Родилось рано наше поколение - чужда чужбина нам и скучен дом -
11/08/2006 | Tиміш
"расформированное поколение" - мы в одночку к истине бредем!
Класна стаття на Репортері і характерні відгуки:
__________________________________________________________
Як я на авто Європу перетинав. Частина 1 - Польща
Королівський замок у Кракові
Перше, що вражає – Карпати з боку теперішньої Польщі. Трава пострижена навіть на полонинах. Дороги - як скло. А водії, як зачаровані, їхали за трактором по міжміській трасі 20 км/год і не обганяли, бо там була суцільна роздільна смуга!
Вичерпавши всі вільні кошти на ремонт власного будинку, ми вже і не сподівалися на відпочинок за кордоном. Аж тут прийшло запрошення на співбесіду до німецької амбасади, про яке (замовивши його через Інтернет на початку травня) ми вже якось і забули. І нам довелося йти.
Треба сказати, що друзі нас викликали у службове відрядження на їхню фірму під Мюнхеном, тому ми почувалися дещо впевненіше за українських роботяг у довжелезних чергах. Та й до всього ми були не впевнені, чи хочемо так далеко їхати з дому, бо робота і майже місячний ремонт забрали багато зусиль. В Посольстві ми з дружиною були єдині, хто травив анекдоти і сміявся. Співвітчизники мали якийсь «трохи пришиблений» вигляд.
Пізніше з'ясувалося, чому. Підходячи до віконця, кожен з них мав остаточно увійти в роль приниженого прохача візи. „Ну мені дуууже треба. Я хочу вивчити німецьку мову", - скиглив мужик у м'ятому костюмі, називаючи себе моряком. - „Вдома я не можу, треба мовне середовище. Ні, раніше німецької я не знав. Де буду житии? Так у готелях!" „Я хочу побачити, де воював мій дід, - невпевнено лопотіла повнотіла жіночка, від якої виразно несло потом і переляком. - „Це службове відрядження, адже я історик!" Я виразно уявив собі німця в українській амбасаді у Берліні, який мотивує своє бажання відвідати Київ тим, що у Бабиному Яру воював його дід.
Коли в нас забрали документи, ми були переконані, що віз не дадуть. Але через два дні, вистоявши 20-хвилинну чергу, ми дізналися, що візи стоять, бо у наших паспортах вже до того були кілька службових шенгенів.
Поїхали ми на своєму авто „Матрікс-Хенде" навмисне, щоб по дорозі побачити якомога більше і не тратити зайві гроші на літак. Польська митниця зустріла ясним сонечком і чемним поляком, який на всі наші спроби скористатися зеленим коридором вперто повторював: „Пановє, алє ж є колєйка". Включивши всі знання польської мови з дитинства, я з'ясував, що він має на увазі загальну чергу. Перехід на англійську успіху не мав, і ми стали в невеличку чергу з польських бариг.
То були саме польські бариги. Рано-вранці вони їдуть до України і заправляють повен бак бензином за дешевими українськими цінами (А-95 по 4,50 грн/літр), тобто по 0,75 євро. В Польщі він коштує 1,08 євро. В кожній польській машині по 4-5 чоловік. Всі вони мають по дві пляшки української горілки і блокові цигарок „Мальборо". На одному блоку „піднімають" до 50 євро прибутку. В день мотаються по 3-4 рази. Ще на під'їзді до кордону з українського боку купа реклами польською мовою. Продають полякам бухло і цигарки. Те ж саме на польській території, але там продають українською вже для нас. Будматеріали.
Польща
Перше, що вражає – Карпати з боку теперішньої Польщі. Ми в'їхали в село Нижні Устрики Старо-Самбірського району, але тепер воно вже має назву Устішки Дольні Підкарпатського воєводства Панства Польського, і то є різниця! Трава пострижена навіть на полонинах. Дороги - як скло. А водії, як зачаровані, їхали за трактором по міжміській трасі 20 км/год і не обганяли, бо там була суцільна роздільна смуга! Після обпльованих, засмічених, роздовбаних українських доріг на Львівщині, у Польщі ми пережили реальний культурний шок.
Виїхавши на Краківську трасу ми побачили, що від Жешува до Кракува суцільний ремонт. Майже 180 км. В Україні нічого страшного, але у Польщі вони там усі виконують знаки і рухаються 40 км/год. От так ми і їхали в „колійці" 5 годин до Кракова. Стомився, як пес. Перед Краковом ми зупинилися в мотелі. Ціни помірні – 180 грн. номер за добу. Це разом із сніданком.
Треба сказати, що вже на другий день ми згадали польську настільки, що вже не відчували дискомфорту від латиниці і не розуміли хіба деяких слів. У всякому разі у Кракові ми вільно спілкувалися з барменами і парківниками і навіть зуміли пояснити поліцейському, що ми туристи з України і хочемо виїхати на Дойчленд.
Краків – просто чудовий. Таким, може, колись буде Львів, якщо ми увійдемо до Євросоюзу. Хідники нібито вимиті з милом, сміття немає і близько. Перше питання, як платити за паркінг, розв'язав чемний дядечко. Взявши з нас 6 злотих за годину під самим королівським замком, він хотів ще й подарувати карту міста, але ми чемно відмовилися. Квитанцію треба було покласти в машину під скло, бо евакуатори там є також.
Навіть важко сказати, що сподобалося більше: Королівський замок чи «място Жидовське».
Мабуть, таки останнє, бо там більше сувенірів, ресторанчиків і церков. Десь на підході до Ратуші раптово чуємо плаксивим-плаксивим нещасним голосочком: „Як тебе не любити, Києве мій". Виявляється, то під будинком ридма ридає на бандурі якесь нещастя у вишиванці. Дали дитині 2 євро, пройшли 100 метрів - і знову чуємо, але вже польською, і у дуже мажорному тоні. Підходимо, аж то два старих поляки у національних польських костюмах – він і вона.
Він на акордеоні, вона на контрабасі наярюють. Поруч із задоволенням танцюють молоді поляки. Ну, ясно, цим ми дали 4 євро і розговорилися. Виявляється старий поляк з Білої Церкви. Одружився з полькою і переїхав до Кракова ще за глибокого совка. За його словами, у Кракові люблять слухати українських пісень. Тільки веселих.
Польський автобан після України просто супер, але в порівнянні з німецьким гірший. На польському автобані, де можна рухатися 130 км/год, ми мали єдину перевірку за всю поїздку. Нас зупинила поліція і, вибачившись, попросила сказати, з якою метою ми в Польщі і що веземо. „Цигаркі, водку маєте на продаж", - поцікавився дядько у формі. „Так маю, - жартома відповів я, - пан буде купувати?" Я пояснив, що везу друзям пляшку перцівки і купив пляшку знаменитого польського „крупніка", а цигарки має „жонка", бо палить. Він навіть не попросив показати, записав документи і побажав щасливої дороги…
ДАЛІ БУДЕ
Віктор УКОЛОВ, спеціально для І-РЕПОРТЕРА обговорити на форумі
КОМЕНТАРІ:
Кий 2006.11.08, 14:09
--------------------------------------------------------------------------------
Это нужно понимать - поляки значительно меньше воруют потому что у них патриотизм есть и церковь. А тут блин ни того, ни другого. Только бджоляр з горшками трипольскими. Вот и результат бандиты у власти, дороги раздолбаные, а наши ребята, как и наши предки, восхищаются Западом. Прав был Вознесенский: "Родилось рано наше поколение, чужда чужбина нам и скучен дом, расформированное поколение - мы в одиночку к Истине бредем"
Зося 2006.11.08, 13:54
--------------------------------------------------------------------------------
Читала цю розповідь і ніби у вухах чула полонез Огінського. Моя далека Вітчизна - я знову хочу додому!
Поляк 2006.11.08, 13:53
--------------------------------------------------------------------------------
Панове, величезна вам подяка за популяризацію польської культури. Насправді ми набагато ближчі з вами, ніж ви з росіянами. Всі мої друзі поляки в Україні знають українську. Ми справді любимо Україну і українські пісні, які б "роздовбані" дороги тут не були.
Класна стаття на Репортері і характерні відгуки:
__________________________________________________________
Як я на авто Європу перетинав. Частина 1 - Польща
Королівський замок у Кракові
Перше, що вражає – Карпати з боку теперішньої Польщі. Трава пострижена навіть на полонинах. Дороги - як скло. А водії, як зачаровані, їхали за трактором по міжміській трасі 20 км/год і не обганяли, бо там була суцільна роздільна смуга!
Вичерпавши всі вільні кошти на ремонт власного будинку, ми вже і не сподівалися на відпочинок за кордоном. Аж тут прийшло запрошення на співбесіду до німецької амбасади, про яке (замовивши його через Інтернет на початку травня) ми вже якось і забули. І нам довелося йти.
Треба сказати, що друзі нас викликали у службове відрядження на їхню фірму під Мюнхеном, тому ми почувалися дещо впевненіше за українських роботяг у довжелезних чергах. Та й до всього ми були не впевнені, чи хочемо так далеко їхати з дому, бо робота і майже місячний ремонт забрали багато зусиль. В Посольстві ми з дружиною були єдині, хто травив анекдоти і сміявся. Співвітчизники мали якийсь «трохи пришиблений» вигляд.
Пізніше з'ясувалося, чому. Підходячи до віконця, кожен з них мав остаточно увійти в роль приниженого прохача візи. „Ну мені дуууже треба. Я хочу вивчити німецьку мову", - скиглив мужик у м'ятому костюмі, називаючи себе моряком. - „Вдома я не можу, треба мовне середовище. Ні, раніше німецької я не знав. Де буду житии? Так у готелях!" „Я хочу побачити, де воював мій дід, - невпевнено лопотіла повнотіла жіночка, від якої виразно несло потом і переляком. - „Це службове відрядження, адже я історик!" Я виразно уявив собі німця в українській амбасаді у Берліні, який мотивує своє бажання відвідати Київ тим, що у Бабиному Яру воював його дід.
Коли в нас забрали документи, ми були переконані, що віз не дадуть. Але через два дні, вистоявши 20-хвилинну чергу, ми дізналися, що візи стоять, бо у наших паспортах вже до того були кілька службових шенгенів.
Поїхали ми на своєму авто „Матрікс-Хенде" навмисне, щоб по дорозі побачити якомога більше і не тратити зайві гроші на літак. Польська митниця зустріла ясним сонечком і чемним поляком, який на всі наші спроби скористатися зеленим коридором вперто повторював: „Пановє, алє ж є колєйка". Включивши всі знання польської мови з дитинства, я з'ясував, що він має на увазі загальну чергу. Перехід на англійську успіху не мав, і ми стали в невеличку чергу з польських бариг.
То були саме польські бариги. Рано-вранці вони їдуть до України і заправляють повен бак бензином за дешевими українськими цінами (А-95 по 4,50 грн/літр), тобто по 0,75 євро. В Польщі він коштує 1,08 євро. В кожній польській машині по 4-5 чоловік. Всі вони мають по дві пляшки української горілки і блокові цигарок „Мальборо". На одному блоку „піднімають" до 50 євро прибутку. В день мотаються по 3-4 рази. Ще на під'їзді до кордону з українського боку купа реклами польською мовою. Продають полякам бухло і цигарки. Те ж саме на польській території, але там продають українською вже для нас. Будматеріали.
Польща
Перше, що вражає – Карпати з боку теперішньої Польщі. Ми в'їхали в село Нижні Устрики Старо-Самбірського району, але тепер воно вже має назву Устішки Дольні Підкарпатського воєводства Панства Польського, і то є різниця! Трава пострижена навіть на полонинах. Дороги - як скло. А водії, як зачаровані, їхали за трактором по міжміській трасі 20 км/год і не обганяли, бо там була суцільна роздільна смуга! Після обпльованих, засмічених, роздовбаних українських доріг на Львівщині, у Польщі ми пережили реальний культурний шок.
Виїхавши на Краківську трасу ми побачили, що від Жешува до Кракува суцільний ремонт. Майже 180 км. В Україні нічого страшного, але у Польщі вони там усі виконують знаки і рухаються 40 км/год. От так ми і їхали в „колійці" 5 годин до Кракова. Стомився, як пес. Перед Краковом ми зупинилися в мотелі. Ціни помірні – 180 грн. номер за добу. Це разом із сніданком.
Треба сказати, що вже на другий день ми згадали польську настільки, що вже не відчували дискомфорту від латиниці і не розуміли хіба деяких слів. У всякому разі у Кракові ми вільно спілкувалися з барменами і парківниками і навіть зуміли пояснити поліцейському, що ми туристи з України і хочемо виїхати на Дойчленд.
Краків – просто чудовий. Таким, може, колись буде Львів, якщо ми увійдемо до Євросоюзу. Хідники нібито вимиті з милом, сміття немає і близько. Перше питання, як платити за паркінг, розв'язав чемний дядечко. Взявши з нас 6 злотих за годину під самим королівським замком, він хотів ще й подарувати карту міста, але ми чемно відмовилися. Квитанцію треба було покласти в машину під скло, бо евакуатори там є також.
Навіть важко сказати, що сподобалося більше: Королівський замок чи «място Жидовське».
Мабуть, таки останнє, бо там більше сувенірів, ресторанчиків і церков. Десь на підході до Ратуші раптово чуємо плаксивим-плаксивим нещасним голосочком: „Як тебе не любити, Києве мій". Виявляється, то під будинком ридма ридає на бандурі якесь нещастя у вишиванці. Дали дитині 2 євро, пройшли 100 метрів - і знову чуємо, але вже польською, і у дуже мажорному тоні. Підходимо, аж то два старих поляки у національних польських костюмах – він і вона.
Він на акордеоні, вона на контрабасі наярюють. Поруч із задоволенням танцюють молоді поляки. Ну, ясно, цим ми дали 4 євро і розговорилися. Виявляється старий поляк з Білої Церкви. Одружився з полькою і переїхав до Кракова ще за глибокого совка. За його словами, у Кракові люблять слухати українських пісень. Тільки веселих.
Польський автобан після України просто супер, але в порівнянні з німецьким гірший. На польському автобані, де можна рухатися 130 км/год, ми мали єдину перевірку за всю поїздку. Нас зупинила поліція і, вибачившись, попросила сказати, з якою метою ми в Польщі і що веземо. „Цигаркі, водку маєте на продаж", - поцікавився дядько у формі. „Так маю, - жартома відповів я, - пан буде купувати?" Я пояснив, що везу друзям пляшку перцівки і купив пляшку знаменитого польського „крупніка", а цигарки має „жонка", бо палить. Він навіть не попросив показати, записав документи і побажав щасливої дороги…
ДАЛІ БУДЕ
Віктор УКОЛОВ, спеціально для І-РЕПОРТЕРА обговорити на форумі
КОМЕНТАРІ:
Кий 2006.11.08, 14:09
--------------------------------------------------------------------------------
Это нужно понимать - поляки значительно меньше воруют потому что у них патриотизм есть и церковь. А тут блин ни того, ни другого. Только бджоляр з горшками трипольскими. Вот и результат бандиты у власти, дороги раздолбаные, а наши ребята, как и наши предки, восхищаются Западом. Прав был Вознесенский: "Родилось рано наше поколение, чужда чужбина нам и скучен дом, расформированное поколение - мы в одиночку к Истине бредем"
Зося 2006.11.08, 13:54
--------------------------------------------------------------------------------
Читала цю розповідь і ніби у вухах чула полонез Огінського. Моя далека Вітчизна - я знову хочу додому!
Поляк 2006.11.08, 13:53
--------------------------------------------------------------------------------
Панове, величезна вам подяка за популяризацію польської культури. Насправді ми набагато ближчі з вами, ніж ви з росіянами. Всі мої друзі поляки в Україні знають українську. Ми справді любимо Україну і українські пісні, які б "роздовбані" дороги тут не були.