МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

9 березня – Звіт про події під пам’ятником Шевченка

03/13/2007 | Via
11 ранку , 9 березня 2007 року. Навколо пам’ятника Шевченка стоїть безліч людей з прапорами, квітами, у вишиванках. Гучно лунають вірші Шевченка – виступає хтось із промовців. Бачу багато знайомих облич, всі доброзичливі і привітні. Пробираюсь ближче до центру – натрапляю на кордон міліції, що відділяє українців від Вітренко та її команди. Кордон потужний – стоять міліціонери у три ряди, налаштовані серйозно і довго охороняти любу соціалістку. Далі в сторону Університету стоять комуністи на чолі з Симоненком, майорять червоні й рожеві прапори, така собі армія загарбників, що очікують напоготові.
Ближче до пам’ятника Шевченка ланцюжком у три ряди навкоси стоїть півсотні Беркуту – а поперек ще ланцюг міліціонерів.
Біля пам’ятника Шевченка стоять виступаючі і ведучі, бачу Петра Мовчана, Левка Лук’яненка, Галину Яблонську, Олеся Шевченка, багато інших. Тривають виступи – різні і за змістом, і за формою. Левко Лук’яненко пропонує по закінченні виступів йти блокувати Секретаріат Президента і Верховну Раду – щиро дивуємось, навіщо це робити у вихідний день і що вже від того президента хотіти. Виступає Андрій Мохник – говорить, що всі мають залишатись біля пам’ятника Шевченка, аби не допустити комуністів і соціалістів. З цим виступом всі погоджуються – це є резонно, катів-комуністів з їх квітами на святі українського Кобзаря ніхто бачити не бажає. За кілька кроків помічаю Юрія Костенка – стоїть серед натовпу, очікує «спілкування з масами», ніхто до нього особливо й не біжить. Вітаюсь з представницею Київської міськради – вона також на цьому святі, раніше неодноразово бачила її на Майдані. По завершенні виступів Павло Мовчан дякує Київській міськраді за надану звукову апаратуру. Та розходитись ніхто не збирається – встановлюють колонки на акумуляторі – і виступи продовжуються.
Метрів за 50 перед пам’ятником стоїть три ланцюги молоді – перегородили шлях Беркуту. Ближче до сходів і осторонь – слухачі похилого віку, і слухають, і споглядають. Хто бажає – йдуть виступати, потім повертаються.
Годинами дивимось у вічі міліціонерам,

спостерігаємо метушню іх начальників. Збоку на помості стоять журналісти – втомлено знімають вже котру годину підряд все той же багатолюдний план, загальна обстановка напружена, всі розуміють, що сюжет може бути який завгодно. Десь о 15-й годині Вітренко та її команда нарешті залишає місце подій, її прихильниці мовчки проходять поодинці до пам’ятника, покладають квіти, щось образливе кажуть тим, хто стоїть ближче до постаменту.
Хор «Гомін» співає повстанські пісні, стомившись, вони спускаються вниз, а наверху знову продовжуються виступи – слово мають всі бажаючі, читають вірші і діляться думками. Хтось приносить батони – прямо у ланцюжках перед Беркутом жуємо хліб, знову співаємо, знову слухаємо виступи. Тихенько радимось про те, що до вечора можемо і за гратами опинитись, а гребінця забула покласти у сумку і окуляри варто зняти, бо ще й без очей бува не залишитись. Постійно прибігають фотографи – знімають не соромлячись мало не кожного в обличчя, все це діє на нерви. Приходить один із знайомих кореспондентів – тихцем каже, що за 10 хвилин може бути напад міліції. Збираємо тих, хто відходив на хвилину, швиденько оглядаю, кого ще покликати до ланцюга – і бачу сотні жінок і чоловіків похилого віку, які щиро готові підтримати, але хіба ж можна їх ставити навпроти Беркуту? Отож, розраховуємо лише на те, що сотня молодих хлопців таки втримається, хай небагато, але ж вони дужі й сміливі.
Та час спливає, а міліціонери-начальники все метушаться. Приходить знайома з чоловіком і донькою – і стають у ланцюжок. Ніякі вмовляння забрати дитину не діють – вони прийшли родиною і всі разом вважають за потрібне бути тут, за будь-якого сюжету. Піднімаюсь до виступаючих – розповідаю про створення Оргкомітету міжнародного Суду над злочинами комунізму проти людства, про плани на осінь, про те, що окупаційна влада може йти геть, слухачі схвально підтримують.
Годині о 16-й довідуюсь про прикру новину – одна з організацій отримала наказ від проводу залишити парк Шевченка. Отож ланцюжок перед комуністами зникає, залишаємось віч-на-віч із Беркутом вже маже під самим пам’ятником. Йду до хлопців, що отримали наказ залишити парк, питаю, чи це правда. Відповідають – так, правда, але сором’язливо ховають очі. Залишаю їх робити нелегкий вибір – бути українцями чи партійцами, повертаюсь до поріділого ланцюжка. Хор «Гомін», трошки перепочивши, знову почав співати, разом з ними співаємо всією площею «Червону Калину», «Не пора», потім дискутуємо з соціалістом і комуністом, що прийшли вдвох до нас на перемовини. Соціаліст б’є себе в груди, що він тут так само стояв під час «України без Кучми», а тепер знову дуже переймається долею України. На питання – чому ж опинився у таборі окупантів – відповіді не дає, але продовжує щось ліпити півгодини. У комуніста м’яко цікавляться – а чи знає Симоненко Кобзаря, одразу якійсь верткий дядечко висуває пропозицію – аби Симоненко прочитав Кобзаря, може б його пропустили? Відповідаємо, що немає у комуністів жодного варіанту, хай хоч цілу добу Кобзаря читають – то не спокутує їх провину перед українцями.
Відходимо поодинці до колонки попити води, ті, хто зранку кричали «Ганьба» уряду Януковича, розповідають, як їх виманили зранку з парку Шевченка нібито на хвильку – через рамку пройти. Через рамку вони пройшли, зброї не виявлено, але назад уже ніхто не впустив. Отака собі пастка в рамках закону.
Годині о п’ятій з’являються десятки накачаних хлопчаків у чорному одязі – тихенько перемовляються з міліціонерами, кучкуються осторонь, нібито глядачі. Вигляд у них рішучий – битися хлопці прийшли, ми це бачимо.
Знайома відпускає свою доньку погуляти з півгодинки – і дуже вчасно. Буквально за кілька хвилин Беркут стає напоготові, ми за секунду зчіпляємось міцніше, і колона Беркуту врізається у наші ланцюги.

У страшенній тісняві тримаємось попід руки з усіх сил, тиск все збільшується, трошки відступаємо назад і натискаємо вперед – тріщать ґудзики, летять шапки, Беркут посилює тиск і вже потріскують ребра, але ми стоїмо стіною і не розриваємо ланцюг. Втримавши разом натиск у перші хвилини, хлопці починають виштовхувати наверх жінок – по мокрій землі схилу вибираюсь наверх, і бачу , як у центрі ланцюга висмикують одного хлопця, півдесятка беркутівців б’є його ногами, здирають сорочку, тягнуть вбік до міліцейської машини. У повітрі мішанина з шапок, рук, прапорів, всі відбиваються як можуть, Беркут продовжує натискати, за ними позаду ще рядів зо три хлопчаків у чорному одязі, а осторонь стоїть ланцюг міліції – чоловік сто – і «спостерігають за порядком». Трохи далі Симоненко вже налаштувався нести квіти – стоїть неподалік у тісному оточенні міліціонерів, очікує завершення бійки.
Ті, хто знаходиться на сходах, з останніх сил б’ються з Беркутом – одночасно з двома-трьома, зверху як можуть допомагають, закриваючи нападникам обличчя прапорами. Прапори ламають і кидають під ноги, скандуємо «Фашисти», «Гестапо», кілька соціалістів мало не через голови тих, хто б’ється, намагаються закинути кошик з квітами – кошик відлітає і у вирі бійки розлітається на дзуськи.

Симоненко розуміє, що просто не зможе наблизитись до пам’ятника, на якому стоїть кілька сотень чоловік, готових ринути униз на допомогу хлопцям, що ще стримують Беркут на останньому метрі перед схилом. Отож він віддає наказ своїм комуністам йти з парку, Беркут одразу нас полишає і крокує геть, хлопчаки у чорному одязі безслідно зникають, сотня міліціонерів осторонь продовжує незворушно «спостерігати за порядком». Співаємо гімн України і бачимо, що площа знову заповнена людьми, які стояли збоку, а зараз підходять і підходять.
Оглядаємо один одного, чи всі є, сивий чоловік пробує вдихнути-видихнути, каже, що напевно зламане ребро. Одна жінка у світлому пальті геть вимазана землею. Дідусь нахиляється і піднімає потоптаний жовто-блакитний прапор. Кілька чоловік приносять підібрані мобільні телефони. Вирішуємо колоною йти до міліції – виручати тих, кого забрано до відділку. Один запальний чоловік хапає мегафон і кричить, що треба перекривати дорогу біля Університету – його зупиняють і вгамовують. Шикуємось у колону і йдемо по Володимирській вулиці, біля Оперного театру зупиняємось, щоб з’ясувати про долю затриманих, довідуємось, що їх вже відпустили.
Підходимо до Оперного театру, співаємо Гімн України, обговорюємо подію у виступах і скандуємо «Хто віддав наказ бити українців». Чекаємо завершення церемонії вручення Шевченківської премії,

побиті і ображені люди переповідають про те, що сталось, всім депутатам і міністрам, що виходять з Оперного театру. Міліція біля Опери продовжує мовчки стояти ланцюгом і спостерігати. Метушиться преса, стоять після концерту діячі і після бійки прості смертні разом, вирує дискусія на тему «Чи можна так жити». Відповіді не чекала – потихеньку почимчикувала додому. Виживемо.

- - - - - -

Повний фоторепортаж дивіться тут:
http://www.maidanua.org/gallery/v/09_03_07/

Опис тих самих подій і фотографії від іншого учасника акції тут:
http://infostore.org/info/2845128

Відповіді

  • 2007.03.14 | Кирило

    Молодець, Віа! Гарний виклад подій,

    і факти, і власне ставлення. Було приємно почитати, особливо з огляду на щоденну втому від "збалансованої" журналістики, де обов"язково дві думки (з яких часто жодна думкою не є), і обов"язкова відсутність власної позиції у журналіста.

    Ми тут попишалися, що там і про нас трішки є :)

    Одна маленька поправка щодо фактів: приходили не соціаліст і комуніст на переговори, а два соціалісти. Того сивого з вусами прізвище Данілін, він перший секретар Київського міськкому СПУ. А те, що він стояв біля Симоненка, і після своєї "місії" звітував йому, дуже цікаво і показово.
  • 2007.03.14 | Hoja_Nasreddin

    Читав і аж у грудях щеміло

    І прикре усвідомлення, що знову влада, ВСЯ влада проти нас, міліція -проти нас, ВЕСЬ офіціоз - проти України. Так ніби 2-х років і не було. Гайда все спочатку !?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.03.14 | Симон

      Міліція не проти нас. Вони-продукт совка, але вірю, що син не

      піде проти матері, коли прийде час боротьби. Завжди так було і буде. Наразі вони виконують накази, це - дрібне. Власне для виховання національної свідомості повинна вестись українська пропаганда. Тоді й міліція багато чого переосмислила б. Але хто ту українську пропаганду буде вести - старі вожді: Ющ з Януком, чи нові месії - Юля з Луценком?

      Не робімо трагедії з цього, вірю, що міліція і силовики при потребі будуть з народом. Ніхто не хоче в ролі холуя-прислужника ходити і вони не захочуть. А альтернатива їм світить тільки цим...

      Тримаймось!

      ПС От влада скаже сьогодні воєнному училищеві у Львові піти проти народу... Не вдасться,бо там інша атмосфера...
      Часи змінюються, центр підхопив прапор національно-визвольних змагань та почав відчувати смак українства, незалежності та гонору за свою державу та за себе. Тепер ситуація кардинально зміниться від тої, яка була напочатку 90-х.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2007.03.14 | Hoja_Nasreddin

        Та я про Львів спокійний. Таке тепер у Львові навіть курдуплеві

        Голубу під потужним "газом" не насниться.
        Свіжий приклад: сьоголні наші студенти страйкували проти нововведення МінОсвіти. І дивина: ніби студенти існують ВИКЛЮЧНО у Львовію. А що ж Харків, Дніпропетровськ, Донецьк. Там же ж потужні університети, а студентство - як телята на налигачі. Ну вякають вони російською, але ж якийсь ДУХ має бути? Якась гідність? От шо справді прикро. Тому й защеміло мені у грудях, що люди 9 березня стояли, трималися, але якщо подумати - скільки їх - на цілий Київ? Та там мало вийти тисяч 100, аби в тих вітренків симоненків навіть думки не проскочило пхатися до пам'ятника: хай би нишком це зробили 10 або й 8 березня. А то ж, як воно виглядає: комвождь симоненко стоїть в оточенні "нейтральної" міліції і чекає, поки вона розжене непокірних аборигенів, які бачся, воліють привласнити Шевченка 9 березня! Ти ба яке неподобство?
    • 2007.03.14 | UKRAINE-VOREVER

      Re: Читав і аж у грудях щеміло

      Hoja_Nasreddin пише:
      > І прикре усвідомлення, що знову влада, ВСЯ влада проти нас, міліція -проти нас, ВЕСЬ офіціоз - проти України. Так ніби 2-х років і не було. Гайда все спочатку !?

      Трохи не так!
      Пам'ятаєте, що вони колись зробили біля Тараса декілька років тому. А тепер не наважилися. Навіть Симоненко не наважився. Як пише одна колишня кримська журналістка у Вечерних вестях: СРКа мелко мандражируєт. Можу навести дальшу аналогію. Пам'ятаєте, як тримтіли пальці у Янаєва на пресконференції 19 серпня 1991 року. Професійні кримінальники, є насправді боягузами, це вам будь-який психолог скаже. Тому випадок із проффесором та яйцем не випадковість. Одна справа бити когось кодлом, або бити підлеглих, знаючи, що вони не можуть дати відповідь і зовсім інша справа зробити те, що колись зробив Кучма 9 березня.
      Кушнарьов би пішов до кінця, а ці не підуть. Тому й тремтить СРКа, як і було мовлено. Істерика Волги симптом саме того тремтіння. Щоб повалити СРКу вистачить і десяти відсотків від того МАЙДАНУ, але ці 10 відсотків мають бути згуртованими, мати в серці ВІРУ та ВОЛЮ. Тоді нас ніщо не зупинить, а полковники МВС, вітатимуть переможців, стоячи струнко, це також професійна психологічна риса.
  • 2007.03.14 | Симон

    VIA, здається є помилка-не Петро, а Павло Мовчан

    А може йшлося про різних людей, то вибачайте...

    Мій вам респект за статтю-опис.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.03.14 | UKRAINE-VOREVER

      Re: VIA, здається є помилка-не Петро, а Павло Мовчан

      Симон пише:
      > А може йшлося про різних людей, то вибачайте...
      >
      > Мій вам респект за статтю-опис.

      Павло Мовчан - голова "Просвіти" це саме він там був. Старий дідуган, ніби-то ліберал, але щось у нього є. Це точно не Матвієнко.
  • 2007.03.15 | Михайло Свистович

    Re: 9 березня – Звіт про події під пам’ятником Шевченка

    Via пише:
    >
    > Соціаліст б’є себе в груди, що він тут так само стояв під час «України без Кучми»

    Він дійсно був під час УБК, але ще тоді мене дратував. Я ні разу не бачив його там, де треба було працювати або де було небезпечно, але от в офісі Чемериса, куди всі збиралися пом"яті після якихось бурхливих подій, він завжди з"являвся і жваво брав участь у всіх нарадах, щось переполошено постійно триндів. Я не кажу, що його не було там, де я його не бачив, я міг просто не звертати уваги, але от що саме цим він мене дратував - факт.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.03.15 | Безробітний

      Невже він у самий напружений момент не побіг разом з Вами...

      здавати пляшки???

      І не кажіть...от паскуда...
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2007.03.15 | Михайло Свистович

        Re: Невже він у самий напружений момент не побіг разом з Вами...

        Безробітний пише:
        > здавати пляшки???

        Я не бігав здавати пляшки

        >
        > І не кажіть...от паскуда...

        Судячи з його нинішньої партійності, таки паскуда
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2007.03.15 | Безробітний

          Так Ви ж розповідали...

          Що коли хоробрі менти покрушили намети та пов"язали інсурхентов...

          Вас випадково не заарештували саме через те, що в той критичний момент Ви пляшки здавали...
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2007.03.15 | Михайло Свистович

            Re: Так Ви ж розповідали...

            Безробітний пише:
            > Що коли хоробрі менти покрушили намети та пов"язали інсурхентов...
            >
            > Вас випадково не заарештували саме через те, що в той критичний момент Ви пляшки здавали...

            І примариться ж Вам таке :what: Припиняйте вживання пейотів.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua