МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Панегирик Юлі. Соціально-історичний ширпотреб.

08/04/2006 | Юрій Шеляженко
Казка про сестринську любов

В одному глухому пограничному селі, яке на всіх картах України чомусь забули позначити, жив-був старий і шанований рід Гетьманенків. Селяни так довіряли Гетьманенкам, що всі владоможці від сільського голови до поштаря та блюстителя закону обиралися з цієї родини.

Перший Гетьманенко на людській пам’яті був жерцем Перуна, що навчив селян запалювати вогонь та коптити сало. Герой численних темних легенд, він нібито приносив криваві жертви язичницькому богові по ночах на повнолуння. Його син навернувся в християнство і спалив дерев’яного ідола на майдані в центрі села, а потім довго і щасливо правив, по вечорам навчаючи здібних дітей грамоті.

Запам’ятався історикам ще той Гетьманенко, що був приказчиком польського пана і вважав всіх селян за холопів. Він навіть умовляв свого господаря продати село, але був заколотий власним сином, що свого часу втік з дому до Запорізької Січі. Той син спробував ввести в селі виборність сільських голів, але головою чомусь завжди обирали його самого, а після смерті – знов-таки когось з Гетьманенків. Праправнук козака пішов на службу в російське військо і повернувся додому, почуваючи себе поміщиком.

Згодом Гетьманенки заснували в селі ячейки кількох популярних в Російській імперії партій: монархістської, конституційно-демократичної, соціалістично-революційної і навіть більшовицької. Протягом 1917-1918 років у їх великій хатинці з краю села не припинявся гвалт та пияцтво. Побивши всі шибки й наставивши один одному синців, Гетьманенки зібрали селян на віче і влаштували мирну революцію, перейменувавши село у колгосп. Після цього жителі села покірно почали відробляти п’ятирічний план по заготівлі сільськогосподарської продукції для молодої совєцької республіки, а Гетьманенки повернулися в свою хату і, поховавшись хто в підвалі, хто на коморі, почали строчити один на одного доноси. Скоро по рознарядці в село виділили чорну арештантську машину, а Славко Гетьманенко, всім відомий нечупара і балагур, раптом посерйознішав, одягнув портупею з наганом і взявся за нічні арешти своїх родичів.

Тим часом в далекій Германії неврастенічний пан на прізвище Гітлер почав третю світову війну. Славко Гетьманенко оголосив себе головою партизанського загону і сховався у медвежій барлозі неподалік від села, щоденно харчуючись продуктовими пайками Радянської Армії, які йому спускали на парашуті з літаків.

Сонячної днини влітку 1941 року через село проторохтіли на мотоциклі двоє німецьких вояк. Зупинившись біля хати Гетьманенків, німці злізли з мотоцикла. Один з них, сполохавши мирне гірське повітря автоматною чергою, вигукнув:

- Дайт сюда хлєб, соль, яйкі!

У відповідь якийсь хлопчисько кинув у фріца яйцем, і німець від переляку повалився на дорогу: він-то гадав, що в нього стріляли! Товариш фріца схопив тіло за ноги, поклав його в коляску мотоцикла і повіз до госпіталю. Подейкують, що після того епізоду німці відрядили цілу піхотну бригаду, щоб знайти й покарати неслухняних сільчан, але села так і не знайшли, бо воно не позначено на карті.

Найхитріші Гетьманенки під час війни ховалися на горищі своєї хати і мріяли про незалежність села. Вони сподівалися, що німці відберуть у Славка наган і чорну машину. Вони навіть написали дипломатичного листа Гітлеру, прохаючи припинити совєцькі політичні репресії і називаючи його «шановним паном». Скоро з рейхсканцелярії прийшла відповідь, де було сказано, що на думку тамтешнього штатного графолога, почерк автора листа схожий на єврейський, тому їхнє село треба негайно перетворити на концтабір. Після цього Гетьманенки розчарувалися в Гітлері, спалили відповідь з рехсканцелярії, хоч потім кожен написав про це донос Славку. Тож після війни, перекрасивши арештантський фургон на продуктовий, аби завоювати довір’я односільчан, Славко поступово вивіз до тюрми в районному центрі більшість родичів, а там їх визнали військовими злочинцями і повісили при великому скупченні народу. Втім, дехто з Гетьманенків встиг втекти за кордон, в тому числі той хлопець, який кинув у фріца яйцем.

Через кілька десятків років Славко раптом поїхав кудись в Москву, отримавши конверт з печаткою «Секретно. ГКЧП». Більше його ніхто не бачив, а вічно глуха радіомережа раптом ожила на кілька днів, і сільчани дізналися, що в країні введено місцеве самоврядування. Син Славка, Льоня, що на громадських засадах від комсомолу завідував сільською стінгазетою, одразу заявив, що він вимагає обрати його сільським головою. Спочатку селяни вагалися, але, почитавши черговий номер стінгазети з гарною фотографією, відразу ж одноголосно проголосували за Льоню Гетьманенка.

Тим часом у селян вийшла суперечка з термінології: половина людей називали своє село колгоспом, а інша половина – демократичним суспільством. Покликали на віче Льоню. Він довго м’явся і заявив, що його ідеалом є демократичний колгосп. Це всіх насмішило, а Льоня страшно обурився і назвав селян нехорошим словом. Після того його одразу ж переобрали.

Новим сільським головою став інший Льоня Гетьманенко. Перш за все він сказав, що хоче розбудувати в селі не якийсь колгосп, а стабільну і злагоджену громаду. Після того він роздав за безцінь всі вільні земельні ділянки в селі та отримував за це, по чуткам, чималі хабарі. Кожен селянин отримав право викупити свою хату у колхоза, а хто з цим забарився – таких було чимало – з подивом дізнавалися, що їх хату встиг купити хтось інший і треба терміново тікати від нового хазяїна на вулицю, поки той не покликав дільничного міліціонера. Всіх, хто намагався спитати у другого Льоні, чи означає все це «стабільність», він називав демагогами або платними провокаторами.

Селянам дуже не подобалось, що їх виганяють з хат на вулицю. Якийсь спритний юнак почав випускати опозиційну стінгазету. Він, до речі, був не з Гетьманенків, і дехто сподівався, що цей хлопець скоро виросте і стане сільським головою замість древньої династії нахабних правителів. Але хлопця якось знайшли у яру край села обезголовленим, із запискою в руках: «Я хочу вибачитись перед Льонею Гетьманенком за свою неслухняність. Совість примушує мене зробити самогубство шляхом відтинання собі голови. До речі, Льоня зовсім не давав наказу мене вбити!».

Чомусь у самогубство юного кореспондента ніхто не повірив. Селяни зібралися на майдані в центрі села і кричали: «Льоня, де голова самогубці?». Бо голову так ніхто і не знайшов. Льоня назвав селян демагогами і платними провокаторами, а сам терміново поїхав у відпустку. Більше його в селі не бачили, він тільки іноді телефонував родичам на мобільний телефон і давав корисні поради.

Коли другий Льоня втік з села, люди стояли на майдані якось розгублено і вже думали розходитись, аж раптом до них звернувся з полум’яною промовою Вітя Гетьманенко:

- Шановна громада!,- сказав він,- Давайте поважати себе! Бандитам – тюрми! Журналістам – свободу слова! Так?

- Так! – загорлала громада. І тоді Гетьманенки почали скандувати хором: «Геть-ма-нен-ко го-ло-ва! Геть-ма-нен-ко го-ло-ва!». Так і обрали його сільським головою.


Перш за все новий голова поїхав у районний центр і виступив на громадських слуханнях з приводу розвитку демократії в селі. Йому багато хлопали і показали його по телебаченню, а жителі села були дуже горді за свого лідера.

Потім він призначив сестру головою виконкому сільради. Юлі робота сподобалась: цілими днями вона ходила по селу і вирішувала всі проблеми, які попадалися їй на очі. Юля навчила пастухів поставити капкан на вовка, який постійно гриз овець з селянських отар, примусила торговців на базарі зменшити занадто високі ціни та почала газифікувати село. Цим вона дуже роздратувала братів. Один з них торгував на базарі цукром і кожного дня домальовував на ціннику нові нулі, тому він звинуватив Юлю у неринкових методах керівництва. Інший мав кримінальні нахили і крав по ночам овець з отар – селяни, звичайно, були впевнені, що в усьому винні вовки – зрештою, він добився заборони капканів. Та й сам сільський голова сподівався частину газу з планованого газопроводу пускати на продаж в сусіднє село, маючи з того особистий прибуток – тому заборонив Юлі підключати хати до газопроводу без погодження з ним. Після цього Юля звинуватила Вітю у покриванні злодіїв, а він її відправив у відставку.

На той час сільський голова був старшим в сім’ї Гетьманенків. Якось після чергового зібрання невдоволених сільчан на Майдані виявилося, що в сільраду знов обрані його родичі: Рома, ще один Вітя, Сашко та Петро, а також сестра Юля. Сіли всі п'ятеро у сільраді, ніч думали, а посади так і не поділили: хто буде секретарем, хто заступником, хто головами комісій. Запросили старшого на допомогу. Консультувалися безуспішно три дні і три ночі, нарешті оголосили про створення «демократичної більшості», до якої чомусь другий Вітя та Петро не приєдналися.

Демократична більшість сфотографувалася для пам’ятного фотоальбому, почала ділити портфелі, і тут раптом бачать: секретар сільради один, голова виконкому один, а претендентів на ці портфелі більше. Почали було сваритися, і тут Сашко отримав якесь платіжне доручення з районного центру, а потім і каже:

- У нас тут була криза, бо всі брешуть один одному і народові. То я брехав останній раз, коли увійшов до вашої демократичної більшості. Тепер я створюю свою, антикризову, більшість і буду секретарем сільради.

І створив союз з Вітею та Петром проти сільського голови. Але той теж тертий калач – запросив всіх до себе в гості на чарку, щоб обговорити проблеми політичної єдності в селі, бо, мовляв, інакше сільраду розпустить. А Юля одразу сказала, що сільраду треба розпустити, бо там, мовляв, сидять одні зрадники свого народу.

Зібралися, сіли на круглий стіл. У вікно хати Гетьманенків все село заглядає – як-то воно буде далі, намагаються дізнатись люди. Тим часом сільський голова підсунув свою передвиборчу програму войовничим політикам і каже: підпишіть, мовляв, бо поки не проявите повагу до найстаршого, не буде вам ніяких посад.

Ті спочатку тільки сміялися. Та коли старший Вітя прогнав їх і півдня пив чай з Юлею, обговорюючи своє звернення до селян з приводу розпуску сільради, їм стало не до сміху. І пришли вони до сільського голови, підписали його стару виборчу програму, тільки Петро Гетьманенко уточнив, що його підпис дійсний лише в тому разі, коли приймуть до уваги його особисту думку: село треба перетворити назад в колхоз!

Давали якусь посаду і Юлі, але та навідріз відмовилася.

- Навіщо ви брешете селу, братці? – голосно спитала вона. І старший брат нічого не знайшовся їй відповісти, тільки назвав її демагогом.
- Юля, ти що, не любиш свою сім’ю? Ти не любиш наше село? Негайно підпиши цей документ, де сказано, що ми всі любимо один одного! – спробував наказати дівчині старший Гетьманенко.
- Все ти брешеш, братцю. Нікого ми не любимо, тільки самих себе. І лише заради слави та ситного життя прикидаємось, що для нас нема нічого важливішого за інтереси громади. От і зараз передралися за посади, щоб нахапати на них лишнього. Така вже у нас, Гетьманенків, родинна риса,- сказала Юля.
- Як! Ти ж така, як і ми! Ти теж борешся за крісло голови виконкому, хоч і попсувала нам всі нерви безглуздим реформаторством, від якого твоїм братам ніякого прибутку, одні збитки! Хочеш, щоб люди перестали вірити у Гетьманенків? Хочеш поламати родинну традицію? – розгнівався старший брат.
- Перш за все, я хочу сказати людям правду. А там хай вони вирішують, чи у нас чисті руки, чи достойні ми правити селом далі,- гордо відповіла сестра старшому братові.

Люди стояли за вікном хати Гетьманенків і не знали, плакати чи сміятися. Чомусь більшість з них відразу повірили Юлі, хоч і знали розумом, що вона мало чим відрізняється від братів.

Коли Юля вийшла на майдан і стала перед людьми, якась стара бабка у різнокольоровій сукні підійшла до неї і довго вдивлялася у очі дівчини.

- Ти добра,- сказала вона,- Чому ти посварилася з братами? Ти ж не скажеш нам всієї правди, бо ми боїмося правди!
Дівчина замислилась.
- Мабуть, просто я люблю вас. І вас, бабуля, і всю нашу громаду, і село, і кожен будинок. Справді, люблю,- сказала Юля.
Десятки людей вдивлялися в її очі, шукаючи відповідей на невисловлені питання. І знаходили, як не дивно. Бо те, чого найбільше не вистачало всім жителям цього глухого пограничного села, яке на всіх картах України чомусь забули позначити – це проста любов один до одного.

Відповіді

  • 2006.08.04 | archim

    дякую за пiдняття морального духу

    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.08.04 | Юрій Шеляженко

      Невже? Тоді до Вас анальогічна подяка!

  • 2006.08.04 | ІІ Михайло Волошин

    Приєднаюсь до подяки. Наша надія, що "в родині не без виродка"

  • 2006.08.04 | Дядя Вова

    А где я могу купить икону со святым ликом Юли?

    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.08.04 | Юрій Шеляженко

      З приколів я бачив тільки ікону з Леніним.

  • 2006.08.04 | stefan

    Любіте Україну в собі, а не себе в Україні!


    Юрій Шеляженко пише:
    > Казка про сестринську любов
    Бо те, чого найбільше не вистачало всім жителям цього глухого пограничного села, яке на всіх картах України чомусь забули позначити – це проста любов один до одного.
    ***
    "Бо те, чого найбільше не вистачало всім жителям цього глухого пограничного села, яке на всіх картах України чомусь забули позначити – це проста любов один до одного."
    ...
    Любіте Україну в собі, а не себе в Україні!
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.08.04 | Юрій Шеляженко

      Це правда, але тут інший контекст.

      Любити один одного - це і є любити Україну. Бо не може любити свою батьківщину той, хто не любить людей, своїх сусідів, свій нарід.
  • 2006.08.04 | tomcat

    диявол як завжди ховається в деталях...

    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.08.04 | Юрій Шеляженко

      І де ж випинає "шелудівий хвіст"? Уточніть плз помилки.

  • 2006.08.04 | vvkornilov

    Re: Панегирик Юлі. Соціально-історичний ширпотреб.

    Казка Ю. Шеляженка - чудовий артефакт...з тих, на які спирається будь який фашистський спочатку культ, а потім режим. Здається, тільки сліпий не здатен зрозуміти, що Тимошенко брехлива, і нахабно брехлива. Нахабство і приворожує обмежених людей, бо самі вони так не здатні : встати над свіжим трупом і вказати на першого перехожого - це ти вбив його!
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.08.04 | Юрій Шеляженко

      "Артефакт"? Гарна лайка.

      Але, щоб натякнути на мою відданість темному фашистському культові, краще було б назвати цей твір "атрибутом", Вам не здається?

      БО "артефакт" - це щось таке, що представляє цінність (цікавість) само по собі :)

      vvkornilov пише:
      > Казка Ю. Шеляженка - чудовий артефакт...з тих, на які спирається будь який фашистський спочатку культ, а потім режим. Здається, тільки сліпий не здатен зрозуміти, що Тимошенко брехлива, і нахабно брехлива. Нахабство і приворожує обмежених людей, бо самі вони так не здатні : встати над свіжим трупом і вказати на першого перехожого - це ти вбив його!
  • 2006.08.04 | Боровик

    А звідки цей твір сучасного соцреалізму?

    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.08.04 | Юрій Шеляженко

      Це - чергова казочка в моїй серії політичних казок.

      Я пишу їх для журналу "Світ Карпат" та взагалі для всіх небайдужих :)
  • 2006.08.04 | BIO

    Старая-старая сказка

    Светлой памяти матушки Терезы.

    А где ГАРАНТИИ неканонизации ЭТОЙ Великой Сестры ?

    Святость-то хороша прижизненная, а впаривать нам
    на скорую руку очередную веру в очередную персоналию
    как-то не очень удобно - при живых еще тех покойниках
    о новых не говорят - лучше Майдану договариваться о
    принципах в отношении ко ВСЕМ кто там "в политике".
    Пока еще не совсем поздно...

    Потемнеют ли глаза у ЮВТ при прохождении теста ММ ?

    Канкутенты никогда не спят...

    Канструктивная опозиция их величеств в законе
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.08.04 | Юрій Шеляженко

      Гіпотетичний прес-реліз.

      Завтра о такій-то Альянс громадянських активістів "Майдан" запропонує політикам пройти Тест вірності ідеалам Майдану.

      Політикам запропонують відповісти на десять простих питань, зокрема, чи повинні бандити сидіти в тюрмах (додаткові бали за правильне пояснення, хто є найбільш небезпечнми бандитами), чи зобов'язана влада постійно узгоджувати свої рішення з громадою і бути підконтрольною громадянському суспільству, чи є опозиційні журналісти кілерами найнятими.

      Громадянське тестування відбудеться на Майдані Незалежності у вихідний день. Запрошення відправлені всім учасникам другого етапу президентського Круглого столу. У разі неявки політиків Альянс Майдан проведе заочне тестування, але на ньому шанси отримати високий бал громадської довіри будуть нижчими.

      Політики, що пройшли тестування, отримають тимчасовий мандат народної довіри і будуть визнані лідерами українського народу до тих пір, поки чинитимуть згідно своїм правильним відповідям на питання Майдану.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.08.04 | BIO

        Щас-разогнулись... Много гороха съел намедни - дошутишься...

        Лучше спрогнозируй-ка на чьи похороны еще
        может выйти с мульон народу...

        Последний раз показаться на люди, т-скать.

        Подсказка: это не Гонгадзе.
  • 2006.08.04 | Taras-ods

    дешевий агітпром. про податки за зубіків не розкрито.

    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.08.04 | Юрій Шеляженко

      Зубик алегорично присутній в казці у формі курячого яйця.



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua