МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Відносини Андрея Шептицького з УВО

12/29/2006 | Василь Штокало
І Світова війна на Європейському континенті розхитала полі­тичну рівновагу, що призвело до розпаду двох великих імперій: Ро­сійської та Австро-Угорської, ослаблення і пригнічення могутньої Німеччини. На колишніх імперських просторах почали з'являтися нові держави. Українська держава - і УНР, і ЗУНР - через об'єктивні і суб'єктивні причини, зовнішні і внутрішні чинники не зуміла втри­мати незалежності. Але два найближчі сусіди, Польща та комуністи­чна Росія, що загарбали найбільше українських земель, втримались і збереглись як держави.

Боротьба за волю України продовжилась у вигляді національно-визвольного руху, в якому Українська Військова Організація (УВО) відігравала не другорядну роль. Окупаційна влада, чи польська чи радянська, щоб закріпитись на загарбаних українських землях, нав'язувала не тільки адміністративну неволю, але й свою економіку, навіть культуру й ментальність.

Українська Греко-Католицька Церква, очолена Митрополитом Андреєм Шептицьким, була зосереджена в основному на західноук­раїнських землях, у Східній Галичині, території, окупованій Поль­щею. І об'єктивно, як українська церква у межах польської держави, відтіснялась на другий план.

УГКЦ та УВО були природно поєднані - за національним ду­хом. Вже перші гучні дії Військової Організації спрямовувались на боротьбу за українську мову, відмову від мобілізації у польські збройні сили, від присяги українських службовців на вірність Поль­щі, проти виборів, перепису населення, а також здійснювались акції масової непокори (пошкодження польських державних установ й поміщицьких маєтків, шляхів сполучення, комунікацій із широким використанням зброї).

Українська церква та її духовний провід з Митрополитом Кир Андреєм Шептицьким на чолі, не могли вітати застосування сили, яке призводило до пролиття крові - це було те, що природно роз'єднувало УГКЦ та УВО. Проте щораз більший наступ польської влади на українську церкву, змушував змінювати ставлення до УВО, змінювалась і тактика - останньої.

У час припинення збройних дій, що наставав, переорієнтовува­лись і пріоритети боротьби УВО. Бойові акції, як правило, замінюва­лись акціями вивідання та здобуття відомостей про ворожі військові редути. Згодом виявиться, що подібна діяльність буде для окупацій­ної влади не менш небезпечною, ніж відверті військові операції.
З перших днів новітнього укорінення польської адміністратив­ної влади на українських землях, почався натиском на Українську греко-католицьку Церкву та її Митрополита. Окрім іншого, важли­вим питанням у співжитті існуючої влади та Церкви, постало питан­ня української мови.

23 грудня 1920 року греко-католицьким Митрополичим Ординарієм за підписом генерального Вікарія о.Бачинського був відправ­лений до Міністерства внутрішніх справ у Варшаві лист такого зміс­ту: "Митрополичий Ординаріят, залучаючи відповідь "Д.О.Г." у Львові, яку одержав на зажалення внесене в справі зневаги церкви і занечищування семинарицького будинку, просить Високе Міністерс­тво о пояснення, чи дійсно у своїх письмах до властей в Галичинї має послугуватися польською мовою" [ 4 : арк.1 ].
Десь офіційна влада поступалась, але у основному - послабити вплив УГКЦ на населення, не відходила ні на крок. Така політика, зауважимо ще раз, чужої адміністрації вносила зміни у ставленні до УВО на позитивне, але з намаганням застерегти цю організацію від подальших необдуманих вчинків.

Постать самого Митрополита Андрея Шептицького у багатьох випадках відігравала вирішальну роль. Він докладав усіх зусиль, щоб у такий критичний час зберегти церкву і не втратити пастви. Неда­ремно його у народі називали Князем Української Церкви.
Цілком припустимо, що Митрополит, аби розрядити обстановку у краю, восени 1921 року виїхав для проведення архиєрейських візи­тацій єпархій УГКЦ у США, Канаді, Бразилії, Аргентині, а також побував у Італії, Франції, Бельгії, Голландії. Стан здоров'я Владики, вже тоді, був далекий від задовільного. Хоч, звичайно, його головною метою були пошуки підтримки українському визвольному ру­хові
.
У той же час польська влада вдалась до збору компроматів про­ти Митрополита Андрея Шептицького та всієї УГКЦ. Для повітових староств Станіславівського воєводства (нині - Івано-Франківська область) розсилався документ за особистим підписом воєводи від 1 грудня 1921 року із грифом "ЦІЛКОМ ТАЄМНО до власних рук", у якому йшлося про " ...збір матеріалів, які ілюструють антидержавну діяльність о.Митрополита Шептицького, а також підтверджують до­кази, що під час російського вторгнення у 1914/15 р. український східно-галицький клір висловлювався легко, припустимо для право­славної пропаганди" [ 14 : арк.2 ]. Не виключено, що накази подібно­го змісту розсилались й староствам Львівського й Тернопільського воєводств.

Підставою для появи такого документу слугувало розпоряджен­ня Варшавського Міністерства внутрішніх справ, що було реакцією на відповідне звернення через Міністерство закордонних справ, польського дипломатичного відомства у Ватикані.
У кінцевій частині вище цитованого листа1, писав воєвода під­леглим старостам: "Взагалі бажаними є всілякі матеріали, що вияв­ляють позитивну діяльність українського клеру, ворожу для населен­ня, ксьондзів і костелів польських" [ 14 : арк.2зв. ]
.
Після завершення візитації українських греко-католицьких цер­ков на Американському континенті (перша половина 1923 року), Слуга Божий о.Андрей повертався додому. Зупинку було зроблено у Апостольській столиці, у якій довелось пережити чимало несподіва­нок. Польська адміністрація, не виявивши на західноукраїнських землях компроматів на Кир Андрея Шептицького та священицтво УГКЦ, не зуміла підірвати авторитету українського Митрополита у християнському світі. Однак, щоб дістатись на рідні землі, від поль­ської влади потрібно було отримати візу на в'їзд. Згадуване польське посольство у Ватикані, відмовило надати Главі УГКЦ дозвіл на в'їзд [10:338].
Таким чином, польська влада йшла на пряме загострення відно­син з українською церквою і, мабуть, була свідома усіх наслідків, що могли виникнути. При тому, було проявлено неповагу до Глави цілої церкви, що, як і польський костел, підпорядковувалась Святійшому Отцю. Митрополит Андрей Шептицький стояв вище, вкотре прояви­лась його мудрість, можливо, і більше..
.
Попри усі перешкоди Кир Андрей Шептицький мусів поверну­тись на Митрополичий престол у Львові, продовжити виконання своїх пастирських обов'язків.
За справу взялась Українська Військова Організація. Усередині 1923 року керівник Колегії Експозитури УВО у Чехо-Словацькій ре­спубліці сотник Михайло Федик повідомив бойового референта Осипа Мельниковича про підготовку таємного перевезення Митро­полита Андрея Шептицького через Карпати до Галичини.
Задум був таким: Осип Мельникович готував переїзд потягом у напрямку Ужгород - Сянок і далі; Мирон Коновалець повинен був підготувати переправлення Владики через Карпати у керунку Осмолода - Підлюте, дана частина шляху була найважчою, Митрополит мав їхати на возі, тоді на коні, а у найнедоступніших місцях Карпат (перевалі), переноситись на спеціально заготовлених ношах; Андрій Мельник, - Крайовий командант УВО на західноукраїнських землях відповідав за кінцеву ділянку транспортування автомагістраллю Під­люте - Львів
.
Та цей план не був здійснений. Експозитура УВО у ЧСР отри­мала коротке повідомлення: Митрополит вирішив їхати без в'їзної візи залізничним сполученням Рим - Львів [ 10 : 338 ].

Потрібно зауважити, що у цьому та іншому випадках особис­тість Андрія Мельника у відносинах між духовенством УГКЦ та УВО була доволі значною. Він був тим місточком, що зближував їх. До речі, Андрій Мельник, окрім найвищого чину в підпільній Війсь­ковій Організації, від 1 червня 1923 року, зайняв цивільну посаду інженера лісництва у карпатських лісах графів Шептицьких, що по спадку перейшли до Митрополита Андрея.

9 грудня 1924 року польська окружна Прокуратура у Львові ви­несла звинувачення особам, запідозреним у належності до УВО. Між ними виявився й Андрій Мельник.
У "Звинувачувальному акті" вказано, що Андрій Мельник наро­дився 12 грудня 1890 року (батьки Опанас та Марія) у селі Якубовій Волі повіту Дрогобич, за віросповіданням - греко-католик, неодру­жений; інженер лісництва, закінчив рільничу академію у місті Відні; без власного майна; проживав у Осмолоді [11: арк.14 ] (нині - Рожнятівського району Івано-Франківської області).

Краєва Команда Військової Організації, очолювана Андрієм Мельником, розгорнула жваву діяльність, що дало їй можливість за­володіти військовими таємницями збройних сил Польщі [11 : арк.50зв.]. Керівництво усієї організації на чолі з Євгеном Коновальцем знаходилось у Берліні, одній з країн, з котрою Польща мала на­пружені відносини. Тому Українська Військова Організація - справді становила загрозу для існування Польської держави, про що йшлося у "Рапорті" від 25 березня 1924 року [12].

Польській поліції вдалось виявити мережу УВО у Львові, Пере­мишлі, Бережанах, тим самим було завдано удару по клітинах у краю, засуджено окремих членів до тюремного ув'язненя. За вироком від 28 березня 1925 року Андрій Мельник отримав - 4 роки.
На прохання українських парламентарів, Андрія Мельника було звільнено достроково (05.09.1928). Розконспірованому одному з ке­рівників УВО вже не було можливості вертатись до підпільної праці, коли за кожним його кроком стежила польська поліція. Він знову повернувся до обов'язків інженера лісів графів Шептицьких у с.Осмолоді й, пo-суті, ізольовувався від національно-визвольного руху. Разом із тим, він і надалі залишався місточком між двома українськими берегами - духовним та політичним. Пізніше Андрій Мельник очолив молодіжну релігійно-громадську організацію "Орли", таким чином узгіднювались приоритета боротьби - осягнен­ня національної держави за допомогою християнських принципів.

У середині 20-х років XX сторіччя польська влада вдалась до чергового наступу на українську суспільність. Українська мова виті­снялась на задвірки польської держави, замість слова "українець" вживалось "русин", Західна Україна перейменовувалась на Малопольщу. Українці залишались осторонь виконавчих, судових установ. Українська молодь змушена була навчатись у польських школах, гі­мназіях, університетах, що сприяло її полонізації; польська адмініст­рація заборонила Український Таємний Університет й таємну Украї­нську політехніку. Усе це було замість обіцяної широкої автономії.

Подібне насильство окупаційної влади тільки підсилювало український національно-визвольний рух. З'являлось все більше лю­дей, що співчували українській справі.

Не дивно, що молодь у кінці 20-х та у 30-х роках XX сторіччя масово прилучалась до українського підпілля.

Терпіла і українська церква. Різними способами українців, тобто русинів, спонукали переносити свої "метрики" з церков до костелів, тим самим змінювати обряд на римо-католицький, а, отже, - і націо­нальність
.
Непростих утисків зазнавали священики. Так, у Івано-Франківському обласному архіві зберігається чимало документів, а серед них: про з'ясування ставлення греко-католицького духовенства до місцевої влади (за час від 13 лютого до 9 серпня 1923 р.) [9]; пере­слідування греко-католицького духовенства місцевою владою [8]; відмову окремих греко-католицьких священиків від служіння молебня 3 травня (День польської конституції) (2-29 травня 1924 р.) [1]; брошуру о.Осипа Проця "Чим воюють проти нас поляки" (7 березня - 24 червня 1924 р.) [5]; діяльність греко-католицького духовенства (22 травня - 19 червня 1924 р.) [7], контроль за діяльністю греко-католицького духовенства (26 травня - 10 жовтня 1925 р.) [6] тощо.
Нові реалії бачив Митрополит, якого здоров'я нестримно погір­шувалось. Князь Української Церкви, як ніхто інший, відчував та ро­зумів суспільний вияв українського обурення і всіма силами намага­вся зарадити новим бідам
.
Недаремно у той час відновилось листування Митрополита Ан­дрея Шептицького з Євгеном Коновальцем, Начальним Командантом УВО. У листах обговорювались найгостріші питання, навіть став­лення керівництва Української Військової Організації до республі­канської Німеччини. Згодом радянська сторона ці епістолярні над­бання буде подавати у зворотньому значенні: для таврування УВО й Глави УГКЦ [ 15 : 55]. Такою є стаття М.Л. Тополь "Виза на убийст­во" [15] - політичний пасквіль на Кир Андрея Шептицького та "зловісних" УВО і ОУН.

Про гаму всієї переписки передчасно говорити, бо не оприлюд­нені самі листи, що були вилучені карально-репресивними радянсь­кими органами з підземель Собору Святого Юра і таємно вивезені до Москви.

Із кожним роком українській спільноті доводилось відчутніше переживати національне пригнічення. Хоча Радою Послів (країн Ве­ликої Британії, Франції, Італії, Японії) у м. Парижі 14 березня 1923 року Східній Галичині гарантувалась національна автономія.
Польська держава порушувала взяті на себе зобов'язання і українці опинились віч-на-віч з новим поневоленням.

А поневолення народу - це поневолення Церкви. Поневолена церква - поневолений народ. Як бути? Піддатись асиміляції та виро­дженню чи зберегти українську самобутність?.. Такі питання ставило життя перед кожним.

Шукаючи відповідь, не один свідомий громадянин, у тому числі священик, приходив до думки, що за себе, своїх дітей, родину потрі­бно боротись, нехай мирним шляхом, словом, тільки не складати рук. Боротись, щоб не зникнути як українцям, боротись, щоб національно вижити.

У Центральному державному історичному архіві України у Львові зберігаються документи про причетність греко-католицького духовенства до Української Військової Організації. Так, прокурори польських окружних судів за 1929-1934 роки звітували про заведення карних справ на українських священиків, звинувачених у привселю­дних виступах проти польської влади за завданням УВО [2]. Свяще­ник м.Любин Великий о.Роман Фединський спільно з Іваном Фединським й Іваном Ботейком звинувачувались у належності до УВО [13].

Дев'ять років безкомпромісної боротьби за волю України збі­льшували ряди борців. У 1929 році на ґрунті УВО постала Організа­ція Українських Націоналістів (ОУН), яка у наступні десятиріччя продовжила таку ж безкомпромісну боротьбу, як попередниця УВО. Молоді люди, що у другій половині двадцятих років, влились у під­пілля, у тридцяті очолили Крайову Екзекутиву ОУН. Зв'язок з Про­водом, котрий волею обставин знаходився за кордоном був перерив­частим. Через те деякі архиважливі організаційні питання випадало вирішувати на місці, при тому не завжди вдало, що інколи призводи­ло до важких наслідків.

Як пастир Митрополит змушений був застерігати своїх дітей від терористичних дій. Ті ж діти не завжди розуміли батьків, але ті й ін­ші прагнули добра для свого народу.
Загарбника змінював загарбник. Глава УГКЦ Кир Андрей керу­вав церквою у тяжкі польські, нацистські і частково більшовицькі, часи. Зболене серце Митрополита зупинилось 1 листопада 1944 року.

Радянська влада з-поміж загарбників, пішла найдальше, наважи­вшись після смерті Митрополита Андрея Шептицького ліквідувати у 1946 році Українську греко-католицьку Церкву. Нового Митрополи­та Йосифа Сліпого було засуджено і відправлено у сибірські табори.

Священики, які не перейшли на московське православ'я не мали вибору: їх чекали тюрми і Сибір або підпільна діяльність. Скільки могли - підтримували національно-визвольний рух. Немало свяще­ників поклали своє життя на вівтар волі України. Одним із промови­стих прикладів може бути геройський чин "Отця Кадила" (Василя Шевчука) [3]. Він, як справжній послідовник Христа, помер на тер­нистій Голгофі. Віриться, прийде час і "о.Кадило" буде визнаний Мучеником Христової Церкви.
Підпільна УГКЦ продовжувала виконувати свої душпастирські обов'язки. Главу підпільної Української греко-католицької Церкви о.Миколу Хмілевського [ 16 : 35 ] було кооптовано у члени Україн­ської Головної Визвольної Ради - уряду Воюючої України. Тим са­мим поєднались дві українські сили для двобою за право на життя
.
Проте тема про стосунки Глави УГКЦ Кир Андрея Шептицького та Української Військової Організації далеко не вичерпана. Багато що ще й нині оповите таємницею, невідоме, не опрацьоване.

Однак уже можна зробити певні висновки. Те, що сьогодні є Україна, збережено українську мову, традиції, обряд і зрештою - са­мобутність - чимала заслуга як Української греко-католицької Церк­ви й особисто Митрополита Андрея Шептицького, так і Української Військової Організації.

Чим більше українців будуть навертатись до Бога, тим актуаль­нішим буде питання єднання українських церков. У екуменічних бе­сідах, що супроводжують цей процес, - потрібно обов'язково вико­ристовувати спадщину Князя Української Церкви о.Андрея Шепти­цького
.
Для зміцнення української держави надбання УГКЦ та УВО - є надзвичайно цінними.


Примітки
1."Донесення повітових староств про відмову окремих священиків греко-католицького віросповідання від служіння молебня 3 травня у селах Станіславівського воєводства" // Справа 212. Опис 1. Фонд 2. "Станіславівське воєводське управління". Державний архів Івано-Франківської області.

2."Донесення прокурорів окружних судів про порушення карних справ проти греко-католицьких священиків, звинувачених у публічних виступах антипольського характеру за завданням Української Військової Організації""// Справа 955. Опис 1. Фонд 205. "Прокурор апеляційного су­ду". Центральний державний історичний архів України у Львові.

3.Капелан УПА о.Василь Шевчук-"Кадило" /1903-1948/. - Дрогобич. - 1998. -76с.іл.18.

4.Лист "Від гр. кат. Митрополичого Ординаріяту. Львів, дня 23. грудня 1920. До Високого Міністерства справ внутрішніх у Варшаві" // Справа 45. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.

5."Листування з Кураторією Львівського шкільного округу про пересилку їй брошури о.Осипа Проця "Чим воюють проти нас поляки" // Справа 231. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.

6."Листування з органами поліції про контроль за діяльністю греко-католицького духовенства"// Справа ЗОЇ. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.

7."Листування з повітовими староствами про діяльність греко-католицького духовенства"// Справа 237. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.

8."Листування з повітовими староствами про розслідування факту переслідування греко-католицького духовенства місцевою владою" // Справа 181. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.

9."Листування з повітовими староствами щодо ставлення греко-католицького духовенства до місцевої влади"// Справа 180. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.

10.Мельникович Осип. До історії УВО в Чехо-Словаччині// Євген Коновалець та Його доба. - Мюнхен. — 1974. - С.328-340.

11."Прокуратура при окружному кримінальному Суді у Львові. 9 грудня 1924 року. Звинувачувальний акт"// Справа 907. Опис 1. Фонд 205. Центральний державний історичний архів України у Львові.

12."Рапорт Командування Львівського воєнного округу про діяльність "Української військової організації". Львів, 25 березня 1924 року"// Справа 913. Опис 1. Фонд 205. Центральний державний історичний архів України у Львові.

13."Справа по звинуваченню жителів м.Любин Великий – греко-католицького священика о.Романа Фединського, Івана Фединського й Івана Ботейка у приналежності до Української Військової Організації" // Справа 951. Опис 1. Фонд 205. Центральний державний історичний архів України у Львові.

14."СТАНИСЛАВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО. Президіяльний Відділ. Політична діяльність о.Митрополита Шептицького. ЦІЛКОМ ТАЄМНО до власних рук. До УСІХ ПАНІВ СТАРОСТ. Станиславів, 1 грудня 1921 року"// Справа 136. Опис 1. Фонд 2. Державний архів Івано-Франківської області.

15.Тополь М.Л. Виза на убийство// Военно-исторический журнал. - Москва. - 1990. -№ 11.- С.48-62.

16.Українська Головна Визвольна Рада. Документи. - Нью-Йорк-Київ-Львів: Видання Середовища УГВР, 1994. — 64 с.

Додаток
Державний архів Івано-Франківської області.
Фонд 2. Опис 1. Справа 136.
Аркуш: 2 зі зворотом

СТАНІСЛАВІВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
Президіяльний Відділ
Станіславів, дня 1 грудня 1921
Політична діяльність
о.Митрополита Шептицького

ЦІЛКОМ ТАЄМНО
до власних рук
До
УСІХ ПАНІВ СТАРОСТ

Польський посол у Апостольській Столиці звернувся за посереництвом Міністерства Закордонних Справ до Міністерства Внутрішніх Справ з проханням видати розпорядження про збір матеріалів, які ілюструють антидержавну діяльність о.Митрополита Шептицького, а також підтверджують докази, що під час російського вторгнення у 1914/15 р. український східно-галицький клір висловлювався легко, припустимо для православної пропаганди.

Внаслідок розпорядження Міністерства Внутрішніх Справ від 5 листопада 1921... повинен Пан Староста негайно особисто зайнятись зібранням відповідного матеріалу у межах свого повіту і передати мені у найкоротший термін. Звичайно, при тім належить поводитись вельми обачно і з найбільшою обережністю, щоб обговорювана акція не дісталась до відома небажаних сфер.

Потрібно зібрати і подати тільки точні факти, правдивість яких могли б підтвердити особи з усією вірогідністю, а не оперті на загальних твердженнях і поголосках.
Для належного висвітлення характеру заполітикованого україн­ського клеру Польському Посольству залежить на зібранні матеріа­лів з часів українського перевороту у 1918/19., які відзеркалюють тодішні настрої і ставлення українського духовенства до польського населення, відношення того ж духовенства до польских капеланів і рим.-кат. обряду, як також відношення цивільної і військової влади до польських ксьондзів і костелів, особливо про відповідні з боку тієї влади акти насильства і терору. Так само потрібно звернути увагу на випадки інтернування поляків і чи мали місце турботи, фізичні унеможливлення інтернованим користуватись з релігійних потіх у хви­лину смерті. Вивчити також потрібно чи українська влада, особливо, якої родичами або представниками були українські священики, до­зволяла польскому населенню на вільне здійснення релігійних служб у своєму обряді, які були прояви ненависті до польського населення з боку тієї влади, і агітації, як з боку українського клеру, так і україн­ської влади серед польського населення за зміну обряду, а також, чи і які форми тиску, чи теж підступу були при тім застосовані. Вельми важливим матеріалом були би ворожі польському населенню або рим.-католицькому обрядові висловлювання українського клеру чи то у формі проповідей, чи у формі письмових циркулярів, чи так са­мо писаних українськими священиками статтей. Взагалі бажаними є всілякі матеріали, що виявляють активну діяльність українського клеру, ворожу для населення, ксьондзів і костелів польських. Врешті, треба звернути увагу, чи і які намірювали кроки українські духовні власті, після припинення боїв і заспокоєння краю для піднесення підупалої час війни, побожності і моральності народу.

ВОЄВОДА:
(Переклад з польської автора)

// Матеріали наукової конференції присвяченої 100-річчю від часу введення на митрополичий престол у Львові Слуги Божого Андрея Шептицького. Тернопіль, 27 жовтня 2001 року. Збірник. Упорядник, редактор, автор вступної статті – Ігор Ґерета. - Тернопіль, Астон, 2002. – с. 84-95.

Відповіді

  • 2006.12.29 | Skapirus

    Цікава стаття. Питання

    Василь Штокало пише:
    > Задум був таким: Осип Мельникович готував переїзд потягом у напрямку Ужгород - Сянок і далі; Мирон Коновалець повинен був підготувати переправлення Владики через Карпати у керунку Осмолода - Підлюте, дана частина шляху була найважчою, Митрополит мав їхати на возі, тоді на коні, а у найнедоступніших місцях Карпат (перевалі), переноситись на спеціально заготовлених ношах; Андрій Мельник, - Крайовий командант УВО на західноукраїнських землях відповідав за кінцеву ділянку транспортування автомагістраллю Під­люте - Львів
    > Та цей план не був здійснений. Експозитура УВО у ЧСР отри­мала коротке повідомлення: Митрополит вирішив їхати без в'їзної візи залізничним сполученням Рим - Львів [ 10 : 338 ].
    Я так і не зрозумів, чому план не здійснився? Як тоді без візи Митрополит потрапив в Україну?


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua