МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Смерть Політковської як індикатор змін

10/18/2006 | Ярослав Сватко
Із нагоди 20-ї річниці комуністичної революції в Росії в Сандормосі розстріляли цвіт української інтелігенції.

Їх можна було заморити голодом, хворобами, проте їх демонстративно принесли в жертву. 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року капітан Матвєєв власноручно розстріляв режисера Леся Курбаса, драматурга Миколу Куліша, історика Матвія Яворського, професора філології, поета-неокласика Миколу Зерова, міністра освіти УНР Антона Крушельницького та його синів Остапа (24 роки) та Богдана (31 рік), міністра фінансів УРСР Михайла Полоза, письменників Валер’яна Підмогильного, Марка Вороного, Мирослава Ірчана, Григорія Епіка – всього 190 представників української культури знищили з нагоди святкування дня народження більшовицької імперії. Так би мовити – гідний подарунок до дня уродин. Своєрідний спосіб розуміння потреби держави в подарунках і головне – вартості людського життя і права розпоряджатися ним тими людьми, які захопили владу в державі. Але цей спосіб лягає в логічний ряд системи облаштування життя в азійських деспотіях.

Я далекий від думки, що Владімір Путін “замовив” собі в подарунок до свого 54-го дня народження життя Ганни Політковської. Але логіка суспільних стосунків у тій системі, яка відроджується в Росії, мимоволі повинна виносити на поверхню капітанів матвєєвих, готових принести в подарунок царю голови його ворогів. Хоча служиві політексперти намагаються довести, що в Росії демократія таки існує, просто, на думку одних, вона “суверенна”, інших – “керована”. Як її не називай, демократія передбачає певний спосіб стосунків людини і держави, первинність права людини непримушено делегувати іншим людям право керувати суспільством і відсутність права узурпувати владу. Колись козацтво – може, наївно, а може, і мудріше від нас – нагадувало про це обраному гетьманові традицією дворазової відмови від булави та болотом, покладеним на голову (зазначимо, на голову не володаря, а обраного керівника).

Росія не мала рівнозначної традиції (за винятком знищеного Москвою дотла Новгорода), по суті, й не намагалася таку створити, а від часу, коли у Кремль прийшов Путін, почала відтворювати свої традиційні історичні відносини між людиною та владою. Якщо цей шлях буде продовжено, не буде різниці, хто сидітиме у Кремлі – однаково це буде кремльбаши, більше або менше “просвєщонний”. Інакшість буде визнано ненормальною, інакодумство, залежно від глибини зміщення в бік деспотії, – або психічною хворобою, або державним злочином.

У цьому сенсі смерть Ганни Політковської є закономірною, і навіть коментарі російського президента на пресовій конференції в Німеччині про марґінальність упливів журналістки логічно вписується у процес, який відбувається за нашим східним кордоном. Політковська справді не мала жодного впливу на рішення Путіна чи його адміністрації – бриніла, як надокучлива муха. Це щире зізнання влади про те, де вона бачить місце інакших. Воно з одного кореня, що й ставлення до “інакших” громадян РФ, у яких у паспорті записано грузинське етнічне походження.

Урешті, зміни в Росії не є миттєвими – вони поступові й мають ознаки регульованого та планованого процесу. У кожному разі ідеологія йде попереду – у квітні цього року відбувся Всесвітній собор російської Церкви, на якому встановили, що права людини мають обмеження на користь держави. Тепер залишається встановити межі, які держава проведе на свою користь. Життя і смерть Ганни Політковської – це встановлення цих меж за фактом, де закінчується право людини говорити речі, неприємні для влади.

З одного боку, ми живемо в іншій державі, де практика стосунків людини та влади помітно відмінна від російської, і з цього огляду загибель російської журналістки є відокремленою від нашого щоденного життя. Але з іншого боку, ми живемо в умовах безперервного інформаційного тиску з боку Москви, й однією зі складових цього тиску є постійне втовкмачування в підсвідомість українців ідеї “слов’янського братерства” в одній спільній державі. Напираючи на лінгвістичну спорідненість, “брати” (а може – братва?) скромно промовчують про діаметральну відмінність наших традиційних поглядів на стосунки людини і держави. Чи відмовиться двічі від скіпетра Іван Грозний? Чи дозволить покласти на свою голову болото перед коронуванням Петро Перший? Отож, коли в Росії можна буде говорити правду не тільки юродивим, але й нормальним людям – тоді людина перестане бути безмовним холопом, а влада – джерелом безмежного насильства. Тоді там перестануть убивати таких, як Ганна Політковська. Отоді можна буде поговорити про братерство. Інакше – братерство реалізовуватиметься у братських могилах. Як у Сандормосі. Адже там, у подарунок до свята, крім 190 українців, убили ще й
921 представника інших народів...

Відповіді

  • 2006.10.19 | Овсієнко

    Re: Смерть Політковської як індикатор змін

    Капітан Матвеєв розстріляв 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року 1111 в"язнів Соловецької тюрми особливого пригначення (СТОН), серед них 290, а не 190 українців.
  • 2006.10.20 | Василь Овсієнко

    Re: Смерть Політковської як індикатор змін

    Розстріл в урочищі Сандармох на півдні Карелії був не з нагоди 20-річчя Жовтневої революції (просто так співпало), а на виконання постанови Політбюро ВКП(б) П 51/94 від 2 липня 1937 року "Про антирадянські елементи". Операція розпочалася за наказом НКВД СССР № 00447 5 серпня і тривала до 15 листопада 1938 року. За ці 15 місяців було розстріляно 681.692 особи, у тому числі 1.825 в"язнів Соловецької тюрми особливого призначення: 500 під Леніградом, 200 на Соловках, 1116 були відправлені в урочище Сандармох на півдні Карелії. Розстріляно там 1111, з них українців було 290, а не 190. Капітан Матвеєв розстріляв Соловецький етап не за 4, а за 5 днів: 27 жовтня, 1, 2, 3, і 4 листопада.
    Прийдіть на панахиду і мітинг до пам"ятника Лесеві Курбасу в Києві 27 жовтня на 18 годину, там дістанете більшу довідку. Не можна писати так "приблизно".


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua