МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Атлас. Медитації.

04/18/2006 | Юрій Андрухович
1

Я не надто добре орiентуюся на мiсцевостях i надто часто дозволяю собi заблукати. Попри всю мою любов до географiчних мап, я так i не навчився функцiонального до них ставлення - вони для мене були й залишаються радше такою собi фантазiйною сумiшшю, гiбридом лiтератури й малярства, назви та вiзii, й аж нiяк не засобом знайти правильний шлях.

Тому моi шляхи переважно кружнi, а улюблений спосiб пересування у просторi - навмання.

При цьому я вже, мабуть, нiколи не позбудуся однiеi з найстiйкiших своiх звичок - безцiльного розглядання географiчних атласiв. Яких iще несподiванок можу вiд них очiкувати? Моя особиста епоха великих вiдкриттiв давно позаду - десь у тому вiцi, що його окреслюють як дитячо-шкiльний. Звiдки на цьому свiтi взятися новим архiпелагам чи континентам?

2

Але вчора менi трапився (Westermann Kartographie, 1996), i я почав гортати його злiва направо й навпаки i так - з перервами - гортаю його до сьогоднi. При цьому я не можу надовго не зупинитися на сторiнках 14-15, де зображена Mitteleuropa. Впродовж доброго десятка рокiв я стало повертаюся до цього поняття, намагаюся знаходити для нього новi й новi вимiри, влаштовую ревiзii своему попередньому про нього уявленню.
Тому я вiдразу ж влаштовую свою ревiзiю i для . Його Mitteleuropa складаеться передусiм iз Нiмеччини та Польщi - це наче захiдна та схiдна ii основи, такi собi сiямськi близнюки в центрi свiтобудови. З пiвдня вони спираються на Словаччину з Угорщиною, Чехiю, Австрiю та Словенiю, шматочок Iталii (радше символiчний - щоб i макаронникiв не забували, мовляв!), а також Швейцарiю. З пiвночi мають трохи Литви, Схiдноi Прусii (пардон, Росii), Данii, Голандii та Бельгii, а iз заходу - зовсiм небагато Францii. Мене найбiльше цiкавить, що там на сходi. А там - по велетенському шматку Бiлорусi, Украiни й Румунii. Не думаю, що автори свiдомо допускають цих трьох останнiх до свого мiтельойропейського товариства, дозволивши вiдтак заходовi Украiни бодай картографiчно об'еднатися зi сходом Францii, а пiвнiчнiй Молдавii - з пiвденною Данiею. Справа передусiм у специфiцi географiчних мап: iх неможливо очистити вiд зайвого, бо земна поверхня в силу своеi кулястости все-таки характеризуеться неперервнiстю.

3

Варiянт Mitteleuropa, що його пропонуе , не надто пасуе до моеi приватноi - гм, назовiмо це концепцiею - Центрально-Схiдноi Европи як простору вiд Естонii до Албанii, об'еднаного посттоталiтарною реальнiстю. Отож до моеi Центрально-Схiдноi Европи мусять належати не тiльки згаданi Естонiя та Албанiя, але й Латвiя i Литва (причому ця друга повнiстю, а не трохи), а також майже або цiлком незримi на сторiнках 14-15 Молдавiя, Болгарiя, Сербiя з Чорногорiею, Хорватiя i Македонiя. Але в нiй не мае бути нi колишньоi Захiдноi Нiмеччини (колишня НДР швидше так!), нi Австрii та Швейцарii. На нiй мусять бути видними моря: Балтiйське, Чорне й Адрiятичне. Порiвняно з мапою Mitteleuropa в , моя мапа Центрально-Схiдноi Европи, як можна тепер здогадуватися, повинна б мати вiдчутний схiдний ухил, схiдний центр ваги, вся маса ii тiла мусить просто-таки завалюватися на схiдний бiк. Можна б навiть зауважити, що це насправдi нiяка не Центрально-Схiдна, а просто Схiдна Европа - колишнiй об'ект радiомовлення пiдривних мюнхенських центрiв. Але на нiй (за винятком згаданого шматка Прусii, вiд якого нiде не подiтися) немае Росii - того, що зробило би ii таки вже надто Схiдною i не надто Европою.

4

Захистити власне розумiння Центрально-Схiдноi Европи я спробую за допомогою не так логiчних, як лiричних дефiнiцiй. При цьому слова територiя, зона, частина свiту, смуга, терен, простiр радше не допомагатимуть менi, а заважатимуть. Але iнших слiв у мене просто немае, задовiльняюся цими.

Отже, Центрально-Схiдна Европа станом мого особистого ii розумiння на серпень 2005 року це:
- територiя виняткових iсторичних напруг, зокрема масових депортацiй i виселень, а навiть i кiлькох геноцидiв;
- простiр, у якому вiдчуття кривди донинi е категорiею фiзичною, на кшталт атмосферного тиску, i може бути вимiряне в якихось досi не запроваджених одиницях;
- частина свiту, де заведено безпiдставно пишатися тим, з чого насправдi слiд було би сумувати - своiм перебуванням мiж Сходом i Заходом;
- смуга частоi змiни державних утворень, перехiдна мiжiмперська сейсмiчна зона;
- територiя мiж росiянами й нiмцями, до 1 травня 2004 року - мiж Росiею та Европейським Союзом;
- простiр, у якому безслiдно розчиняються вкраденi в ЕС автомобiлi й - почасти - отриманi з ЕС гранти;
- мала батькiвщина нелегальноi робочоi сили, так званих польських сантехнiкiв, а також не тiльки польських танцiвниць, стриптизерок i повiй;
- зона експорту внутрiшнiх органiв людського тiла й покинутих невiдомими батьками дiтей;
- територiя перетину культурно-генетичних впливiв, де селяни все ще ходять у капелюхах, а селянки в хустках;
- терен переважно жахливо кепських дорiг - у цьому сенсi вiдверто антиримська (позаримська) цивiлiзацiя;
- терен, на якому узбiччями цих жахливо кепських дорiг завжди пересуваються якiсь пiшоходи, погоничi домашнiх тварин;
- частина свiту, на три чвертi слов'янська, тобто неминуче схильна до сталого вживання мiцного алкоголю;
- частина свiту, де перед вереснем 1939 року все ще вiльно говорилося середньовiчною нiмецькою мовою, по-iншому званою iдиш;
- територiя, де все ще знають росiйську, але часто вдають, що не знають;
- простiр, у якому загалом говориться надто багатьма мовами, щоб можна було вважати його простором хоч якоiсь спiльноi iдентичности, крiм вавилонськоi;
- територiя, де не тiльки естонцi не можуть зрозумiти спорiднених iз ними угорцiв, а навiть серби - бiльш нiж спорiднених iз ними хорватiв;
- територiя, де нiхто не розумiе циган, через що вони покидають ii в захiдному напрямку малими музичними групами у складi акордеон, саксофон, гiтара;
- територiя, де нiхто нiкого не розумiе, себто вiчно тимчасово окупована територiя;
- територiя, де кожен завжди зрозумiе кожного, якщо йдеться про шматок хлiба, сигарету, склянку вина;
- простiр межовоi та хронiчноi екзистенцiйноi непевности, через яку його заведено вважати вкрай релiгiйним (та й вiн сам себе таким уважае).

5

Дозволю собi припустити: найтяжчим iз грiхiв розширення Европейського Союзу, що сталося 1 травня 2004 року, майбутнi iсторики назовуть те, що цю територiю, мою Центрально-Схiдну Европу, було розiрвано й розподiлено за рiзними центрами, з яких принаймнi один - Москва - вже фактично нiяким центром не е, але щосили вдае, нiбито цим центром залишаеться, i це вдавання йому почасти вдаеться.

6

Усе, про що я намагався вести мову дотепер, - це так собi: закрiплення перейденого або уточнення сформульованого (наскiльки слово уточнення пасуе до цього хисткого й безвiдповiдального жанру). Про цi та подiбнi речi я пишу десь так вiд початку 90-х рокiв, приблизно з того самого часу, вiдколи вирiшив зробити географiю вiдповiдальною за культуру.
Але про Сарматiю тут iще навiть i не згадувалося.
(от уже й справдi жертву я собi вибрав!) такоi частини свiту й узагалi географiчноi назви не знае. Гортаючи його, натрапляеш на всiлякi парадокси простору, зумовленi парадоксами часу. Наприклад, Украiна, де я живу, судячи з цього атласу, так i не знае, де iй подiтися. Ii захiдна частина розташована начебто в Мiтельойропi (сторiнки 14-15), зате вся ii решта - в Азii (сторiнки 152-153). Розiрвана й загублена десь помiж сторiнкою 15 i сторiнкою 154 , Украiна справдi не може визначитися, до чого належить. Принаймнi в межах конкретного атласу вона справдi розколена, i це справдi двi Украiни.
Але Сарматii на жоднiй iз умiщених у мап не видно.
Можемо хiба що приблизно здогадуватися про мiсце ii колишнього розташування. При цьому будемо змушенi спиратися на винятково ненадiйну пiдпору - Геродота. Чи не з його базових для всiеi подальшоi науки описiв випливае, що пiвнiчнiше вiд Понту Евксинського траплялися восьмипалi люди з третiм оком - на животi? Чи не вiн першим запровадив традицiю, згiдно з якою елемент фантастики в описуваннi далеких земель охоче вiтаеться?
У будь-якому разi постгеродотiвськi версii розташування Сарматii пов'язанi лише з декiлькома найусталенiшими геокоординатами. Серед цих координат, до речi, немае нiчого усталенiшого, нiж плинне. Немае нiчого певнiшого за воду, хоч рiчки так само змiнюють русла. Але й гори здатнi рушити з мiсця й кудись пiти. Тому все-таки вода, тобто межi, окресленi ii плиннiстю.
Iз цього випливае, що Сарматiю слiд шукати десь мiж Доном i Дунаем (бiльша Сарматiя, ii розширена версiя, чи, нинiшньою мовою, Сарматiя XXL). Менша натомiсть - десь мiж Днiпром i Днiстром. Санскритський корiнь дана, присутнiй в усiх чотирьох рiчкових назвах, тобто в обидвох - ширшiй i вужчiй - версiях, нiчого особливо не прояснюе.
Можна, крiм того, спертися на море й окреслити Сарматiю як Пiвнiчне Причорномор'я. Але де закiнчуеться це При-Чорномор'я, за скiльки кiлометрiв пiвнiчнiше вiд узбережжя - за сто, за п'ятсот, за тисячу?

7

Зате Птолемеевi для його подiлу виявилася необхiдною лише одна координата. Вiн записав, що Сарматiй е двi - европейська й азiятська, i межею мiж ними е Дон. Тобто все, що захiднiше вiд нього, - це европейська Сарматiя, а що схiднiше - азiятська. Птолемей наче передчував, як менi знадобиться його вчення: захiднiше вiд Дону може бути лише Украiна.
Приблизнiсть у висновках античних фантазерiв, звiсно, не дозволить менi поставити знак рiвности мiж нинiшньою Украiною та европейською Сарматiею. Тисячi кiлометрiв (миль? стадiй? лiг?) у той чи той бiк - типова для Птолемеевих часiв похибка в описуваннi земель, а плутанина з назвами народiв i географiчними назвами е хiба що додатковим свiдченням того, що географiя - це насправдi поезiя.

8

Iз цього не мiг не скористатися герой одного з моiх романiв, Станiслав Перфецький, котрий iще на початку 90-х рокiв, виступаючи перед вельми поважною мiжнародною публiкою у Венецii, говорив приблизно таке: <Прадавня Украiна - не менш фантастичний простiр, нiж описана Августином Етiопiя. Достатньо хоч би побiжного перелiку всiх цих мешканцiв поля, лiсу, гiр i вод. Кiммерiйцi, повитi ще Гомером у туман "Одiссеi" - чи були вони, запитаете ви - чи був Гомер, запитаю я. Про Кiммерiю знаемо тiльки те, що Рембо вважав ii "батькiвщиною мли i смерчiв". Скити, що е прямими нащадками чи то Геракла, чи навiть самого Зевса, i певно тому живуть у повстяних будах на возах. Iседони, що прогнали скитiв iз-над Каспiю. Арiмаспи, що прогнали звiдти ж iседонiв. Таври, в яких бичачi й цапинi голови. Неври, кожен з яких раз на рiк бувае вовком. Амазонки, що не мають правого перса, аби зручнiше стрiляти з лука. Сармати (ось вони! - Ю.А.), яких цi амазонки породили вiд скитiв. Андрофаги, що iдять людське м'ясо i не визнають анi правди, анi законiв. Амадоки, що теж iдять людське м'ясо, але живцем. Меланхлени, що ходять лише в чорному. Савдарати, нiбито цiлком тотожнi меланхленам, однак за iншими джерелами, швидше язигам, саям, тiсаматам та роксолянам. З останнiми не слiд плутати анi ревксiналiв, анi розомонiв, а тим бiльше койстобокiв, що вславилися грабiжницькими нальотами на Балкани, через що iх порiвнювано з бесами. Карпи, що дали назву Карпатським горам, званим iще на той час Кавказькими. Агатiрси, якi спiвали замiсть того, щоб говорити. Даки, гети, а вiдтак бастарни, вiд яких повелися готи, скiри, герули, руги, вандали, тайфали, гепiди, уругунди, тобто бургунди, а також iншi бастарди. Гунни, що прийшли з неiснуючих пустинь i пiшли в неiснуючi лiси, а слiдом за ними - не тiльки кутургури та онугури, але й унугури, утургури i унугундури. Анти, тобто венети, або ж iнакше - пелазги, що пiд iменем етрускiв докотились аж сюди, на пiвнiч Iталii. Авари (справжня iсторична аварiя!), за якими потяглися потоками варварiв усi iншi булгари, хозари, кара-калпаки, обри, угри, печенiги, песиголовцi, сироiди та половцi - i жоднi обороннi землянi вали не могли порятувати вiд летючоi Азii цих безмовних i досi не названих автохтонiв>. I трохи далi: <Що поробиш? Стонадцять племен влаштувало собi довiчний карнавал у наших генах>.

9

Перфецькому добре - його публiка просто тiшиться бомбастичним виверженням, анi на мить не здаючи собi справи з того, що насправдi цей блазень нiчого, ну майже нiчого не вигадуе.
Щодо мене, я маю справу з набагато уважнiшою та прискiпливiшою публiкою. На ii очах я цiлком переконливо мушу окреслити межi власноi Сарматii. Спираючись при цьому на цiлком авторитетне джерело - .
I що я в ньому бачу?

10

Синя лiнiя Днiпра майже iдеально дiлить глобус Украiни на двi пiвкулi - схiдну й захiдну. Цей суто картографiчний образ найбезпосереднiше пов'язаний iз тим, що заведено називати комплексом двох Украiн. Якщо рiчки - це кордони, то Днiпро - це передусiм кордон ландшафтiв: пагорби з лiсами, так званi гори, на заходi, тобто на правому березi, i рiвнина, степ на сходi (лiвий берег). При цьому все, що захiднiше вiд Днiпра, видаеться культурно споконвiчним, осiлим, аграрним i стiйким, а все, що схiднiше - безкоренево-номадичним, колонiзованим, пролетарським, спустошеним. Це, власне кажучи, i е колишне Дике Поле - терен ненастанних пересувань i переселень сотень кочових народiв, усiх можливих сарматiв чи навiть i пiдперезаних iрано-осетинським мечем саоромантiв.
Прояви цього роздвоення, у тому числi й конфлiктнi, становлять сенс украiнського iсторичного виклику.

11

Отож я можу окреслити ii мiсце: Сарматiя - це все, що на схiд i на пiвдень вiд Днiпра, тобто це Пiвдень i Схiд Украiни. I вона е викликом.
Для Украiни як цiлости Сарматiя е викликом, бо
- степова i посушлива;
- говорить переважно росiйською;
- густо, анахронiчно й депресивно iндустрiялiзована;
- пролетаризована i традицiйно кримiналiзована;
- завжди була й далi е територiею втiкачiв - наприклад, iз турецького рабства, а вiдтак бездомних рецидивiстiв, безробiтних збирачiв коноплi та маку й подiбних безбожних анархо-православних типiв (котрi, втiм, переважно лояльнi до влади в цiлому, поки вона не чiпае iхнiх пролетарських пам'ятникiв);
- легко пiддаеться полiтичним манiпулюванням у зв'язку з чорно-бiлою вiзiею свiту;
- п'є горiлку <Шахтарську> з пивом <Сармат>;
- не любить або принаймнi недолюблюе всього, що захiдне; Европа для неi надто далека, надто сита, затишна й надто вигадана, Европу вигадали в Киевi, щоб морочити голову, Европи для неi не iснуе, бо Европа може хiба що зрадити;
- видобувае нелегальне вугiлля на нелегальних шахтах руками i хребтами лiтнiх жiнок та неповнолiтнiх дiтей;
- є нерозривною сукупнiстю зон - промислових, в'язничних, закритих, заборонених, вiльних економiчних;
- натякає на Dreamland - велику протокультурну пустку, яку дуже хочеться чимось заповнювати.
Але чим ii можна заповнити?

12

Наважуся припустити, що пiсля 1 травня 2004 року в европейськiй архiтектонiцi почався зсув. Центрально-Схiдна Европа, що майже пiв столiття виглядала непорушною i незмiнно застряглою мiж двома залiзними завiсами, почала зазнавати витiснення зi своеi канонiчноi територii - територii краiн - нових членiв ЕС. Це витiснення м'яке, але воно послiдовно неухильне i справдi не залишае для неi простору. Амбiвалентнiсть буття помiж зникае на всiх рiвнях - вiд унiфiкацii ландшафтiв до прагматизацii ментальности.
Тим часом саме усвiдомлення перебування (а вiдтак i буття) мiж Сходом i Заходом е ключовим для центральносхiдноевропейського (ЦСЕ) самоусвiдомлення. Розумiння того, що ти мiж, е чимось на кшталт розпiзнавального знаку. Анi Чехiя, анi, скажiмо, Польща формально вже не е краiнами мiж - iх запрошено стати частиною Заходу, i вони посилено стають нею.
Натомiсть краiнами мiж сьогоднi е Украiна, Бiлорусь i Молдова. При цьому Украiна з усiх трьох найвиразнiше: на чотирнадцятому роцi своеi радше формальноi незалежности вона таки фактично унезалежнилася вiд Росii (Сходу), але все ще не отримала нi запрошення, нi будь-якоi обiцянки запрошення вiд Заходу. Бiлорусь полiтично залишаеться частиною Сходу - якщо не протекторатом, то сателiтом Росii, i в ii випадку мусило би передусiм дiйти до змiни режиму, хоч ЦСЕ-процеси в нiй усе одно неминучi. Молдова суттево ослаблена несамодостатнiстю i територiяльною проблемою, тому в ЦСЕ-процесах фактично позбавлена суб'ектности, але радо пiдтримае активнiшого.

13

Отже, сталося: Центрально-Схiдна Европа зрушила з мiсця i дрейфуе у схiдному напрямку територiею Украiни. При цьому вона не може не наразитися на спротив Сходу, i якщо назвати це вiйною було би дещо заголосно, то жорстким протистоянням - саме доречно. Восени 2004 року ЦСЕ набула помаранчевого кольору, захопила мiльйони нових iндивiдуальних свiдомостей, форсувала Днiпро i поширилась аж до росiйського кордону на пiвнiчному сходi. На цьому напрямку вона фактично вичерпала свiй потенцiял розширення та перемiщення - далi тiльки Росiя, тобто вже iнший континент. Iй залишаеться пiвденно-схiдний напрямок - Dreamland Сарматiя.

14

Я не обмовився: Росiя - тобто iнший континент. У цьому текстi вона виникала вже неодноразово, слiд i для неi пiдшукати якесь вiдповiдне мiсце.
Упродовж моiх неодноразових читань i публiчних дискусiй iз приводу меж Европи на всiляких захiдних форумах менi так само неодноразово траплявся цей тип захисника Росii. Того разу вiн попросив слова у вiдповiдь на моi рiчково-географiчнi метафори, з яких випливало, що Украiна цiлком i повнiстю належить Атлантичному свiтовi. Вiн був нiмцем, але зовнi нагадував чеховського iнтелiгента - такими iх принаймнi роблять окулярнi скельця. <Росiя - це краiна високоi европейськоi культури, - проголосив вiн. - Особисто я знаю чудових людей з Новосибiрська, якi слухають Моцарта!> Я погодився з тим, що Европа i справдi не мае меж, i в цьому сенсi ми не смiемо вилучати з неi не тiльки Росiю, але й Сполученi Штати Америки. Це викликало в нього чергове заперечення: <Америка? Нiколи! Це зовсiм iнше, це нiяка не Европа!>. <Але особисто я знаю чудових людей iз Сан-Франциско, якi слухають Моцарта>, - вiдповiв я.

15

Не сумнiваюся в тому, що мiй опонент належав до прихильникiв запаморочливо красивого гасла "Европа вiд Лiсабона до Владивостока!". Просторова перспектива хаотично велетенського Свiту-За-Уралом, безперечно, не може не притягувати захоплених поглядiв вихованих у впорядкованiй тiснотi й вузькостi надрайнських мiстечок нових вiзiонерiв. Романтичне Drang nach Osten нiкуди не зникае, набуваючи все нових iнтелектуальних модифiкацiй. Цього разу воно виявляеться у справдi неосяжнiй широтi гасла "Европа вiд Лiсабона до Владивостока!".
Я знову сягаю по , намагаючися визначити, де в такiй Европi знайшлася б моя - Центрально-Схiдна. З усього випливае, що десь помiж рiчками Iртишем та Леною. На вiсiм десятих вона складалась би з тайги i була б однiею з найрiдше заселених свiтових територiй, iз густотою 0,00001 людини на квадратний кiлометр, безумовними ii центрами були б мiста Новосибiрськ (де, як ми знаемо, слухають Моцарта), Красноярськ i зразково-соцiялiстичний Братськ, а корiнним населенням - евенки й буряти.
Особисто я такоi Центрально-Схiдноi Европи не хотiв би. Не тому, що маю упередження стосовно евенкiв - радше навпаки. Просто жоден Iртиш не може замiнити менi Дунаю з його альпiйськими, карпатськими i балканськими притоками. Жодна музика не замiнить менi румунськоi й угорськоi, а також гуцульськоi.
Единий у такiй ситуацii плюс полягав би в тому, що Украiна в "Европi вiд Лiсабона до Владивостока!" виявилась би стовiдсотково захiдноевропейською краiною. I не тiльки в сенсi географiчного розташування - адже, як вiдомо, все пiзнаеться в порiвняннi.
А проте особисто менi значно бiльше сподобалося би гасло "Європа вiд Лiсабона до Луганська!" - звучить не менш по-вiзiонерськи, але в той же час окреслюе зону европеiзацii значно помiркованiше. I, щиро кажучи, вiдповiдальнiше.

16

Наскiльки Сарматiя е викликом для Украiни, настiльки ж Украiна е викликом для ЕС. При цьому Европа (надалi для розмежування акцентiв я вживатиму це слово в його консервативному, захiдноевропейському значеннi) цього украiнського виклику потребуе як повiтря. Тому що вона у кризi.
Украiна ж - так само як повiтря - потребуе европейськоi перспективи. Але вона цього повiтря не отримуе. При цьому з европейського боку iй закидають передусiм неготовнiсть суспiльства й елiт до евростандартiв. Тiльки от що це таке i як iх осягнути - особливо якщо вони, цi стандарти, подвiйнi?
З усiх евростандартiв менi до кiнця зрозумiлий лише один - евростандарт ненасильницького повалення тоталiтарних режимiв. Його було встановлено на порозi новоi Европи хвилею оксамитових ЦСЕ-революцiй 1989-1991 рокiв, за що майже всi суб'екти цих революцiй з Естонiею й Албанiею в тому числi були невдовзi нагородженi европейською перспективою, якою однi скористалися (Естонiя), а iншi досi не зумiли (Албанiя). Украiна цього стандарту не тiльки цiлком успiшно досягла (1991 року), але й суттево полiпшила (2004 року). 2004 року украiнцi змушенi були доламувати те, чого не спромоглися доламати 1991-го, так що воно вижило, трансформувалося, перегрупувалося i знову сiло iм на голови. Але за 13 рокiв iснування пiд ним украiнцi, як виявилося, накопичили феноменальний громадянський потенцiял. Саме вiн i дав iм змогу провести й завершити свою Помаранчеву революцiю з таким високим евростандартом.
Що в цiй галузi можуть бути ще й iншi стандарти, неевропейськi, всi ми побачили трохи згодом - на прикладi Киргизii та (значно кривавiше) Узбекистану. Уже навiть на цьому тлi Украiна заслуговуе вирiзнення i перших крокiв назустрiч.

17

Так, неготовнiсть - звiсно, але коли i як настае готовнiсть i чим вона вимiрюеться? I наскiльки вищою була ця готовнiсть у Польщi, Литви, Латвii на початку 90-х рокiв або дещо згодом - у Румунii чи Болгарii? I чому украiнцям навiть не збираються надавати малого шансу на поступове здобування цiеi готовности - наприклад, скасувавши для них вiзи? Як iнакше ii здобувати - у багатогодинних i нерiдко вельми принизливих чергах до захiдних посольств? Як можна скласти iспит, якщо тобi вiдмовлено у правi вiдвiдування лекцiй, користування пiдручниками й до того ж не призначено професора?
До речi, про iспит. Iспитом була холоднеча. А також постiйна загроза - того, що хтось зiрветься, що задзвенить перше скло, проллеться перша кров, що владi вдасться спровокувати сутички, що все спалахне жорстокiстю i насильством. I сталося чудо, бо цього не сталося. Але цього й не могло статися - ми не дали цьому жодного шансу. Ми тiльки те й робили, що допомагали одне одному вистояти в цiй холоднечi. Тобто ми спiвали, скандували i трималися за руки. I дiлилися з нашими супротивниками теплим одягом та гарячою iжею.
Якоi ще революцii треба, щоб довести нашу готовнiсть?

18

Так от - чому нам не хочуть дати шанс? У мене е страшенно наiвне пояснення: вiд небажання сердити Росiю.
У 70-тi роки це називалося Ostpolitik. Боюся, що приблизно так само це називаеться й сьогоднi. Суттево спрощуючи, я все ж наважуся припустити, що всерединi цього явища - закритiсть вiзантiйського штибу, таемна дипломатiя, безкраватковий формат, намацування людських слабкостей у дракона. Знешкодити росiйського зверхника можна, лише купивши його. Почалося з того, що Брежнева купували мерседесами. Горбачова - почесними унiверситетськими званнями та вдячнiстю. Ельцина - так само вдячнiстю, але передусiм незлiченною кiлькiстю легендарних алкогольних напоiв. Путiна купують значно суттевiшими справами - геополiтичними: Чечнею, Бiлоруссю. Я поки що не сказав .

19

Я цього поки що не сказав, хоч почуваюся зрадженим.
Не так давно менi звернули увагу на те, що "зрада" - це дуже сильне слово i за нього треба вiдповiдати. Саме це я зараз i спробую зробити.
Коли ми десять рокiв жили в Украiнi пострадянськiй, не без пiдстав прозванiй Кучманiстаном, то постiйно чули вiд нашого тодiшнього керiвництва й передусiм вiд нашого злочинного президента, що <в Европi нас нiхто не чекае>. У такий спосiб вони втовкмачували нам, що ми можемо не надто напружуватися: Украiна як була, так i залишиться пiдросiйською сiрою зоною, тобто iхньою. I нiяка Европа не допоможе нам ii з цiеi багнюки витягнути.
Але ми розумiли це так, що в Европi нiхто не чекае не нас, а iх. Тобто все наше тодiшне керiвництво на чолi з нашим злочинним президентом. I в цьому Европа мае цiлковиту рацiю - що вона iх не хоче i на них не чекае. Бо навiщо iй додатковi злочинцi? Але без нас вона просто не може, вона без нас неповна, недовершена, недо-Европа.
У цьому ми намагалися переконувати тих, якi нас читали i слухали, тобто ми формували собi однодумцiв - принаймнi в тому, що iх треба скинути, обравши iнших - кращих. Ми мучилися недаремно i таких однодумцiв сформували - на Майданi iх виявився мiльйон. Усi разом ми не тiльки обрали iнших, ми ще й захистили свiй вибiр, який вони у нас хотiли вкрасти. За це Европа нам сказала, що ми начебто молодцi. I на цьому все закiнчилося. Так нiби й справдi вона не чекае не тiльки iх, але й нас.

20

Европа зменшуеться i параноiдально закривае кордони. З моменту iх великого трiюмфального усунення 1 травня 2004 року минув лише рiк, а Европа зменшилася, нiби якась шагренева шкiра! Пояснюеться це начебто тим, що вона в кризi. Але якщо 1 травня 2004 року було ii найвищим трiюмфом, то як це могло статися - така криза i за якийсь лише рiк? Iз такоi вершини i на саме дно! I що, власне кажучи, сталося? Польськi сантехнiки затероризували мирне населення Францii? Угорськi медсестри поставили пiд загрозу здоров'я голандцiв? Украiнцi влаштували серiю вибухiв у лондонському метрi?
Европа не в кризi - це лишень криза бюрократiв, якi не знають, що далi. Йдеться тiльки про банкрутство бюрократiв i популiзм лiдерiв.
Але вони не визнають цього вiдверто i натомiсть указують Украiнi на ii неготовнiсть. Виявляеться, здiйснивши чудо, ми насправдi нiчого не змiнили.
Я почуваюся так, наче менi вкотре вiдмовляють у правi на iнше майбутне. Погодьтеся, що це досить прикре вiдчуття - з таким просто не живуть.

21

Тому, щоб жити далi, я не перестаю розглядати географiчнi атласи. Я уявляю себе там, де нiколи ще не бував - на щастя, менi е що уявляти, бо я не бував у бiльшостi мiсць на свiтi.
Насправдi я хочу не так i багато: щоб украiнцям дозволили iздити Европою без перешкод. Хоча б на тiй пiдставi, що вони теж европейцi. Тобто щоб на них так само поширювалася 13 стаття Загальноi декларацii прав людини про свободу пересування - хоча б на тiй пiдставi, що вони теж люди, навiть тi з них, якi мають по вiсiм пальцiв i трете око - на животi.
Щоб польськi або словацькi прикордонники, цi сторожовi пси Шенгену, не нарощували iхнiм коштом комплекс своеi повноцiнности.
Щоб вони просто сiдали - в автомобiлi, потяги або на велосипеди - i вирушали в захiдному напрямку, цiлком легально й довiльно. Вони вже не зруйнують нiчиiх мiст i не знищать жодноi культурноi пам'ятки. Крiм того, вони обов'язково повернуться, бо врештi знайшли свою батькiвщину, таку центральну й таку схiдну водночас. Вони повернуться - я за них ручаюся.


КРИТИКА. 1-2 2006 рiк
Cайт КРИТИКИ: http://krytyka.kiev.ua

Примітка: цей есей увійде до нової книжки Ю.Андруховича "Диявол
ховається в сирі"
, яку "Критика" видасть восени цього року
.

Відповіді

  • 2006.04.18 | Інший

    Мазохізм Європи

    Європа отруєна грою в "руську рулетку", яку завжди надавала їй Україна. Так було завжди: Європі завжди приємно лоскотало нерви невизначеність сусідства з загрозою Сходу.

    Якщо Україну визнати Європою, то так Європа сама зробить крок назустріч цій азійській трансґресії до Європи, яка відома під назвою "Росія".

    Якщо України відштовхнути, то Європа позбудеться драйву невизначеності і знову надовго отримає під своїм боком остаточно визначену загрозу у вигляді зросійщеної України.

    Європі до кайфу ця гра з вогнем і невизначеність щаблю власної убезпеченості від Росії. Європі завжди було до вподоби бути узалежненою від вибриків українських провідників - їх випадкових коаліцій, вибухових сварок, неотямлених аніякою логікою геополітичних преференцій.

    Зараз від того, як лягуть українські карти, від того якими розпасами розійдеться Червона Дама з Помаранчевим Тузом під тиском Блакитного Валета, залежить дистанція до ворога. Це мегавольтова напруга, яка для Європи має свій збочений смак.

    Мазохісти.
  • 2006.04.18 | друг

    Re: Атлас. Медитації.

    Стаття приголомшила...Це крик душі українського народу в особі Андруховича. Після 2004 року загорілася надія, тепер, зважаючи на сьогоднішні реалії в Європейському політикумі та політичні бої всередині України, надія лише жевріє...


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua