МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Одиниця з мінусом проФФесорові Табачнику

11/13/2006 | Сергій Грабовський
Усі громадяни України, навіть на прізвище Табачник і на ім‘я Дмитро, мають право на власні політичні погляди та світоглядні переконання. Так само є у цих громадян повна свобода слова і друку. Навіть у тижневику “Российские вести” (25.10-1.11.06, http://rosvesty.ru/1841/interes/?id=1626&i=2');">http://rosvesty.ru/1841/interes/?id=1626&i=2). Тож торкатися особистих переконань та поглядів Дмитра Табачника я не буду. Зрештою, там усе зрозуміло й без коментарів, чи не так?

 

А от що потребує коментарів – це ті нісенітниці, які верзе доктор історичних наук, професор Дмитро Табачник. Саме нісенітниці (і це ще м‘яко сказано). Якби мені щось подібне спробував виголосити на іспиті чи заліку студент другого курсу, та ще і з таким апломбом, я б вигнав його геть і залишив без стипендії.

 

Утім, дивіться самі.

 

На Украине, в отличие от Прибалтики, не было мощного движения за независимость”, - стверджує професор Табачник. Якщо політичні організації, здатні здобути за умови фальсифікації виборів у багатьох округах чверть місць у Верховній Раді, не є “потужною силою”, то що тоді “потужна сила”?

 

Общеизвестно, что в 1991 году подавляющее большинство граждан Украины на первом референдуме проголосовало за сохранение единства СССР, а на втором, в декабре, высказалось за государственный суверенитет Украины”.

 

Не менш загальновідомо, що всесоюзний референдум згідно із принципами референдумного права не мав жодної юридичної сили, оскільки там у формально одному питанні містилися ледь приховані чотири, тому кожен, хто казав “так”, мав на увазі щось одне з чотирьох. А от всеукраїнське опитування, паралельне із цим референдумом, було сформульовано чітко, і тому дало змістовну відповідь: близько 80% виборців, які взяли участь у голосуванні, відповіли “так” на запитання про членство “у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України”. “Ні” сказали 18% (більшість з них, очевидно, взагалі не хотіла членства України в СРСР, інші були проти Декларації, вбачаючи у ній “сепаратизм”). Як добре відомо всім фахівцям з історії ХХ століття, а, власне, і студентам-історикам, Союзний договір, підготовлений в Ново-Огарьово, практично в усіх пунктах суперечив Декларації. Отож цілком логічно, що і політична еліта, і абсолютна більшість громадян підтримала за таких обставин ідею незалежності.

 

Однако времена СССР с бесплатной дружбой народов, в пять лет восстановивших после Великой Отечественной войны практически полностью разрушенную украинскую экономику, безвозвратно ушли”.

 

Очевидно, що нотаріально засвідчений історик Табачник не знає, що в 1941-42 роках при відступі Червоної армії економіка України була зруйнована за наказом Кремля, а вивезені з України заводи стали важливим чинником індустріального зростання Уралу та Сибіру. А по війні за "безплатне" відновлення Україна щедро розплатилася спершу газом Дашави і Шебелинки, на яких двадцять років сиділа Москва, а потім по-варварськи викачаною нафтою Придніпров`я.

 

В настоящее время на Украине и в России у власти находятся прагматичные правительства, представляющие интересы крупного национального капитала”.

 

Не буду коментувати це визнання під політичним оглядом (хоча й дуже кортить), але за професором Табачником виходить: демократія – це коли уряди висловлюють інтереси не народів, не виборців, а "великого національного капіталу".

 

До речі: чому пан професор пише “на Украине и в России”? Тому, що такі правила російської мови? Але, скажімо, Олександр Герцен писав "В Украине", "в Украину". Чи, може, українофіл Герцен писав якоюсь іншою російською мовою, ніж та, якою користується Табачник?..

 

“...На ближайшее десятилетие стратегическим интересом России и Украины является опережающее инновационное развитие экономики, особенно ее наиболее перспективных и наукоемких отраслей. Россия этот интерес осознала и предпринимает следующие шаги для его реализации” – і далі переділ кроків. Але серед перелічених кроків немає жодного, який би був пов`язаний з інноваційним розвитком, немає жодного разу слова "наука", крім як в декларації про наукомісткі галузі і в підписі – "доктор історичних наук". Пане Табачник, ви хоч знаєте, яка частка ВВП мусить бути спрямована на науку за нормами ЄС, і наскільки меншою вона є в Росії та в Україні? Вам хоч відоме таке слово – "інженер", яке ви навіть не згадуєте, говорячи про стратегічні інтереси України і Росії? І як же ви збираєтесь займатися інноваційним розвитком без науки та інженерів?

 

Після цього у статті розписано, у чому ж зацікавлена Україна. Зокрема, в “участии в интеграционных процессах, происходящих на европейском континенте. Украине необходимо не оказаться на обочине процесса создания «Большой Европы» или, по определению де Голля, «Европы от Атлантики до Урала». При этом не важно, какой конкретный интеграционный механизм (ЕС, ЕЭП или что-либо другое) будет использован”.

 

Звичайно, зараз начебто не ті часи, але першим "Велику Європу" створював у 40-х роках ХХ століття Адольф Гітлер, от тільки “конкретні інтеграційні механізми” у нього були надто вже своєрідними. То що, і справді не має значення, які механізми в інтеграції будуть використані, буде створений союз повноправних національних держав чи якась там “ліберальна імперія”?

 

А ще Україна зацікавлена в “получении кратчайшего доступа через российскую территорию к рынкам Юго-Восточной Азии, организации интервенции украинских товаров и изделий на рынки АТР”. Пане Табачник, а як у вас з географією? Найкоротший шлях – через Туреччину та Ірак, а далі морем. Можна і через Закавказзя й Іран. Але навіть морем з Одеси до Сінгапура у півтора рази ближче, ніж через Урал, Сибір, Далекий Схід Росії, а потім Тихим океаном туди ж. На додачу, з Одеси ми веземо вантажі своїми судами, а так – чужими поїздами та кораблями. Одиниця з географії!

 

Крім того, говорячи про стратегічні інтереси України, ви жодного разу не сказали про диверсифікацію постачання енергоресурсів в Україну (це абетка для будь-якої незалежної держави, її національної безпеки) та істотне розширення видобутку власних вуглеводнів (Україна здатна за 5-8 років вийти на 100%-не забезпечення себе газом, про це написано дуже багато). Ще одна одиниця!

 

Тепер про сакраментальний газ. “Газовая проблема может решаться и в рамках переговоров о создании Единого экономического пространства (ЕЭП). Весь комплекс документов, предложенных к подписанию еще в 2004 году, предполагает создание не только единого экономического и таможенного, но и единого тарифного пространства. В таком случае цены на энергоносители для всех участников ЕЭП должны будут формироваться на одних и тех же условиях”.

 

Чому ж того ж дня, що і публікація статті, Білорусь в особі Лукашенка ледь не обматюкала Росію за енергетичний диктат? Чому газова проблема не розв‘язана – і не видно, що вона буде розв‘язана – для “братньої” Білорусі?

 

Надо, однако, учитывать, что евроинтеграционный и евроатлантический (НАТОвский) векторы – не только не сиамские близнецы, но даже не близкие родственники. НАТО – военный блок, обеспечивающий военно-политическую гегемонию США на европейском континенте. После роспуска Организации Варшавского договора (ОВД) и распада СССР европейские союзники США неоднократно пытались поставить под сомнение целесообразность дальнейшего существования НАТО... Евроинтеграционные процессы идут вне НАТО, помимо НАТО и вопреки НАТО”.

 

Свого студента за таку відповідь я б вигнав з аудиторії і викинув би у двері його заліковку. По-перше, всі країни Центрально-Східної Європи вступили до ЄС, перед тим вступивши до НАТО і засвідчивши тим свою відповідність критеріям демократії. З Нового року цей шлях завершать Болгарія та Румунія. По-друге, НАТО від початку був військово-політичним блоком, а зараз політична складова вийшла на перше місце. По-третє, рішення в НАТО ухвалюють консенсусом (це щодо "гегемонії" США). По-четверте, хто і коли на державному рівні з країн-членів ставив під сумнів доцільність існування НАТО? Конкретно!..

 

ЕС и Россия взаимно заинтересованы в глубочайшей экономической интеграции и в тесном политическом союзе”.

 

Недавня зустріч Росія-ЄС продемонструвала щось прямо протилежне. Читайте газети, пане професоре.

 

Фактически, вступая в ЕЭП, Украина перепрыгивает через целый этап развития отношений с ЕС и, получив реальную зону свободной торговли в рамках ЕЭП, резко приближается к решению проблемы создания зоны свободной торговли между ЕС и ЕЭП”. І знову одиниця. ЄС ніколи (хоча б із міркувань політичного престижу) не піде на створення зони вільної торгівлі між ЄС та ЄЕП, поки існує режим Лукашенка в Білорусі. Сам же ЄС вважає головним для створення зони вільної торгівлі з нами вступ України у СОТ. До речі, про СОТ у статті Табачника – ані слова, хоча торгівля між членами цієї організації становить 95% усієї світової торгівлі. Немає у цій статті ані слова і про те, що експорт з України в країни ЄС вже зараз істотно перевищує експорт в країни-члени СНД, а після вступу у СОТ це стане ще помітнішим. Але навіщо професорові все це знати?

 

“...Украинскому обществу еще предстоит понять, что не бывает «национал-демократов». Демократия вненациональна и наднациональна. Она автоматически сообщает гражданам равные права независимо от цвета кожи, вероисповедания, национальности, языка и т.д”.

 

Чому ж у статті пана Табачника так багато інвектив на адресу американців, які прагнуть впровадити демократію в Іраку й ряді інших країн? Чому немає жодного слова із засудженням офіційної російської концепції "суверенної демократії"? Чи професор Табачник про таку концепцію нічого не знає?

 

А якщо демократія наднаціональна, то хай пан Табачник на наступних виборах спробує кандидувати.. хоча б на посаду президента Росії.

 

По-друге, професор Табачник плутає націю й етнос, націю й расу.

 

По-третє, що таке "національність" на мові світової політичної теорії та практики? Не треба залазити у підручник – хай пан професор погляне у свій закордонний паспорт: NATIONALITY – UKRAINIAN. Громадянство, одне слово. Чи, може, розуміння національності у професора Табачника збігається з більшовицько-нацистським, із "п`ятою графою"? То навіщо когось звинувачувати в нацизмі, мислячи за його логікою? Утім, найбільшим антифашистом був товариш Сталін...

 

Хотя каждому даже слегка образованному человеку понятно, что унитарное, федеративное или конфедеративное устройство страны абсолютно не затрагивает основ ее территориальной целостности”.

 

Кожному бодай трохи грамотному студенту відомо, що конфедерація - це держава, яка об‘єднує дві чи більше країн (хай нас не вводить в оману назва "Швейцарська конфедерація" – це історичне ім‘я, хоча первинно кантони цієї держави справді скидалися на різні країни, де жили чотири етноси). На наших очах припинила існування конфедерація Сербії та Чорногорії. А не так давно – Сенегамбія (Сенегал і Гамбія, 1982-1989). Розпалися й конфедерації, які створювалися впродовж 1950-70 років в арабському світі. Ще одна одиниця...

 

Утверждающаяся в настоящее время в Украине политическая реформа, в результате первого этапа которой страна уже превратилась из президентской республики в парламентскую, как раз и призвана решить вопрос восстановления внутриполитической стабильности при помощи реализации воли большинства граждан страны”.

 

А це вже просто геніально! Насправді Україна після політреформи стала так званою напівпрезидентьскою (змішаною) республікою, а Табачник стверджує, що вона має парламентську форму правління. Виходить, що сарака ніколи не читав ані підручника політології, ані Конституції України.

 

А взагалі-то це навіть пікантно: віце-прем‘єр не знає, яка конфігурація влади в його країні! І при цьому курує підготовку законопроекту про Кабмін! Та цур йому, це вже політика, повернемося до теми.

 

Але досить. Можемо тільки ще раз привітати себе, що нами керує уряд справжніх проФФесорів – Янукович, Азаров, Табачник, Толстоухов... жаль тільки, що Зварича серед них уже немає. Але ж не оскудіє земля українська талантами, прийдуть нові, не менш освічені й талановиті. Відтак злива нісенітниць і надалі щедрим дощем литиметься на голови якнайширшого загалу.

 

Як у часи Середньовіччя – помиї ясновельможних панів на голови перехожих, котрі необачно проходили повз їхні пишні будинки.

 

Подібну публіку Олександр Солженіцин колись назвав “образованщиной”.

 

А країна, керована такими керманичами з високими академічними титулами, і далі летітиме... Куди? Так, ви вірно подумали, саме туди.

 

P.S. А щодо політичної позиції віце-прем‘єра тільки одне зауваження: професоре Табачнику, вам відомо з історії ХХ століття, хто такі “квіслінги” і що з ними робили вдячні співвітчизники?

 

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, заступник головного редактора журналу “Сучасність”

Відповіді

  • 2006.11.14 | Astor37

    Re: Одиниця з мінусом проФФесорові Табачнику

    Нічого, Панове! Пережили Кагановича, переживемо і Табачника!


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua