Смерть ректора УжНУ Володимира Сливки - реакція прокуратури
06/28/2004 | Vadym Gladchuk
Смерть ректора УжНУ — запитання без
Минулого тижня події довкола загадкової смерті ректора Ужгородського Національного університету Володимира Сливки отримали несподіване для багатьох продовження. Прокуратура Закарпатської області скасувала постанову прокуратури Ужгорода про відмову в порушенні кримінальної справи за обставинами смерті ректора (нагадаємо, що через десять днів після загибелі В. Сливки було відмовлено в порушенні кримінальної справи як за ст. 6 п. 1 Кримінально-процесуального кодексу (відсутність події злочину), чим визнано факт самогубства, а не вбивства, так і за доведенням до самогубства — ст. 6 п. 2 КПК (відсутність складу злочину). Причини скасування постанови в обласній прокуратурі повідомити відмовилися, однак міський прокурор Ужгорода Юрій Тацюн розповів кореспондентові, що всі обставини смерті В. Сливки досліджуватимуться додатково в повному або майже повному обсязі. Попередня перевірка не виявила підстав для порушення кримінальної справи, хоча, за словами міського прокурора, не всі опитані правоохоронцями йшли на відверту розмову, тому деяка інформація щодо цього трагічного випадку до прокуратури могла й не потрапити.
Міський прокурор Ужгорода став єдиною офіційною особою, що згодилася прокоментувати смерть ректора УжНУ, всі інші виявили завидну одностайність — жодної інформації нікому не давати. При тому, що події останнього періоду життя ректора залишають багато запитань, на які хотілося б почути відповіді. Ось що вдалося дізнатися з цього приводу.
19 квітня, за два дні до свого дня народження, В. Сливка взяв традиційну одномісячну відпустку, погоджену з Міністерством освіти. Останній відпочинок від університетських клопотів не був для ректора спокійним, та його й навряд чи можна назвати відпочинком. Уже кілька місяців поспіль ректорат «трусили» тотальні перевірки силовиків. Джерело однієї з контролюючих структур стверджує, що рядовим співробітникам, котрі ніяк не могли виявити суттєвих порушень у роботі ректорату, начальство по кілька разів віддавало наказ: «Шукати ще». Достовірно відомо, що останнім часом на адресу В. Сливки лунали погрози, окремим із яких є свідки. Важливі зустрічі, що не мали безпосереднього відношення до роботи, В. Сливка намагався проводити на свіжому повітрі, оскільки підозрював, що його кабінет, а також робочі та домашній телефони прослуховуються. До цього всього, в деяких обласних засобах масової інформації почалася ціла кампанія з дискредитації УжНУ.
Навіть поверхового погляду досить, щоб з’ясувати — перевірка силовиків та кампанія в ЗМІ проводилися не без відома обласної влади. Причини нелюбові ОДА до В. Сливки лежать на поверхні й пов’язані насамперед із позицією керівника вузу. Ректор, звичайно, не був відкритим опозиціонером, як його нині дехто намагається показати (при його посаді таке уявити досить важко). За всіх попередніх губернаторів ставлення В. Сливки до обласної влади можна охарактеризувати, як лояльно-нейтральне. Будучи за характером неконфліктною людиною, ректор всіляко намагався згладжувати гострі кути, проявляючи при цьому максимальну гнучкість. Так, у середині березня багатьох здивував підпис В. Сливки (як й інших поважних в області людей) під опублікованим у пресі зверненням обласних депутатів до мешканців Мукачева з закликом голосувати за Ернеста Нусера, де в брутальній формі характеризувалася діяльність блоку «Наша Україна». Під тиском з боку ОДА (додому до В. Сливки спеціально приїжджав один із заступників губернатора) ректор погодився поставити підпис під зверненням, зате у всіх питаннях, що стосувалися УжНУ, проявляв принциповість. Він ніколи не допускав політичного екстремізму в стінах своєї установи, чому за останні роки було немало прикладів. За В. Сливки викладачі та студенти (а це найбільший в області колектив, що нараховує близько тринадцяти тисяч чоловік) мали можливість голосувати на виборах за власним переконанням, що перед виборами президента не могло влаштовувати нинішню обласну владу. Саме тут і слід шукати причини тиску на ректора, який дав підстави народним депутатам від Закарпаття опосередковано чи прямо звинуватити в смерті В. Сливки правлячу в області СДПУ(о). Звичайно, ректор намагався якось протидіяти нападкам обласної влади. Достеменно відомо, що він шукав допомоги у впливових людей із вищого ешелону влади в Україні, з котрими був особисто знайомий. Однак, на жаль, не знайшов її…
Під час відпустки В. Сливка регулярно навідувався в університет, а 19 травня вийшов на роботу офіційно. Нічого втішного для себе в ректораті він не побачив — перевірки силовиків тривали так само, як і образливі публікації в ЗМІ. Через них останні дні ректор перебував у пригніченому стані й практично не спав. У п’ятницю, 21 травня, до ректора навідався народний депутат від СДПУ(о) Іштван Гайдош, однак про що між ними велася розмова — невідомо. Після цієї зустрічі мали відбутися ще якісь події, оскільки в неділю вранці, напередодні своєї загибелі, В. Сливка відправився в облдержадміністрацію, щоб зустрітися з І. Різаком. Ректор був налаштований рішуче й мав намір остаточно з’ясувати стосунки з губернатором. Очевидно, останні події довели його до такого стану, коли навіть у толерантної людини може увірватися терпець. Однак чи відбулася зустріч в ОДА — невідомо.
У понеділок В. Сливка, як звичайно, зібрався на роботу, але оскільки виглядав дуже втомленим (останню ніч спав не більше двох годин), дружина переконала його залишитися вдома. О пів на восьму В. Сливка зателефонував у ректорат, повідомив, що почувається зле, й попросив провести виробничу нараду без нього. Ще через кілька хвилин дружина В. Сливки, як завжди о цій порі, відправилася на роботу. А повернувшись перед одинадцятою годиною, на свій жах знайшла чоловіка у ванні з кухонним ножем у грудях та порізаними рукою й ногою. У ректора ще намацувався ниткоподібний пульс, і викликана «швидка» (яка досить довго не приїжджала) доставила його в реанімацію обласної лікарні. Тут лікарі незабаром і констатували смерть. Як саме намагалися врятувати ректора, залишилося таємницею. Завідувач реанімаційного відділення Володимир Химич, котрий особисто проводив реанімаційні заходи і котрий, за його ж словами, особисто знав ректора, прокоментувати свої дії відмовився.
Так у стислому викладі виглядають події останніх тижнів життя ректора. Обставини ж його смерті містять чимало питань, які можуть поставити під сумнів версію прокуратури про самогубство. Так, відомо, що вранці того фатального понеділка В. Сливка прийняв таблетку сильнодіючого снодійного, яке йому призначив лікар. Коли дружина йшла на роботу, ректор був уже напівсонним і готувався лягти в ліжко. Чи буде людина, що задумала скоїти суїцид, приймати сильнодіючий препарат і чи спроможна вона взагалі під дією снодійного завдати собі удару ножем у груди? Адже щоб пробити грудну клітку, потрібно докласти немалу силу, тим більше правою, пораненою ножем рукою. Коли автор матеріалу поставив ці запитання міському прокуророві, той відповів, що направив медикам запит, аби з’ясувати, чи не було в померлого... передозування снодійного.
Відомо також, що останні дні перед та безпосередньо в день смерті В. Сливки сусідська вівчарка (ректор жив поряд із близькими родичами, між їхніми будинками немає огорожі, тому собака охороняла обидва подвір’я і визнавала за господарів обидві родини) виглядала дуже мляво, так що в господарів виникло враження, ніби їй чогось підсипали в харч, щоб притупити пильність. Про цей факт говорить практично все місто, однак міський прокурор дізнався про нього лише від кореспондента. Прокуророві також нічого невідомо про погрози на адресу ректора.
Інформоване джерело стверджує, що з порізів на руці та нозі В. Сливки витекло дуже мало крові, а значить, ці рани могли бути завдані вже після удару в груди. Кореспондент намагався з’ясувати це питання в завідувача реанімаційного відділення обласної лікарні, однак той, як уже згадувалося, від будь-яких коментарів відмовився.
Нарешті, не можна не згадати поведінку останніх днів ректора, яка ніяк не свідчила, що він наважився здійснити фатальний крок. У п’ятницю В. Сливка жваво цікавився справами в університеті, на серпень він запланував другу половину відпустки, під час якої разом із дружиною хотів відпочити на курорті, куди вже були замовлені путівки. Усім відомо, як чуйно ректор ставився до дружини, він прекрасно знав, що саме вона першою знайде його після повернення з роботи, і не міг не уявляти, який шок це викличе. Проте вранці, як завжди, буденно попрощався з нею і ні найменшим натяком не показав, що це їхня остання зустріч. Ніякої посмертної записки в хаті знайдено не було, а прокуратура про мотиви самогубства й досі нічого не знає…
Подальші події, викликані смертю ректора, не заставили на себе чекати. Наступного ж дня, у вівторок, один із заступників губернатора зібрав на хімічному факультеті всіх деканів УжНУ, котрим настійно рекомендував підписати звернення, суть якого полягала в тому, що смерть В. Сливки — це самогубство, яке опозиція обов’язково намагатиметься використати у своїх політичних цілях. Під цим текстом згодилися поставити підписи лише два декани. Обидва згодом були вшановані до Дня медика відзнакою ОДА, крім того, один із них, обійшовши призначеного в кадровий резерв проректора, став виконувачем обов’язків ректора УжНУ.
А в середу в ОДА відбулася прес-конференція за участю губернатора та керівників силових структур, на якій прокурор області Володимир Лемак заявив: «Смерть ректора — це однозначно самогубство». В. Лемак також повідомив, що прокуратурі відомі деякі речі, але він не скаже про них із поваги до особи покійного. З таких слів напрошується висновок, що прокурор знає щось про мотиви самогубства, однак які саме «деякі речі» він мав на увазі, не відомо ні близьким В. Сливки, ні навіть міському прокуророві. Тому дуже схоже на те, що заява прокурора, котрому неодноразово робили закиди у надмірній запопадливості перед губернатором, була покликана лише відволікти увагу від версії, озвученої народними депутатами. А скасування постанови в порушенні кримінальної справи — тактичний хід, з допомогою якого справу, що отримала величезний резонанс, буде закрито не одразу, а трохи згодом, коли вляжуться пристрасті.
Сам І. Різак на прес-конференції висловився ще категоричніше, він порівняв «нашоукраїнців» (у інтерпретації І. Різака — «нашисти») із фашистами і зазначив, що «…не може не проймати жах, що такі люди рвуться до керма влади» (губернатор випустив з уваги, що про зв’язок СДПУ(о) зі смертю ректора говорили депутати, які не входять до «НУ»). І. Різак нагадав присутнім, що ректор був його науковим керівником, тому він робив усе можливе, щоб В. Сливка залишався на своїй посаді. Однак попри це на похорони свого наукового керівника, що відбулися цього ж дня за кілька десятків метрів від ОДА, губернатор так і не з’явився. А траурна процесія на вимогу рідних покійного пройшла не перед фасадом, а в обхід будівлі ОДА.
Уже після похоронів сталася ще одна подія, про яку не можна не згадати. У ніч на четвер у порожній будинок ректора, розбивши вхідні двері з запасного входу, пробралися невідомі, котрі викрали мобільний телефон В. Сливки, фотоапарат та кейс із документами (зникнення принаймні цих речей помітила вдова покійного). Злочинці по сьогодні так і не знайдені…
Наступного тижня минає сорок днів з того часу, як не стало В. Сливки, однак причини його загибелі все ще залишаються нез’ясованими. Про зв’язок смерті ректора та СДПУ(о), озвучений народними депутатами, «кулуарно» говорить і університет, і вся область. Довести чи спростувати цю версію мало б об’єктивне розслідування, яке неможливе без порушення кримінальної справи. Однак з огляду на поведінку обласних силовиків під час розслідування інших резонансних справ (згадаймо хоча б вибори мера Мукачева) сподівань на їх неупередженість практично немає.
Матерiал додано: Володимир Мартин, "РІО", Закарпатська обл.
(10:41 | 27.6.2004)
Автор iлюстрацiї: Я.Немеш
http://www.polit.com.ua/?poid=3&id=1052&PHPSESSID=f4bc4d63db409f139812e493f73fd235
Минулого тижня події довкола загадкової смерті ректора Ужгородського Національного університету Володимира Сливки отримали несподіване для багатьох продовження. Прокуратура Закарпатської області скасувала постанову прокуратури Ужгорода про відмову в порушенні кримінальної справи за обставинами смерті ректора (нагадаємо, що через десять днів після загибелі В. Сливки було відмовлено в порушенні кримінальної справи як за ст. 6 п. 1 Кримінально-процесуального кодексу (відсутність події злочину), чим визнано факт самогубства, а не вбивства, так і за доведенням до самогубства — ст. 6 п. 2 КПК (відсутність складу злочину). Причини скасування постанови в обласній прокуратурі повідомити відмовилися, однак міський прокурор Ужгорода Юрій Тацюн розповів кореспондентові, що всі обставини смерті В. Сливки досліджуватимуться додатково в повному або майже повному обсязі. Попередня перевірка не виявила підстав для порушення кримінальної справи, хоча, за словами міського прокурора, не всі опитані правоохоронцями йшли на відверту розмову, тому деяка інформація щодо цього трагічного випадку до прокуратури могла й не потрапити.
Міський прокурор Ужгорода став єдиною офіційною особою, що згодилася прокоментувати смерть ректора УжНУ, всі інші виявили завидну одностайність — жодної інформації нікому не давати. При тому, що події останнього періоду життя ректора залишають багато запитань, на які хотілося б почути відповіді. Ось що вдалося дізнатися з цього приводу.
19 квітня, за два дні до свого дня народження, В. Сливка взяв традиційну одномісячну відпустку, погоджену з Міністерством освіти. Останній відпочинок від університетських клопотів не був для ректора спокійним, та його й навряд чи можна назвати відпочинком. Уже кілька місяців поспіль ректорат «трусили» тотальні перевірки силовиків. Джерело однієї з контролюючих структур стверджує, що рядовим співробітникам, котрі ніяк не могли виявити суттєвих порушень у роботі ректорату, начальство по кілька разів віддавало наказ: «Шукати ще». Достовірно відомо, що останнім часом на адресу В. Сливки лунали погрози, окремим із яких є свідки. Важливі зустрічі, що не мали безпосереднього відношення до роботи, В. Сливка намагався проводити на свіжому повітрі, оскільки підозрював, що його кабінет, а також робочі та домашній телефони прослуховуються. До цього всього, в деяких обласних засобах масової інформації почалася ціла кампанія з дискредитації УжНУ.
Навіть поверхового погляду досить, щоб з’ясувати — перевірка силовиків та кампанія в ЗМІ проводилися не без відома обласної влади. Причини нелюбові ОДА до В. Сливки лежать на поверхні й пов’язані насамперед із позицією керівника вузу. Ректор, звичайно, не був відкритим опозиціонером, як його нині дехто намагається показати (при його посаді таке уявити досить важко). За всіх попередніх губернаторів ставлення В. Сливки до обласної влади можна охарактеризувати, як лояльно-нейтральне. Будучи за характером неконфліктною людиною, ректор всіляко намагався згладжувати гострі кути, проявляючи при цьому максимальну гнучкість. Так, у середині березня багатьох здивував підпис В. Сливки (як й інших поважних в області людей) під опублікованим у пресі зверненням обласних депутатів до мешканців Мукачева з закликом голосувати за Ернеста Нусера, де в брутальній формі характеризувалася діяльність блоку «Наша Україна». Під тиском з боку ОДА (додому до В. Сливки спеціально приїжджав один із заступників губернатора) ректор погодився поставити підпис під зверненням, зате у всіх питаннях, що стосувалися УжНУ, проявляв принциповість. Він ніколи не допускав політичного екстремізму в стінах своєї установи, чому за останні роки було немало прикладів. За В. Сливки викладачі та студенти (а це найбільший в області колектив, що нараховує близько тринадцяти тисяч чоловік) мали можливість голосувати на виборах за власним переконанням, що перед виборами президента не могло влаштовувати нинішню обласну владу. Саме тут і слід шукати причини тиску на ректора, який дав підстави народним депутатам від Закарпаття опосередковано чи прямо звинуватити в смерті В. Сливки правлячу в області СДПУ(о). Звичайно, ректор намагався якось протидіяти нападкам обласної влади. Достеменно відомо, що він шукав допомоги у впливових людей із вищого ешелону влади в Україні, з котрими був особисто знайомий. Однак, на жаль, не знайшов її…
Під час відпустки В. Сливка регулярно навідувався в університет, а 19 травня вийшов на роботу офіційно. Нічого втішного для себе в ректораті він не побачив — перевірки силовиків тривали так само, як і образливі публікації в ЗМІ. Через них останні дні ректор перебував у пригніченому стані й практично не спав. У п’ятницю, 21 травня, до ректора навідався народний депутат від СДПУ(о) Іштван Гайдош, однак про що між ними велася розмова — невідомо. Після цієї зустрічі мали відбутися ще якісь події, оскільки в неділю вранці, напередодні своєї загибелі, В. Сливка відправився в облдержадміністрацію, щоб зустрітися з І. Різаком. Ректор був налаштований рішуче й мав намір остаточно з’ясувати стосунки з губернатором. Очевидно, останні події довели його до такого стану, коли навіть у толерантної людини може увірватися терпець. Однак чи відбулася зустріч в ОДА — невідомо.
У понеділок В. Сливка, як звичайно, зібрався на роботу, але оскільки виглядав дуже втомленим (останню ніч спав не більше двох годин), дружина переконала його залишитися вдома. О пів на восьму В. Сливка зателефонував у ректорат, повідомив, що почувається зле, й попросив провести виробничу нараду без нього. Ще через кілька хвилин дружина В. Сливки, як завжди о цій порі, відправилася на роботу. А повернувшись перед одинадцятою годиною, на свій жах знайшла чоловіка у ванні з кухонним ножем у грудях та порізаними рукою й ногою. У ректора ще намацувався ниткоподібний пульс, і викликана «швидка» (яка досить довго не приїжджала) доставила його в реанімацію обласної лікарні. Тут лікарі незабаром і констатували смерть. Як саме намагалися врятувати ректора, залишилося таємницею. Завідувач реанімаційного відділення Володимир Химич, котрий особисто проводив реанімаційні заходи і котрий, за його ж словами, особисто знав ректора, прокоментувати свої дії відмовився.
Так у стислому викладі виглядають події останніх тижнів життя ректора. Обставини ж його смерті містять чимало питань, які можуть поставити під сумнів версію прокуратури про самогубство. Так, відомо, що вранці того фатального понеділка В. Сливка прийняв таблетку сильнодіючого снодійного, яке йому призначив лікар. Коли дружина йшла на роботу, ректор був уже напівсонним і готувався лягти в ліжко. Чи буде людина, що задумала скоїти суїцид, приймати сильнодіючий препарат і чи спроможна вона взагалі під дією снодійного завдати собі удару ножем у груди? Адже щоб пробити грудну клітку, потрібно докласти немалу силу, тим більше правою, пораненою ножем рукою. Коли автор матеріалу поставив ці запитання міському прокуророві, той відповів, що направив медикам запит, аби з’ясувати, чи не було в померлого... передозування снодійного.
Відомо також, що останні дні перед та безпосередньо в день смерті В. Сливки сусідська вівчарка (ректор жив поряд із близькими родичами, між їхніми будинками немає огорожі, тому собака охороняла обидва подвір’я і визнавала за господарів обидві родини) виглядала дуже мляво, так що в господарів виникло враження, ніби їй чогось підсипали в харч, щоб притупити пильність. Про цей факт говорить практично все місто, однак міський прокурор дізнався про нього лише від кореспондента. Прокуророві також нічого невідомо про погрози на адресу ректора.
Інформоване джерело стверджує, що з порізів на руці та нозі В. Сливки витекло дуже мало крові, а значить, ці рани могли бути завдані вже після удару в груди. Кореспондент намагався з’ясувати це питання в завідувача реанімаційного відділення обласної лікарні, однак той, як уже згадувалося, від будь-яких коментарів відмовився.
Нарешті, не можна не згадати поведінку останніх днів ректора, яка ніяк не свідчила, що він наважився здійснити фатальний крок. У п’ятницю В. Сливка жваво цікавився справами в університеті, на серпень він запланував другу половину відпустки, під час якої разом із дружиною хотів відпочити на курорті, куди вже були замовлені путівки. Усім відомо, як чуйно ректор ставився до дружини, він прекрасно знав, що саме вона першою знайде його після повернення з роботи, і не міг не уявляти, який шок це викличе. Проте вранці, як завжди, буденно попрощався з нею і ні найменшим натяком не показав, що це їхня остання зустріч. Ніякої посмертної записки в хаті знайдено не було, а прокуратура про мотиви самогубства й досі нічого не знає…
Подальші події, викликані смертю ректора, не заставили на себе чекати. Наступного ж дня, у вівторок, один із заступників губернатора зібрав на хімічному факультеті всіх деканів УжНУ, котрим настійно рекомендував підписати звернення, суть якого полягала в тому, що смерть В. Сливки — це самогубство, яке опозиція обов’язково намагатиметься використати у своїх політичних цілях. Під цим текстом згодилися поставити підписи лише два декани. Обидва згодом були вшановані до Дня медика відзнакою ОДА, крім того, один із них, обійшовши призначеного в кадровий резерв проректора, став виконувачем обов’язків ректора УжНУ.
А в середу в ОДА відбулася прес-конференція за участю губернатора та керівників силових структур, на якій прокурор області Володимир Лемак заявив: «Смерть ректора — це однозначно самогубство». В. Лемак також повідомив, що прокуратурі відомі деякі речі, але він не скаже про них із поваги до особи покійного. З таких слів напрошується висновок, що прокурор знає щось про мотиви самогубства, однак які саме «деякі речі» він мав на увазі, не відомо ні близьким В. Сливки, ні навіть міському прокуророві. Тому дуже схоже на те, що заява прокурора, котрому неодноразово робили закиди у надмірній запопадливості перед губернатором, була покликана лише відволікти увагу від версії, озвученої народними депутатами. А скасування постанови в порушенні кримінальної справи — тактичний хід, з допомогою якого справу, що отримала величезний резонанс, буде закрито не одразу, а трохи згодом, коли вляжуться пристрасті.
Сам І. Різак на прес-конференції висловився ще категоричніше, він порівняв «нашоукраїнців» (у інтерпретації І. Різака — «нашисти») із фашистами і зазначив, що «…не може не проймати жах, що такі люди рвуться до керма влади» (губернатор випустив з уваги, що про зв’язок СДПУ(о) зі смертю ректора говорили депутати, які не входять до «НУ»). І. Різак нагадав присутнім, що ректор був його науковим керівником, тому він робив усе можливе, щоб В. Сливка залишався на своїй посаді. Однак попри це на похорони свого наукового керівника, що відбулися цього ж дня за кілька десятків метрів від ОДА, губернатор так і не з’явився. А траурна процесія на вимогу рідних покійного пройшла не перед фасадом, а в обхід будівлі ОДА.
Уже після похоронів сталася ще одна подія, про яку не можна не згадати. У ніч на четвер у порожній будинок ректора, розбивши вхідні двері з запасного входу, пробралися невідомі, котрі викрали мобільний телефон В. Сливки, фотоапарат та кейс із документами (зникнення принаймні цих речей помітила вдова покійного). Злочинці по сьогодні так і не знайдені…
Наступного тижня минає сорок днів з того часу, як не стало В. Сливки, однак причини його загибелі все ще залишаються нез’ясованими. Про зв’язок смерті ректора та СДПУ(о), озвучений народними депутатами, «кулуарно» говорить і університет, і вся область. Довести чи спростувати цю версію мало б об’єктивне розслідування, яке неможливе без порушення кримінальної справи. Однак з огляду на поведінку обласних силовиків під час розслідування інших резонансних справ (згадаймо хоча б вибори мера Мукачева) сподівань на їх неупередженість практично немає.
Матерiал додано: Володимир Мартин, "РІО", Закарпатська обл.
(10:41 | 27.6.2004)
Автор iлюстрацiї: Я.Немеш
http://www.polit.com.ua/?poid=3&id=1052&PHPSESSID=f4bc4d63db409f139812e493f73fd235