МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Уроки Карнавалу

03/17/2009 | Іван Юзич
Педрик Кені. Карнавал революції. Центральна Европа 1989 року. Переклад з англійської Андрія Портнова і Тетяни Портнової. – Критика, Київ, 2006.
Padraic Kenney. A Carnival of Revolution: Central Europe 1989. – Princeton university Press, 2002.


Сьогодні в українському Інтернеті можна надибати з десяток відгуків на “Карнавал революції” Педрúка Кéні. Є спроби коротко окреслити зміст твору, хоч це неможливо – як неможливо кількома фразами передати зміст Біблії.
Матеріалом книги є мозаїчний набір сцен, що мають стосунок до зародження і розвитку модерних суспільних антикомуністичних рухів, які тріумфально переможуть у 1989-91 роках. Дія відбувається здебільша у Польщі, а також у Чехії, Словаччині, Західній Україні, Словенії, Угорщині і Східній Німеччині; часами вона вихлюпується і поза “залізну завісу”.
Написав “Карнавал” американець неслов’янського походження, що у 1986-му, з волі обставин, опинився студентом у Вроцлаві. Там майбутній професор долучився до нуртуючих навкіл політичних процесів, немало спостеріг на власні очі. Об’їздивши згодом інші місця революційних подій і проінтерв’ювавши кілька сот їх учасників, створив вражаючу за розмахом панораму.
З огляду на неохопність цього велетенського, концентрованого масиву інформації у рамках статті, зупинюся на кількох суб’єктивно ближчих аспектах, полишивши решту – може, визначніших і більш цікавих, поза увагою.

Назва книги – провокативна, оманлива. Так, немало сторінок її присвячено сценам революції як карнавалу – масового, гомінкого, пишнобарвного дійства. Прикладом може служити багатотисячна костюмована маніфестація у Вроцлаві – “сцена, яка заб’є памороки будь-якому сюрреалістові”.
Пліч-о-пліч у таких перформенсах виступають опозиційні політики усіх спрямувань, музиканти, художники, панки, хіппі, борці за релігійні права, феміністки, екологи, пацифісти, анархісти і взагалі будь-хто бажаючий. Вражають строкатістю їхні одяг і гасла, екстравагантністю поведінка. Локальні карнавали зливаються у гігантський позакордонний Карнавал Революції – стихію, що, змітаючи тогочасні режими, докорінно змінює політичний устрій на просторах Центральної Європи.
Та це – картина з космічного сателіта.
Приглянувшись уважніше, бачиш, що колоритні, виграшні для зображення видовища – лишень незначна, видима частина айсберга. Тут і там, як від автора, так і з уст персонажів контрапунктом проривається інше: “Революції… вибудовуються роками... Вони вимагають багато важкої праці”, “Тут немає чудесних подій, а лише багато років зосередженої праці”, “Надзвичайні зрушення... не виникають, не можуть виникнути з нічого; дива трапляються рідко”, “революція сталася, коли суспільство було вже достатньо зорганізоване”, “на одному говоренні діла не зробиш”, “визрівала переконаність стати чорноробами національного відродження”, ”починати... з конкретної практичної роботи і від неї йти до загального”, “кожен мусить щось робити. Їхати в село і піднімати людей, іти на заводи, на фабрики”, “Кожен маленький учинок тоді мав... велике значення”.
Перевернуто, навпаки це звучить так: “Я виймаю свою душу й кладу її в скриньку для голосування... і більше не мушу щось робити або про щось думати. Сенатори* зроблять це за мене.”

Прикметною рисою твору є те, що він не стільки про революцію – злам, як про революцію – побудову. Такі дії, як жбурляння каміння, обзивання поліції “гестапівцями”, “збільшення кількості страйків”, бойкот виборів згадуються у негативному контексті, такі ж, як “вибудовування суспільних структур” – у безумовно позитивному.
Визначальні, ключові для тої епохи фігури – Горбачов, Валенса, Гавел, Чорновіл – автор полишає бовваніти на задньому плані, зосереджуючи увагу на інших, незначних начебто, особистостях. Багатократно, у різний час і у різних країнах, програється схожий сюжет. Хтось (учитель, математик, школяр, студент, слюсар, юрист, соціолог, водій автобуса, шахтар, священик, “оператор покриття емаллю”, науковець, електрозварювальниця, іхтіолог,.. ), розчарований навколишнім становищем, вирішує, що “так далі існувати не можна, треба щось робити”. Долає свій страх і невпевненість, знаходить однодумців, зіштовхується з труднощами, немало втрачає щодо особистого добробуту і кар’єри, ризикує загубити здоров’я або навіть життя, але... – у результаті таких втручань інакшає середовище навкруг персонажів, а внаслідок сукупності їхніх мурашиних дій суттєво змінюється світ.

Раз за разом Кені повторює, іще й виділяючи курсивом, слово “конкретний”. Конкретний революціонер “зосереджений на реальності: на щоденних проблемах і реалістичних, ефективних засобах їх розв’язати”, у протилежність до “правдомовця” – хто, склавши руки, критикує, повчає і вибудовує плани на завтра.
Виявом конкретності може, наприклад, бути:
- привернути увагу жителів свого села чи містечка до його забрудненості;
- прибрати пустир і засадити його деревами;
- впровадити студентське чи шкільне самоврядування;
- організувати демонстрацію;
- налагодити друкування листівок;
- створити мережу “комітетів втручання” (або ж “комітетів захисту законності”);
- заснувати касу взаємодопомоги ;
- скласти інструкцію для тих, хто стане жертвою адміністративної чи міліцейської сваволі (аби жоден випадок її не лишався без реагування);
- допомогти тому, хто унаслідок громадської активності втратив роботу;
- зупинити будівництво екологічно небезпечної греблі;
- відновити понівечений храм;
- зайнятись проблемами пенсіонерів і інвалідів, що зубожіли унаслідок інфляції;
- розгорнути рух за тверезість (“опозиція не п’є”);
- створити притулок для бездомних;
- стати порадницею для жінок-алкоголічок;
- і так далі й тому подібне у міру фантазії і обставин.

То ж не дивно, що на Західній Україні найбільшу увагу привернули молодіжна ініціатива щодо упорядкування Личаківського цвинтаря (виникла у 1987-му) та екологічна й історико-просвітницька експедиція “Дністер” (перше плавання у 1988-му). Найцікавішою з організацій виявляється “Товариство Лева” – об’єднання добровольців, що взяли на свої плечі справу оновлення рідного краю та відродження кращих його традицій. Такий стиль поведінки гідно вписується у центральноєвропейський (Кені відкидає термін “східноєвропейський”) контекст. Цілком доречне тут і Франкове: “Більше поту, менше крові!” – епіграф напівпідпільної газети “Поступ”.
Під відстороненим поглядом заокеанського дослідника у дещо незвичному світлі пропливають такі заслужені перед львівською революцією постаті, як Валентин Стецюк, Орест Шейка, Левко Захарчишин, Ігорі Копестинський, Мельник і Коліушко, своєрідний Олег Олісевич, десятки інших. На жаль, не потрапив у поле зору автора невтомний і винахідливий генератор “карнавальності” – покійний Сашко Кривенко.

Один пасаж, який заторкує ближче, хотілося б відкоментувати. “Страшенно шкодую, що, пишучи книжку, не включив до неї литовців”, – говорить Педрик Кені .
Того розбурханого часу мені трапилось увійти до числа засновників Громади українців Литви (1988), згодом очолювати її Вільнюський осередок. То ж можу сказати, що прибалти дали б авторові чудові зразки карнавалу (як от святковий за настроєм “Балтійський шлях” – живий ланцюг від Таллінна до Вільнюса). А щодо конкретності...
Різницю у ній доводилось болісно спостерігати, буваючи почергово у штабах “Саюдіса” і “Руху”, серед литовських і українських революціонерів. Якщо у перших переважала небагатослівна, злагоджена, нерада сторонньому втручанню робота, то у других – натхненне, з анекдотами, вихваляннями і повітряними замками, безладдя (що закономірно перетекло у велемудре розчарування).

Та й мали литовці ізвідки всотати...
Фундатор їхньої літератури і один з фундаторів національного характеру Крістійонас Донелайтіс у епічній поемі “Літá” (1765-75) могутніми гекзаметрами просурмив гімн праці – основі життя, неухильній повсякденній необхідності – і безжально затаврував лінивство: “Ось уже вечір іде, ви ж не зробили нічого”, “Що ж воно буде із нас, як отако лайдувати?”, “Ну й жіночки! Ви ж литовки,.. жіночки он німецькі**/ Славним у полі трудом сорому вам наробили”, “Ледарі й кволі сонькú ми не потрібні на світі.” Ретельно оспівуючи, скажімо, процес вивезення на поля “скарбів запахущих”, суворо-невідступний пастор на віки увігнав у підсвідомість литовця формули конкретності:
“Знаєш, нерідко з дрібниць цілі дивá виростають,
А із смердючого гною благословення приходить”***.
Нас же національний Пророк учив багато чому доброму: волелюбності, героїчному пориву, польоту фантазії, сентиментальності, гумору,.. – але, так склалось, не надав достатньої уваги працелюбності...

Cуть послання, яке, затративши шість років копіткої праці, хотів донести до читача американський науковець, можна передати словами одного із персонажів: “Показати людям, що вони можуть бути сильними”. Або ж словами іншого: “метою не було повалення режиму будь-якою ціною. ...залежало, аби люди почали мислити про те, де вони живуть і так далі.” Чи іще: “ті країни, де міцно вкоренилися демократичні практики й повага до прав людини, є також тими країнами, де ці ідеї найрішучіше підносили до 1989 року”, “Аби змінити... суспільство,.. потрібна не сильна рука держави, а особиста рішучість і послідовність”.

Для кого є актуальним такий “месідж”?
Думається, не для поляків, чехів або прибалтів – вони визначились. Навряд, щоби для Росії – з її одвічною безальтернативністю “вертикалі”. Досліждження – саме для українців і кількох їхніх, менших чисельно, пострадянських сусідів. Тут, на межі європейського позитивізму і азійського ірраціоналізму, мали б студіювати роботу Кені найуважніше (якщо наміри щодо Заходу – більше, ніж декларація). Який бо сенс фаталістично очікувати “Вашингтона з новим і праведним законом”, якщо закон цей, унаслідок апатії на місцях, зазвичай не виконується? Як “за одну ніч” не стається революція, так сам по собі не зросте і небачений овоч – civic society.

Урешті, про видання і переклад.
Мені випало прочитати книгу спершу в оригіналі, а потім, поки англійський варіант ще не збляк у пам’яті, по-українськи. Тексти дещо різняться. Особливої прикрості – може, через технічну освіту – завдавали відмінності у числах.
Наведу ті, що впали у око, – не аби комусь дорікнути (до якості українських видань є традицією підходити з добросердим розумінням), а щоб допомогти можливому читачеві.
На стор. 28 Педрик Кені згадує реформи у Польщі з погляду студента: “шокова терапія нового уряду зменшила купівельну спроможність моєї стипендії на 20 відсотків лише за кілька місяців”.
“Чи можна назвати це шоком?” – візьме сумнів українського читача. Таки можна. В оригіналі: “до 20 відсотків” – здешевіння злотого не на одну п’яту, а уп’ятеро.
На стор. 33 йдеться про апогей зросту “Солідарності”: “Результатом став піврічний період, упродовж якого режим мирився з дедалі незалежнішою організацією, чисельність якої сягнула 10 мільйонів осіб (майже кожен п’ятий дорослий мешканець Польщі)”.
Звідси можна вирахувати фантастичну чисельність населення західного сусіда України. Насправді, усе спокійніше: в англійському тексті – “кожен другий”. І період розквіту профспілки там не піврічний, а шістнадцятимісячний.
На стор. 38 читаємо, що актори Карнавалу – це “не знані дисиденти-інтелектуали й жорстокі комуністи, а сотні менш відомих людей, більшість із яких... щойно відзначили 45-річчя”. Герої ж американського варіанту свого 45-річчя мали ще досягти. Час, що минув між виданнями, до певної міри виправдав підміну.
На стор. 235 захоплено мовиться про львівський рок-гурт “Вуйки”, що, “створений 1985 року, став осердям усієї альтернативної сцени Західної України”. Захоплення читача побільшало б, довідайся він, що локально легендарний гурт (також – “Супервуйки”) засновано не у майже ліберальному 1985-му році, а у значно суворішому 1975-му.
Окинувши оком наступний абзац, дізнаємось, що “У липні 1976 року” львівські хіппі опанували Святий сад у центрі міста. Згідно ж Кені, така інвазія сталася ще у червні.
Через дві сторінки сказано про 1981, як рік кількох протестних демонстрацій у Львові і “восьму річницю совєтського вторгнення до Афганістану”. Мав би бути, звісно, 1987.
На стор. 248 ліцеїст, маючи на увазі момент виникнення “Солідарності”, каже: “1981-го я мав дев’ять років”. Схибив не юнак. У англійському варіанті правильно: 1980-го.
Унаслідок обтяття фотографії №21, Гана Марванова з чеського руху НАМ опинилась не третьою, як говориться у поясненні, а першою зліва.
Можна наштовхнутися на неточності і у потужному довідковому матеріалі.
З іншого боку, у київському виданні поправлено кілька ляпів Кені, як от повернено Братуневі його справжнє ім’я – Ростислав (у англійському варіанті воно тричі звучить по-різному). Додано уточнення і коментарі. Перекладачі виявили чудове знання принаймні однієї із мов, з якими мали справу, – англійської, впоравшись з ідіоматичними місцями непростого тексту.
Отож, спасибі їм за труди, а авторові – за популяризацію України (у Канаді, можу засвідчити, книга читається).

Перенасичений подіями і роздумами “Карнавал революції” дасть змогу будь-кому віднайти щось нове і цікаве.
Наприклад, краще зрозуміти сучасну Польщу: чому так різниться її минула й теперішня політика щодо України. Побачити, який велетенський інтелектуальний шлях подолав польський народ (в усякому разі, його найсвідоміший прошарок) за попередні десятиліття. Виявити, скільки – попри усі особливості – спільного мали центральноєвропейські революції. Мене, скажімо, вразило, що, окрім знайомого шляху транспортування опозиційної преси – з Литви в Україну, існував важчий і екзотичніший – з Польщі до Чехословаччини через кордон у засніжених Татрах.
То ж у добру путь, серйозний і вдумливий читачу! Зусилля твоє обов’язково винагородиться.

Іван Юзич, Торонто, ijuz@yahoo.com.
12 березня 2009 р.



* Сенат – верхня палата польського парламенту.
** Німці на той час виступали у ролі окупантів Малої Литви, де розгортається сюжет поеми.
*** Крістійонас Донелайтіс. Літа. Переклад з литовської Дмитра Чередниченка. – Київ, “Дніпро”, 1989.

Відповіді

  • 2009.03.17 | kapitan2r

    Re: Уроки Карнавалу

    Книга Падрика Кені у певній мірі виявилася пророчою, бо він звернув увагу на важливу особливість сучасних революцій у Європі і ця особливість, здається, стає закономірністю. Тут мається на увазі, що «карнавальність» революцій, підмічена Кені, характеризує процес їх гуманізації, відхід від насильницьких дій у бік вираження суспільного протесту у яскравій формі карнавалу. Що це, дійсно, закономірність, підтвердила «помаранчева революція». І цю закономірність треба бути мати на увазі, коли йдеться, як тепер, про докорінні зміни у політичній організації суспільства. Але пан Кені, не будучи слов’янином, не до кінця акцентував іншу, суто національну, особливість нашого, українського «карнавалу» взірця кінця 80-х років минулого століття. Це зробив за нього Іван Юзич, коли звернув увагу на чіткі, але неузагальнені висловлювання автора про необхідність важкої праці не тільки у підготовці революцій, але і у реалізації проголошених революцією ідей. І у цьому є актуальність статті пана Івана і важливим є те, що він бачить причину відсутності діловитої атмосфери в часи революційних перетворень в Україні у неадекватній ієрархії духовних цінностей, що сформувалися в українському суспільстві під впливом національних «пророків» та «вождів» і підтримуваних національною світоглядною традицією. І національне відродження кінця 80-х років, закінчене проголошенням незалежності, і «помаранчева революція» не дали бажаних результатів, оскільки не мали наслідком консолідацію і повне напруження здорових національних сил, необхідних для розбудови держави в часи, коли процеси державотворення у світі практично закінчилося. Народ України і своїй масі повірив у фразу, у яскраву постать, щедрі обіцянки лідерів і не звернув уваги на їх моральні і ділові якості. А ці лідери зіграли на вірі маси у можливість досягти матеріальних благ без кропіткої, напруженої праці. Можливо, це одна з рис українського національного характеру, але риси характеру бувають успадковані і набуті. І власне, українці би мали набути такі риси як гідність, чесність, повагу до закону і чесної, сумлінної праці. Повага до закону у розвинених країнах формувалася століттями і цей процес був так довгим тому, що наслідки поваги до закону не були очевидними. Ми ж в Україні мусимо сприйняти європейський досвід як беззастережну істину і це може набагато скоротити процес становлення правової свідомості громадян.
    Іван Юзич пише, що на місцях закони не виконуються в наслідок апатії. У цьому є доля істини, але найголовнішим є ставлення до закону не як до «дишла», яке можна повертати у бажаний бік, а як до морального імперативу. Доки у нас будуть люди готові давати і брати гроші за право порушення закону, жоден закон не буде діяти. Звичайно, корупція є у будь-якому суспільстві. Тут мається на увазі лише те, що корумпованість українського суспільства вражає своєю масштабністю. Це наша найбільша відміна від Європи, до якої ми так прагнемо вступити.
    Вважається, що головним здобутком помаранчевої революції є демократизація країни. Однак історичний досвід переконує, що демократичний устрій може бути ефективним лише у високоморальному суспільстві, інакше влада опиниться в руках найбільш аморальних людей, а нарід чекая деградація. В таких умовах майбутнє України стає невизначеним – можливим сценарієм її подальшого розвитку може бути і остаточний розвал держави, і перетворення її на сателіта Росії. Без формування нової, національно свідомої, але високоморальної людини успішний розвиток української держави неможливий. Але проблема в тім, що таке завдання не може бути поставлене без чіткої національної ідеї. Характеризуючи наших лідерів, політологи вживають слова «сильний (або слабий) характер», «гнучкий політик», «демагог», «популіст», але не звертають уваги, чи є в того чи іншого політика якась провідна ідея. Сильний характер може прислужитися суспільству лише у реалізації високої ідеї, у яку вірить сам. Серед злочинців теж є сильні характери, але ж не вони визначають суспільний розвиток. Однак в умовах України. Якась ідея, спрямована у майбутнє, не буде популярною, а це означає, що демократичним шляхом змінити щось в українському суспільстві буде неможливо. Карнавал він завжди карнавал – масова розвага. І тут згадується російське прислів’я, якому нема аналогу в українському фольклорі: Делу время, потехе час. Це тільки зайвий раз підкреслює, що нам треба міняти ієрархію цінностей.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.03.17 | Историк

      "Не читал, но скажу"

      Насколько можно судить, упоминаемые авторы рассматривают центральноевропейские "революции" вне контекста решающего события 20 века - глобальной военно-политической конфронтации между Востоком и Западом под названием "холодная война". От этого может казаться, что свобода упала с неба, и ценность ее для большинства невелика - можно поменять на колбасу. Тогда как на самом деле свобода была завоевана десятилетиями тяжелой, крайне рискованной и кровопролитной борьбы на разных континентах. Кроме того, реальную демократию и правосознание в бывших тоталитарных странах можно насадить только с помощью жестких административных мер - как в З.Германии, Японии и т.д. В противном случае получаются "банановые республики зла" типа РФ или Украины, постоянно склонные к реставрации, фактически живущие в режиме квази-реставрации. Для них ничего еще не решено, все еще только начинается. А может - уже закончилось, так толком и не начавшись... Самопроизвольный ("вот только прогоним коммуняк") политический прогресс - опасная утопия. На самом деле, прав был Ю.Андропов - "что делали и что сделали, то и получили".
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.03.17 | kapitan2r

        Re: "Не читал, но скажу"

        Насправді конфронтація між Сходом і Заходом продовжується і Схід поки що програє. "Автори", очевидно, вважають, що західні ідеї перемагають завдяки усвідомленюю їх вартості, яке спонукало до
        вдосконалення форм боротьби з тоталітарною системою на її полі. В демократичній державі можливостей стає більше, але ще треба навчитися використовувати випробувані європейські цінності власними силами без допомоги якогось сильного дяді, навіть інтелектуала типу Андропова. Хоча розумний баланс демократичних і тоталітарних інституцій у державі має бути хоча б для того, щоб громадяни розуміли, що крім свобід ще існують обов'язки. А книгу прочитати варто, щоб визначитися, до якого боку пристати у боротьбі між Сходом і Заходом.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2009.03.17 | Историк

          Re: "Не читал, но скажу"

          Просто у Андропова копирайт на эту, в принципе, верную, формулировку, бывшую в свое время крылатой :-) Верно, что Запад "пока что", похоже, выигрывает, но гарантий нет (memento 9.11!). И какова будет цена отдельных проигрышей? Я хочу сказать, что паузы и компромиссы в этой конфронтации (дескать, "конец истории") чреваты большими осложнениями и откатами. Запад же "умеет" не только побеждать, но и сдаваться (есть целая политкультура дефетизма)...
          Институции, безусловно, необходимы, но везде, где они действительно работают, они политы потом и кровью поколений, и цена их в общественном сознании (а также подсознании) поэтому чрезвычайно высока. Или же их вдалбливали как сваи в тундре, и их восприняли из опасения, что эксперимент (вместе, например, с Хиросимой) может повториться. А вот когда в пост-СССР просто себе приняли конституции и провели выборы, то это всего лишь означало, что номенклатура в очередной раз всех надула. И ссылки на "национальное возрождение" и "обретенную державность" тут неуместны и смешны. И не факт, что положение поддастся исправлению без "сильного дяди" или группы таковых.
          kapitan2r пише:
          > Хоча розумний баланс демократичних і тоталітарних інституцій у державі має бути хоча б для того, щоб громадяни розуміли, що крім свобід ще існують обов'язки.
          В общем, верно. Но кто возьмет лично на себя имплементацию "тоталитарной части"? В демократах ходить все горазды...
          >А книгу прочитати варто, щоб визначитися, до якого боку пристати у боротьбі між Сходом і Заходом.
          А есть ли она в Сети? Я наблюдал те события "из первого ряда", хотелось бы сравнить...
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2009.03.18 | kapitan2r

            Re: "Не читал, но скажу"

            Поняття "Схід" і "Захід" можна розглядати у ширшому і вужчому значеннях. І в обох випадках невідомо, на чиєму боці може бути перемога. Якщо Захід у вузькому сенсі оновиться за рахунок Сходу у вузькому сенсі, то то можна сподіватися, що він переможе також Схід у широкому розуміння слова. Чудес не буває, історія занадто інерційна система. Якщо західна цивілізація існує два з половиною тисячоліття, то враз вона не поламається. Його перебудова може тривати століттями (хоча тепер темп історії пришвидшений). А значення національного відродження і національної держави виплаває із структурованості поліморфного світу. Окремі блоки у цій структурі не мають бути занадто громіздкими, але консолідованими, хоча теж структуровані. Тепер відносно сильної руки. Сильна рука може змінити щось в історії, коли вона сповідує ідею, яку підтримає широка маса. Тут порібна не сильна рука, а мудра голова. Геніальний у багатьох сенсах Наполеон не мав іншої ідеї як власна велич і велич Франції. І хоч його французи шанують досі, велич Франції після нього помітно підупала. Злий геній Гітлера сповідував антилюдську ідею і лишив він після себе недобру пам'ять. Напроти, більшовики сповідували гуманну, хоч і утопічну ідею, тому вони протрималися при владі 75 років і лишилили про своє правління контраверсійні спогади. Отож, сильна рука в Україні може навести порядок лише озброєна певною гуманною ідеєю, яку підтримає маса. А з тої маси вже викристалізується когорта однодумців, якою може керувати сильна рука. Особистостей в історії формують обставини, потенційно вони є завжди. Ось так я собі уявляю наше місце в історії і можливий варіант її розвитку. Тепер відносно книги. Навряд чи її можна десь купити, бо вийшла вона досить давно. Хоча рік тому я бачив її в одній з львівських книгарень. У Мережі її напевно нема. Дякую за дискусію.
          • 2009.03.18 | kapitan2r

            В тему

            Щойно отримав таке повідомлення:
            Уважаемые дамы и господа!
            Уважаемые друзья!
            На пленуме партнёрской конференции 2007 года в Киеве было решено создать
            платформу общения между организациями «Ост-Вест-Инициативы». Поэтапно
            всё свершилось и как результат полугодичной упорной работы мы рады
            представить Вам новый веб-сайт сетевых структур. Для беларусских
            организаций создан сайт www.ost-west-ngo.by, для украинских
            www.ost-west-ngo.com.ua. Немецкие организации посещают страницу
            www.ost-west-initiativen.de.

            Основной костяк веб-сайта составляет рубрика «Презентация организаций»,
            где бы Вы могли впервые представиться и оставить контактную информацию.
            Для этого выберите, пожалуйста, субрубрику «Зарегистрировать
            организацию» и заполните предложенный формуляр. К примеру, Вы ищете
            определённую организацию, Вам необходим партнёр для Вашего проекта,
            воспользуйтесь нашим банком данных.

            Рубрика «Форум» на немецком и русском языках представляет собой
            платформу для общения доступную для каждого зарегистрированного
            пользователя. На ней Вы можете обмениваться мнениями, впечатлениями,
            поддерживать контакт или просто общаться.

            Кроме того, на веб-сайте постоянно обновляются рубрики «Новости» и
            «Текущие мероприятия и объявления». Вы можете добавить новости или
            сообщить о новом мероприятии посредством заполнения предложенного на
            сайте формуляра и мы опубликуем их. Кроме того в каталоге спросов и
            предложений Вы можете целенаправленно искать и предлагать контакты или
            услуги.

            Дортмундский Международный образовательный центр IBB предоставляет эту
            интернет-платформу бесплатно. Мы позволили себе зарегистрировать Вашу
            организацию, проверьте, пожалуйста, эти данные. Если у Вас произошли
            какие-нибудь изменения или Вы хотите что-нибудь дополнить или добавить,
            просьба выслать их непосредственно с сайта при помощи ссылки, которая
            находится на Вашей странице и мы обновим их на сайте. Пришлите нам также
            пожалуйста 3 фотографии, которые отражают работу Вашей организации для
            размещения на Вашей странице.

            С уважением

            Петер Юнге-Вентруп, Ольга Ренш,
            Евгения Бауэр-Шадрин

            Дортмундский международный образовательный центр (IBB gGmbH)
            Борнштрассе 66
            44145 Дортмунд
            Тел.: +49 231-95 20 96 0
            www.ibb-d.de

            Отправлено:
            Пресс-бюро Мехтильд фом Бюхель
            Тел: 0231-6901041
            E-Mail: ibb-newsletter@vombuechel.de
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2009.03.18 | Іван Юзич

              Re: В тему

              Дякую усім, хто відгукнувся, і хто написав на е-мейл.
              На найпоширеніше запитання – книга в мережі англійською є отут:
              http://books.google.ca/books?id=uM9aNRYC9WUC
              Українською – виставлена на продаж в Інтернет-магазинах.
              Успіхів!


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua