11/13/2004 | Олія Левінзон

Сердечно вітаю друзів-майданівців і щиро зичу вам всякого сприяння у вашій шляхетній справі. Нехай Господь благословляє вашу почесну працю і покриває вас від всякого зовнішнього зла і його чисельних посіпак, як тих, що вже давно перестали маскувати свою вовчу натуру, так і більш чисельного легіону, що приходить до нас в овечій подобі...

Три дні я вагався із цим листом, але ваші настійні заклики „допомогти чесним виборам в інших областях” до бажаючих вирушити виїзними спостерігачами на Схід зважили чашу моїх сумнівів на користь оприлюднення наступної інформації. Про це мусять дізнатись люди. Принаймні ті, які, маючи більш вагомий захист і більш круті мандати, ніж ваші добровольці, що збираються виступити на передову по суті беззахисними. А таких (захищених різними офіційними статусами), впевнений, на Україні зараз чимало, проте, підозрюю, далі Київської області та ще може Галичини вони свого, перепрошую, носа не потикають, а тому жодних серйозних порушень, а по суті бандитизму влади проти своїх громадян зовсім не помічають. Принаймні це стосується координатора діаспорських спостерігачів, а за сумісництвом Голови Секретаріату СКУ (друга особа Світового Конгресу Українців) такого собі пана Віктора Педенка, який перебував в межвиборчу пору, як сказано в прес-релізах, з офіційним візитом в Європі.

10 листопада відбувалася запланована зустріч в Бельгійському Льовені, де вельмишановний діаспорський функціонер радо вітав від імені СКУ всіх нас, бельгійських українців, розповідав про свою чисельну родину в Канаді та згадував рідну Донеччину, де пройшло його босоноге дитинство. Все було урочисто і весело, допоки між іншим розмова не зайшла і про вибори на Україні, де високий гість, за його власним неодноразовим зізнанням, мужньо переносить всі тяготи та негаразди, пов’язані із відсутністю звичної домашньої атмосфери, в ім’я забезпечення демократичного виборчого процесу на Батьківщині. І тут виявляється, що, перебуваючи спостерігачем в Борисполі, а також здійснюючи „всеукраїнську координацію” п. Беденко нічого підозріливого, або такого, що могло би свідчити про якісь там масові порушення, чи, не дай Боже, факти політичного бандитизму зовсім не „спостеріг” і про оні нічого не чув. Отакої! Ні, не подумайте, що тут якась прихована зрада. Боже мене збав, зводити на чесного чоловіка наклеп, просто Ющенко повинен перемогти офіційно, в результаті виборчих процедур, прямим, таємним і т.д. волевиявленням громадян, а його перемога повинна бути підтверджена офіційними результатами ЦВК. Інакше, на думку п. Координатора, про демократію на Україні слід буде забути, якщо, не погодившись із намальованими результатами ЦВК люди вдадуться до масових акцій протесту та непокори. Себто не просто, з огляду на можливу диктатуру бандюковичів, а саме тому, що він приїхав до нас на Україну навчити нас демократії, важливим пунктом якої є підкорення вибору більшості. „Ба більше, -- продовжував Координатор, -- не забувайте, що одна лише Донеччина переплює по голосах всю Галичину”. Ледь стримуючи своє, м’яко кажучи, розчарування від спілкування, все ж знайшов сили перебороти роздратування і запитати в Координатора його думку про співвідношення демократії і випадку із Тетяною Петровою, яка зазнала ганебних переслідувань за виконання обов’язків офіційного спостерігача від Віктора Ющенка на виборчій дільниці №87 територіального виборчого округу №60 у рідній для нього Донеччині (http://maidan.org.ua/static/news/1100010242.html). Цей був самий свіжий випадок у моїй пам’яті із сотень подібних, про які завдяки Майдану я довідався протягом тільки останніх тижнів. Координатор так щиро здивувався, мовляв, що ви таке говорите, чи можете ви назвати джерело і т.д., що я йому майже повірив і почав настійно рекомендувати сайт Майдан, який, на відміну від багатьох інших, розповідає про демократію не в цифрах і табличках, а на цілком доступних образах та історіях цілком реальних маленьких людей, які дуже не хочуть, щоби при такій демократії виростали вони та їхні діти, бо вони не бажають нікуди мігрувати, а жити в себе на своїй землі. „Запишіть мені цей сайт, сам я туди ходити не буду, але обов’язково дам підлеглим вказівку нехай і його дивляться, - сказав Координатор, - на що, знову з останніх сил зберігаючи самовладання, я відповів, що сайт заслуговує того, щоби пан Координатор й самі вряди-годи до нього заходили, бо більшого зібрання проявів реальної демократії на Україні в Інтернеті він навряд чи десь надибає. Наступне запитання Координатора остаточно вибило мене із рівноваги: „А хто фінансує цей Майдан?”. „ЦРУ і Мосад” – відповів. Хто? Мосад, - кажу, - це така Ізраїльська розвідка, після чого Координатор розкланялися і пішли розповідати іншим, що не такий він вже й страшний той Янукович, як про нього прийнято думати.

Сказати, що я був розчарований, це значить не сказати нічого. Я був розлючений, ображений і деморалізований одночасно. Обмінявшись такими самими враженнями із присутніми знайомими почав помаленьку збиратись, прораховуючи шляхи для відступу на англійський манер. Та не довелося. На самому виході донеслись до мого вуха звичні жалі Координатора, що він вже прямо зараз брав би квиток на літак Брюссель-Торонто і пташкою линув додому до хати, бо всі ці почесні обов’язки для його віку - непосильний тягар. Ще хвилина і мене б там не було. А так довелось сказати високому гостю, щоб він не вагаючись відправлявся до рідної Канади, бо не такі координатори Україні зараз потрібні, точніше – зовсім непотрібні, та навіть більше - шкідливі.

Не думаю, що пан Координатор дослухався голосу власного серця, так мною нечемно підтриманого. Гадаю, що вони вже на Україні, щось там координують, розповідаючи чисельним вдячним слухачам про свої враження з європейського турне, яке з незрозумілих причин відбулося саме тоді, коли слід було перебувати саме на Україні, раз координатор. Сподіваюсь, що він дотримався своєї обіцянки і вже віддав відповідні розпорядження моніторити Майдан. А значить хтось із більш адекватних своїй місії його колег таки довідається про ваші змагання і збагне, що в Борисполі, Ірпені чи Василькові спостерігачів вистачає без них. А відтак може й координатора вдасться переконати виїхати особисто на малу батьківщину і поспостерігати саме там, де це конче необхідно. Може все ж розсліпить коли-не-коли чолов’ягу, га?