МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Фактор “Росія” в моїй Україні

10/30/2006 | Тимофій Гаврилів
У моїй Україні є Росія. Багато Росії. Більше, ніж усіх інших факторів, разом узятих. Іноді таке враження, що в моїй Україні більше Росії, ніж власне України.

Тому писати таку книжку, як “Моя Україна”, не згадуючи про Росію, невимовно складно, навіть несправедливо.

У моїй Україні є Росія Лєрмонтова та Пушкіна, Достоєвского та Толстого. Такій Росії я кажу: “Ласкаво просимо!” Проте такої Росії зовсім мало. Вона – приваблива, для таких, як я, обгортка. Розгортаю обгортку – всередині гірка лакриця імперіалізму. Кажу: “Це не та цукерка, що її сподівався!”

У моїй Україні є Росія Мандельштама та Цвєтаєвой, Пастернака та Бродского. Такій Росії я кажу: “Ласкаво просимо!” Проте такої Росії зовсім мало, до того ж тепер вона переважно не в Росії, а поза нею – в Україні й не в Україні. Під цією не менш привабливою обгорткою – справжня цукерка. Я це знаю. Однак її мені ніхто не пропонує. Цей сорт цукерок не в моді й у самій Росії. Мода в Росії нагадує моду в Німеччині початку 30-х років ХХ століття.

У моїй Україні є, зрештою, і така Росія: Гоголя та Короленка, Ахматовой і Бабеля. Але чи така вона вже й Росія, ця Росія?

Усі ці Росії стоять у моїй українській бібліотеці. Її в мене приблизно так само чи то багато, чи мало, як Франції й Іспанії, Англії й Польщі, Чехії та Японії. Це та Росія, про яку я кажу: “Це й моя Росія”.

Але ж не лише ця Росія є в моїй Україні? Не лише.

У моїй Україні є Росія-як-частина-історії. Частина української історії. Або спільної історії. Нічого незвичайного тут немає. Такі частини історії є в багатьох країнах. В Індії є Англія-як-частина історії, в Балкан – Туреччина, Іспанія є частиною історії різних материків і континентів і цим вона подібна до Англії, навіть у Бразилії є Португалія, частина її історії. Та й в Україні була не лише Росія. Були й Австрія й Австро-Угорщина, Польща та Литва, Угорщина та Румунія як частини історії.

Незвичайність Росії-як-частини-історії не лише в тому, що ця частина дуже велика і тривала, і не в тому, що про неї можна сказати, мовляв, вона брутальна. Брутальність притаманна всім колоніальним проектам. Незвичайність Росії-як-частини-історії – не лише в її присутності. Інші частини української історії також присутні в моїй Україні. Незвичайність Росії-як-частини історії виявляється в способі її присутності.

У моїй Україні є Росія, яка проклинає Івана Мазепу. Іван Мазепа – національний герой. Якби він був французьким героєм, йому присвячували б поеми. Зрештою, українському національному героєві Мазепі присвячували поеми. У Франції й Англії, Гюґо й Байрон. У моїй Україні є Росія, яка проклинає Івана Мазепу. Це проклинання називається грецьким словом “анафема”, і наклала його Церква. Церква – це наречена Божа, з якою Господь безперервно одружується. Як наречена Бога вона мала б бути рахманною, закликати до прощення та милосердя.

У моїй Україні є Росія, яка проклинає оунівців і бандерівців, проклинає УПА. Виходить на вулиці та майдани, перетворюється на свинцеві літери щоденних газет і проклинає. Росія, яка є в моїй Україні, проклинає тільки оунівців, тільки бандерівців, тільки УПА.

Росія, яка є в моїй Україні, каже, що Голодомору не було, відтак не було тих семи чи одинадцяти мільйонів селян, яких не стало. Росія, яка є в моїй Україні, каже, що нікого не кидала в криниці – вони самі туди впали. Йшли по воду, послизнулися і впали. Нікого не розстрілювала. Вони самі собі вистрілили в потилицю. Взяли револьвер, приклали ззаду і вистрілили. Росія, яка є в моїй Україні, каже, що не влаштовувала гулагів. Що слово “ГУЛАГ” винайшов Солженіцин, такий письменник, а письменникам, як ви знаєте, властиво брехати, це їхня професія така – брехати. Вони вигадники, покликані потішати і розважати, тому вірити їм не можна. Вони мають бурхливу уяву та фантазують.

Росія, яка є в моїй Україні, говорить з екранів телебачення і з трибуни парламенту про утиски російської мови. Я уважно слухаю. Я уважний слухач, хоч іноді мені потрібно чимало зусиль зосередитися. Це останнє в мене ще зі школи.

Послухавши і занепокоївшись, я виходжу на львівську вулицю. Львів – місто на крайньому заході моєї України. В Росії, яка є в моїй Україні, побутує думка, нібито в ньому живуть оунівці та бандерівці. Чому вона так думає, коли сама багато років тому рапортувала, що оунівців і бандерівців винищено, сказати важко. Я йду до першого-ліпшого газетного кіоску – вчора вісімдесят відсотків газет і журналів у ньому були російською мовою, сьогодні фіфті-фіфті. Газет – фіфті-фіфті, журналів не фіфті-фіфті. Журналів десь так сімдесят на тридцять, сімдесят – російською, тридцять – українською. Гарні журнали – кольорові обкладинки, VIP-обличчя, VIP-фігури дівчат. Фільми в кінотеатрах йдуть винятково російською.

За даними результатів Всеукраїнського перепису населення 2001 р., у Львівській області, адміністративним центром якої є місто Львів, 95,3% мешканців рідною мовою вважають українську.

У Києві все навпаки. Дев’яносто п’ять на п’ять. Дев’яносто п’ять відсотків преси – російською, п’ять – українською. Фільми в кінотеатрах так само, як у Львові, йдуть винятково російською.

За тим самим переписом, у Києві 82,2% городян – українці, з них 85,8% вважають рідною мовою українську. “Нелади”, – каже моя іноземна приятелька, яка володіє бездоганною українською і займається статистикою, до продавчині газетного кіоску, дебелої пенсіонерки. “Натє вам вашего Ющенка!” – кидає та з-під прилавка газету.

Вмикаю телевізор. Я маю тринадцять каналів – усі на хатній антені. Кабельне телебачення для мене задороге, щоб оплачувати неякісні послуги, та й пропозиція не влаштовує. Я мало дивлюся телебачення. Багато читаю книжок, багато сиджу перед комп’ютером, трошки буваю на природі, хоча насправді мені здається, що книжок читаю мало. Хай там як, я вмикаю телевізор. На одному каналі Владімір Жиріновскій, на іншому – Константін Затулін. Слухаю, що скажуть. Кажуть те саме, що й попереднього разу, кілька тижнів тому, коли востаннє вмикав телевізор. Кажуть, що кажеться. Вимикаю.

Через тиждень вмикаю знову. На одному каналі Константін Затулін, на іншому – Владімір Жиріновскій. На тому, де минулого разу був Владімір Жиріновскій, тепер Константін Затулін. На тому, на якому минулого разу був Константін Затулін, тепер Владімір Жиріновскій. Кажуть те, що й минулого разу. “Та що це таке? У вас що, в Росії нікого іншого немає?” – “А що вам не подобається? Владімір Вольфовіч Жиріновскій – заступник голови Державної Думи Російської Федерації, член Парламентської Асамблеї Ради Європи. Константін Фьодоровіч Затулін – член комісії Держдуми Російської Федерації у справах СНД, зв’язків зі співвітчизниками, член Центральної політради партії “Единая Россия”. Люди, як бачите, високо поставлені та шановані”.

У моїй Україні є Росія, яка охороняє українські маяки, і Чорноморський флот, який у моїй Україні охороняє Росію.

У моїй Україні є Росія, яка час до часу цитує кілька рядків Шевченка або співає перший куплет української народної пісні. Це – зізнання в любові. Цим Росія, яка є в моїй Україні, хоче сказати, що любить мою Україну та сподівається на взаємність.

У моїй Україні є, звісно, не лише Росія. Є й Україна, яка каже, що це Росія. Що це Росія не виплачує зарплати. Що це Росія розбила дороги. Що це Росія розкидає сміття й отруює довкілля. Що це Росія розбазарює бюджетні кошти і використовує їх не за призначенням. Що це Росія бере хабарі. Що це Росія вирубала Карпати. Що це Росія не купує українських книжок і не дублює українською фільмів. Що це Росія розвалила наші вагони і не купує нам нових. Що це Росія зруйнувала комунальне господарство. Що це Росія, коли ніхто не бачить, відбиває львівські балкони, щоб були не такі гарні, як у Петербурзі.

За політичною метушнею забувається, що є справжня Росія і справжня Україна, інша Росія й інша Україна. Але чи це так? Либонь, то вигадка письменників, брехунів і фантастів.

Чого тільки немає в моїй Україні!

Львівська газета, Понеділок, 30 жовтня, 2006 року, № 26 (26)

Відповіді

  • 2006.10.31 | Нестор (Львів)

    Re: Фактор “Росія” в моїй Україні

    1.Стаття, її зміст і вміст, спосіб викладу, відверто кажучи, настрою не додають:(
    Нового нічого я також звідси не почерпнув. Отож, яка мета цієї статті - годі СЯ здогадати (я про себе). Про все, що написано, давно всі знають. Може авторові черговий раз певні події (а їх до біса) переповнили ті вінця, через які пролилися ті слова, з яких зіткано статтю.
    2.Але на відміну від автора, я радий і ся тішу, що в Росії, чи Донецьку, чи Києві чи ще десь, досі переконані, що у Львові мешкають самі бандерівці (зрештою, якщо йдеться за переконання - то хто зна), які не випускають зброї з рук, навіть коли сплять, через кожні 10 метрів по всьому Львові вирито схрони, й щоночі чути вигуки "лапай москаля". Що у Львові за вимовлене бодай пошепки російське слово, або стріляють, або вішають на найближчому каштані, а серед звичайних бандерівців є ще така особлива каста ЛЮТИХ КРОВОЖЕРНИХ бандерівців, які щодня з'їдають по одному москалеві (тут слово "росіянин" незнайоме, бо ніхто не вживає слів, яких нема в Кобзареві). Звичайно, всі вулиці у Львові мають назви "вулиця Степана Бандери" (як ті львів'яни не губляться в тому - годі осягнути, збагнути чи зрозуміти) і є тільки дві, що мають назви інакші: проспект Гетьмана Івана Мазепи, та вулиця Джохара Дудаєва. На цих двох вулицях щодня відбуваються мітинги під гаслом "Негайно Відправимо Московію на Марс".
    Чому я цьому радий? А того, що може колись якогось українця, який живучи десь на забутій богом та видатним земляком околиці шахтарського Єнакієвого, набрався нахабства та зухвальства (та духу!) промовити якесь українське слово (а може молитву, а може вірша, а може просто ся вилаяв), оточать обурені братани, то цей сміливець міг сказати: хай там що, але приїдуть хлопці зі Львова - саме з того Львова, про який я щойно згадував, - і тоді, братва, начувайтеся, бо будуть вам братани непереливки. І почне та наволоч ся вагати та зважувати, що може безпечніше того хохла не чіпати. І прийде цей зухвалець додому, розповість про все жінці й дітям, і посідають вони тісненько колом, візьмуть Кобзаря і почнуть читати: "Гомоніла Україна, довго гомоніла..". А на Різдво зберуться і всією родиною приїдуть до Львова. І побачать все як воно є насправді. А коли ся вернуть своїх шахтарських домів, то нікому про це не розкажуть. Бо - ще не час.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.11.01 | Мірко

      Re: Фактор “Росія” в моїй Україні

      Нестор (Львів) пише:

      > 2.Але на відміну від автора, я радий і ся тішу, що в Росії, чи Донецьку, чи Києві чи ще десь, досі переконані, що у Львові мешкають самі бандерівці (зрештою, якщо йдеться за переконання - то хто зна), які не випускають зброї з рук, навіть коли сплять, через кожні 10 метрів по всьому Львові вирито схрони, й щоночі чути вигуки "лапай москаля". Що у Львові за вимовлене бодай пошепки російське слово, або стріляють, або вішають на найближчому каштані, а серед звичайних бандерівців є ще така особлива каста ЛЮТИХ КРОВОЖЕРНИХ бандерівців, які щодня з'їдають по одному москалеві (тут слово "росіянин" незнайоме, бо ніхто не вживає слів, яких нема в Кобзареві). Звичайно, всі вулиці у Львові мають назви "вулиця Степана Бандери" (як ті львів'яни не губляться в тому - годі осягнути, збагнути чи зрозуміти) і є тільки дві, що мають назви інакші: проспект Гетьмана Івана Мазепи, та вулиця Джохара Дудаєва. На цих двох вулицях щодня відбуваються мітинги під гаслом "Негайно Відправимо Московію на Марс".<

      Аж кортить переселитися туди. Проте батьківський дім ще стоїть, на малім болотнистім провулку, зараз на північ від Високого Замку, -бічна Дашкевича. Гммм... :) :)

      > Чому я цьому радий? А того, що може колись якогось українця, який живучи десь на забутій богом та видатним земляком околиці шахтарського Єнакієвого, набрався нахабства та зухвальства (та духу!) промовити якесь українське слово (а може молитву, а може вірша, а може просто ся вилаяв), оточать обурені братани, то цей сміливець міг сказати: хай там що, але приїдуть хлопці зі Львова - саме з того Львова, про який я щойно згадував, - і тоді, братва, начувайтеся, бо будуть вам братани непереливки. І почне та наволоч ся вагати та зважувати, що може безпечніше того хохла не чіпати. І прийде цей зухвалець додому, розповість про все жінці й дітям, і посідають вони тісненько колом, візьмуть Кобзаря і почнуть читати: "Гомоніла Україна, довго гомоніла..". А на Різдво зберуться і всією родиною приїдуть до Львова. І побачать все як воно є насправді. А коли ся вернуть своїх шахтарських домів, то нікому про це не розкажуть. Бо - ще не час.<

      Цить Несторе. Perception is reality. ;)
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.11.01 | Нестор (Львів)

        Re: Фактор “Росія” в моїй Україні

        >Perception is reality
        All we feel is real, еге ж бо, Мірку :)
        Чи тільки я отак ся чую. А пів Львова на Майдані (завзяття, щирість, відданість, самопожертва, внутрішня глибинна сила, цнотливість). Насправді, я дуже спокійний і ніц ся не бою, коли поруч нуртує ОТЕ, що в дужках.

        >на малім болотнистім провулку
        Мірку, видно ми "болотяні" люди, бо колись моя вулиця мала назву Торф'яна, а від співу (кумкання) жаб улітку можна було оглухнути.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2006.11.02 | Мірко

          Re: Фактор “Росія” в моїй Україні

          Нестор (Львів) пише:
          > Мірку, видно ми "болотяні" люди, бо колись моя вулиця мала назву Торф'яна, а від співу (кумкання) жаб улітку можна було оглухнути.<

          А на мої Корінній, жаби би стидалися й показатись. :D
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2006.11.02 | Нестор (Львів)

            Re: Фактор “Росія” в моїй Україні

            То виходить що деяким "очільникам" випадало би ся повчити в деяких жаб, бодай того, що ся називає ВСТИД (зрада, злодійство, злочин - то вже зависокі матерії - хоча жаба - приміром та що зве ропуха - цілком могла би осягнути своїм міцним жаборопухосірим начинням)
    • 2006.11.02 | один_козак

      Так Москва влаштувала, що Степан Бандера

      аж досі стоїть на сторожі України.))
  • 2006.11.02 | alx_1904

    Т.е. Одесса, Сорочинцы... - это Россия. Не ожидал.

    Тимофій Гаврилів пише:

    > У моїй Україні є, зрештою, і така Росія: Гоголя та Короленка, Ахматовой і Бабеля. Але чи така вона вже й Росія, ця Росія?

    > За даними результатів Всеукраїнського перепису населення 2001 р., у Львівській області, адміністративним центром якої є місто Львів, 95,3% мешканців рідною мовою вважають українську.


    А сколько было евреев и поляков до июля 41, а? И КТО их вырезал?

    > За тим самим переписом, у Києві 82,2% городян – українці, з них 85,8% вважають рідною мовою українську.
    Не знаю, что врёт перепись, но на улицах более 90% разговаривает на русском ;)

    > Вмикаю телевізор. Я маю тринадцять каналів – усі на хатній антені. Кабельне телебачення для мене задороге, щоб оплачувати неякісні послуги, та й пропозиція не влаштовує. Я мало дивлюся телебачення. Багато читаю книжок, багато сиджу перед комп’ютером,

    нтересно, 15 грн. на телевидение НЕТ, а на комп деньги нашлись, неговоря о деньгах на электричество, которое он пожирает :)

    >Хай там як, я вмикаю телевізор. На одному каналі Владімір Жиріновскій, на іншому – Константін Затулін. Слухаю, що скажуть. Кажуть те саме, що й попереднього разу, кілька тижнів тому, коли востаннє вмикав телевізор. Кажуть, що кажеться. Вимикаю.
    >
    > Через тиждень вмикаю знову. На одному каналі Константін Затулін, на іншому – Владімір Жиріновскій. На тому, де минулого разу був Владімір Жиріновскій, тепер Константін Затулін. На тому, на якому минулого разу був Константін Затулін, тепер Владімір Жиріновскій. Кажуть те, що й минулого разу. “Та що це таке? У вас що, в Росії нікого іншого немає?” – “А що вам не подобається? Владімір Вольфовіч Жиріновскій – заступник голови Державної Думи Російської Федерації, член Парламентської Асамблеї Ради Європи. Константін Фьодоровіч Затулін – член комісії Держдуми Російської Федерації у справах СНД, зв’язків зі співвітчизниками, член Центральної політради партії “Единая Россия”. Люди, як бачите, високо поставлені та шановані”.

    Ну эти вопросы к "образцу" гластности, гражданине ЕС, "выгнаному за честность с Российского ТВ" - Савику Шустеру.
    И чего это вы его выгнать, такого хорошего хотите, нехорошо с российской гбешной диктатуры пример брать ;)


    > У моїй Україні є, звісно, не лише Росія. Є й Україна, яка каже, що це Росія. Що це Росія не виплачує зарплати. Що це Росія розбила дороги. Що це Росія розкидає сміття й отруює довкілля. Що це Росія розбазарює бюджетні кошти і використовує їх не за призначенням. Що це Росія бере хабарі. Що це Росія вирубала Карпати. Що це Росія не купує українських книжок і не дублює українською фільмів. Що це Росія розвалила наші вагони і не купує нам нових. Що це Росія зруйнувала комунальне господарство. Що це Росія, коли ніхто не бачить, відбиває львівські балкони, щоб були не такі гарні, як у Петербурзі.

    Первая нормальная мысль. Сами виноваты, нехрен на Россию пенять.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.11.02 | один_козак

      З цієї миті особисто ви російського слова від мене не почуєте.

      alx_1904 пише:
      > Тимофій Гаврилів пише:
      > > За тим самим переписом, у Києві 82,2% городян – українці, з них 85,8% вважають рідною мовою українську.
      > Не знаю, что врёт перепись, но на улицах более 90% разговаривает на русском ;)


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua