10/15/2009 | Наталка

Чому панівна верхівка досі боїться українських повстанців?

За святую правду-волю
Розбойник не стане...

Тарас Шевченко
"Холодний яр"

Історики кажуть, що за найскромнішими підрахунками їх було пів мільйона – українських повстанців, котрі стали на оборону рідної землі – як від німецької, так і від московської навали. Тоді, у 40-50 роках минулого століття, окупаційна машина була надто міцною, аби її можна було здолати партизанкою. Вони напевно що знали це. Відчували, проводжаючи поглядом рідну хату, стискаючи материну руку чи цілуючи на прощання дітей. Але однаково йшли – за покликом того могутнього Духу, силу і природу якого не в змозі навіть збагнути нинішні володарі України...

По-різному складалися їхні долі. Хтось загинув велично – задивишсь у синє небо над полем свого останнього бою, хтось стік кров'ю у темницях катівні, чиїсь кості зосталися у холодній сибірській землі... Але їхній Дух і нині живе серед українців. На знищення цього Духу московська пропаганда кидала свою найбільш руйнівну зброю – надпотужний, склепаний з облуди й лихослів'я, ідеологічний прес. Цим пресом з українців вичавлювали усе, що могло нагадати про безстрашних повстанців. Перетрясали твори мистецтва, шкільні підручники, газети, художні книжки. Армія невтомних цензорів вдень і вночі стежила за тим, аби лицарів України називали не інакше як "жестокімі врагамі". Але й через десятиліття тотальної брехні, яку насаджували під страхом смерті, українці запалюють свічку на місці закиданої гранатами криївки. І стоять у молитві, мовби прагнучи увібрати у себе якнайбільше того величного бунтарського Духу, котрим дихає довколишня земля. Світло того Духу – на пожовклих партизанських світлинах, з яких на нас дивляться безмежно чисті очі поставців – українських хлопців та дівчат. Воно у пам'яті українського народу, в піснях і легендах, що передають від покоління до покоління.

У переддень 67 річниці створення УПА влада, яка називає себе українською, так і не визнала повстанців борцями за волю України. Так і не назвала Степана Бандеру – Провідника і головного натхненника цієї боротьби – Героєм України. Заросли розлогими дубами місця повстанських боїв, а владні особи досі не здобулися на краплю сумління, аби прямо поглянути у вічі історичній правді. Тема ж визнання вояків ОУН-УПА борцями за волю України, а Степана Бандери Героєм України – вже давно стала своєрідним іспитом на пристосуванство, дволичність і – страх. Офіційно визнати героїв українського народу борцями за волю України – означає стати на болючий мозоль біснуватим кремлівським вождикам, котрі з подиву гідною нав'язливістю раз по раз виражають невдоволення навіть пошануванням їхньої пам'яті. Так, кілька місяців тому, нагадаємо, МЗС Російської Федерації пхало свого носа до вшанування повстанців на Івано-Франківщині, звично зчиняючи сцени істерики через те, що "чествують", як вони навчилися казати, "нацистів"...

Визнати вояків ОУН-УПА українськими героями – це означає примусити "невдобно" почуватися усіх тих виплодків епохи Брежнєва-Щербицького, котрі на паплюженні імен наших героїв вислужували привілеї жерти розкішні продуктові спец-пайки в часи тотального продуктового дефіциту, дерлися драбиною компартійної кар'єри, відмивали первинний капітальчик у "блатних" комсомольських кооперативах... І тепер вони звили собі теплі кубельця біля владного корита. Одним словом, жирують на шиї тої країни, незалежність якої проросла з пролитої крові немилих їм воїнів УПА.

Визнати вояків ОУН-УПА борцями за волю України – означає очиститися від десятиліть червоної брехні, зцілити покалічену кремлівськими ідеологами пам'ять, врешті повернути нації вкрадену честь. Це означає зробити українців могутніми, розворохобити їхню гідність і їхній одвічний бунтарський дух, збудити закладене в генах неприйняття кривди і брехні. Хто з нинішніх можновладців зважиться на таке? Риторичне питання...

Для касти мародерів це смертельно небезпечно. І не тільки для відвертих патологічних україножерів, що й нині привільно пасуться в Україні – табачників, маркових, лозінських тощо. Лячно й різношерстим "фарбованим лисам". Інстинкт самозбереження нашіптує їм: "Не дай збудитися повстанському духу!". Тому з року в рік і винаходять тисячу оправдань, чому визнання ОУН-УПА начебто "ще не на часі". Отак і крутяться малодушні лиси біля вогнища повстанської слави – колами. То підповзуть ближче перед черговими виборами, аби погріти свої підупалі рейтинги, то відскочать набік, до смерті налякані жаром незгасимого духу.

Віктор Ющенко про визнання вояків ОУН-УПА говорить з часів Майдану, коли на хвилі нечуваного натхнення, породженого надією мільйонів українців, його обрано на пост Президента. Але увесь цей час йому мовби пороблено – дивним чином упродовж п'яти років ґарант не годен зробити жодного конкретного кроку. Згадаймо, першого року правління, коли злощасна політреформа ще не набрала чинності, а президент, відповідно, ще тримав у руках усю повноту повноважень, коли суспільна підтримка Ющенка сягала понад 60%... Що він робив? Правильно, гаяв час як умів: няньчив "любих друзів", перся якогось милого до Москви на імперський парад Пабєди, мимрив щось про "примирення"... Кого з ким? З ким мають "примирятися" останні вцілілі герої УПА, які проливали кров за цю Незалежність і дивом вижили в сталінських концтаборах? З молодцюватими ветеранами НКВД, з тими катами, які цідили кров українську, а тепер жирують на персональних пенсіях у статусі "ветеранів війни"?

14 жовтня 2006 року об'єднання "Свобода" виводить на вулиці столиці багатотисячний Марш за визнання УПА. Здавалося б, Ющенко вже мусить підписати відповідний указ, текст якого йому навіть відправили. Та президент на Покрову раптом... щез із Києва. Нагально виїхав на якісь "козацькі забави". Покинув столицю на Луценка, орли якого заблокували центр міста, аби Марш УПА не пройшов Хрещатиком. Все ж, під тиском громадськості, у тім числі й "Свободи", яка раз по раз скеровує йому відповідні звернення, Ющенко видає Указ... "Про всебічне вивчення та об'єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху..." Отака вишукана "відписка" для тих, хто вже два роки терпляче чекає він президента дійсного визнання українських героїв. Визнання, а не безглуздого "спонукання" до вивчення давно відомих фактів. Нагадаємо, на той час уже оприлюднено звіт робочої групи при інституті історії України НАН України, яку створено ще 1997 (!) року. А також звіт робочої групи українських істориків, яка під керівництвом доктора історичних наук професора Степана Кульчицького упродовж 2005 року досліджує діяльність ОУН-УПА. Що й кому ще треба "вивчати"? І де це "об'єктивне висвітлення"? Може, на наших телеекранах, окупованих московськими серіалами та ток-шоу вічно тих самих політичних паяців?

Спливло два роки – знову півкроку. 15 січня 2008-го Ющенко подає на розгляд Верховної Ради проект Закон "Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України 1920-1990 років ХХ століття". В українців спалахує надія – закон пропонує зачислити до цієї категорії усіх, хто брав участь у політичній, партизанській, підпільній чи збройній боротьбі у 20-90-х роках ХХ століття у складі Української військової організації, Карпатської Січі, ОУН, УПА, Української головної визвольної ради. Але з плином часу надія гасне. Президентський закон припадає пилом у довгих шухлядах Верховної Ради. Маючи Президентську владу і фракцію у парламенті, за два роки Ющенко так і не домігся, аби закон ухвалили. Навіть не наполіг, аби цей документ розглянули. Навіть не нагадав депутатам, що він уже поростає мохом. Але ж є і "перший український президент" (так величають Ющенка його агітатори), і так звана "демократична коаліція" отримала більшість у парламенті, і Яценюка президент вже був усадовив у крісло голови Верховної Ради. Що ще заважає цим політичним "танцюристам"?

Нарешті частково відкриває старі кадебешні архіви СБУ. Навіть тих наразі дозованих фактів досить, аби кожному, хто має совість, стало ясно скільки брехні було вилито на визвольну боротьбу українського народу. Зокрема 30 листопада 2007 оприлюднено низку резонансних документів, які підтверджують злочинну діяльність спецзагонів НКВД, переодягнених у форму Української Повстанської Армії. Це ті довгоочікувані документи, які викривають усю підлу брехню кремлівської тотальної пропаганди про нібито звірства українських повстанців. Серед документів – відомий ще з 90-тих років лист військового прокурора Українського округу Кошарського від 1949 року до керівництва Компартії УРСР, в якому йдеться про масові злочини "агентурно-бойових груп", які, пройшовши спеціальну підготовку, перевдягалися в українських повстанців, катували і вбивали місцевих жителів. Попри те, що правду про бандерівців уже давно "всебічно вивчено", Президент так і не зважується підписати указ про визнання Степана Бандери – Провідника цього руху – Героєм України...

Доречно нагадати, що визнання УПА було однією із головних складових передвиборчої програми НУНСу в 2007 році – помаранчеві урочисто присягалися визнати вояків повстанської армії ще до позаминулого Нового року. Себто – щойно пройдуть у парламент. Уміло зігравши на патріотичній волі людей та "накосивши" потрібних голосів, нунсівці "зам'яли" тему. Натомість взялися до свого звичного діла – з головою поринули у внутрішні чвари та перипетії "портфельної" боротьбі. До слова, під гаслом визнання ОУН-УПА вдало в'їхав у парламент і Арсеній Яценюк (другий номер, між іншим, у списку НУНС). Минуло якихось два роки, а Яценюк, який, звісно, у парламенті жодного разу навіть не згадав про учасників національно-визвольної боротьби, не те що й не спробував встановити історичну справедливість... Ба, навпаки! Новоспечений "генералісимус" невидимого "Фронту Змін" раптом кардинально змінює власну риторику. Тепер Яценюк раз по раз заявляє, що не підтримує визнання державою вояків УПА борцями за її незалежність. У лютому цього року у Львові Яценюк з якогось дива переконує, що закон про визнання вояків ОУН-УПА борцями за незалежність України та надання їм статусу учасників війни неможливо ухвалити взагалі. На Волині – просторікує, що в разі перемоги на президентських виборах не буде підтримувати питання про УПА, оскільки воно, як йому мислиться, "не на часі": "Потрібен час для того, щоб не тільки 20 мільйонів українців Західної України знали правду про боротьбу вояків УПА, а й 26 мільйонів населення Східної України. Особисто для мене це питання складне". Віримо, що особисто для Арсенія-продуктивне-село, вихованого в сім'ї викладача історії КПРС, "це питання складне". Проте, не час насправді потрібен, "щоб не тільки 20 мільйонів українців...знали правду". Потрібна воля (скільки ще часу?). Чи Яценюк, посідаючи крісло глави парламенту, хоч палець об палець вдарив, аби усі українці "знали правду"? Тим часом щонайменше нечесно звинувачувати жителів сходу України у неприйнятті УПА. Вони ж бо теж знають про повстанський рух – отаманщину 20-30 років. Тож прийняти упівців для них – зрозуміло й природно. Повстанський дух – це в них у крові. Треба лише донести до цих людей, яких роками залякували радянськими міфами, ту правду. Не можна надивуватися, до яких словесних викрутасів часом вдаються політики, аби переконати українців зректися своїх героїв. Визнання УПА Яценюк вважає "міфами зі старого порядку денного". Мовляв, з 2004 року країна перебуває "у полоні класичних міфів", до яких належать "НАТО, ЄС чи Росія, ОУН-УПА та Друга світова війна, а також питання Чорноморського флоту"...

Ретельно оминає проблему визнання ОУН-УПА і нинішня прем'єрка Юлія Тимошенко. В одному зі своїх інтерв'ю "5 каналу" Тимошенко хитромудро зауважує, що "у вирішенні питання надання воїнам УПА статусу ветеранів Великої Вітчизняної війни потрібно вивчати дії кожного члена армії окремо". Може ліпше б ВОНА у своєму списку вивчала дії кожного лозінського окремо? Бо ОУН-УПА – це не збіговисько різношерстих мародерів! Чи їй у голові не вкладається, що йдеться про організований, зцементований єдиною ідеєю, безприкладний рух опору? Час визнати, що УПА у роки другої світової боролася за незалежність України. Крапка. І, відповідно, кожен її боєць є ветераном визвольних змагань. На відміну, до речі, від ветеранів Червоної армії, які боролися проти німецьких загарбників, проте аж ніяк не за Українську державу. До того ж, якщо вивчати дії кожного упівця окремо, слід так само вивчити дії ветеранів Радянської армії. Так, більшість із них чесно воювали проти німецьких окупантів. Але ж і більшість із них уже в сирій землі. Чомусь саме ті, що влаштовують паради під червоними прапорами, здебільшого надто молодо виглядають. Бо статус "ветеранів Великої Вітчизняної", з волі нашої влади, мають і ветерани НКВС-МДБ, які, власне, придушували національний спротив уже в кінці сорокових-п'ятдесятих. Вони досі користуються численними привілеями, бо їхні злочини проти українського народу й на 19 році Незалежності заховані за сімома замками.

18 березня минулого року фракція БЮТ у Верховній Раді України устами свого нардепа Андрія Портнова заявляє, що... "принципово відмовляється від подання на обговорення парламенту законопроекту про визнання воїнів Української Повстанської Армії і Організації Українських Націоналістів". Мотив – нібито через безмежний страх перед регіоналами, які можуть заблокувати трибуну. Ба більше. Спроби внести законопроекти, пов'язані з воїнами ОУН-УПА, Портнов, якому, очевидно, глибоко байдужа українська пам'ять, цинічно вважає... "провокаціями". Які ж теми єднають народних обранців і не викликають бажання ані блокувати трибуну, ані обмінюватися штурханами? А ось які – голосування за... державне святкування 90-ї річниці Ленінського комсомолу. 1 квітня 2009 року за таке "доленосне" рішення (яке, видно, саме "на часі") дружно натиснули кнопки аж 251 нардеп: 150 регіоналів, 53 б'ютівці, 27 комуністів, 20 литвинівців і один представник НУНС. До слова. 14 жовтня минулого року, саме на Покрови, у 66 річницю створення УПА, на сайті Кабінету Міністрів України з'явилося привітання прем'єр-міністра Тимошенко з нагоди... Дня українського козацтва. Про річницю створення УПА, яку відзначають цього ж дня, прем'єр у своєму вітанні згадати "забула"...

Тим часом життя не стоїть на місці. Підростає нове покоління українців, яке не зазнало пресу радянського агітпропу. Воно все активніше впливає на настрої і думки суспільства. Минулого року фонд "Демократичні ініціативи" провів опитування, згідно з яким кількість людей, які підтримують надання воякам Української повстанської армії статусу учасника національно-визвольних змагань та відповідних пільг, неухильно росте. Нині на Заході України 73,7% населення повністю або з застереженням підтримують надання пільг і статусу воякам ОУН-УПА. У Центрі і на Північному Сході цей показник становить 37,9%, на Півдні та Південному Сході надання спеціального статусу воякам УПА підтримує 21,9% населення, і навіть в Донбасі та Криму – 13,4%. Є ще великий відсоток тих, котрі не визначилися щодо питання надання статусу воякам УПА, – у Центрі та на Північному Сході (25%), а також на Півдні та Південному Сході (20,3%). Як бачимо, рівень підтримки визнання УПА явно випереджає рейтинги можновладців. Хоча правда, звісно, не вимірюється рейтингами.

Ці цифри – ще одне підтвердження того, що влада в Україні вже давно не відповідає вимогам і настроям українського суспільства, яке прагне рухатися вперед, до одвічних цінностей великої нації – поваги до своєї культурної ідентичності, своєї кровної єдності, своєї історії і своїх національних героїв. Тим часом влада гальмує цей порив, оскільки мислить застарілими мірками – холуйської запопадливості ("лиш би чого не сталося!"), безсовісного користолюбства ("а що я з того буду мати?") і таких популярних ще з радянських часів – підлабузництва і пристосуванства перед сильними світу.

А тим часом. За поданням "Свободи" 22 вересня 2009 року Львівська обласна рада звернулася до Президента України з проханням визнати воїнів ОУН-УПА борцями за незалежність України та присвоїти звання Героя України лідерові українських націоналістів Степанові Бандері. Водночас депутати, хочуть, щоб Президент започаткував орден імені Степана Бандери і встановив святом українського війська 14 жовтня, скасувавши День захисника Вітчизни.

Редактор газети "ВО Свобода" Галина Миць



До теми. 10 лютого 2005 року народний депутат України Олег Тягнибок на початку чергової сесії парламенту звернувся з депутатським запитом до Президента України Віктора Ющенка з проханням видати Указ "Про визнання боротьби за свободу і незалежність України, яку з березня 1939 року до кінця 50-х років проводили Організація Українських Націоналістів (ОУН) та Українська Повстанська Армія (УПА), національно-визвольною боротьбою та визнання ОУН-УПА воюючою стороною у Другій світовій війні" та доручити Кабінету Міністрів України забезпечити узгодити нормативно-правові акти України з виданим Указом та подати до Верховної Ради України відповідний законопроект. Але парламент не підтримав цей депутатський запит.

http://blogs.pravda.com.ua/authors/tiahnybok/4ad4e6e01b379/