаторства Януковича було надто небезпечно. Наприклад, журналіст Володимир Бойко, який перший наважився заговорити про це публічно, мало не повторив долю Ігоря Александрова. Розповідають, що цього не сталось лише після втручання Гаранта, який пояснив ображеному губернатору, що ще один постраждалий журналіст в області аж ніяк не додасть йому іміджу.
3. Негативне ставлення до прем’єра донецьких журналістів. Це цілком закономірно, адже статистика вбивств та побиттів журналістів в області страшна сама по собі. Відразу по призначенню Віктора Федоровича прем’єр-міністром у грудні 2002 року черговою жертвою став Олександр Панич – як не дивно, співробітник газети «Донецькі новини», що зв’язана з Геннадієм Васильєвим та Борисом Колесніковим (відповідно, генеральним прокурором та головою обласної ради). За завданням редакції Олександр вів справжню війну проти народного депутата України Володимира Бойка з приводу приватизації ММК ім. Ілліча Комсомольського рудоуправління. При цьому явно проглядалась зацікавленість у цій війні верхівки “донів”. Врешті, влітку 2003 року в річці Кальміус було знайдено обезголовлене тіло Олександра Панича, тоді ж були затримані його “вбивці”. Одного з них відразу відпустили, а інший в СІЗО зізнався в убивстві журналіста. Так же блискавично відбувся й суд, усього протягом трьох днів. Донецька преса на нього практично не звернула уваги – ні на дивний процес, ні на не менш дивний вирок одному з убивць при тому, що другий навіть не з’явився на лаві підсудних. Відчувалось, що на висвітлення цієї теми було накладено заборону. Що ж до суті справи, то можна припустити, що після того, як на захист В.Бойка став сам Гарант, журналіста О.Панича прибрали тільки через те, що багато знав.
Протягом двох діб у серпні минулого року в Донецьку було здійснено також напади на трьох журналістів, причому в усіх випадках вони були побиті. 12 серпня був побитий журналіст опозиційного інтернет-видання "Острів", донецький кореспондент "Громадського радіо" Едуард Малиновський. У редакції "Острова" відзначають, що побиття могло бути зв'язане з його професійною діяльністю, зокрема з його декількома останніми публікаціями, що викривали діяльність деяких донецьких бізнес-структур.
Того ж дня неподалік від облдержадміністрації був побитий і пограбований кореспондент газети "Акцент" Сергій Кузін, що повертався додому після з'ясовування подробиць нападу на Едуарда Малиновського. Цей журналіст теж займає позиції, які йдуть врозріз з інтересами “донецької групи”.
Через день у центрі Донецька був побитий і пограбований заступник головного редактора журналу "Золотий Скіф" Василь Васютін. Якраз тоді серед донецьких почалася війна за оволодіння структурами благодійного фонду “Золотий Скіф”, який свого часу очолював Віктор Янукович. Правоохоронці всі напади оперативно зарахували до вуличного хуліганства, і навіть відзвітували про те, що начебто злочинці затримані.
4. Різке підвищення цін у травні на основні продукти харчування, пальне, комунальні послуги. Його вперше почали в області пов’язувати з іменем прем’єра.
5. Значна корупція в органах державної влади, що все частіше потрапляє на сторінки преси, в тому числі й місцевої. Цьому сприяла й Ганна Герман, яка заявила, що пішла працювати до Януковича за “добрі гроші”. Це дало змогу говорити про те, що Янукович, виступаючи проти зарплати в “конвертах”, сам не відійшов від таких методів.
6. Агресивна політика Партії регіонів в області, методи залучення до її рядів нових членів.
7. Стабільна фальсифікація результатів усіх без винятку виборів, які відбувались в області протягом останніх п’яти років.
Усе це аж ніяк не додає Віктору Януковичу популярності серед виборців регіону. Більш того, очікується значний відтік голосів у зв’язку з публічною заявою про намагання домогтися визнання УПА воюючою стороною. Донецька влада доклала чимало зусиль для того, щоб негативне ставлення до “бандерівців” не лише не йшло на спад, але й збільшувалося. Тож такий кульбіт просто не сприйнявся, особливо у ветеранських організаціях. А вони ж давно стали на бік влади. Додамо, що Віктор Медведчук в області втратив чимало голосів у ході виборів 2002 року лише тому, що преса донецького регіону свого часу доволі в’їдливо висвітлювала його заяви про участь батька в “оунівському підпіллі”. Те ж саме можна сказати і про Кравчука напередодні президентських виборів 1994 року.
Таким чином, можна прогнозувати навіть падіння рейтингу Януковича у рідній області. Тим більш, що знову почався ріст заборгованості із зарплат.
Не можна не враховувати й інших чинників, які можуть стати на заваді “єдиному кандидатові” від влади В.Януковичу на шляху до перемоги. Це, перш за все, недовіра до нього абсолютно всіх партнерів по коаліції (хоча й не завжди озвучена), тиск на партнерів при його висуванні (особливо відчутний тиск на місцеві організації різних політичних сил в Донецькій області). Крім того, Янукович не має підтримки на місцях, що пов’язано, перш за все, із вербуванням у партію нових “рекрутів” та провальною діяльністю Кабінету Міністрів у сфері соціальної політики. Не надає йому популярності й минуле, особливо після озвучення його пані Герман. Адже зараз людей цікавить три моменти з усієї біографії прем’єра:
а) за що сидів;
б) чи був замішаний у зґвалтуванні;
в) чи пов’язаний прем’єр з криміналітетом сьогодні.
А до цього додається ще й відсутність підконтрольної вертикалі влади. Про що там можна говорити, якщо навіть у Донецькій області Янукович часто не контролює діяльність місцевої влади. Це дуже виразно проявилося минулого року, коли Янукович перед усією Україною обіцяв зберегти єдину українську школу № 36 у Донецьку. Та попри всі його заяви, школа була закрита. І таких прикладів немало.
У той же час, у країні склався негативний імідж донецької ФПГ. Її вважають якщо не кримінальною, то, в усякому разі, напівкримінальною.
Але й це не все. Є чинники, які пані Герман, котра вважає, що перемога Януковича як кандидата у президенти вже в кишені, як прес-секретар мусила би знати. У Донеччині вся преса, що працює на імідж Януковича, заповнена радянською риторикою. А це дає прямо протилежний результат. Це створює враження штучності інформації, її неправдивості, а тому й самого Януковича сприймають як відлуння минулої епохи. Треба додати до цього й те, що провладні газети передплачуються у примусовому порядку, що не додає їм авторитету. Наприклад, щодо передплати на газету “Жизнь” щопівроку приходить на міста й райони рознарядка облдержадміністрації, де чітко вказано, стільки примірників кому потрібно виписати. Їхня кількість починається з 600 і вище. Невиконання загрожує чималими неприємностями для відповідальних осіб організацій та підприємств.
Крім того, Партія регіонів, як представник “донецької групи”, так і не створила всеукраїнської інформаційної мережі. Насьогодні в неї є лише одна загальнонаціональна газета – “Сегодня”, яка, можливо, стала успішним бізнес-проектом, але аж ніяк не електоральною газетою під вибори. Донецькі телеканали, хоч і просунулись на всеукраїнську аудиторію, але так і не здобули визнання через свій кричущий провінціалізм і наголос в інформаційних випусках на провінційні, донецькі проблеми. Задекларована зміна статусу регіональних видань на всеукраїнські так і залишилась поки що декларацією. Розповсюдження по країні вони не мають, та й висвітлюють регіональні проблеми.
Інтернет-сайти, що їх зараховують до “донецької групи”, як то “Форум”, “proUA” а також сайти Партії регіонів та фракції “Регіони України” особливої популярності не мають, хоча й містять чимало корисної інформації. Таким чином, Януковичу доведеться використовувати наявні медіа-ресурси своїх “союзників”: СДПУ(о), Пінчука, а також місцеву інформаційну мережу. Знаючи про стосунки між ними, можна лише уявити, до чого це зможе призвести.
До всього вище наведеного потрібно додати й неминуче протистояння в команді Януковича між “варягами” та “донецькими”, що аж ніяк не сприятиме успіху.
Таким чином, перемога на президентських виборах наразі для прем’єра проблематична. Не даремно всерйоз проробляється і варіант або масової фальсифікації виборів, або оголошення про фальсифікацію та визнання виборів – у разі перемоги непровладного кандидата – недійсними. Тобто, на випадок неможливості легітимної перемоги Януковича... пам’ятаєте пісню “но наш бронепоезд стоит на запасном пути”?
Віктор Геварін, для „Телекритики”
Чи проголосує більшість у Донбасі за кандидата в президенти Віктора Януковича? Згідно з усіма незалежними дослідженнями, рейтинг колишнього губернатора області в регіоні не перевищує 40%. Це при тому, що у всіх регіональних і загальнодержавних провладних ЗМІ триває шалена кампанія з “розкрутки” єдиного кандидата. Та все це дає не той результат, на який розраховують її організатори. Крім того, сам Янукович припустився декількох помилок, які не лише внесли елементи розколу в ряди “донецьких”, але й вилились в доволі стійку антипатію до нього серед населення області. Не оприлюднені, але зроблені соціологічні зрізи дають підстави говорити, що кількість таких антипатиків постійно зростає і наближається до позначки 25-30%. Цьому сприяло:
1. Призначення Ганни Герман прес-секретарем Януковича. Наприклад, донецьке видання, яке стабільно підтримувало Віктора Януковича упродовж багатьох років – “Акцент-Україна” – 12.05.04 написало: “Назначение неожиданное и для многих шокирующее”. Більш того: “...Пресс-секретарь, в силу своих обязанностей работая с масс-медиа, может значительно усилить имидж своего шефа в глазах общественности. Или же наоборот. Как может справиться с этой задачей на 5 телеканале (подконтрольном В. Ющенко) «Час пик» Анна Герман-Стецив… Скорее, при таких кадровых изменениях рискует своей перспективой сам премьер-министр”. Саме ця агресивна заява і відображає настрої в рядах верхівки “донецьких”. Уже давно стало помітно, що саме через “Акцент” до Віктора Януковича доводять невдоволення його діями соратники. При цьому залишаючись у тіні.
2. Невдалий дебют самої Герман при спробі довести суспільству, що Янукович не був винен, коли його позбавили волі в 60-70-і роки минулого століття. Справа в тому, що в Донецькій області давно знають про ці судимості, але говорити про них за часів губернаторства Януковича було надто небезпечно. Наприклад, журналіст Володимир Бойко, який перший наважився заговорити про це публічно, мало не повторив долю Ігоря Александрова. Розповідають, що цього не сталось лише після втручання Гаранта, який пояснив ображеному губернатору, що ще один постраждалий журналіст в області аж ніяк не додасть йому іміджу.
3. Негативне ставлення до прем’єра донецьких журналістів. Це цілком закономірно, адже статистика вбивств та побиттів журналістів в області страшна сама по собі. Відразу по призначенню Віктора Федоровича прем’єр-міністром у грудні 2002 року черговою жертвою став Олександр Панич – як не дивно, співробітник газети «Донецькі новини», що зв’язана з Геннадієм Васильєвим та Борисом Колесніковим (відповідно, генеральним прокурором та головою обласної ради). За завданням редакції Олександр вів справжню війну проти народного депутата України Володимира Бойка з приводу приватизації ММК ім. Ілліча Комсомольського рудоуправління. При цьому явно проглядалась зацікавленість у цій війні верхівки “донів”. Врешті, влітку 2003 року в річці Кальміус було знайдено обезголовлене тіло Олександра Панича, тоді ж були затримані його “вбивці”. Одного з них відразу відпустили, а інший в СІЗО зізнався в убивстві журналіста. Так же блискавично відбувся й суд, усього протягом трьох днів. Донецька преса на нього практично не звернула уваги – ні на дивний процес, ні на не менш дивний вирок одному з убивць при тому, що другий навіть не з’явився на лаві підсудних. Відчувалось, що на висвітлення цієї теми було накладено заборону. Що ж до суті справи, то можна припустити, що після того, як на захист В.Бойка став сам Гарант, журналіста О.Панича прибрали тільки через те, що багато знав.
Протягом двох діб у серпні минулого року в Донецьку було здійснено також напади на трьох журналістів, причому в усіх випадках вони були побиті. 12 серпня був побитий журналіст опозиційного інтернет-видання "Острів", донецький кореспондент "Громадського радіо" Едуард Малиновський. У редакції "Острова" відзначають, що побиття могло бути зв'язане з його професійною діяльністю, зокрема з його декількома останніми публікаціями, що викривали діяльність деяких донецьких бізнес-структур.
Того ж дня неподалік від облдержадміністрації був побитий і пограбований кореспондент газети "Акцент" Сергій Кузін, що повертався додому після з'ясовування подробиць нападу на Едуарда Малиновського. Цей журналіст теж займає позиції, які йдуть врозріз з інтересами “донецької групи”.
Через день у центрі Донецька був побитий і пограбований заступник головного редактора журналу "Золотий Скіф" Василь Васютін. Якраз тоді серед донецьких почалася війна за оволодіння структурами благодійного фонду “Золотий Скіф”, який свого часу очолював Віктор Янукович. Правоохоронці всі напади оперативно зарахували до вуличного хуліганства, і навіть відзвітували про те, що начебто злочинці затримані.
4. Різке підвищення цін у травні на основні продукти харчування, пальне, комунальні послуги. Його вперше почали в області пов’язувати з іменем прем’єра.
5. Значна корупція в органах державної влади, що все частіше потрапляє на сторінки преси, в тому числі й місцевої. Цьому сприяла й Ганна Герман, яка заявила, що пішла працювати до Януковича за “добрі гроші”. Це дало змогу говорити про те, що Янукович, виступаючи проти зарплати в “конвертах”, сам не відійшов від таких методів.
6. Агресивна політика Партії регіонів в області, методи залучення до її рядів нових членів.
7. Стабільна фальсифікація результатів усіх без винятку виборів, які відбувались в області протягом останніх п’яти років.
Усе це аж ніяк не додає Віктору Януковичу популярності серед виборців регіону. Більш того, очікується значний відтік голосів у зв’язку з публічною заявою про намагання домогтися визнання УПА воюючою стороною. Донецька влада доклала чимало зусиль для того, щоб негативне ставлення до “бандерівців” не лише не йшло на спад, але й збільшувалося. Тож такий кульбіт просто не сприйнявся, особливо у ветеранських організаціях. А вони ж давно стали на бік влади. Додамо, що Віктор Медведчук в області втратив чимало голосів у ході виборів 2002 року лише тому, що преса донецького регіону свого часу доволі в’їдливо висвітлювала його заяви про участь батька в “оунівському підпіллі”. Те ж саме можна сказати і про Кравчука напередодні президентських виборів 1994 року.
Таким чином, можна прогнозувати навіть падіння рейтингу Януковича у рідній області. Тим більш, що знову почався ріст заборгованості із зарплат.
Не можна не враховувати й інших чинників, які можуть стати на заваді “єдиному кандидатові” від влади В.Януковичу на шляху до перемоги. Це, перш за все, недовіра до нього абсолютно всіх партнерів по коаліції (хоча й не завжди озвучена), тиск на партнерів при його висуванні (особливо відчутний тиск на місцеві організації різних політичних сил в Донецькій області). Крім того, Янукович не має підтримки на місцях, що пов’язано, перш за все, із вербуванням у партію нових “рекрутів” та провальною діяльністю Кабінету Міністрів у сфері соціальної політики. Не надає йому популярності й минуле, особливо після озвучення його пані Герман. Адже зараз людей цікавить три моменти з усієї біографії прем’єра:
а) за що сидів;
б) чи був замішаний у зґвалтуванні;
в) чи пов’язаний прем’єр з криміналітетом сьогодні.
А до цього додається ще й відсутність підконтрольної вертикалі влади. Про що там можна говорити, якщо навіть у Донецькій області Янукович часто не контролює діяльність місцевої влади. Це дуже виразно проявилося минулого року, коли Янукович перед усією Україною обіцяв зберегти єдину українську школу № 36 у Донецьку. Та попри всі його заяви, школа була закрита. І таких прикладів немало.
У той же час, у країні склався негативний імідж донецької ФПГ. Її вважають якщо не кримінальною, то, в усякому разі, напівкримінальною.
Але й це не все. Є чинники, які пані Герман, котра вважає, що перемога Януковича як кандидата у президенти вже в кишені, як прес-секретар мусила би знати. У Донеччині вся преса, що працює на імідж Януковича, заповнена радянською риторикою. А це дає прямо протилежний результат. Це створює враження штучності інформації, її неправдивості, а тому й самого Януковича сприймають як відлуння минулої епохи. Треба додати до цього й те, що провладні газети передплачуються у примусовому порядку, що не додає їм авторитету. Наприклад, щодо передплати на газету “Жизнь” щопівроку приходить на міста й райони рознарядка облдержадміністрації, де чітко вказано, стільки примірників кому потрібно виписати. Їхня кількість починається з 600 і вище. Невиконання загрожує чималими неприємностями для відповідальних осіб організацій та підприємств.
Крім того, Партія регіонів, як представник “донецької групи”, так і не створила всеукраїнської інформаційної мережі. Насьогодні в неї є лише одна загальнонаціональна газета – “Сегодня”, яка, можливо, стала успішним бізнес-проектом, але аж ніяк не електоральною газетою під вибори. Донецькі телеканали, хоч і просунулись на всеукраїнську аудиторію, але так і не здобули визнання через свій кричущий провінціалізм і наголос в інформаційних випусках на провінційні, донецькі проблеми. Задекларована зміна статусу регіональних видань на всеукраїнські так і залишилась поки що декларацією. Розповсюдження по країні вони не мають, та й висвітлюють регіональні проблеми.
Інтернет-сайти, що їх зараховують до “донецької групи”, як то “Форум”, “proUA” а також сайти Партії регіонів та фракції “Регіони України” особливої популярності не мають, хоча й містять чимало корисної інформації. Таким чином, Януковичу доведеться використовувати наявні медіа-ресурси своїх “союзників”: СДПУ(о), Пінчука, а також місцеву інформаційну мережу. Знаючи про стосунки між ними, можна лише уявити, до чого це зможе призвести.
До всього вище наведеного потрібно додати й неминуче протистояння в команді Януковича між “варягами” та “донецькими”, що аж ніяк не сприятиме успіху.
Таким чином, перемога на президентських виборах наразі для прем’єра проблематична. Не даремно всерйоз проробляється і варіант або масової фальсифікації виборів, або оголошення про фальсифікацію та визнання виборів – у разі перемоги непровладного кандидата – недійсними. Тобто, на випадок неможливості легітимної перемоги Януковича... пам’ятаєте пісню “но наш бронепоезд стоит на запасном пути”?
Віктор Геварін, для „Телекритики”