МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Що у нас українське? (роздуми друга).

03/20/2006 | Анатолій
ЧИ СПРАВДІ „ЗАГРАЛИСЯ З УКРАЇНОЦЕНТРИЗМОМ”?..
„Національний телеканал” – якої нації?
„Народне радіо” – якого народу?
„Киевский телеграфЪ” – в якій країні видається?
Ресторан „КобзарЬ” – відкіля завезений на столичний Хрещатик?
Начебто безглузді запитання для іноземця, що не дивиться „українського” телебачення, не слухає „українських” FM-ок, не читає „українських” газет. Але не для українця, котрий відстояв, відкричав, відспівав на Майданах Помаранчевої революції, найперше заради того, щоби Україна стала українською, щоби щойно наведених „безглуздих” питань більше ніколи ні в кого не виникало.
Тож вибороли собі, нарешті, патріотичну владу. Принаймні маємо надію, що таки патріотичну. Бо сумніви закрадаються в душу...
Чи може бути українським патріотом, щиро служити українському народові урядовець, верховнорадець, голова адміністрації (декотрі обласні разом з холуйськими ЗМІ полюбляють іменувати себе чужинським титулом „губернатор”), меншого калібру чиновник, який демонстративно перед телекамерами витирає ноги об 10 статтю Конституції України, що проголошує мову титульної нації державною і зобов’язує послуговуватись нею будь-якого державного, приватного службовця? Де гарантії, що цей службовець за обставин менш публічних, особистої вигоди не витре ноги об решту конституційних статей, законів Держави?
Не маємо такої гарантії – зізнаємось відверто. І хай не жвендять нам „дядьки отечества чужого”: „Какая разніца на какой мовє разгаваріваєт, ліш би чєловєк бил харошій, служіл Украінє!”
Як „служат Украінє” орди чужомовців, маємо нагоду переконатися, вибудувавши лише коротенький ланцюжок: Пінчук, Ахмєтов, Рабинович, Фельдман, Шуфрич, брати Суркіси, Медведчуки і т. ін. Яким робом ці колишні пересічні завгоспи, майстри ремдільниць, адвокати, проектанти при повальному зубожінні народу напташили собі мільярдні статки – повинна розібратися Генпрокуратура, мабуть вже не під орудою Піскуна...
А у відданих на поталу чужинцям телебаченні, радіо, пресі, книговидавництві, певно, теж має навести державницький лад не кучмівський голова держкомітету І. Чиж, а хтось інший – патріотичніший, талановитіший, мудріший.
Однак Верховну Раду становище у вітчизняному духовно-інформаційному просторі, схоже, цілком задовольняє, бо ж не схотіла відправити „справедливого соціаліста” у відставку.
І справді, навіщо відправляти, коли справи й так поліпшуються?
На УТ-1 щоднини виспівує ласкалівських висот „співак”, ще й власну щонедільну програму веде „В гостях у Гордона”, на яку „видатних українців” кшталту В. Жириновського, Б. Моісєєва, В. Коротича, П. Глоби має можливість запрошувати. Ще б поновити табачніківську „чєсть”, запровадити „В гостях у Кобзона-Пінчука” – і, вважай, канал цілком відповідатиме найменню „національний”...
Та й на інших каналах суттєві поступки титульній нації зроблені. У москвинських (бандитських, ментовських, сльозоточивих), серіалах титри українською мовою пишуться (Ура! Ура! Ура!)
До українських гумористів (окрім Вєркі Смєрдючкі, звісно) українські телеканали не добралися, „да і на кой ляд ета нужна”, коли сусідські Хазанови, Петросяни, Задорнови, Новикови є... Ми ж, українці, хіба маємо власний гумор, гумористів?..
І з піснями, співаками у „народу-музиканта”, як колись класифікував нас композитор Петро Чайковський (нащадок запорізьких козаків), „повний завал”... Тому й мусять „наші” FM-радіостанції „викручуватись”. Навіть начебто помаранчеве „Народне радіо” тут від „Шансонов”, „Пєрвих развлєкатєльних” далеко не відбігло: 2-3 хвилини україномовної інформації, стільки ж реклами і одразу – чужинська (переважно москвинська) попса.
Побіжно про мовну культуру більшості електронних ЗМІ: свідомий суржик, який ЗМІїсти видають за гумор, та суржик несвідомий, який вони вважають джерельною українською.
Отож в очікуваній українізації України практично ще нічого не зроблено, а вже представники двох спритних нацменшин – окупантів вітчизняного інформаційного простору – завбачливо підняли ґвалт (ґеволт). Прослизнули і в одну доста патріотичну україномовну столичну газету, де дописувач із промовистим іменем „Ослян” бештає владу, яка, мовляв, „загралася в україноцентризм”...
А в який ще центризм „гратися” українській владі, пане Осляне? Юдейський? Москвинський? Зулуський?..
І, власне, не гратися, а працювати треба – наполегливо, системно, твердо, щоби в Києві, „Кобзар” був без м’якого знаку, „телеграф” – без твердого, „Бессарабський ринок” – без Лєніна (Бланка)...
Зі столиці ж бо вся Україна приклад бере.

Сергій КОВАЛЬ

Відповіді

  • 2006.03.20 | AN

    Re: Що у нас українське? (роздуми друга).

    Що у нас українське? > Сало...
    А все в эфире - русское попса и сериалы (ну своего-то нет).
    А книжки какие народ читает? - русские.
    А вообще забавно и обидно - центральные TV-каналы - или америкосовские или "черноротые", как 5-й.
    Дураки вы, которых "обули" на вашем майдане, жалко вас. Ну когда вы избавитесь от комплекса "малой нации" и для начала выучите родной язык. Другой раз стыдно слушать и читать..


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua