МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Про три бочки з медом/дьогтем або справа зроблена

01/31/2006 | Тарас Возняк
Один небезвідомий аферист-перcонаж безсмертної книги Ільфа і Петрова у своїй блискучій афористичності не міг обійти і не наповнити новим змістом неначе б то банальну фразу – «делайте свои ставки, товарищи». А потім завершити віртуозним піруетом «ставки сделаны». Ці сентенції можуть гідно обрамити будь-яку аферу, яка затіюється такими персонажами, як Ося Бендер. Однак не тільки.

Ці фрази переслідують мене вже впродовж щонайменше місяця, починаючи з того моменту, коли розпочалися перші передвиборчі менуети з формуваннями списків кандидатів у депутати від найрізноманітніших партій та блоків. Як то кажуть, я так і думав, що все буде брудно і ганебно. Але ніколи не думав, що аж так.

І тут згадується ще одна банальна сентенція – «благими намірами вистелено шлях до пекла». Творці нової виборчої системи (а тут ми не можемо не згадати видатного суспільного мислителя, колись львів’янина Юрія Ключковського) мислили з математичною (саме так) простотою. З огляду на підкуп виборців при функціонуючій за режиму Кучми напів мажоритарній системі давайте проведемо всі вибори, на всіх рівнях за пропорційною системою. Очевидно, що передумовою цього було святе переконання, що виборець насправді на всі 100% проголосує за «нас». Це тільки злобний аспид Кучма не дає йому це зробити. Так само, як передумовою було і те, що партійні функціонери (особливо «наші») це ангели во плоті. Що вони пропонуватимуть до передвиборчих списків «найкращих».

Колись наївними галичанами навіть формулювалися якісь критерії відбору достойників, що кандидували на виборні посади. Люди мали бути компетентними, патріотичними, чесними з незаплямованою репутацією і т.д. Не мало важила і освіта. І це, як не дивно, спрацьовувало! Згадаймо, скільки справді достойних, високо освічених людей було рекрутовано у ради першого демократичного скликання. Тому, напевно, так багато і зробили у ситуації зовсім не простій. І зауважте – жодного «короля базару», чи «ветеранші автозаправки».

На Майдані рік тому більшості революціонерів видавалося, що саме вони є суверенами здійснення влади у країні. На Майдані народна стихія створила ілюзію, що можливе пряме правління народу – пряма демократія. Що не потрібно жодних посередників. Народ насправді найкраще знає, чого він хоче, і може ці прагнення реалізувати.

Однак там же, на Майдані, він зробив першу помилку. Він безоглядно делегував здійснення своїх прагнень. Делегував, напевно, хорошій людині. Однак людині із всіма її недоліками. Народ, добившись обрання бажаного президента, відмовився від єдиної гарантії здійснення своєї волі – відмовився від прямої демократії. Він (своєю більшістю на той час) доручив президенту не лише здійснювати «свою» волю, але й формулювати її ж! Відтепер саме президент знає (!), чого хоче народ. І він йому про це розкаже. Що ми періодично чуємо у його посланнях до народу. Однак чи насправді цього хоче народ? І чи насправді президент так достеменно знає, чого він у своїй більшості хоче?

Скажете, що так є у всіх демократіях. Звичайно, що так. Однак хочеться все ж трохи і правди про ці демократії. Тим більше, що не всі вони так недавно дихали різким морозним повітрям справжньої свободи, рівности і братства. У Франції про цей подих свободи вже призабули, а у Німеччині, здається, так ніколи і не дихали. І боронь Боже, не зараховуйте мене до прихильників тиранії. Чи анархії народної стихії. Демократії насправді є різними. І важлива не тільки формальна форма здійснення волі народу, але і її ефективність. У Великій Британії немає навіть Конституції, однак реальне здійснення демократичних свобод більш повно реалізоване, ніж у сучасній Україні - Україні з її політичною культурою, з її феноменальною здатністю навіть найблагіші наміри (творців нового виборчого законодавства) перетворити у найбільше свинство.

Другу помилку народу допоможе здійснити виборче законодавство. Вибори за пропорційною системою на партійній основі безсумнівно потрібні на найвищому рівні, на рівні виборів до Верховної Ради. Однак, тут є одна передумова – для цього потрібно, щоб існували самі партії. Але чи можемо ми назвати партіями, які мають і дотримуються чітких ідеологічних засад, ті «колекції» зацікавлених у просуванні своїх особистих чи бізнес-інтересів осіб, які зібралися у трьох головних політичних корпораціях? Чи передвиборчі дискусії точаться у ідеологічній сфері, чи радше у сфері майбутнього розподілу владних посад? Пропозиція НСНУ своїм помаранчевим попутчикам з БЮТу та іншим стосується тільки розподілу посад. Майбутній курс держави, напрямки розбудови її економіки не дискутуються. Важливі зовсім не вони, а майбутня владна конфігурація. Чи це буде НСНУ+Партія Регіонів, чи Партія Регіонів+КПУ+Блок Литвина+СПУ, чи НСНУ+СПУ+БЮТ і т.д. Тобто холодний математичний аналіз з одним результатом на користь доданків, чи одного з них, а зовсім не того спільного знаменника, яким є ми з вами.

Насправді у народу, який безпосередньо не причетний до цих пулів зацікавлених людей, в цій ситуації немає жодного вибору. Йому пропонуються три головні списки, три головні бочки «меду». Принаймні, так написано на бочці, що рекламується численними телевізійними кліпами. Що всередині? А різне. Трохи меду, однак не менше скажімо…дьогтю.

Візьмімо список БЮТу. Маємо наживку – ветерана національної боротьби Левка Лук’яненка, але разом з ним і «нагрузку» дуже навіть сумнівного гатунку. Ні, навіть навпаки, це ветеран є вимушеною «рекламною акцією» до головного товару, який нам намагаються втулити. Або НСНУ – незломного европейця Бориса Тарасюка, а водночас давно знаних нам «хороших і різних». Ну дуже вже різних.... Хочеться проголосувати за Левка Лук’яненка та Бориса Тарасюка, однак як усвідомиш, що заодно за ними довгим потягом пролізе у Верховну Раду й охвістя цих списків, то якось руки опускаються. Розумієш, що Руслана Лижичко і Ольга Герасим’юк – це тільки «гендерне» прикриття для якихось зовсім инших, і навіть дядків.

Та облишмо названих, вони, хочеться вірити, тих місць не купували. Але у всіх на виду абсолютно безсоромно продавалися (саме так) місця у цих списках! Звичайно, нікого за руку не зловили. І не зловлять. Реально можна тільки притягнути автора цих міркувань за наклеп, як ідіота. Або як дитину з казки про голого короля, бо тільки дитина (чи ідіот у розумінні Достоєвського, а не нинішнього обивателя) може вголос сказати те, про що всі знають: величезна частина передвиборчих списків у нашій країні була тупо розпродана «директорами» партій. Тому годі дивуватися, що панують у цих списках «королі торговищ» та «королеви автозаправок». «Делайте свои ставки, товарищи».

Торг йшов безсоромно. З «першим підходом», «заявкою ціни», взаємним посиланням один одного на «неадекватні ціни», і врешті - «ставки зроблені». Базар є базар. Всі ці речі освячувалися потребами партії на організацію передвиборчої агітації. Насправді є велика підозра, що значна частина коштів затишно лягла у кишені все тих же ж «директорів» партій. Хто такі ці «директори»? Найкраще це видно не так на рівні київському, як у провінції. Керівника «прохідних» у кожному з регіонів партій та блоків можуть скромно претендувати на посади «директорів» партій. Саме вони насправді формували передвиборчі списки. І саме вони у майбутньому, після виборів будуть реалізовувати регіональну політику як здійснення корпоративних інтересів того пулу людей, який вони ж кооптували до виборчих списків.

Отож «ставки зроблені», за все заплачено. Перед нами три головні бочки з медом/дьогтем і кілька бочівочок з таким самим вмістом. Залишилася тільки формальність. Вкинути бюлетені і отримати той самий результат, як не вкидай. Одразу передбачаю лемент з боку по-своєму праведних НСНУ чи БЮТу. «Праведних» як вони це розуміють. Бо ж відстоюють незалежність України, її европейський курс, ідеали Майдану і далі за списком гасел. Мене ж, як ідіота за Достоєвським, мучить одвічне питання – чи можна досягнути благої цілі не зовсім праведними методами? Розумію, що запитання чисто риторичне. І не потребує відповіді. «Реальна політика» завжди потребує поступок, компромісів і т.д.

І я б згодився навіть з такими цинічними міркуваннями, якби все ж залишався вибір, за який не те що потім, але вже сьогодні не було б соромно. Ну проголосую за НСНУ чи БЮТ, а не КПУ чи Партію Регіонів, бо куди мені, загнаному у політичну безвихідь патріотичному сіромасі, подітися? Ну проголосую за людей у їхньому списку, з якими я ніколи нічого не хотів би мати спільного. Розумію, що це вибір без вибору, розумію, що мене просто ґвалтують, як було тоді, коли «ловкі неукраїнські політтехнологи» загнали нас у вибір між Кучмою та Симоненком. Між Сціллою та Харибдою. Більшість патріотичних галичан гордо проголосували за «менше зло» Леоніда Кучму. А тепер заганяють у вибір за списками – тобто за опт бочками, у кожній з яких замість обіцяного меду відро дьогтю. Яку не вибирай - нахлепчешся не-меду (це у кращому випадку) досхочу.

Під час помаранчевої революції було розтиражовано зображення Януковича, як «наперсточника» і Ківалова як «кидалу». «Кидалови» обшахраюють бажаючих лохів, знаючи, що під всіма наперстками насправді одне і теж – порожнеча, або непотріб. Чи так ми домовлялися на Майдані - втулювати тухлий і підозрілий товар, разом з рекламним? Ну добре – Партія Регіонів – це зрозуміло. Але чим тоді відрізняються технології инших партій та блоків? Вони теж «наперсточники»? Свого часу у 1939 році, як на Галичину прийшли «перші совіти», то наївні галичани ніяк не могли зрозуміти слова «нагрузка», коли до тканини (матерії як у нас кажуть) обов’язково додавалися протухлі оселедці. Їх тут же викидали до смітника. Однак купували. То що у нас знову треті «совіти»?

Виникає запитання – а що ж робити, коли тебе не те що тримають за дурня, але просто ґвалтують. Причому розраховуючи на твою патріотичність, що найогидніше. Маєш проголосувати за весь потяг – з цинічними торгашами, циніками, злодюгами і провідничкою Вєркою вкупі. Інакше ти не патріот, і вже точно не пасажир того потягу. Отака от постановка питання.

Змінити списки вже ніхто не в силі. Ба більше – змінити процентний розподіл голосів теж ніхто не в силі. У різних регіонах вже склався розподіл сил, який майже не зміниться до і після «26 березня». На жаль, нічого не станеться на користь помаранчевого спектру. Що поробиш – був рік на те, щоб стати потужною «партією переможців», а не розколотим міноритарним табором.

У деяких регіонах голосуватимуть за синьо-білі «списки місцевого криміналітету» - дуже цікаві мали б бути ті списки для місцевих правоохоронних органів, якщо вони тільки не з того ж потягу. Голосуватимуть за індульгенцію про недоторканість для бандюків. І нічого з цим вже не поробиш. В инших – за «розкуплені місця у партері» обласних, міських і що найсмішніше – сільських рад. Тільки витончений розум математизованого «генія Карпат» міг уявити собі вибори на партійній основі у селі Затемному Турківського району Львівської области. Ось де справжній рівень продажности, примітиву та корупції. Тут «директор» затемнинського осередку того чи иншого «політичного руху» вписав до кандидатів на депутати до сільради куму Гандзю та Міська, бо він привезе дрова чи на весну кіньми відоре. А насправді у Затемному мали б голосувати за доброго господаря. Людину, яку знають. До чого тут пропорційна виборча система?

Однак «ставки зроблені» - від нас вже нічого не залежить. Пропорції збережуться, навіть, якби міського голову якогось Старого Любіня чи Старого Самбора обирало двоє осіб. Один буде за Юлю, инший – за Вітю. Але важливо, щоб наступний міський голова чи розпроданий список депутатів прийшов до влади (що неминуче), будучи обраним саме цією парою виборців. Тільки проголосувавши проти всіх, проти такого підсовування нам у бочці меду 80% дьогтю, ми можемо зберегти хоч якусь гідність. Може у цій ситуації саме таке голосування і є тією прямою демократією, до якої ми прилучилися на Майдані. Бо ж врешті решт «ми не козли». Чи...?

Відповіді

  • 2006.01.31 | Mary

    Тарас Возняк - адепт теорії героїчної бездіяльності

    зверніть увагу на останній абзац:

    > Однак «ставки зроблені» - від нас вже нічого не залежить.


    теорія героїчної бездіяльності імені покійного Августо Гладіо :-)

    > Пропорції збережуться, навіть, якби міського голову якогось Старого Любіня чи Старого Самбора обирало двоє осіб. Один буде за Юлю, инший – за Вітю.


    не хвакт, ой не хвакт. власне ж бо краса процесу полягає в тому, що можна ж (і треба!) за всякі різні партії проголосувати, виявивши і зваживши кількості посліду в ріжних списках до того самого органу.

    хоча, про мене, то я взагалі проти пропорційних виборів в регіонах. але то суті справи не міняє, бо брехати негарно! :-)

    > Тільки проголосувавши проти всіх, проти такого підсовування нам у бочці меду 80% дьогтю, ми можемо зберегти хоч якусь гідність.


    тю, а це взагалі шедерв! голосуй проти всіх, допоможи гамнюковичам! :-)

    > Може у цій ситуації саме таке голосування і є тією прямою демократією, до якої ми прилучилися на Майдані. Бо ж врешті решт «ми не козли». Чи...?

    угу. герої. героїчно бздіяльні :-)
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.01.31 | О.Бутирський

      Re: Тарас Возняк - адепт теорії героїчної бездіяльності

      Треба менше дивитися телевізор, а більше хороших фільмів. І читати не Мостову з Коробовою, а хороші книжки. І зарядку, курва, зранку робити. Тоді такі ідеї самі по собі вилетять з голови. Теж мені гідність.
      Рекомендую Возняку список фільмів на тиждень.
      Понеділок - Тріумф волі.
      вівторок - Солярис (звісно, Такровського)
      середа - Олімпія
      четвер - Таксист
      п*ятниця - Молитва за гетьмана Мазепу
      субота - 12 стільців (звісно, з Гоміашвіллі)
      неділя - Фучжоу.
      І не боятись іти на барикаду "не за тих". От що треба було б сказати Возняку. До речі, він сам по собі нормальний чувак і не такий уже й бездіяльний. То просто бацилу десь дорогою на роботу підхопив. Може, в метро торкнувся брудного емігранта, наприклад :))
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.01.31 | Mary

        а де у Львові метро?

        О.Бутирський пише:
        > До речі, він сам по собі нормальний чувак і не такий уже й бездіяльний. То просто бацилу десь дорогою на роботу підхопив. Може, в метро торкнувся брудного емігранта, наприклад :))

        про нормального чувака і бацилу - згодна. от тільки де у Львові метро?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2006.01.31 | О.Бутирський

          був такий поставанґардовий часопис львівське метро (-)

  • 2006.01.31 | Skapirus

    Гарна стаття. Михайло Свистович подібне передбачав...

    ще у лютому 2005 року: http://maidan.org.ua/static/mai/1109336029.html Читайте його статтю та лінк всередині, який викликав її написання: http://maidan.org.ua/static/mai/1108916985.html
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.01.31 | Mary

      так Мишко ж не казав "шеф усьо пропало, голосуй проти всіх"(-)

    • 2006.01.31 | Nemesis

      Він навіть дуже багато зробив, щоб сталося саме так.

      Майже всі сили витратив на роздмухування чвар між українцями. Тепер пише коментарi з одного-двох слів. :)

      А стаття гарна. Хоча в ній деяким чином містифікується французьська революція. Нмовби це не діалог легендарного революційного генерала Мюрата з одним з офіцерів.

      http://ameliefr.club.fr/Ressources/M-Murat2.JPG

      Мюрат інспектує офіцерів, зупиняється біля чорношкірого офіцера з Мартіники.

      -Ви негр?
      -Так, пане генерале!
      -Ось і чудово, продовжуйте!

      -Vous etes negre?
      -Oui mon eneral!
      -Bravo, bravo, continuez!

      Себто ВСІ революції робляться людьми і їх плоди є такими, якими є ці люди. Мюрат наприклад не пхав все навколо себе собі в кишеню та не ганяв солдатів будувати собі дачу. Це я так, нашвидкоруч згадав.
      А насправді революційні французьські депутаті ще й розкрали всю казну.;)

      Все роздратування йде від необхідності нарешті визнати, що Україна складається не лише з ідеальної частини, а ще і з реала.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.01.31 | Михайло Свистович

        Брехати негарно

        Nemesis пише:
        > Майже всі сили витратив на роздмухування чвар між українцями

        Брехати негарно. Навпаки, я багато зробив і роблю у протилежному напрямку.
    • 2006.01.31 | Михайло Свистович

      Що я передбачав? Такого я не передбачав.

      Мушу визнати, що Шишкін мав рацію, про що й повідомлю йому особисто при першій же нагоді. Я був неправий.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.01.31 | Skapirus

        A детальніше можна?

        Михайло Свистович пише:
        > Мушу визнати, що Шишкін мав рацію, про що й повідомлю йому особисто при першій же нагоді.
        Тобто система, запропонована Шишкіним є оптимальною для України? Чи Шишкін в чомусь іншому мав рацію?

        > Я був неправий.
        В чому? Який може бути вихід?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2006.01.31 | Михайло Свистович

          Re: A детальніше можна?

          Skapirus пише:
          >
          > Тобто система, запропонована Шишкіним є оптимальною для України?

          Як виявилось, для сучасної України - так.

          >
          > Який може бути вихід?

          У зміні системи на шишкінську та підвищенні свідомості народу
  • 2006.02.05 | Максим Ісаєнко

    автор надіслав нам зредагований варіант

    кому не ліньки - порівнюйте версії, аналізуйте зміни.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua