Листівка, яку роздавали на акції пам"яті Гонгадзе
09/17/2008 | Майдан-ІНФОРМ
16 вересня 2008 року виповнюється вісім років з дня зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, яке сколихнуло як журналістську спільноту, так і всю українську громадськість. Його обезголовлене тіло було знайдене у Таращанському лісі, і ця смерть стала каталізатором подій, які визначили життя України на багато років вперед.
В цей день небайдужі до пам'яті Георгія та до пам'яті усіх загиблих журналістів громадяни, починаючи з 2005 року, проводять о 19.00 на Майдані Незалежності акцію пам'яті.
Оприлюднення магнітофонних записів розмов щодо необхідності нейтралізації Гонгадзе призвело до масових акцій протесту, які змінили обличчя країни. На цих акціях та обіцянках розкрити вбивство зробив кар’єру не один український політик. Указом Президента Георгію навіть посмертно надано звання Героя України. Можновладці на словах визнають його мужність, погоджуються, що він є символом свободи слова, та нічого не роблять для виконання власних обіцянок розслідувати вбивство журналіста та покарати винних.
На сьогодні викриті та засуджені навіть не всі безпосередні виконавці вбивства. Замовники ж або позникали, або «двічі самозастрелились», або досі перебувають на волі. Ті, щодо кого є обґрунтовані підозри щодо участі у злочині, не криються і не соромляться з’являтися на телеекранах, намагаючись впливаючи на політичне життя країни.
Колишній президент України Леонід Кучма, який на плівках Мельниченка обговорює зі своїми висопоставленими підлеглими, що вони мають зробити з Георгієм Гонгадзе, ось вже місяць як гучно святкує своє 70-річчя. І про це взахліб пишуть в газетах. Це транслюється по телебаченню. Натомість про Георгія Гонгадзе майже ніхто з його колег по перу не згадує. А нинішній президент Віктор Ющенко, який називав розслідування справи Гонгадзе справою власної честі, роздає державні відзнаки тим, хто всіляко заважав розслідуванню.
Ми мусимо констатувати, що частина моральної відповідальності за те, що справи Георгія Гонгадзе та багатьох інших загиблих журналістів досі не розслідувані до кінця, лежить на їхніх колегах, українських журналістах, позиція яких не відповідає високому званню четвертої влади.
Ту ціну правди, яку заплатили Георгій Гонгадзе та інші загиблі журналісти, виборовши власними життями можливість для нинішніх журналістів вільно писати без страху за свої життя та свободу, їхні колеги по перу конвертували у ціну брехні, перетворившись зі “сторожових псів демократії” на “цуценят, які служать політикам”. Служать не через страх, а за гроші.
Ми закликаємо українських журналістів згадати якщо не про мораль чи професійну етику, то хоча б про інстинкт самозбереження. Сьогодні український читач почав відмовлятися від читання періодики. Якщо в середньому мешканці Великобританії читають 10,2 сторінки новин на день, Німеччини – 8,4 десятих сторінки, Франції – 7,9, то українці – лише 0,4 сторінки. Бо їм набридли брехня та «джинса».
Не є невідворотною і здобута ціною життя чесних журналістів свобода слова. Нинішня суспільно-політична криза в Україні, яка виникла не в останню чергу і з вини журналістів, загрожує поверненням тоталітарних тенденцій, коли журналістів знову почнуть переслідувати та вбивати. І найбільшими загрозами свободі слова в Україні є тиск грошей, продажність, байдужість та відсутність власної позиції журналістів. І, якщо сьогодні журналісти й надалі бездумно продаватимуть свої професійні навики за 30 срібняків, завтра можуть настати часи, коли їх знову почнуть вбивати та кидати за ґрати за підробними звинуваченнями.
Не зважаючи на привернуту до справи Гонгадзе увагу міжнародної спільноти, в Україні негласно робиться все, щоб про цю справу, про загибель інших журналістів забули, щоб їхні імена стерлися в народній пам’яті.
Але ми, звичайні громадяни, не забули і нагадаємо всім, що сьогодні, як і вісім років тому, українське суспільство гостро потребує правди. І, зокрема, остаточного розслідування вбивства Георгія Гонгадзе та інших журналістів. Без цього Україна не може стати цивілізованою державою. Не може бути повноцінним членом міжнародних організацій. Не може вважатися правовою і демократичною.
В цей день небайдужі до пам'яті Георгія та до пам'яті усіх загиблих журналістів громадяни, починаючи з 2005 року, проводять о 19.00 на Майдані Незалежності акцію пам'яті.
Оприлюднення магнітофонних записів розмов щодо необхідності нейтралізації Гонгадзе призвело до масових акцій протесту, які змінили обличчя країни. На цих акціях та обіцянках розкрити вбивство зробив кар’єру не один український політик. Указом Президента Георгію навіть посмертно надано звання Героя України. Можновладці на словах визнають його мужність, погоджуються, що він є символом свободи слова, та нічого не роблять для виконання власних обіцянок розслідувати вбивство журналіста та покарати винних.
На сьогодні викриті та засуджені навіть не всі безпосередні виконавці вбивства. Замовники ж або позникали, або «двічі самозастрелились», або досі перебувають на волі. Ті, щодо кого є обґрунтовані підозри щодо участі у злочині, не криються і не соромляться з’являтися на телеекранах, намагаючись впливаючи на політичне життя країни.
Колишній президент України Леонід Кучма, який на плівках Мельниченка обговорює зі своїми висопоставленими підлеглими, що вони мають зробити з Георгієм Гонгадзе, ось вже місяць як гучно святкує своє 70-річчя. І про це взахліб пишуть в газетах. Це транслюється по телебаченню. Натомість про Георгія Гонгадзе майже ніхто з його колег по перу не згадує. А нинішній президент Віктор Ющенко, який називав розслідування справи Гонгадзе справою власної честі, роздає державні відзнаки тим, хто всіляко заважав розслідуванню.
Ми мусимо констатувати, що частина моральної відповідальності за те, що справи Георгія Гонгадзе та багатьох інших загиблих журналістів досі не розслідувані до кінця, лежить на їхніх колегах, українських журналістах, позиція яких не відповідає високому званню четвертої влади.
Ту ціну правди, яку заплатили Георгій Гонгадзе та інші загиблі журналісти, виборовши власними життями можливість для нинішніх журналістів вільно писати без страху за свої життя та свободу, їхні колеги по перу конвертували у ціну брехні, перетворившись зі “сторожових псів демократії” на “цуценят, які служать політикам”. Служать не через страх, а за гроші.
Ми закликаємо українських журналістів згадати якщо не про мораль чи професійну етику, то хоча б про інстинкт самозбереження. Сьогодні український читач почав відмовлятися від читання періодики. Якщо в середньому мешканці Великобританії читають 10,2 сторінки новин на день, Німеччини – 8,4 десятих сторінки, Франції – 7,9, то українці – лише 0,4 сторінки. Бо їм набридли брехня та «джинса».
Не є невідворотною і здобута ціною життя чесних журналістів свобода слова. Нинішня суспільно-політична криза в Україні, яка виникла не в останню чергу і з вини журналістів, загрожує поверненням тоталітарних тенденцій, коли журналістів знову почнуть переслідувати та вбивати. І найбільшими загрозами свободі слова в Україні є тиск грошей, продажність, байдужість та відсутність власної позиції журналістів. І, якщо сьогодні журналісти й надалі бездумно продаватимуть свої професійні навики за 30 срібняків, завтра можуть настати часи, коли їх знову почнуть вбивати та кидати за ґрати за підробними звинуваченнями.
Не зважаючи на привернуту до справи Гонгадзе увагу міжнародної спільноти, в Україні негласно робиться все, щоб про цю справу, про загибель інших журналістів забули, щоб їхні імена стерлися в народній пам’яті.
Але ми, звичайні громадяни, не забули і нагадаємо всім, що сьогодні, як і вісім років тому, українське суспільство гостро потребує правди. І, зокрема, остаточного розслідування вбивства Георгія Гонгадзе та інших журналістів. Без цього Україна не може стати цивілізованою державою. Не може бути повноцінним членом міжнародних організацій. Не може вважатися правовою і демократичною.