МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

К.Морозов: "А чи готові ми до виборів"? (/)

02/28/2009 | Sean
Всі ми вже якось звикли, що наш народ знаходиться у перманентному виборчому процесі. Від 1991-го року, якщо не помиляюся, відбулися два референдуми і десять (4 – президентські і 6 – парламентських) виборчих кампаній. Останніми роками ми просто не виходимо з затяжної кампанії: епопея президентських виборів 2004-го, вибори до Верховної Ради 2006-го, дострокові парламентські 2007-го, ледве не повторилося те саме у 2008-му, постійно ініціюються референдуми і зараз дискутується тема дострокових парламентських, запускаються далекосяжні проекти з курсом на президентські вибори наступного року.

За сімнадцять років в країні помінялося не менше п'ятнадцяти урядів, десятки разів переформовувалися міністерства, міські органи державного управління, кілька разів десятками тисяч змінювалися державні службовці середнього і високого рангу. Величезна організаційна робота, максимальна (аж до розколу і ворожнечі) політизація суспільства, шалені матеріальні витрати, а влада, що кожного разу приходить – та сама. А чи замислювались ми над тим хто, по-перше, створює ситуацію з постійними виборами, а по-друге, чому не відбувається принципових змін якості влади. Не можу погодитись із твердженнями щодо недолугості українського народу, який вже в незалежній країні постійно обирає недолугу владу. Так, за класикою, народ вартий тої влади, бо саме він її обирає. Чому ж тоді народ, який за законами демократії обирає свою владу, сам від неї ж і страджає? Отже, з огляду на те, що тема виборів вже не виходить з нашого лексикону, а надій на те, що щось може змінитися залишається все менше і менше, давайте подивимось чи готове суспільство провести наступні вибори (дострокові парламенські, чи чергові президентські) в інтересах народу.

Зі світового досвіду (та й з нашого власного) відомо, що вибори є багаточинниковим процесом. Вважається, що найважливішим з них є люди, які повинні розумітися в актуальних ключових питаннях, бути підготовленими і мати бажання активно впливати на події, безпосередньо беручи в них участь. Рівень активності людей у соціально-політичних процесах, якими живе суспільство, є показником існування демократії, її сталості і розвитку. За цим критерієм демократія в нашій державі, що утворилася на терені колишнього СРСР, де вона перебувала в занепаді, вже більше сімнадцяти років вважається лише "перехідною." Чи може задовільняти нас таке визначення? З огляду на конституційне право народу як "єдиного джерела влади'", вислів про те, що "народ гідний тої влади, яку має," – не такий вже й не справедливий. Аргумент на захист народу щодо спотворення народного вибору владою, не є переконливим, оскільки народ, який миритися зі спотворенням його волі, не вживає рішучих заходів аби поставити владу на відповідне їй у владній ієрархії в країні місце, – такий народ не реалізує своє право єдиного джерела влади, а відтак, не дбає про свою гідність. В такій країні стверджується авторитаризм, порушуються права людини, придушується свобода слова. В такій країні влада продукує собі подібну (!), домагаючись її приємництва і тим самим зміцнення порочної системи. В такій країні зневажений народ звикає бути безправним, а демократія є не більше ніж фразою.

Всі минулі вибори мають свої особливості, своїх "героїв" і звісні наслідки. З'ясуємо ступені впливу різних чинників на вибори майбутні, якщо хочемо їх бачити іншими, якщо дійсно хочемо чогось кращого. У цьому зв'язку, ловлю себе на думці про те, що, говорячи про виборчий процес, ми продовжуємо говорити про перешкоди, які чиняться йому владою. Якою владою, коли цю саму владу маємо обирати? Очевидно, що діючою владою, тоді якою її гілкою? Як відомо, йдеться про виконавчу. Отже, виконача влада, яка тепер за Конституцією є виконавчою ланкою діючої представницької гілки влади може перешкоджати народному прагненню змін в країні. Чи то попередньо обраний представницький орган через виконавчі структури намагатиметься утриматися, чи то виконавча гілка, перевищуючи свої повноваження, дирегуватиме процесами. Чому народ не може покласти край таким втручанням? Спостерігається парадокс: загалом народ хоче нової влади, але він не здатний визначитись (у своїй більшості) якої влади він потребує, точніше кому, в основному (якій більшості), він хоче делегувати свої владні повноваження.

Для створення умов, за яких в народі сформується переважна позиція щодо голосування на дострокових виборах, необхідна серйозна увага політичному просвітництву народа. Увага з боку кого? Мабуть з боку більшості політичних сил-носіїв суспільного інтересу більшості народу. Чи існує така більшість тепер? Маю сумнів. Хто її може створити? Народ, свідомо вимагаючи від політиків їхньої консолідованої позиції. Для успіху в цій справі потрібний голос більшості народу. Такої більшості також не маємо. Якщо ж народ (вибачаюсь за товтологію) у своїй більшості не вимагає єдиної політичної позиції політичних партій, він не є готовим до сформування необхідної більшості своїх обранців, за цих умов дострокові вибори – ні до чого. Та й не лише дострокові. Така ситуація означає, що політичні сили, які покликані займатися політичною просвітою народу, й надалі залишатимуться не сгуртованими, не будучі в більшості, сформованій на основі принципів народних інтересів.

Ми давно і багато говоримо про необхідність об'єднання демократично зорієнтованих політичних сил в Україні. Правильно говоримо, але який зміст вкладається в цю тезу? Вважаю, що перш за все, об'єднання необхідне для утворення впливового політичного середовища зі спільною політичною платформою (виробленою шляхом компромісів) щодо перспектив розвитку країни, спільною оцінкою стану перебування основних складових державного будівництва, узгодженим визначенням чинників впливу на такий стан і спільною програмою з упорядкування дій всіх виконавчих органів державної влади з метою досягнення гідного рівня життя народу в умовах збереження миру з сусідніми країнами, стабільності в регіоні, злагоди у власному суспільстві. Таке об'єднання може зявится лише на вимогу народу. У свою чергу, об'єднання має презентувати народу свою політичну програму і команду фахівців, здатних її реалізувати. Отакого об'єднання ми маємо прагнути. Якщо таким чином його розуміти, то стає очевидним, що ті, хто сьогодні проти цього – стоять не на позиціях інтересів народу (може на якихось інших, а може не доросли до їхнього розуміння). Таке обєднання поступово підтримуватиметься народом, що призведе до формування більшості народу, яка свідомо обиратиме своє представництво у владу з кола політиків цього політичного обєднання і їхніх прихильників. Народ обиратиме цих людей тому і лише тому, що для реалізації цих програм, його представникам необхідні владні повноваження з метою реалізації не якихось корпоративних завдань, або загальнополітичних прожектів у яких народ не розбирається (та й не хоче вже розбиратися), а програм широко доведених народу, підтриманих народом і загально визначених народом такими, що саме з ними можна сподіватися на те, що щось змінеться і ця влада працюватиме на народ. При цьому люди вже не скажуть, що "всі вони однакові".

Отже, на мою думку, широкого впливу на формування виборчої позиції більшості народу може досягти лише об'єднана більшість політичних сил – потужний елемент політичної системи держави. Але ж і в політиці, і в народі – ми, кожен з нас. І саме від нас залежить, чи потрібне нам таке об'єднання, і чи потрібна нам позиція більшості, і задля якої мети все це, якщо потрібні. Тут вже необхідно говорити про самоосвіту, про піднесення соціальної, громадянської активності кожного з нас. Від кожного з нас залежить успіх нашої справи. Не має значення де ми чинимо йому спротив – чи в політичних партіях зберігаємо корпоративність, чи байдужі до того, що діється в країні. Наша соціальна активність перетворить нас із пригнічених статистів у конституційний народ. Для цього кожному громадянинові належить усвідомити своє демократичне право на вибори, з'ясувати хто є хто в політиці і для себе самого надати дійсну оцінку тому, що відбувається.

Чи готові ми сьогодні це зробити кожний для себе і всі разом? Як не прикро, очевидно, ні. Що ж тоді? Думаю, для початку, хоча б зупинитися, запитати самих себе: хто ми й де ми, подивитись навкруги – куди веде наш шлях. Нам вкрай i негайно, поки є час, необхідно припинити захоплення підтримкою скороспілих висуванців в рамках нових виборчих проектів. Нам потрібно вміти бачити їх в контексті того алгоритму підготовки змін, про який ми тут говоримо. Зараз же видно, що ті проекти зовсім не нові, бо вони базуються на наше традиційне ставлення до влади і на це розраховано бажання нових кандидатів увійти до неї. Як би ми почали ставитися до влади як до виключно виконавців нашої волі (консолідованої) і, у відповідності до нашої позиції, за будь-які відступи від нeї представники цієї влади були б зобов'язаними (і робили б це самі) йти у відставку і ставати суб'єктами правосуддя, таких самовисуванців було б набагато менше. Народ, передовсім, має негайно і серйозно змінити своє ставлення до формування свого представницького органу. Має стати зрозумілим той факт, що народу для покращення свого стану в країні, та й для впорядкування самої країни, необхідно усвідомити свою виключну роль у формуванні влади.

Якщо так підготуємось до виборів, то матимемо дійсно новий парламент, кожний член якого сприйматиме свій статус будівничого нових умов життя народу і відповідального за це. Нові народні обранці, позбавлять себе надмірних пільг, за дорученням народу, проведуть уточнення системи взаємобалансу гілок влади, приведуть до стану можливості практичного застосування процедури імпічменту президента, встановлять діючої системи відкликання депутатів. За таких умов кожний кандидат в президенти буде ізначально усвідомлювати існуючу політичну систему держави як парламенсько-президентську (якщо таку встановлено) і на цій основі йти на вибори. За таких умов виборці обиратимуть не потенційного борця з урядом за відновлення колишніх повноважень президента, а не занадто амбіційного виконавця його сучасних обовязків. За цих умов може й дійсно було б доцільним проводити вибори президента у Верховній Раді, а не шляхом всеукраїнської кампанії, не раціонально витрачаючи на неї гроші. Словом, народ не буде й надалі поставати перед фактом і дізнаватися про дійсні наміри і погляди кандидата в президенти, які він, спираючись на своє отчення, продемонструє після свого обрання. Вони, наміри, як здатність до виконання конкретно визначених обов'язків у конкретних політичних й економічних умовах будуть зрозумілими всім і від самого початку, однаково сприйматися всіма учасниками виборчого процесу. З цією метою серія чесних і відкритих дебатів претендентів також має бути обовязковим його елементом. На це потрібні наші воля і час.

Без цього, всі наші заклики до позачергових виборів парламентських, чи президентських, заклики до імпічменту не підкріплені нашим баченням за для чого ми цього хочемо як і нашою готовністю зробити справу кращою. Без цього вони є нічим іншим як дискредитацією нас самих, нашого народу, нашої демократії і нашої держави.
http://blogs.pravda.com.ua/authors/morozov/49a85688a66df/

Відповіді

  • 2009.02.28 | Pavlo Z.

    Чекав більшого. Особливо в частині конструктиву.

    Редактора УП(якщо він взагалі є) убив би - за купу помилок, повторів і кострубатість.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.02.28 | Sean

      важко написано

  • 2009.02.28 | Panzernik

    Для будь-якої демократії виборчий процес е перманентим. Це

    норма
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.02.28 | OlalaZhm

      Ці гості з минулого досі вважають себе суперрозумними



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua