10/09/2004 | Михайло Свистович

Склад №56 і блазні в українській політиці.

Вістка про те, що народними депутатами з “Нашої України” викрито величезний склад з десятками тон нелегальної продукції застала мене у великій компанії знайомих, де, слава Богу, була машина. Однак нашому швидкому прибуттю на територію Національного виставкового центру завадив... президент Кучма. Щоб дати дорогу його кортежу, нас разом з іншими автомобілями ДАІ зігнала на бічну дорогу, на якій десятки автомобілів мали очікувати, коли гарант Конституції проїде з роботи на відпочинок у свою резиденцію в Конча-Заспі. Очікування президентського кортежу нагадало мені залізничний переїзд в Ірпені – потягу ще немає, але шлагбаум опускають занадто завчасно, і вервечка машин, буває, тягнеться на сотні метрів, а водії страшенно лаються, бо вже могли десять разів проїхати.

Єдиною приємною миттю у цьому очікуванні було те, що лайка на адресу президента, який не може проїхати по-людськи, а мчить, наче на авторалі, лунала не лише з вуст водіїв, а й з боку міліціонерів, які шикували нас. Я лише здригнувся, уявивши, що президентський кортеж з кількох машин не встигне загальмувати, якщо якийсь необачний перехожий в темряві захоче перейти дорогу і не помітить його здалеку. Мій друг, що був за кермом, припустив, що такого не станеться, бо міліція, мабуть, відволікаючись від пошуку злочинців на дорогах, стоїть вздовж усього шляху і контролює, щоб такого не сталося. А ще він згадав, що нібито десь чув таку байку, що у Великій Британії оштрафували водія прем’єр-міністра Маргарет Тетчер, який перевищив дозволену швидкість. Коли ж я сказав, що то – не байка, а такі випадки на Заході бувають доволі часто, і що в тій машині, яку зупинив поліцай, сиділа й сама Маргарет Тетчер, друг тільки глибоко зітхнув.

Коли ми прибули на склад №56, там уже відбувалось “міні-засідання” Верховної Ради. Біля сотні машин, кілька десятків депутатів з різних фракцій, їх помічники, журналісти, просто небайдужі громадяни, якісь бритоголові хлопці, які потім зникли, побачивши, що народу (переважно чоловічої статті і досить рішучо налаштованого) прибуло забагато, щоб з ним впоратись.

Викриття цього складу не стало для мене несподіванкою, оскільки уже дуже давно до “Майдану” надійшов сигнал, що нібито на один зі складів НВЦ мають завезти 80 тон антиющенківської літератури з Росії, і що керувати цією операцією має сам голова Аміністрації президента України Віктор Медведчук. Ця інформація була передана до штабу Віктора Ющенка і, оскільки нічого не відбувалося, давно забулася, і я навіть не пам’ятаю, коли надійшов той сигнал (це було вже понад місяць тому, якщо не два), бо різноманітних попереджень всюди лунає багато, але не всі вони справджуються або не всі виявляються. І ось – підтвердження, хоча і не зовсім таке, як було в попередженні. Чи мав причетність до цього Медведчук – невідомо, хіба що опосередковано на зв’язок з АП вказують слова народних депутатів, що склад №56 належить до відання Державного управління справами Адміністрації президента України. Продукція ж (у всякому разі її частина) виготовлялася не у Росії, а у Словаччині. До речі, повідомлення про подібну продукцію у Броварах також надійшло на “Майдан” і було передане до штабу Віктора Ющенка, який миттєво зреагував на нього.

Якщо хтось з виборців хотів поспілкуватись з народними депутатами зблизька, то він мав для цього чудову нагоду – достатньо було прибути на склад. Олександр Зінченко, Віктор Пинзеник, Петро Порошенко, Давид Жванія, Євген Жовтяк, Володимир Яворівський, Юрій Павленко, Володимир Стретович, Юрій Кармазін, Микола Катеринчук, Георгій Манчуленко, Юрій Ключковський, Михайло Косів, ще багато депутатів з “Нашої України”. З розваленою більшості були Геннадій Самофалов з “Регіонів України”, Нестор Шуфрич, Ігор Шурма, Борис Андресюк з СДПУ (о)... Всіх уже (і з влади, і з опозиції) не запам’ятаєш та й не до того було. Очі розбігалися від сотні піддонів друкованої і не тільки продукції. З непаперової були лише футболки, з яких Шевченко промовляв чомусь українсько-англійським суржиком “Yankee! Геть houm!” Все решта було макулатурою, якою нарахували понад два десятки видів.

Найбільшу площу займали газети. Вони були цілком офіційні, от тільки вказані у вихідних даних наклади не відповідали дійсності. На кожній газеті було написано, що її випущено 100 тисяч. Насправді ж газети КПРС виявилося 6 млн. примірників, “Славянских новостей” Олександра Базилюка – 7 млн., а україномовних додатків “Національні інтереси” №2 і №3 до “Славянских новостей” загалом 10 млн. Цього б вистачило з головою на кожну українську родину. Це я можу точно сказати, оскільки особисто зводив дані перерахунку по них, коли ми розбилися на групи, щоб облікувати всю макулатуру. Ще з офіційної продукції були великі кольорові плакати Раїси Богатирьової “За Януковича” з абсурдним написом “народний депутат Верховної Ради України” (депутати Верховної Ради згідно Конституції звуться народними, і лише за ними закріплюється це звання), але при зазначеному накладі 10 тисяч я нарахував 6 піддонів по 36 тисяч на кожному. Також з офіціозу був кольоровий плакат розмірами А3 і А4 із зазначенням “переваг” уряду Януковича над урядом Ющенка і таких самих же розмірів Постанова уряду Ющенка з його підписом про нагородження Януковича Почесною грамотою за успіхи в розвитку донецької області.

Я також встиг порахувати фальшиві наліпки-самоклейки кампанії “Пора”, де на тлі слів “Вони брешуть” були зазначені не “Факты”, “Сегодня”, “УТ-1”, “1+1” та “Інтер”, як на справжній продукції “Пори”, а “5 канал” та “ВВ”. Кожного виду фальшивих наліпок було по 750 тис. Інші наліпки в більшості присвячувалися Ющенку, де він зображувався то у вигляді американського ковбоя, то з обличчям Буша з прізвищем Бущенко, то з рогами у вигляді підкови. Наліпки рясніли американськими прапорами, з них Буш закликав голосувати за Ющенка, кричав, у вигляді комарів, що п’ють з України кров, зображувалися різноманітні фонди, благодійні, громадські та міжнародні організації. Були також наліпки “Їх Україна”, де Ющенку приписувався поділ України на три сорти –
Західна Україна (І сорт), Центральна (ІІ сорт) і Східна з Південною (ІІІ сорт), що, до речі, можна кваліфікувати як заклик до сепаратизму. А такі ось наліпки з Ющенком в американському одязі і закликами “Боснія і Герцеговина, Сербія, Косово, Ірак, Ти НАСТУПНИЙ!” та “Ти готовий до громадянської війни?” однозначно є пропагандою війни, що прямо забороняється Конституцією та підпадає під дію кримінального кодексу. Загалом наліпок було 5 мільйонів.

Плакати були такі самі, як і наліпки, але їх точну кількість сказати не можу, оскільки не встиг переписати зі зведеної відомості всі дані, де кожен вид продукції обліковувався окремо. Але їх також було кілька мільйонів.

Рахувати було легко, бо на кожній пачці зазначалася кількість примірників, а на додачу кожному піддоні писалося, скільки там цієї макулатури. Під час підрахунку знайшли два цікавих документи. Один з них – сертифікат якості (його знайшов хтось з депутатів), де містилося багато літерів та цифр, які мені нічого не говорили. Однак ті нашоукраїнці, що мали справу з видавництвом поліграфії, глянувши на штрих-код, аж зойкнули: “Словаччина”. Потім мені пояснили, що багато української кольорової поліграфії друкується у Словаччині, бо, по-перше, там дешево, по-друге, в Україні немає достатніх потужностей для випуску великих обсягів якісного кольорового друку. Другий документик був, мабуть, не менш цікавим. Я не надав йому великого значення і сам не знаю, що мене смикнуло за руку відірвати його, а за язик, сказати вголос про цей малесенький ярличок з цифрами, літерами і штрих-кодом на одній з пачок. Його важливість я зрозумів по напруженості облич наших і не наших та запитань “Де знайшов?” Після цього в мене його непомітно забрав мій товариш, передав потім іншому, і врешті-решт він опинився в руках штабістів Ющенка. Всі кинулися шукати іще щось подібне, та нічого більше не знайшли.

Депутати з “Нашої України” були відверто задоволені, депутати з більшості робили вигляд, що нічого не сталося, хоча помітно нервували. Їх легко зрозуміти, адже ті з наших, хто мав справу з друком, оцінили вартість макулатури в 1-2 млн. доларів. Міліція приїхала годин через вісім, а до того відбувалось напружене протистояння не без комічних моментів. Досить рано прибув Київський міський голова Олександр Омельченко, який запропонував, щоб залишилось по кілька депутатів з кожної сторони у рівній кількості. А люди розійшлись. Однак на цю пропозицію ми не пристали. До складу стікався народ, який дізнавався про події з “5 каналу” та дзвінків присутніх на складі. Ми на “Майдані” також вивісили відповідний заклик, і вже опівночі я побачив перші обличчя знайомих мені відвідувачів нашого сайту. До першої ночі прибули ще й інші, причому вони встигали познайомитись по дорозі до складу, розпитуючи дорогу і виявляючи, що йдуть сюди на наш заклик. Дрібничка, але приємно.

Нашоукраїнці почали рвати продукцію, не дивлячись на протести депутатів від більшості. Ющенківці заявили, що відшкодують усе власнику, але ж той не хоче з’являтися. Потім пролунали заклики забрати це все собі, якщо продукція нікому не належить, та це було нереально – для цього знадобилася б понад сотню вантажівок.

Найбільш комічним було прибуття на склад кандидатів у президенти Романа Козака та Олександра Базилюка. Цих блазнів (інакше їх назвати не можна), один з яких грає роль українського націоналіста, а другий – російського шовініста, влада не здогадалася привести хоча б поодинці. Вони зайшли на склад вдвох, поряд, ледь не тримаючись за руки, як діти у садочку, що викликало нестримний вибух реготу. Адже, якщо вірити їхнім словам, які вони проголошують по телевізору, ці представники протилежних ідеологій вони мають бути непримиренними опонентами. Обидва в унісон заявляли, що це – їхня продукція, хоча жодного документу пред’явити не змогли.

Далі було ще смішніше, коли Олександр Зінченко сказав, що не уявляє, як Козак після виборів з’явиться у Львові. І хоча він розшифрував свої слова. Що має на увазі не фізичну загрозу цьому чоловічку. А людський осуд, Олександр Базилюк став на захист Романа Козака і почав кричати, що “бандерівці погрожують людині”. Я зауважив, що Зінченко взагалі націоналіст, а от Козак на словах говорить про себе як про справжнього бандерівця. Базилюк затих, натомість Козак почав просторікувати, що тут знаходиться продукція, вироблена українськими руками та полита українським потом, що її з нетерпінням чекають мільйони спраглих правдивого слова українських громадян, що цей склад орендує фірма, яка підтримує ОУН в Україні.

Найбільше “правдивих слів” містили газети, тому я взяв їх і підійшов до Романа Козака із запитанням “Чи дійсно Ви, український націоналіст, вважає це правдивим словом?” І процитував йому з газети “КПРС” стогони про розвал СРСР, показав “Геополітичну карту світу” з “Славянских новостей”, де Україна разом з Росією, Білоруссю та Сербією в оточенні країн ЄС та “плацдарму НАТО” (Румунія, Болгарія, Молдова, Албанія, югослов’янські держави, Туреччина, Грузія, Азербайджан), зачитав йому з цієї газети, що “после развала Советского Союза, который мы – Славяне, рассматриваем, как разрушение восточнославянского государства, начался новый передел мира”, “только при условии создания Восточноевропейского Союза возможно существование украинского народа” тощо, а також “Первые действия президента Украины Олександра Базилюка” зокрема “признание русского и белорусского языков как государственных наравне с украинским”. Я не люблю російських шовіністів, але справжні носії цієї ідеології принаймні викликають справжні почуття (обурення, несприйняття). Блазні ж викликають лише сміх, бо хіба можна назвати інакше, ніж блазнюванням, пропозиції введення в Україні білоруської мови як державної? До цього не додумався й найбільший білоруський націоналіст. Я дуже люблю цю мову, але слабо уявляю, хто Україні нею говоритиме.

Реакція Козака на ці газети також була показовою: він мовчки і акуратно поклав їх на стоси паперів. “А справжні український націоналіст мав би пошматувати їх або принаймні відкинути”, - зауважив я Козаку, відходячи від нього.

Всі навколо також дошкуляли Козаку й Базилюку, але найкращим виявився Петро Порошенко. Насунувшись на кандидата у президенти всією своєю масою, він показав йому “Славянские новости” з питанням “Це Ваша продукція?” Козак спочатку пробував казати загальні фрази, що це якась прихильна для нього фірма орендує склад, що ніхто не може нищити продукцію кандидатів у президенти, що тут є продукція всіх 21 кандидата, однак, коли Порошенко пояснив, що він хоче захистити продукцію Козака, щоб вивести звідси все, що той не визнає своїм (адже якщо немає власника – воно нічиє), націоналіст Козак, покрутивши головою (може у пошуках Базилюка, який кудись зник і більше не з’явився?), визнав усю шовіністичну літературу своєю. Далі пішла інша продукція, на Козака було шкода дивитись. Не зважаючи на присутність міліції, яка нарешті приїхала, на неодноразові запевнення Порошенка, що ніхто кандидата у президента Козака чіпати не буде, лише від підвищеного тону голосу депутата “націоналіст” тремтів усім тілом, пітнів, в широких очах був неприхований переляк. Коли Порошенко його облишив, Козак швиденько втік назавжди. Шкода, бо я хотів задати йому ще одне питання: “Яким це чином представником “націоналіста” Козака у територіальній виборчій комісії 96-го виборчого округу, де я проживаю, виявився Микола Унінець, який на виборах-2002 був членом такої ж комісії від проросійськи орієнтованої Селянської партії, і який під час роботи в комісії неодноразово заявляв, що для нього Конституція України – не закон, бо вона буржуазно-націоналістична”?

Після втечі Козака з Базилюком нашоукраїнці встановили біля входу до складу свій намет і залишилися на нічне чергування біля складу, який міліція опечатала і взяла під охорону.

Використання блазнів в українській політиці показало цинізм нинішньої влади не менше, ніж стоси блюзнірської макулатури. На жаль, ще знаходяться люди, готові відробляти свої 30 срібляників та робити все, що їм накажуть. І гірше за все, що є такі, які вірять їхнім словам, а не судять по справах. Хоча мені здається, що хіба що Базилюк ще може морочити голови частині людей на Сході, бо навряд чи знайдеться хоча б одна людина, наприклад, в Галичині чи діаспорі, в якої не вистачить клепки зрозуміти, що насправді Роман Козак є засланим козачком. Адже кати з НКВД, що перевдягалися у форум УПА і нищили українських селян також проголошували на людях ті самі гасла, що й справжні бандерівці. Тому всі слова козака про велику фінансову підтримку його партії з боку національно орієнтованих підприємців є звичайнісінькою брехнею. Ця підтримка, звичайно, є, але з боку Адміністрації президента та в обсягах потрібній цій установі. До того ж не на діяльність, передбачену Статутом ОУН в Україні, а лише на пропаганду проти Ющенка.

Багато народних депутатів-нашоукраїнців казали, що після перемоги Ющенка Козаку потрібно призначити охорону, щоб його ніхто не зачепив. Бо таких людей бити не можна. Їх треба лікувати. Довго і ретельно. У відповідних закладах. Як і тремтячорукого Базилюка, який навіть номер на мобільному телефоні набирає двома руками впродовж цілої хвилини.

P.S. Наступного дня після викриття складу №56 я відкрив електронну пошту і побачив, що там міститься іще один лист від невідомої мені особи, яка сповіщає про місцезнаходження складу й наявність антиющенківської та антиукраїнської літератури на ньому. Він був відісланий буквально за півгодини до викриття цього складу народними депутатами, але, коли ми його помітили, на складі уже були народні депутати. А наступного дня на “Майдан” надійшов електронний лист від того, першого (до речі, також невідомого) джерела із запитанням: “А другий склад не знайшли?” Я кинувся до слухавки і почув, що саме зараз народні депутати перебувають біля складу №13.

Подібні витоки інформації, які люди шлють до інтернет-видань (і “Майдан” тут далеко не лідер), свідчать про те, що режиму – кінець. Бо навіть ті, на кого цей режим спирається, не хочуть його існування.

Тому ми закликаємо всіх, хто помітить порушення виборчого законодавства, слати нам листи на електронну адресу maidan@maidan.org.ua. Ця скринька надійно захищена від злому, вона читається майданівцями як в Україні, так і за кордоном, тому, навіть якщо всіх нас тут в Україні ізолюють, хтось із закордонних майданівців обов’язково відішле її до штабу Ющенка, а там вже знають, що робити далі.