МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Ерозія політичної культури

03/20/2009 | Андронік КАРМЕЛЮК
Ерозія політичної культури
(Політичний есей на злобу дня)

Погода в українській політиці останнім часом різко зіпсувалась. Якщо вже казати про якісь «радикальні елементи» в Україні, то до них насамперед і передусім слід зарахувати більшість народних депутатів ВРУ, не треба шукати їх серед націоналістів. Бачимо різке пониження рівня політичної культури. Виходимо з того, що у нашому посттоталітарному суспільстві усе таки якась форма культури мирного співжиття існувала. Політичний декаданс особи проявляється головно у таких явищах, як агресивність совкових функціонерів, хвороблива амбіційність політиків, нестримна гонитва за матеріальними статками, скочування у владну анархію через демонстративну зневагу до власних авторитетів, в тому - і на першому місці - до поважності посади та особи Президента країни.
Природно виникає запитання: а чи в нас узагалі могла існувати власна політична культура? Ми фактично століттями – від Мазепиної поразки під Полтавою – жили «бездержавно», тому й не могла зберегтися політична культура давньої освіченої верхівки - козацької, шляхетської і церковної. Предки теперішніх українців, натомість, за покликом сумління стали на шлях визвольних змагань – політичних і духовних, і вони виробили високу етику політичної боротьби за своє самобутнє духовне, фізичне виживання і державне життя. Вони сповідували альтруїзм і героїзм в ім’я високих суспільних ідеалів. Цю героїчну й віросповідну етику вороги систематично і цілеспрямовано знищували й вихолощували, знімаючи кілька шарів «луччих людей» з демографічної піраміди України.
Нова політична культура, без совкових елементів, напевно колись й у нас відродиться, але тоді вже на новому ґрунті особистої моралі, яка формується з християнської віри та любові, суспільної етики та гуманістичної освіти європейського зразка. Творцями нової політичної культури в Україні нині виступають зокрема учасники (батьки, діти, внуки) визвольної боротьби ХХ століття, а також видатні діячі національного Руху опору, кращі представники відроджених традиційних Українських Церков, та нова генерація молодих українців, які ментально не забамбулені, а відкриті до світу. Моральних авторитетів за роки незалежності можна перечислити на пальцях максимально двох рук. Згадую, для прикладу, Патріарха УАПЦ Володимира Романюка, Главу УГКЦ Патріарха й кардинала Любомира Гузара, філософа й письменника Євгена Сверстюка, художника й народознавця Івана Гончара, поетесу нобелівської проби Ліну Костенко... Тим часом, нам доведеться певний час перехворіти й витіснити з публічного ужитку тяжкий спадок мрячної совєцької епохи, яка по своїй суті була антилюдською та й цілеспрямовано антиукраїнською. Жменька націонал-комуністів не здатна перекреслити цю тезу. А маса червоних попутників нездатні були створити нову високу культуру, хіба що антикультуру, від якої сьогодні всі ми потерпаємо.

Від самого початку проголошення незалежності в Україні усталилася традиція відносно мирного, але змагального співіснування у публічній владі, яка в цілому зберегла свою попередню совково-манкуртну природу. Поряд із представниками національно-демократичного табору, які завжди були і донині є меншістю у владі і які принаймні не перешкоджають національному відродженню титульної нації, країною на ділі керують реліктові марксисти-леніністи большевицької субкультури.
Однак нині ця напівстабільна рівновага загрожує похитнутися у не користь українців, які в цій державі усе таки є титульною нацією. Ба більше, з путінсько-газпромівської Росії до нас стали емігрувати на заробітки різні інтелектуали і ділки, вони зайняті переважно у сфері гуманістичних послуг, а ніяк не в агро-вугільно-хімічно-металургійній сферах... Скидається на те, що в нас поступово установлюється певний вид апартеїду за господарською та національною ознаками. Проте, ця міграційна тенденція не повинна відвернути увагу від усвідомлення, що в Україні у владі, в культурі, інфо-просторі, економіці та підприємництві усе таки маємо своїх талановитих, здібних, успішних, патріотичних і т.д. українських спеціалістів. Їх є, але їх не завжди видно, вони не рішають, принаймні вони не перебувають у перших керівних рядах, про них і не повідомляють.
Але повернімося до основної теми – про політичну культуру, де спостерігаємо страхітливий занепад. Якщо цей поглибиться, то він міг би допровадити до дезинтеграції державної структури, яка тримає нашу державу цілісною в межах нинішніх кордонів. До стадії саморозвалу ще остається певний відрізок шляху, але ми знаходимося на прямому шляху до руїнницького сценарію. Навіть силові структури нині свідомо розставлено по різні боки, їх матеріально й ідеологічно по-різному годують: армію тримають на голодному пайку (в дослівному і переносному сенсі), а внутрішні сили стали у фаворі.
На загрозу потенційного, але можливого до уникнення, розвалу вказують і певні зовнішні ознаки. Досить згадати підривну діяльність наших сусідів на суверенній території України. Щодо північно-східного сусіда і його агентів впливу серед нас - тут усе ясно. Додам лише, що Росія видала 2,9 млн паспортів громадянам в республіках кол. СССР... Але й Варшава вербує наших громадян приманливою «карткою поляка». Вже не говоримо про те, як поляки почали масово запрошувати до своїх університетів українських науковців. Правда, не всі погоджуються на долю «перелітних птиць», бо там доведеться таки полякам служити, і то не завжди правдою. Останньо офіційний Київ – нарешті! - видворив двох румунських «розвідників», які під маскоюдипломатів займалися антиукраїнською діяльністю у Чернівецькій області. Про Придністров’я та Крим, як про потенційні вогнища гарячих конфліктів, уже не говоримо.
А тепер про домашні прояви ерозії політичної культури.
Це, перш за все, відкрита політично-грошова корупція у парламенті та на всіх інших ешелонах влади: в уряді, парламенті, освіті, медицині, митниці, економіці, судівництві тощо і т.п. Якось так склалося, що не тільки в Києві та Харкові, а теж у деяких областях та містах західної України до влади призначено-обрано людей з комерційним досвідом. Тепер з позиції влади вони почали до всіх справ застосовувати чисто матеріяльно-прибутковий підхід. Можна собі уявити, яку шкоду і деградацію від цього зазнає гуманістична і духовна сфера громади, на що комерсанти від політики здебільшого глухі.
Президент за перебір політичної корупції розігнав попередню ВРУ, зате нинішній склад представників народу - з погляду суспільно-політичної моралі – має від попереднього страшніший вигляд: депутати стали привселюдно і нестримно топтатися по честі й гідності Президента та своїх колегах-міністрах, їхні виступи стали агресивнішими та крикливішими.
Недавнє демонстративне звертання Л.Кравчука до Президента В.Ющенка з відкритим закликом «добровільно» скласти булаву і відійти убік, щоб зреченням від народного мандату звільнити місце для приходу до влади іншого, ще невідомо кого – така «нетактовна» й негідна поведінка дуже насторожує і змушує з тривогою замислитися про долю країни. Це ще один елемент у стратегії демонтажу проукраїнської влади, яка отримала мандат від всеукраїнського Майдану і за неї відповідає перед усім народом, який охоплює усіх живих, мертвих і ненароджених. Виступ Л.Кравчука свідчить про його глибоку закоріненість у совковій ментальності, і всі гріхи тієї віджилої системи, на жаль, йому не чужі, про що ми інколи забуваємо.
Раптом донецькі регіонали стали на прю із життям та культурно-політичним заповітом Василя Стуса, іменем якого бажають назвати Донецький університет студенти, місцева патріотична громада і національна влада. Така війна проти власної нації, очолена ректором-«героєм», виглядає дикою й скидається на анахронізм. Це також ознака ерозії політкультури, або взагалі відсутності культурного такту місцевих і немісцевих регіоналів супроти пам’яті і невмирущої творчості В.Стуса, видатного поета й мужнього сина Донецької землі.
А останній акт - негідна та підступно-примусова відставка міністра В.Огризка - остаточно виявив аморальність і фарисейство більшої частини депутатів, які вже давно не рахуються з народом і служать тільки своїм дрібним норовам. Вони зробили ведмежу прислугу антиукраїнським силам і здорово потопталися по гідності України та її відданих політиків. Світ із дивом спостерігає за занепадом непередбачуваної частини українських політиків. Не бажаю нікому пережити той психічний шок, через що проходить та частина депутатів з бютівської фракції, яку «зненацька» обманули при голосуванні. Така дискредитація підважує їхню політичну вірогідність.
Дуже багато людей є розчаровані і дезорієнтовані поведінкою «помаранчевих» політиків. Нині фактично всі політичні кольори змішалися з один нерозбірливий згусток. Відсутність твердих переконань, глибока вкорінена недовіра навіть до свого наближеного, хисткість у поведінці та політичних уподобаннях, амбіційсть і корисливість «за всяку ціну» - усі ці риси характеризують представників майже всіх парламентських фракцій. Депутат депутатові фактично уже став близнюком. Вони навіть навчилися спілкуватися одною мовою – не російською, розуміється, а мовою тупого блокування трибуни. Це, до речі, теж риса невисокої політичної культури. І неспроможність досягти результату шляхом діалогу, нехай навіть гострого. Адже мова кулаків істотно відрізняється від мови словесної, ці два види спілкування походять від двох радикально різних сфер буття: мова кулаків запозичена від звіриного світу, а словесна мова - притаманна лише людині, що створена за образом Божим .
Саме цими днями Спудейське братство у Києво-Могилянській Академії і громадський рух «Простір свободи» запросили провести публічну лекцію відомого літератора й релігійного діяча Євгена Сверстюка. Темою свого виступу він вибрав «Шевченко і християнська віра». Признаюся, Сверстюк як завжди блискуче та переконливо справився зі своїм завданням. Шкода, що депутати не хочуть прислухатися до його знань і до розкриття ним вічних культурних цінностей. Тоді б вони довідалися, що джерелом культури у Шевченка (в тому культури й української, й особистої, та й політичної) – є глибока християнська віра та любов. Варта частіше йти до Шевченка по науку і пораду.
За період незалежності, а тим паче після Помаранчевої революції, одним з найбільших і найкорисніших здобутків для нас треба вважати свободу слова.
Однак, і ця цінність зазнала поступової ерозії. Не достатньо отримати можливість вільно висловлюватися, а свободу слова у суспільному спілкуванні на високому рівні треба ще вміти наповнювати відповідним змістом. У нас свобода слова перетворилася на певний привселюдний видовищний обряд, який має за мету різними актуальними приманками здобути якнайбільший рейтинг для організаторів цих політичних шоу. А для них це означає знову ж більший заробіток, але не завжди і не перш за все – це пошук істини і підняття рівня політичної свідомості суспільства. Отже, існує свобода слова, але вона дуже часто порожня, й це стосується всієї суспільно-державної піраміди в Україні, від її верхівки до самого низу.
Вкінці кортить нагадати, що мільйони українців 2004 року з протесту проти кучмізму, проти спроб маніпулювати їхньою волею і вільним політичним вибором, нагадали Україні та світові, що до найвищих і непорушних цінностей українців завжди належали і належать – гідність та свобода. Невже теперішні можновладці знову втрачають чесноту самоздержування і провокують країну до нового зриву? Хоча нація завжди готова до самозахисту. Тим паче у році, коли вшановуємо 100-річчя С.Бандери, відзначаємо 80-ліття заснування ОУН, спогадуємо Полтавську битву та проголошення Карпатської України. Кожна з цих дат - це джерело, з якого живиться дух незалежності і з якого ми повинні черпати норми політичної культури.
У зв’язку з останнім дивують тактичні твердження декого з молодих політиків, які з оглядкою на різні сторони-вектори заявляють, що визнання боротьби ОУН і УПА за свободу, незалежність, за честь і гідність – нині чомусь є “не на часі»! Це також певний діагноз про рівень політичної культури цих кандидатів «у високу політику», які завтра виступатимуть перед народом із проханням доручити їм керувати державою. Вже сьогодні стає ясно, куди вони нас можуть повести. Бо ж відколи такі цінності, як свобода, гідність і самостійність – є не на часі?! За тоталітарно-комуністичного панування за ці цінності нас чекали розстріл, тортури, психушки, виселення, заслання, невиїзд...То коли ж тоді в Україні настане їхній час? Навпаки: «Не пора, не пора, не пора...».
У відповіді на останнє запитання лежить сакраментальний ключ до майбутнього української, тобто універсальної, України. Тільки визнавши і засвоївши названі високі, створені народним генієм та ціною крові виборювані християнські і національні чесноти, зможемо зупинити кляту ерозію політичної культури і вирости на нормальну, динамічну й шановану націю, яка займе належне їй місце в народів вольнім і конкурентнім колі.
Андронік Кармелюк

Відповіді

  • 2009.03.20 | keymaster

    Вавилонські плачі. Аффтар підігрує тим, хто вважає Україну

    "проектом, що не вдався"
    "Все йде до гіршого, не тратьте, куме, сили"

    Невже не можна було побачити й якихось оптимістичних зрушень в суспільстві?
    Ну, і друге - писати плачі - мастаків багато. Тільки треба не плакати, а принаймні складати конкретні програми покращення суспільства. А бажано, ще й в міру своїх скромних можливостей прилучатися до їх реалізації.
  • 2009.03.20 | Pavlo Z.

    + - +

    Андронік КАРМЕЛЮК пише:
    >Поряд із представниками національно-демократичного табору, ...які принаймні не перешкоджають національному відродженню титульної нації...
    гарна, хоч і невтішна, констатація!:)

    > депутати стали привселюдно і нестримно топтатися по честі й гідності Президента
    Навряд чи хтось ефективніше топчеться по цій честі й гідності, ніж сам Президент:(
    > > Дуже багато людей є розчаровані і дезорієнтовані поведінкою «помаранчевих» політиків. Нині фактично всі політичні кольори змішалися з один нерозбірливий згусток. Відсутність твердих переконань, глибока вкорінена недовіра навіть до свого наближеного, хисткість у поведінці та політичних уподобаннях, амбіційсть і корисливість «за всяку ціну» - усі ці риси характеризують представників майже всіх парламентських фракцій. Депутат депутатові фактично уже став близнюком. Вони навіть навчилися спілкуватися одною мовою – не російською, розуміється, а мовою тупого блокування трибуни. Це, до речі, теж риса невисокої політичної культури. І неспроможність досягти результату шляхом діалогу, нехай навіть гострого. Адже мова кулаків істотно відрізняється від мови словесної, ці два види спілкування походять від двох радикально різних сфер буття: мова кулаків запозичена від звіриного світу, а словесна мова - притаманна лише людині, що створена за образом Божим .
    Так і є.
  • 2009.03.20 | Историк

    Политическая культура в позитивном смысле всегда включает

    меру ответственности - не так ли? Между тем, большинство постсовестких стран дают вопиющий пример безответственности политического класса - перед страной, согражданами и т.д. Это прямое следствие ухода коммунистического режима от расплаты за свои деяния -набезобразничали и разбежались, не дав никому отчета. Или перебрались в "демократию" или "рынок". Хорошо было восточным немцам или полякам. Боюсь, что многие другие рискуют погрузиться в некое "политкультурное безвременье". Это стало бы одним из самых драматических последствий крушения коммунизма...
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.03.20 | Hadjibei

      Історик має рацію

      Непокаране зло породжує лише зло.
      За злочини проти українського народу (а таких ой як багато, і вони дуже тяжкі) ніхто не відповів і вже не відповість.
      Тому комсомолкі-атлічніци домордують країну остаточно.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.03.20 | keymaster

        Я все кажу, що у нас треба мати не рацію, а кулемет

        Рації мають усі - мобілок в Україні більше, ніж громадян.
      • 2009.03.20 | Pavlo Z.

        Re: Історик має рацію

        Hadjibei пише:
        > Непокаране зло породжує лише зло.
        > За злочини проти українського народу (а таких ой як багато, і вони дуже тяжкі) ніхто не відповів
        100%
        > і вже не відповість.
        іще не вечір:)

        > Тому комсомолкі-атлічніци домордують країну остаточно.
        Ахметов, Губський, Коломойський, Ярославський і т.д.???:)
        Якщо Ви щодо Тимошенко - то дивіться не туди, де вона народилася та вчилася, а де пройшла "школу життя", де сформувався її нинішній характер. Якраз ця школа об'єднує її з вище наведеними.
    • 2009.03.20 | Woodstock generation

      +1 Re: Политическая культура в позитивном смысле всегда включает

  • 2009.03.20 | Историк

    Вот это - что такое? И где еще такое возможно?..

    Киевский мэр Леонид Черновецкий получил письмо от Минздрава Украины с предложением пройти психиатрическую экспертизу, сообщил он сам на встрече с послом России в Украине Виктором Черномырдиным сегодня в мэрии. Мэр Киева обратился к Черномырдину с просьбой дать оценку решению временной следственной комиссии парламента провести психиатрическую экспертизу Черновецкого. «Ужас в том, что вчера мы получили письмо от Минздрава, которое тоже подключилось к преследованию Киевского мера, чтобы я прошел психиатрическую экспертизу», - сообщил он. Он высказал надежду, что у посла нет сомнений по поводу того, что он здоров. «Я абсолютно здоров, я не боюсь экспертиз, но ужас состоит в том, что наше законодательство предусматривает насильное отстранение меня от должности, если экспертиза признает меня невменяемым», - сказал Черновецкий. При этом он отметил, что не пойдет ни на какую экспертизу. «Конечно, я никогда ни на какую экспертизу не пойду – это мое принципиальное решение, потому что люди способные всегда имеют странности. Это свойство людей великих», - сказал Черновецкий, приведя в пример Достоевского, Эйнштейна и Ломоносова. По словам мэра, гениальность всегда граничит с безумием. «Это чистая правда, нет в мире ни одного выдающего политика, бизнесмена, который не был бы странным, потому что очень много дел», - добавил мэр. УНИАН 20.03.2009
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.03.20 | Мартинюк

      Депутати написали в міністерство, міністерство написало меру.

      Депутати звернулися із запитом в міністерство, міністерство написало меру. Формально тут в принципі нема криміналу - дійсно важливо чи стан здоровя мера мер столиці дозволяє йому виконувати його обовязки.


      В принципі, якщо це б не трубилося по всіх кутках то й можна було змиритися - за умови строго дотримання лікарської таємниці.

      Але справа набрала скандального розголосу - тому треба вияснити хто саме першим розтрубив це все у пресу - це очевидне порушення медичної етики.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.03.21 | Историк

        СМИ виноваты!?

        Мартинюк пише:
        > Формально тут в принципі нема криміналу...
        > В принципі, якщо це б не трубилося по всіх кутках то й можна було змиритися...
        > Але справа набрала скандального розголосу - тому треба вияснити хто саме першим розтрубив це все у пресу - це очевидне порушення медичної етики.
        Мэр столицы очевидно неадекватен. Это надругательство над национальной безопасностью, общественным порядком и той же политической культурой. Репутационные потери для всей страны - колоссальные. Принцип врачебной тайны тут не работает - он не частное лицо. Пусть уходит и лечится в уединении. Кто вообще протолкнул его на этот пост? Я конечно, кое-что слышал (был в Киеве в дни выборов). Но почему это не обсуждается? И т.д.
        Так что, не могу с Вами согласиться.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2009.03.21 | Мартинюк

          А розтрубив сам же ж Черновецький

          Тобто він схоже зробив отому всьому рекламу сам.
          Бо все ж таки момент лікарської таємниці та охорони прав хворого це не відміняє.

          Більше того - якби все було б як в нормальних країнах, то врешті решт Черновецького би змусили "добровільно" піти з посади мера "за станом здоров'я"
          А дійсно чому хвора людина має надриватися непосильною для неї працею?


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua