05/08/2006 | Степан Величенко

Стаття розширена на підставі матеріялу: Stephen Velychenko. «The Politics of Public Language-Use or Why English Should Be Ukraine’s Second Language». The Action Ukraine Report, 2006, February 3, № 653. Скорочений переклад--Свобода 3-3-06)



29 січня Дмитро Павличко знову попередив українців про загрозу того, що російська мова може набути статусу другої офіційної. Хоча в українських ЗМІ цілком обґрунтована стурбованість бідністю і корупцією відсуває мовне питання на другий план, а іноземні неоліберальні коментатори іґнорують культурні проблеми, вважаючи їх за недоречні, не слід залишати поза увагою економічного та політичного аспектів мовних питань, оскільки публічне використання мови пов’язане з політичними науковими і інтеллектуалними орієнтаціями.
Коли освічені люди в усіх країнах світу, в тому числі в Китаї та Росії, вивчають англійську як другу мову, оскільки вона фактично є мовою всесвітнього спілкування, жменька неосовєтських русофільських політиків України погрожує ізолювати країну від решти світу своїм законопроєктом про російську мову та відкинути її в культурному аспекті на сто років назад.
Науковці вивчатимуть будь-яку мову, яку тільки хочуть і коли тільки хочуть але не всі люди науковці. Bпровадження російської як другої мови означатиме, що звичайний український громадянин, який хоче контактувати зі світом, буде змушений вивчати третю мову.
Відповідно, використання російської мови в бізнесовій та громадській сферах сиґналізуватиме далі, що «капіталізм і модерність говорять російською»; це посилить русофільські орієнтації та давні уявлення, що українська мова є лише діялектом і придатна тільки для домашнього вжитку.
Російські політики, що мають неоімперські амбіції, та їхні неосовєтські русофільські союзники в Україні свідомо мішають разом в одну катеґорію українських росіян та всіх російськомовних українців у абсурдному намаганні довести «антиросійську дискримінацію». Кожен, хто хоч трохи знає чи то щоденне життя, чи наукову літературу, усвідомлює, що такі скарги цілком беззмістовнe демаґоґія. Через п’ятнадцять років після здобуття незалежности громадське життя, бізнес і ЗМІ за межами трьох західних областей досі є практично російськомовними. На початку цього століття в країні, де 20% населення становили російськомовні росіяни, 33% – російськомовні українці й 47 % – україномовні українці; українською мовою виходили 10% щорічно друкованих книг, 12% журналів, 18% телевізійних програм і 35% газет (О. Куц. Мовна політика в державотворчих процесах. – Харків, 2004, с. 119).
Уряд не впроваджує мовного законодавства. Усі урядовці мають розмовляти на роботі українською, але більшість цього не робить, а проте й далі отримує зарплатню. Як говориться, хоча беруть державні гроші, не беруться за державну мову. Уряд не переймається тим, чи послуговудються українською мовою іноземні корпорації у своїх магазинах. McDonald’s використовує українську у своєму меню. Baskin Robbins – ні. Підчас льоту стевардеси Ukraine International Airlines звертаюься до пассажерів Російською і, коли за мало або зовсім нема Українських газет то не бракують Російских газет.
2004 року вчителі й далі викладали російською в «україномовних школах», деякі з тих шкіл також мали окремі російськомовні класи. Батьки, які розшукають своїx дітeй в «україномовниx>> садочках, переживають шок, підходячи до їхніх кімнат і чуючи, як діти співають російських пісень.
Своєю чергою, Верховна Рада, у якій переважають неосовєтські русофільські настрої, відмовилася наслідувати приклад російського уряду та відмінити оподаткування вітчизняних друкованих видань, залишивши, відтак, російськомовну продукцію в Україні дешевшою за україномовну чи англомовну. Тимчасом студенти мусят користуватися Російскомовної наукової літератури щоб писати есеї на не-Українські предмети бо, на разі, за мало написано по українському про не-Українських предметів, і біоліотеки не мають грошей купувати анґло-мовну літературу.
Той факт, що україномовні люди купують менше книжок і авдіо-візуальної продукції, ніж російськомовні, бо мають менші статки, також відіграє свою роль, як і та обставина, що наразі не існує української низової міської мас-культури. Певно, олігархи України могли би виробляти і продавати україномовну авдіо-візуальну продукцію та книжки за нижчими цінами, ніж російськомовну, та фінансувати україномовну масову культуру, але здається, вони й не намагалися за це братися.
Українські письменники, режисери та науковці тим часом мусять приймати те, що сучасна мас-культура не складається тільки з «класики» та що якщо Українська мова хоче виграти ринкове змагання з Россійскою, треба писати, знімати й записувати українською мовою мистецко- та інтеллектуально - маловартісні речі – як це робиться російською, англійською чи французькою. Жовта преса всіма мовами має наклади в мільйони примірників, тоді як якісні видання продають тільки десятки чи тисячі екземплярів. Голівудські фільми не заглушили французького, британського чи німецького кінематографа тому, що, мовляв, американські фільми є «ліпшими». Українці дивляться російські маловартісні фільми, тому що українських маловартісних фільмів немає.
Власність важлива не менше, ніж видавання. Побутує думка, що не менше ніж 80% українських ЗМІ належать або росіянам, або проросійськи налаштованим українським громадянам. Утім, через шістнадцять років після здобуття незалежности ніхто насправді не знає, кому належать українські ЗМІ. Цього року Українська Гельсинська Спілка, яку фінансує Соросів “Фонд Відродження”, змогла оприлюднити часткову інформацію про 10 станцій.
Іноземні компанії, з-поміж яких три є російськими, мають у повній власності або володіють частиною принаймні дев’яти станцій, невідомим особам належать повністю або частково три станції, і одна частково належить проросійськи налаштованому українськомуолігархові(maidan.org.ua/static/news/1138094819.html, Хто володіє ефіром – той володіє Україною?).
Багатотиражні російськомовні щоденні газети, як-от “Бульвар”, “Киевские ведомости” і “Факты”, не просто симпатизують неосовєтським русофільським політикам, а постійно принижують і висміюють усе українське та підносять російських поп-зірок, фільми й телевізійні програми над українськими. Україномовна антиросійська пропаґанда обмежується низькопробними марґінальними публікаціями.
Проте російські популярні газети і панування російської мови в громадській сфері не сприяють політичній лояльності до Росії. Що вони роблять насправді – це підтримують проросійські / ЄЕПівські орієнтації, підсилюючи, відтак, старий російський імперський зв’язок і заважаючи появі нових зв’язків Україною із рештою світу, який розмовляє англійською мовою.
За логікою, обов’язкового взаємозв’язку між уживаною мовою та лояльностями немає. Шотландці, ірландці, індійці, американці, австралійці та канадці – всі заявили про власні націоналізми англійською мовою. Корсиканці й бретонці використали для цього французьку мову, а латиноамериканці – іспанську. Янукович і лідери Комуністичної партії України навіть говорять українською, коли мусять, і використовують її як посередника для передання імперських/неосовєтських ідей.
З другого боку, не можна нехтувати факту, що обмаль російськомовних громадян України підтримують політичну реінкорпорацію до Росії та що майже ніхто з них від 1991 року не емі∂рував до Росії. Російськомовні громадяни України так само можуть бути проевропейськи налаштовані, як і україномовні громадяни, російськомовні українці можуть бути українськими патріотами, а російськомовні східноукраїнські політичні лідери вважають себе радше представниками певного ре∂іону, аніж російськомовного населення. Майже весь російськомовний Київ голосував 2004 року за Ющенка, російськомовне населення ненавидить приживлення корупції та злочинність на службі і сприйняло Путінову політику з підняття цін на газ так само несхвально, як і україномовні мешканці. Однак, з огляду на політику царизму та сталінізму, російськa мовa не вживалася на висловлювання українських національних ідеї, та сьогодні рідко використовують її для офіційної підтримки українських національних ідей чи інте∂рації до ЕС. Саме тому не скидається на те, що Україна може стати східною Европейською Ірландією. Навіть Ріхнат Ахматев нарешті забрався то вивчання української мови.
Отже, оскільки між уживанням російської мови та проросійськими політичними/культурними орієнтаціями, хоча й не політичною лояльністю, залишається помітний взаємозв’язок, російська як друга мова України посилить русофільські/ЄЕПівські орієнтації. Уживання російської мови в бізнесі та публічній сфері поверне українській мові статус, який вона мала до 1991 року – другорядної говірки, придатної для торгівлі на базарі. Коротко кажучи, надання російській мові статусу другої державної стоятиме на заваді інтеgрації України до ЕС і решти світу. Вивчення російської як другої мови в школах ізолює Україну від решти світу. Вивчення англійської – ні.


Степан Величенко, науковий співробітник Центру Европейських Російських Евразійських Студій та Катедри Українознавчих Студій Торонтського університету.