МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Фарс із Дем’янюком

07/20/2009 | Джон Розенталь
Німеччина готує показовий судовий процес

"Найменша з маленьких рибок". Саме так охарактеризував Джона Дем'янюка і його роль у нацистській системі таборів смерті голландський професор права Крістіан Ф. Рютер, який є співредактором проекту "Justiz und NSVerbrechen" ("Юстиція і злочини націоналсоціалістів") або "Nazi Crimes on Trial" ("Нацистські злочини на суді"). Це всеохопна колекція судових вироків, поданих німецькими судами у випадках нацистських злочинів, які каралися смертю. Колись давно вважали, що Дем'янюк - уроджений Іван Дем'янюк з України - був Іваном Грозним - особливо жорстоким українським охоронцем у Треблінці. Ізраїль навіть спробував довести це, але був змушений визнати, що Дем'янюк став жертвою помилкової ідентифікації: врештірешт, він не був тим Іваном. "Ніхто б не звернув жодної уваги на Дем'янюка, якби чутка, буцімто він був Іваном Грозним (яким він, очевидно, не є), не прилипла до нього", - сказав Рютер німецькому щоденному виданню "Die Frankfurter Allgemeine Zeiting" (FAZ).

Навіть опис Дем'янюка як підозрюваного "нацистського воєнного злочинця" вводить в оману, не кажучи вже про дико перебільшене визначення його як підозрюваного номер один у нацистських воєнних злочинах. У тому сенсі, що як у машині нацистської системи концтаборів так чи інакше був закручений кожен гвинтик, Дем'янюк, можливо, і був причетний до нацистських воєнних злочинів.

Спираючись винятково на свідоцтво ідентифікації особи, автентичність якого довго оскаржували, німецькі дослідники стверджують, що він служив охоронцем у таборі смерті Собібор. Але навіть якщо це правда, Дем'янюк не був нацистом, і тим паче не есесівцем, як вважають. Дем'янюк був солдатом Червоної армії, якого полонили німці 1942 року і запроторили до табору для совєтських військовополонених у місті Холм на території окупованої Польщі. Якщо Дем'янюк взагалі служив німцям, то він був так званим "SS Hilfswilliger" ("добровольцем СС") - так би мовити, волонтером СС.

Ба більше, "добровільний" характер цих "добровольців" треба розцінювати дуже відносно. Брутальність, яку демонстрували німці стосовно совєтських військовополонених, є легендарною. Відповідно до нацистського презирства стосовно слов'ян, або слов'янських "виродків", як називали їх нацисти, сумнозвісним є той факт, що захоплених солдатів Червоної армії до смерті морили голодом. Уважають, що понад половина совєтських солдатів, полонених німцями, помирала у полоні. Згідно з тим, що написав Фрідріх Шмідт у FAZ, дослідники "впевнені, що Дем'янюк запропонував свої послуги так званого добровільного помічника, аби врятуватися від голодної смерті". Справді, сам факт, що Дем'янюк живий, розцінено як доказ помилковості його вимоги визнати, що він залишався звичайним військовополоненим, оскільки "умови в Холмському таборі передбачають, що він би не вижив там так довго".

То чому ж Німеччина демонструє готовність звинуватити Дем'янюка у злочинах всіх людей? Чому беруть іноземця, який від безвиході був змушений слугувати німцям за екстремальних обставин і який, як гадають, брав участь у злочинах, скоєних на чужій землі? (Або ж німецькі обвинувачі вірять, що окупація німцями Польщі була законною і що так званий німецький Генеральний уряд на польській території все ще чинний?). Нагінки на Дем'янюка Німеччиною створюють враження, що ФРН досконала в переслідуванні у судовому порядку нацистських військових злочинців. І це справді повинно бути пунктом здійснення - оскільки дійсність могла б ледь відрізнятися.

Починаючи зі створення ФРН у 1949 році, німецькі суди та законодавча влада виявили неймовірну поблажливість до нацистських військових злочинців, перетворюючи територію Федеральної Республіки у більшменш безпечний притулок для них.

Як вказав Крістіан Рютер, це була спеціальна політика німецької влади, відповідальної за судове переслідування нацистських злочинців, аби, як правило, утриматися від пред'явлення обвинувачення "маленьким гвинтикам": "як, наприклад, члени стрілецьких загонів [Erschieungskommandos]". Остання специфікація включена в судовий процес 1959 року Окружного суду Білефельда. Слід наголосити, що це, звісно, стосується німців - тобто людей, які безсумнівно стояли вище за Дем'янюка в ієрархії командування і чия безпосередня участь в убивствах є очевидною. Мільйони євреїв і совєтських комуністичних чиновників були вбиті такими "стрілецькими загонами" на Східному Фронті: особливо ганебними SS Einsatzgruppen.

У 1968 році Бундестаґ включив непримітний параграф у непримітний закон, який насправді означав генеральну амністію за просту "причетність" до нацистських злочинів. Лише підозрювані, вину яких довели завдяки "специфічним особистим особливостям", були винятком із розпорядження, про яке мова. Навіть якщо припустити, що для Німеччини легітимно вимагати юрисдикції у випадку Дем'янюка, цілком очевидно, що він - "найменша з маленьких рибок" - повинен мати вигоду з цих розпоряджень. Те, що німецькі обвинувачі готують звинувачення проти нього так чи інакше, мабуть, є найочевиднішою ознакою, що метою слухань є не правосуддя, а створення показового судового процесу для іноземного споживання. Спокуса експлуатувати випадкову історію Дем'янюка, аби породити міф про німецьку пильність, видається занадто сильною, аби чинити їй опір.

Крім того, навіть „більші" риби нацистської системи, серед них ті, які несуть безпосередню відповідальність за "єврейську політику", уникли судового переслідування. (Наприклад, Ганс Ґмелін, батько Ґерта ДойблераҐмеліна, колишнього німецького міністра юстиції, який чудово порівняв Джорджа Буша з Адольфом Гітлером). "Залаштункова амністія" 1968 року фактично була на користь бюрократичним планувальникам Голокосту у так званій головній службі безпеки Райху (RSHA). Інші „великі риби" постали перед судом, але дістали відносно м'які вироки або ж були виправдані. Наприклад, есесівський офіцер, який відповідав за всіх іноземних "добровольців" у Треблінці, Собіборі та Бельзеці. У 1965 році Окружний суд Мюнхена визнав його винним у співучасті в убивстві близько 300 000 осіб. Який вирок? Чотири з половиною роки в'язниці. За спостереженням німецького історика права, загалом він витрачав щонайбільше 7,8 хвилини для кожної жертви. Усіх із восьми підсудних - кожен з них був офіцером СС - виправдано.

Згідно зі статтею на англійському сайті німецького журналу "Der Spiegel", німецька влада вже має свої "думки" щодо інших чотирьох підозрюваних "нацистських військових злочинців", які емігрували до Сполучених Штатів. Троє з них є колишніми іноземними "добровольцями", а четвертий - австрієць, якого вже депортували на батьківщину. "Der Spiegel" зазначає, що було "складно" переслідувати в судовому порядку іноземців, причетних до нацистських злочинів. Проте німецькій владі не слід зазирати так далеко чи створювати стільки проблем, якщо вона хоче переслідувати нацистських військових злочинців у судовому порядку. Хоча їхня кількість, звичайно, зменшується з кожним роком, багато вітчизняних і справжніх нацистських військових злочинців живуть у Німеччині. І їхні злочини, і місця їхнього проживання відомі. Нижче подано список семи нацистських військових злочинців, яким німецькі обвинувачі можуть пред'явити обвинувачення відразу ж.

Карл Ґроплер (Воллін)

Ґеорґ Раух (Рюммінґен)

Ґерхард Зоммер (Гамбурґ)

Альфред Матіас Кончіна (Фрайбурґ)

Вернер Брусс (Райнек біля Гамбурґа)

Гайнріх Шендель (Ортенберґ)

Людвіґ Гьорінґ (Карлсбад)

Ці семеро чоловіків були членами дивізії Waffen SS Райхсфюрера (Waffen SS "Reichsfhrer"), яка знищила близько 560 італійських цивільних у жахливій різанині в Сант Анно ді Стаццема в серпні 1944 року. Близько 80% жертв - жінки, діти й літні люди. У червні 2005 року італійський суд визнав цих людей винними в убивстві людей. Вони ніколи не стояли перед Фемідою, оскільки Німеччина відмовляється їх видати. Троє співучасників, визнаних винними, як повідомляють, померли упродовж цього часу. Аналогічно Німеччина відмовляється видавати й інших визнаних винними злочинців - учасників побоїщ, скоєних СС у чужих країнах. Як і безліч інших нацистських військових злочинців, Ґроплер, Раух, Зоммер, Кончіна, Брусс, Шендель і Ґьорінґ комфортно живуть у Німеччині.

З англійської переклала Вікторія Романчук,
аспірантка ЛНУ ім. Івана Франка.

Переклад за виданням: The Demjanjuk Farce: Germany Prepares a Show Trial


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua