МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Казус і норма

08/27/2009 | Андрій Бондар – поет, перекладач
Дивина та й годі: те, що мало б Ратушняка знищити, відкриває для цього політика небачені досі перспективи кар’єрного зростання. Оце вже воістину парадокс із категорії одіозних: Сергій Ратушняк перебрав титул Антисеміта Всія України.

Подейкують, ніби автор легендарної поеми-роману «Москва-Петушки» Венедикт Єрофєєв був антисемітом. Міхаїл Ґаспаров у вже не менш легендарних «Записях и выписках» розповідає, що, коли про це повідомили Юрія Лотмана, який захоплювався творчістю Єрофєєва, він відповів так, як і належить небожителям: «Інтимним життям письменників я не цікавлюсь».

Інакше кажучи, іронічний Лотман повівся адекватно як дослідник літератури, що достеменно знає, чим відрізняються літературний герой, автор тексту і реальна особа на ім'я Венедикт Єрофєєв. Дослідника-структураліста, на відміну від вульгарно-соціологічного підходу до літератури, цікавив передусім текст. А тій реальній особі з її персональними мухами в голові відведено суверенне право на побутовий антисемітизм, алкоголізм, соціопатію та інші різнобарвні вияви мізантропії. Тобто котлети окремо, а мухи - окремо.

Зрештою, в історії літератури дуже часто серед письменників траплялися як не антисеміти, то колаборанти. Езра Павнд був прихильником італійського фашизму, Кнут Гамсун звеличував нацистську Німеччину й особисто Гітлера, Луї-Фердинан Селін писав їдкі антисемітські памфлети. Відтоді, як було переможено німецький нацизм з італійським фашизмом, у США і Західній Європі тема антисемітизму та інших національних фобій і стереотипів покинула публічну сферу і була табуйована. Як колись, за давніх часів, було заборонене кровозмішання і поїдання собі подібних.

Встановилася норма, яка увійшла до числа «правил гарного виховання». І це стосувалось не лише письменників, а й усіх «публічних істот». Особливо політиків, які відтоді вже не могли загравати з темними сторонами характеру своїх виборців, а змушені були обіцяти лише посутні речі та відповідати на реальні запити.

Але література - це одне, а політика - зовсім інше. Те, що сталось у конфлікті між ужгородським мером Ратушняком і майбутнім кандидатом у президенти Арсенієм Яценюком, зробило очевидними кілька неприємних і неприйнятних для будь-якого притомного суспільства речей.

По-перше, інтерв'ю Ратушняка, яке б назавжди знищило будь-якого європейського політика від Будапешта до Лісабону, не просто не знищило ужгородського мера. Вияви печерної юдофобії, що містились у ньому, дуже багато українських людей сприйняли як нормальну аргументацію. Тобто невидима «п'ята графа» для частини нашого перехідного суспільства ще відіграє максимально важливу роль. Тоді як професійні здібності, таланти або людські характеристики - справа другого і третього ряду. Так, багатьох людей справді сильно турбує питання, чи насправді Яценюк єврей.

По-друге, поруч із політичними закликами «розібратись», «відкрити кримінальну справу», «засудити» і «покарати» пролунало кілька голосів на захист Ратушняка. Ба більше, дехто всерйоз вважає, що на сьогодні мер Ужгорода набув такої солідної популярності, що вже й сам міг би стартувати у наступних президентських виборах. Дивина та й годі: те, що мало б Ратушняка знищити, відкриває для цього політика небачені досі перспективи кар'єрного зростання. Оце вже воістину парадокс із числа одіозних: Ратушняк перебрав титул Антисеміта Всія України і став політичною фігурою всеукраїнського масштабу.

По-третє, у нас зовсім не спрацювало те, що ефективно діє у солідарних суспільствах, об'єднаних духом взаємної відповідальності. З одного боку, існує морально потерпіла сторона (Яценюк), яка буде добиватися покарання Ратушняка у судах загальної юрисдикції і, врешті-решт, чогось та досягне. З другого боку, суспільство (а тим паче влада) не спрацювало як здоровий організм. Інакше висловлюючись, обговорення цієї історії перетворило «казус Ратушняка» на «Ратушняка-норму». І вже завтра цей сеанс публічної юдофобії, якому не дали по руках, породить десятки «ратушняків» у всій Україні. При цьому зовсім неважливо, котру з фобій візьмуть на озброєння майбутні кандидати і кандидатки - русофобію, українофобію чи юдофобію. Головне, що фобія як прийом політичної боротьби отримала в сучасній Україні легітимний статус. Те, що існувало на рівні побуту і вулиці, має тепер політичну прописку.

По-четверте, давня українська політична хвороба - відсутність відповідальності за сказане - зі справою Ратушняка досягла справжнього апогею. Точніше, дна. І справді, падати нижче вже нема куди. Нижче лише расові теорії, переслідування інакомислячих і політичні репресії. Вважаю, що в запалі передвиборчої боротьби варто пам'ятати про це. Не раз мені доводилося чути, що наше суспільство вже пройшло «точку неповернення». Мовляв, нас уже неможливо повернути до тоталітаризму. Сьогодення демонструє нам, що це ще далеко не кінець нашого довгого шляху до нової якості.

Андрій Бондар – поет, перекладач для ZAXID.NET

www.zaxid.net

Відповіді

  • 2009.08.28 | harnack

    Теорія інцесту й канібалізму?

  • 2009.09.04 | Pianist

    Re: Казус і норма

    Питання до автора. Чому назвати єврея євреєм це "печерна юдофобія", а назвати поляка поляком норма?
    Друге питання. Чому прикладка "анти" застосовується винятково до одного народу у світі?
    Третє.
    У мене до автора немає питань.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".