Чи розпустить Ющенко Верховну Раду?
06/18/2006 | Богдан Червак
У чинній Конституції, яка так і не розв’язала проблему формування ефективної системи влади, усе ж є один “привабливий” пункт, який дозволяє радикальним чином впливати на депутатів. Зокрема, Глава держави має право розпустити Верховну Раду, якщо народні обранці не спроможуться у визначений термін сформувати урядову більшість.
Президент України Віктор Ющенко у радіозверненні до українського народу запевнив, що немає наміру вдаватися до розпуску парламенту, оскільки вірить у мудрість і відповідальність народних депутатів. Тим часом останні події, пов’язані із “коаліційною епопеєю”, можуть змінити намір Президента.
Сьогодні неозброєним оком видно, що домінантною лінією у поведінці провідних фракцій парламенту стала боротьба за посади, натомість світоглядні й програмні моменти втрачають актуальність. Символом такої “трансформації” став лідер соціалістів Олександр Мороз, який без будь-яких політичних мотивацій зажадав посади голови ВР. Думаю, що з часом не один дослідник новітньої історії України дивуватиметься як Мороз, який з тріском програє усі президентські вибори, рейтинг партії якого невпинно наближається до рівня маргінальної ледь не опинився у спікерському кріслі.
Проте справа не у Морозі. Процес формування парламентської коаліції хоч і не дав відповіді на питання спроможності нового складу парламенту п’ять років керувати державою, зате виявив низку розбіжностей у поглядах на майбутнє Української держави. Виявилося, що каменем спотикання є: мовне питання, а саме різне бачення парламентськими фракціями місця і ролі російської мови; питання європейської та євроатлантичної інтеграції, зокрема ставлення до НАТО; питання федералізму, а точніше соборності України; проблема приватної власності на землю, розв’язання якої невиправдано затягнулося. Власне, це і є перелік питань, які політики “виносять за дужки” переговорного процесу, коли домовляються про “крісла”.
То що ж опинилося за “дужками”? Неупереджений аналіз “складних” питань говорить сам за себе: у більшості депутатського корпусу немає одностайності стосовно ключових проблем сьогодення, без розв’язання яких парламентська діяльність втрачає будь-який сенс. І не може бути виправдання цинічній позиції Партії регіонів і СПУ, які за “компроміс” видають своє бажання усі зазначені проблеми вирішувати шляхом всеукраїнського референдуму. У цьому зв’язку виникає логічне запитання: а кому потрібні депутати, які на плечі народу хочуть звалити свої обов’язки?
Дещо про “компроміси”. На консультаціях між “Нашою Україною” і “Регіонами” заявлялося про необхідність знайти оптимальний варіант щодо майбутнього державного ладу, зокрема впровадження чи не впровадження федерального устрою. Водночас, член Партії регіонів Василь Хара, уже віднайшов такий варіант, коли зареєстрував у парламенті законопроект, “спрямований на реалізацію конституційних норм щодо сприяння розвиткові етнічної, культурної та мовної самобутності всіх національних меншин, що проживають на території України”. У зазначеному документі вводиться поняття “національно-культурна автономія”, формулюються засади і принципи за якими здійснюється їхня діяльність , правовий статус та порядок створення, реєстрації, реорганізації тощо. Щоб у нікого не було сумніву, що йдеться про повзучий сепаратизм процитуємо витяг із законопроекту: “Національно-культурні автономії національних меншин України – це форми національно-культурного самовизначення громадських об’єднань України з числа осіб, що відносять себе до категорії національних меншин, на основі їхньої добровільної самоорганізації, яка ставить на меті самостійне вирішення питань збереження і розвитку своєї самобутності, мови, освіти та культури”. Наведена цитата, означає, що Партія регіонів хоче не компромісу, а реалізації своїх передвиборних обіцянок.
Тепер детальніше про деякі інші проблеми, що опинилися “за дужками”.
Згода провідних суб’єктів політичного процесу шляхом референдуму вирішити “мовне питання” – це бомба сповільненої дії, вибух якої може розірвати України. Якщо такий “компроміс” буде досягнуто, це узаконить ситуацію на сходні і півдні держави, де антизаконними рішеннями деяких обласних та міських рад російський мові надано статус регіональної, а українську фактично заборонено. Тут доречно нагадати, що як свідчать результати соціологічного опитування, проведеного на початку місяця фондом “Демократичні ініціативи”, 60% населення рідною вважає українську мову. Російську вважають рідною лише 38% опитаних. Це, з одного боку, свідчить про аномальність “мовних парадів”, з другого, - абсурдність самого наміру шляхом референдуму відрегулювати проблему, а з третього – негайну необхідність повернутися до статус-кво й всіляко сприяти запровадженню української мови у всі сфери суспільного життя.
Як “мистецтво компромісу” подається позиція різних сторін щодо НАТО. Зокрема СПУ і Партія регіонів не виключають співпраці з НАТО, але проти вступу України в північноатлантичний альянс. Обидві партії погоджується на референдум із зазначено питання. На ділі такий компроміс означає серйозне корегування зовнішньополітичного курсу країни та втручання у компетенцію Президента, який згідно Конституції України несе відповідальність за реалізацію зовнішньої політики держави.
Цікавим виглядає пошук “компромісів” з боку БЮТ, лідер якої усіляко уникає чіткої визначеності стовно питань, що виносяться за “дужки”. Це може ілюструвати силу Юлії Тимошенко, яка впевнена, що опинившись при владі, вона неодмінно розв’яже найскладніші питання. Але як вона їх розв’яже?
Це не риторичне запитання, принаймні, для Президента Ющенка, який уже постав перед фактом, коли під приводом “компромісу” депутатський корпус ухиляється від вирішення не просто актуальних питань, а проблем, що є доленосними для нації і держави.
Більшість політиків не вірять у те, що Віктор Ющенко коли-небудь наважиться розпустити нинішній склад Верховної Ради. При цьому висловлюються різні аргументи, серед яких найвагоміший – у новому парламенті прихильників Ющенка може бути ще менше. На такий аргумент, без сумніву, треба зважати, але до тої пори, коли відставки парламенту вимагатиме український народ.
Стаття надійшла на пошту Майдану
Date: Sun, June 18, 2006 10:58 am
Президент України Віктор Ющенко у радіозверненні до українського народу запевнив, що немає наміру вдаватися до розпуску парламенту, оскільки вірить у мудрість і відповідальність народних депутатів. Тим часом останні події, пов’язані із “коаліційною епопеєю”, можуть змінити намір Президента.
Сьогодні неозброєним оком видно, що домінантною лінією у поведінці провідних фракцій парламенту стала боротьба за посади, натомість світоглядні й програмні моменти втрачають актуальність. Символом такої “трансформації” став лідер соціалістів Олександр Мороз, який без будь-яких політичних мотивацій зажадав посади голови ВР. Думаю, що з часом не один дослідник новітньої історії України дивуватиметься як Мороз, який з тріском програє усі президентські вибори, рейтинг партії якого невпинно наближається до рівня маргінальної ледь не опинився у спікерському кріслі.
Проте справа не у Морозі. Процес формування парламентської коаліції хоч і не дав відповіді на питання спроможності нового складу парламенту п’ять років керувати державою, зате виявив низку розбіжностей у поглядах на майбутнє Української держави. Виявилося, що каменем спотикання є: мовне питання, а саме різне бачення парламентськими фракціями місця і ролі російської мови; питання європейської та євроатлантичної інтеграції, зокрема ставлення до НАТО; питання федералізму, а точніше соборності України; проблема приватної власності на землю, розв’язання якої невиправдано затягнулося. Власне, це і є перелік питань, які політики “виносять за дужки” переговорного процесу, коли домовляються про “крісла”.
То що ж опинилося за “дужками”? Неупереджений аналіз “складних” питань говорить сам за себе: у більшості депутатського корпусу немає одностайності стосовно ключових проблем сьогодення, без розв’язання яких парламентська діяльність втрачає будь-який сенс. І не може бути виправдання цинічній позиції Партії регіонів і СПУ, які за “компроміс” видають своє бажання усі зазначені проблеми вирішувати шляхом всеукраїнського референдуму. У цьому зв’язку виникає логічне запитання: а кому потрібні депутати, які на плечі народу хочуть звалити свої обов’язки?
Дещо про “компроміси”. На консультаціях між “Нашою Україною” і “Регіонами” заявлялося про необхідність знайти оптимальний варіант щодо майбутнього державного ладу, зокрема впровадження чи не впровадження федерального устрою. Водночас, член Партії регіонів Василь Хара, уже віднайшов такий варіант, коли зареєстрував у парламенті законопроект, “спрямований на реалізацію конституційних норм щодо сприяння розвиткові етнічної, культурної та мовної самобутності всіх національних меншин, що проживають на території України”. У зазначеному документі вводиться поняття “національно-культурна автономія”, формулюються засади і принципи за якими здійснюється їхня діяльність , правовий статус та порядок створення, реєстрації, реорганізації тощо. Щоб у нікого не було сумніву, що йдеться про повзучий сепаратизм процитуємо витяг із законопроекту: “Національно-культурні автономії національних меншин України – це форми національно-культурного самовизначення громадських об’єднань України з числа осіб, що відносять себе до категорії національних меншин, на основі їхньої добровільної самоорганізації, яка ставить на меті самостійне вирішення питань збереження і розвитку своєї самобутності, мови, освіти та культури”. Наведена цитата, означає, що Партія регіонів хоче не компромісу, а реалізації своїх передвиборних обіцянок.
Тепер детальніше про деякі інші проблеми, що опинилися “за дужками”.
Згода провідних суб’єктів політичного процесу шляхом референдуму вирішити “мовне питання” – це бомба сповільненої дії, вибух якої може розірвати України. Якщо такий “компроміс” буде досягнуто, це узаконить ситуацію на сходні і півдні держави, де антизаконними рішеннями деяких обласних та міських рад російський мові надано статус регіональної, а українську фактично заборонено. Тут доречно нагадати, що як свідчать результати соціологічного опитування, проведеного на початку місяця фондом “Демократичні ініціативи”, 60% населення рідною вважає українську мову. Російську вважають рідною лише 38% опитаних. Це, з одного боку, свідчить про аномальність “мовних парадів”, з другого, - абсурдність самого наміру шляхом референдуму відрегулювати проблему, а з третього – негайну необхідність повернутися до статус-кво й всіляко сприяти запровадженню української мови у всі сфери суспільного життя.
Як “мистецтво компромісу” подається позиція різних сторін щодо НАТО. Зокрема СПУ і Партія регіонів не виключають співпраці з НАТО, але проти вступу України в північноатлантичний альянс. Обидві партії погоджується на референдум із зазначено питання. На ділі такий компроміс означає серйозне корегування зовнішньополітичного курсу країни та втручання у компетенцію Президента, який згідно Конституції України несе відповідальність за реалізацію зовнішньої політики держави.
Цікавим виглядає пошук “компромісів” з боку БЮТ, лідер якої усіляко уникає чіткої визначеності стовно питань, що виносяться за “дужки”. Це може ілюструвати силу Юлії Тимошенко, яка впевнена, що опинившись при владі, вона неодмінно розв’яже найскладніші питання. Але як вона їх розв’яже?
Це не риторичне запитання, принаймні, для Президента Ющенка, який уже постав перед фактом, коли під приводом “компромісу” депутатський корпус ухиляється від вирішення не просто актуальних питань, а проблем, що є доленосними для нації і держави.
Більшість політиків не вірять у те, що Віктор Ющенко коли-небудь наважиться розпустити нинішній склад Верховної Ради. При цьому висловлюються різні аргументи, серед яких найвагоміший – у новому парламенті прихильників Ющенка може бути ще менше. На такий аргумент, без сумніву, треба зважати, але до тої пори, коли відставки парламенту вимагатиме український народ.
Стаття надійшла на пошту Майдану
Date: Sun, June 18, 2006 10:58 am
Відповіді
2006.06.18 | Роман ShaRP
Может, хватит заангажированного вранья маргиналов?
Богдан Червак пише:> У чинній Конституції, яка так і не розв’язала проблему формування ефективної системи влади,
А какая Конституция эту проблему решает?
> усе ж є один “привабливий” пункт, який дозволяє радикальним чином впливати на депутатів.
Вранье. Не позволяет. "Разогнать" не значит "повлиять".
> Зокрема, Глава держави має право розпустити Верховну Раду, якщо народні обранці не спроможуться у визначений термін сформувати урядову більшість.
> Сьогодні неозброєним оком видно, що домінантною лінією у поведінці провідних фракцій парламенту стала боротьба за посади, натомість світоглядні й програмні моменти втрачають актуальність.
Да шо вы гаварите!
> Символом такої “трансформації” став лідер соціалістів Олександр Мороз, який без будь-яких політичних мотивацій зажадав посади голови ВР.
Наглое вранье. Мороз заявил, что ввиду неоднократных фактов политического противостояния НУ-БЮТ, должность спикера лучше отдать третьей силе.
> Думаю, що з часом не один дослідник новітньої історії України дивуватиметься як Мороз, який з тріском програє усі президентські вибори, рейтинг партії якого невпинно наближається до рівня маргінальної ледь не опинився у спікерському кріслі.
...сказал представитель маргинальной партии, которому такое кресло ну уж точно не светит.
> То що ж опинилося за “дужками”? Неупереджений аналіз “складних” питань говорить сам за себе: у більшості депутатського корпусу немає одностайності стосовно ключових проблем сьогодення, без розв’язання яких парламентська діяльність втрачає будь-який сенс.
Опять наглое вранье. Жили как-то сколько лет без единогласия по этим вопросам? Действовал парламент? Проживем и дальше. И парламент может работать.
> І не може бути виправдання цинічній позиції Партії регіонів і СПУ, які за “компроміс” видають своє бажання усі зазначені проблеми вирішувати шляхом всеукраїнського референдуму.
А что ему не нравится?
> Дещо про “компроміси”. На консультаціях між “Нашою Україною” і “Регіонами” заявлялося про необхідність знайти оптимальний варіант щодо майбутнього державного ладу, зокрема впровадження чи не впровадження федерального устрою.
> * * *
> Наведена цитата, означає, що Партія регіонів хоче не компромісу, а реалізації своїх передвиборних обіцянок.
Ну естественно. Для не умеющих читать Черваков поясняю: о необходимостях компромисса заявляла и заявляет НУ. ПРУ о компромиссе ничего не говорила.
> Згода провідних суб’єктів політичного процесу шляхом референдуму вирішити “мовне питання” – це бомба сповільненої дії, вибух якої може розірвати України.
Классно то как сказано! Разорвать Украины. Их хоть три, или больше?
> Якщо такий “компроміс” буде досягнуто, це узаконить ситуацію на сходні і півдні держави, де антизаконними рішеннями деяких обласних та міських рад російський мові надано статус регіональної,
> а українську фактично заборонено.
Опять наглое вранье. Никто не запрещал.
> Тут доречно нагадати, що як свідчать результати соціологічного опитування, проведеного на початку місяця фондом “Демократичні ініціативи”, 60% населення рідною вважає українську мову. Російську вважають рідною лише 38% опитаних. Це, з одного боку, свідчить про аномальність “мовних парадів”,
Опять наглое вранье. Пусть чудаг Червак посмотрит на данные переписи-2001, и ему многое станет ясно. А так же на карты голосования.
> з другого, - абсурдність самого наміру шляхом референдуму відрегулювати проблему
Это же почему?
>, а з третього негайну необхідність повернутися до статус-кво й всіляко сприяти запровадженню української мови у всі сфери суспільного життя.
Что назюзюналисту "необхідність", то не-назюзюналисту и нафиг не надо.
> Як “мистецтво компромісу” подається позиція різних сторін щодо НАТО. Зокрема СПУ і Партія регіонів не виключають співпраці з НАТО, але проти вступу України в північноатлантичний альянс. Обидві партії погоджується на референдум із зазначено питання.
Которого, в принципе, требуют и процедуры самого НАТО.
> На ділі такий компроміс означає серйозне корегування зовнішньополітичного курсу країни та втручання у компетенцію Президента, який згідно Конституції України несе відповідальність за реалізацію зовнішньої політики держави.
Наглое передергивание.
Конституция Украины, статья 85, пункт 5:
До повноважень Верховної Ради України належить:
* * *
5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
И если ВР решит курс сменить - задача преза, как главы исполнительной власти, исполнять, а не плакаться, что ему мешают.
> Більшість політиків не вірять у те, що Віктор Ющенко коли-небудь наважиться розпустити нинішній склад Верховної Ради. При цьому висловлюються різні аргументи, серед яких найвагоміший – у новому парламенті прихильників Ющенка може бути ще менше.
> На такий аргумент, без сумніву, треба зважати,
Я плакаль! Отношение к ВР должно зависеть от перспектив в ней сторонников лично Ющенки!
> але до тої пори, коли відставки парламенту вимагатиме український народ.
На который Червак все время ссылается, не имея на это, как маргинал, никаких оснований.
2006.06.19 | Albes
Re: Может, хватит заангажированного вранья маргиналов?
Соглашаясь с Вашим мнением по большинству Ваших ответов на постинг Червака, тем не менее, хочу отметить, что как его ссылка на опрос заангажированных "Демократичні ініціативи", так и Ваша ссылка на результаты переписи-2001, по силе примерно адекватны друг другу, т.к. простейший анализ "результатов переписи" свидетельствует, что они не отражают реалии. Не буду говорить, что они поддельны, но то, что нереальны, так это очевидно.2006.06.19 | Роман ShaRP
Поясняю.
Albes пише:> Соглашаясь с Вашим мнением по большинству Ваших ответов на постинг Червака, тем не менее, хочу отметить, что как его ссылка на опрос заангажированных "Демократичні ініціативи", так и Ваша ссылка на результаты переписи-2001, по силе примерно адекватны друг другу, т.к. простейший анализ "результатов переписи" свидетельствует, что они не отражают реалии. Не буду говорить, что они поддельны, но то, что нереальны, так это очевидно.
Хорошо, они не точны, тем более 2006й таки не 2001й.
Мы можем говорить о некоторых тендециях и зависимостях.
Чудаг Червак пишет об "аномальности языковых парадов". Я утверждаю, что с учетом тенденций русскоязычности в некоторых областях, усиляющейся в городах, ничего из ряда вон аномального в них нет. Потому что украинцы и русские, украиноязычные и русскоязычные, избиратели НУ-БЮТ и ПРУ-НБВ по территории распределены неравномерно.
2006.06.19 | Albes
Re: Поясняю.
Вот в этом я с Вами согласен.2006.06.18 | damoradan
С этим трудно не согласиться
Богдан Червак пише:> Більшість політиків не вірять у те, що Віктор Ющенко коли-небудь наважиться розпустити нинішній склад Верховної Ради. При цьому висловлюються різні аргументи, серед яких найвагоміший – у новому парламенті прихильників Ющенка може бути ще менше. На такий аргумент, без сумніву, треба зважати, але до тої пори, коли відставки парламенту вимагатиме український народ.
>
2006.06.19 | catko
розпустить це факт. інфа з неперевірених джерел але однозначна