МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Тривожна осінь-2006

09/08/2006 | Юрій Шеляженко
Ласкаве літо відступило, політики повертаються з відпусток і, спускаючись по трапу літака, відчувають холодний, пронизливий вітер перемін. Команда “донецьких” продовжує розставляти земляків на керівні посади починаючи від голови податкової інспекції в Донецькій області. Команда БЮТ, здається, серйозно намірилася “перетягнути на себе” ковдру парламентської більшості цієї осені. Тим часом, поки пани чубляться, у холопів чуби затріщали: лавиноподібно зростають ціни на товари першої необхідності та тарифи на комунальні послуги, воду, газ, електроенергію.

Процеси перерозподілу власності, які почалися з підписання меморандуму порозуміння між Президентом та “донецьким” фінансово-промисловим кланом проти “дніпропетровських” олігархів рік тому, набирають обертів. А з ними — і політичне протистояння, оскільки узаконити свою власність на “перерозподілене” можна тільки адміністративним впливом на чиновників, суддів, охоронців правопорядку.

“Розкулаченням” зятя Кучми, звичайно ж, справа не закінчилась. Перекроєно медіа-простір часів кучмізму, акції телеканалів з провладних рук перейшли до надпровладних (на правила гри в тележурналістиці це суттєво не вплинуло: вже зараз ходять чутки про повернення в ефір “Епіцентру” з В’ячеславом Піховшеком). Рейдери, відчувши безкарність, заповзялися силоміць захоплювати підприємства. Свіжі приклади — Кременчуцький сталеливарний завод або луцька телекомпанія “Аверс”. А скільки подібних скандалів зчинилось до того, протягом лише одного року!

Коли на телетрансльованому “круглому столі” любі друзі всіх кольорів підписали лицемірний Універсал національної єдності і поховали останні надії виборців на виконання їхньої волі, стало очевидним: кучмізм нічому не навчив українців. Зараз ми наче повертаємось у минуле. Після вибуху народовладдя, що скинув хвилею гніву окремих “великих комбінаторів” з владних крісел, настає затишшя. Люди повертаються додому й на робочі місця, сподіваючись на чесну владу і мріючи про добробут, а тим часом колишні “народні вожаки” продовжують випробовувати терпіння нації своєю зажерливістю та винятковою дурістю. В результаті політика стає не способом конкурентного підбору ефективних адміністраторів для країни, а різновидом клептоманії в масштабах цілої держави, коли всі активні групи населення замість розбудови економіки зайняті відбиранням одне в одного і у свого народу різноманітних цінностей та ресурсів. Знайома картина! Ви скажете, що це 2004—2006 роки? Але ж таке вже було на початку 1990-х...

Те, що колесо історії знову повернулося назад, засвідчує, на жаль, величезну залежність України від агентів зовнішнього впливу. Поки кремлівські політтехнологи грають на амбіціях вітчизняних товстосумів, примушуючи їх ворогувати один з одним, США марно намагається компенсувати дипломатичними зусиллями економічний тиск Москви на Київ: навіть американський посол у Туркменістані просив Сапармурата Ніязова зменшити відпускну ціну на газ для України. А тим часом ситуація в країні по соціально-економічній убогості нагадує законсервовану добу холодної війни. Це дуже помітно в селах, а особливо в східних областях, де посеред головної площі кожного містечка й досі посилає громадян енергійним жестом у правильному напрямі товариш Ленін. Єдина відмінність — в поправці на свободу слова і реалії ринкової економіки, бо громадян не примушують вірити у те, що їхня країна найпрогресивніша і найбагатша, тільки розповідають байку про якесь мізерне економічне зростання.

Для будь-якої європейської країни нечувано, щоб прем’єр-міністр, якому не довіряє більше половини співгромадян, навіть не помислив про відставку, а оптимістично переконував суспільство в тому, що він прийшов “на царство” всерйоз і надовго. Початок правління нового уряду став уже поганою традицією: Янукович має намір знову взяти іноземний кредит. Та обставина, що за старі борги Росія вже вимагає віддати “Газпрому” наші газотранспортні системи, схоже, не хвилює ні “проффесора”, ні “українських націоналістів” з оточення Ющенка, які зараз контролюють нафтогазову сферу.

Те, що уряд Єханурова встиг “проїсти” гроші від продажу “Криворіжсталі”, так само традиційно стало приводом лише для кількох піарівських заяв нових урядовців, але ніяк не для розслідування та конфіскації майна винних у “нецільовому використанні” державних коштів в особливо великих розмірах. А скільки було розмов про те, що ці гроші спрямують на погашення боргу вкладникам “Ощадбанку” або на реалізацію проектів соціальної допомоги! Обіцянки політиків в Україні зберігають силу так мало часу, що будь-який їхній довгостроковий прогноз є менш достовірним, ніж у астрологів та гадалок. Дійшло до того, що віце-прем’єр Микола Азаров на публічній лекції обіцяє студентові зробити його міністром після того, як той закінчить навчання. Справді, чому б і не пообіцяти, якщо за кілька років всі забудуть про цю обіцянку?.. Або візьмемо ситуацію з нардепом Калашніковим: скільки разів “лідери” всіх калібрів казали, що його буде виключено з фракції Партії регіонів, а він спокійнісінько перебуває в шеренгах біло-синіх “штиків”. Більше того: менеджмент каналу СТБ “визнав, що конфлікт вичерпано”. Так само й хазяї 5-го телеканалу зрадили своїх журналістів після побиття їх священнослужителями Києво-Печерської лаври.

Підвищення цін на енергоносії нарешті дало співвласникам обленерго жаданий привід скоригувати тарифи. Тепер вони не знають у цьому міри, і тарифи підвищуються з лякаючою послідовністю. Ніхто не пред’являє прозорий економічний розрахунок собівартості забезпечення житлово-комунальної сфери водою, електроенергією, газом. Якщо у випадку з останнім обвал тарифів ще можна зрозуміти, хоч свого часу нас і переконували в тому, що ЖКХ можна забезпечити дешевим газом вітчизняного видобутку, то підвищення вартості електроенергії важко піддається поясненням. Після того як Янукович став прем’єр-міністром, це питання, скоріш за все, вже не підніматиме і Федерація профспілок, контрольована “донецькими”.

Новий уряд, явно не вступаючи в боротьбу з антисоціальною політикою олігархів від енергетики, відзначився, крім “перетасовки кадрів”, ще й рядом гучно розрекламованих рішень, які виглядають суто політичними. На догоду східному виборцеві було піднято питання про впровадження другої державної мови — російської, а зміни в регламенті Кабміну були подані як “обмеження повноважень Президента”. Втім, Віктор Ющенко обмежив свої повноваження добровільно, обравши у стосунках з “донецькими” тактику “непоборювання зла”. Схоже, що команді Ахметова—Януковича вдалося щільно обплутати Президента мереживом компромату.

Незважаючи на вельми сумнівний урядовий курс конфліктування з патріотичними силами та Президентом, “Народний союз “Наша Україна” хоче укріпити протиприродну “широку коаліцію”. Водночас, попри всі чутки про створення нової “помаранчевої” партії, оточення Президента не спромоглося протиставити хоч якусь конструктивну ідею політиці розколу України, яку проводять “донецькі” у своєму непереборному прагненні ізолювати свою феодальну вотчину. Боротьба з корупцією на всіх рівнях влади потерпіла крах, і “орли Луценка”, замість ловити бандитів, “обеззброюють” окремих громадян, які з прапорами Блоку Юлії Тимошенко мали намір прийти на місце виступу Віктора Ющенка. До речі, за версією журналіста Станіслава Речинського, в МВС створено окремий секретний відділ, що займається стеженням за політиками та блокуванням опозиційних акцій. Якщо це так, то ми маємо справу з порушенням Конституції України, яка гарантує громадянам свободу вираження своїх політичних переконань.

Регіонали без особливих вагань використовують козир міжнаціональної ворожнечі навіть у такому вибухонебезпечному регіоні, як Крим. Події навколо Бахчисарайського ринку (татари добиваються відновлення цвинтаря, який був колись на цьому місці) завершилися “бєспрєдєлом” місцевих братків, які кривавим побоїщем і сплеском анархії в місті радо відгукнулися на провокаційні заклики “проросійських” політиків півострова. Окремі рецидиви публічної “боротьби з незаконним захопленням приморської землі” поєднуються у функціонерів Партії регіонів з традиційною практикою землевідведення для “своїх”. А оскільки землі всім “своїм” не вистачає, то починають відбирати “самозахоплену” землю на узбережжі у татар — в Ялті вже ухвалено рішення про “зачистку” 11 великих земельних ділянок силами міліції після закінчення курортного сезону.

Вся ця діяльність навколо перерозподілу великих шматків приватної власності хоч і видається місцями хаотичною, насправді є двигуном української політики. Зараз цей двигун запущено на повні оберти, а вихлопними газами — себто атмосферою істерики, яку вітчизняні політики почнуть роздмухувати восени, доведеться дихати всім громадянам України.

Юрій ШЕЛЯЖЕНКО.

Відповіді

  • 2006.09.08 | Igor

    Тривожна осінь-2006 Старі пісні на новий лад

    У Кривому Розі адміністрація вже провела політінформації на тему "Яка прекрасна справа Універсал, як спокійно і хороше в країні (не зважаючи на підвищення цін на транспорт та комунальні послуги) та як буде іще краще далі". Політінформації пройшли як мінімум у школах та медичних закладах (про інші інформації не маю). В ролі політінформаторів виступали директори та працівники виконкомів. Пропонувалося активно задавати запитання. Публіка активності не проявляла :). На запитання де візьмуться кошти на оплату комунальних послуг в лікарнях та школах відповіді немає. Без коментарів ...


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua