Російська портянка для натівського чобота (\)
10/14/2010 | Оk
http://www.ut.net.ua/online/207/0/194/
Костюк Богдана
Одного разу відомий політолог Павло Жовніренко самотужки мало не розігнав мітинг «вітренківців»
. Для цього виявилось достатньо двох фраз:
«На мітингу ПСПУ в Одесі я, відряджений на міжнародну конференцію з питань безпеки, прислухався до вигуків, серед яких переважали стандартні вигуки про чоботи НАТО-вських солдатів.
Не стримався: перекриваючи захриплого дідуся, вигукнув: «Ніколи чоботи вояків НАТО не топтатимуть землю України!». Російськомовний натовп примовк і з цікавістю подивився на мене. І я вигукнув ще раз: «Ніколи чоботи НАТО не топтатимуть землю Одеси!»… Дідусі та бабусі підбадьорююче загукали те саме. Але я перекрив їх могутнім: «ТОМУ ЩО ВОЯКИ НАТО НЕ НОСЯТЬ ЧОБІТ!!!» Після цього раптом запанувала тиша, а по тому жіночий голос сердито поцікавився: «И чего мы тогда здесь стоим?!».
Можливо, вперше мітингувальниця задумалась про те, що НАТО – це не лише зовнішня політика, А ще й інші «дрібнички», на зразок комфортного взуття й теплих шкарпеток, які носять натівські солдати на противагу нашим.. Як каже один з чільників Альянсу Мішель Дюре (до речі, колишній керівник Центру інформації і документації НАТО в Україні), «стандарти Альянсу високі в усіх сферах: від умов життя військовослужбовців та технічного забезпечення армій – до демократичних вимог у всіх сферах життя країн – членів… Якщо казати коротко, ідеться про високу якість життя у цілому».
Так що «натівському чоботу» ще довго не топтати українську землю. Бо ж проблема не тільки в грошах на армію. А й у тому, що психологія чиновників та військових начальників майже не змінилась за понад дев’ятнадцять років існування Незалежної України. Тож армія, на думку екс-міністра оборони Анатолія Гриценка, «зависла» поміж радянським «вчора», українським «нині», а її «завтра» й досі не визначено (українське все-таки чи малоросійське?).
Ще більш прямо висловився мій сусід – професійний військовий і справжній полковник (ветеран Афгану): «Радянського Союзу не існує, а радянська казармена психологія і ментальність залишились! Усі – у сірому, усі – строєм, усі – під прапор однієї партії!».
Куди «іде стрій під прапором» теж зрозуміло. Як стверджують експерти центру Defence Express, армія відкочується у радянському напрямку. Точніше, у напрямку ОДКБ, який сьогодні жодним чином своєї дієвості не продемонстрував. Оглядач Михайло Самусь, аналізуючи ситуацію із реформуванням української армії, наголошує: «Офіційний Київ не розуміє, що позаблоковість – це витрати на оборону, і то чималі. Це також збільшення безпекових ризиків для України, особливо з урахуванням перевантаження відносин між США і Росією, Євросоюзом і Росією. Так, адміністрація Президента Обами вказує на доцільність розглядати Росію як окремий елемент пропонованої системи безпеки за схемою НАТО – ЄС – ОБСЄ – Росія.
На перший погляд, для України такий розвиток подій у галузі безпеки виглядає привабливим: перебуваючи у стані зародкової позаблоковості та скорочення Збройних Сил, Україна має відчути полегшення унаслідок зближення Москви та Вашингтону…
Насправді, усе залежить від того, як ці «полюси» реально домовляться – бо якщо Україна не сформує свою систему захисту (кордонів, цілісності території, інтересів), не матиме нормальної сучасної армії, її просто можуть розглядати як предмет міжнародних торгів!».
Здається, в Адміністрації Президента України над цим теж замислились: під час візиту до Франції Віктор Янукович заявив, що Україна повинна бути готовою до участі у створення європейської системи безпеки. За його словами, «безумовно, від цих процесів неможливо відлучити Україну!». Водночас, не міг Президент Янукович навіть в Єлісейському палаці у серці Парижа, не згадати і про свого «російського партнера» - Президента Медвєдєва…
Та і як його не згадати? Якщо до натівських стандартів Україні – ще роки і роки, то поруч маємо армію, яка як дві краплі подібна на нашу. І там, і тут більшість командирів звертаються одне до одного «по-радянському», і радянський же варіант «дідівщини» ніхто не відміняв. По обидва боки кордону процвітає корупція, майно розкрадається чиновниками від армії, а офіцери залишаються без квартир, без належної зарплати і без перспективи зробити нормальну військову кар’єру.
Єдине, що слава Богу, різнить наші армії – це участь у бойових діях. Мій колега – міжнародний оглядач газети «День» («Diena») з Латвії Атіс Климович різницю між стандартами НАТО і Росії пояснює просто: «В Альянсі воюють технології, автоматика. У росіян – люди, гарматне м’ясо… Якщо у «гарячій точці» гине хоча б один рядовий – керівник держави, звідки він походить, або надсилає листа родині загиблого, або особисто зустрічає тіло, це вже не кажучи про по життєве забезпечення сім’ї вояка… А у Росії, та і в Україні, про подібне ставлення до своїх солдатів можна лише мріяти …».
Шкода, що гарматне м’ясо не вміє мріяти.
Костюк Богдана
Одного разу відомий політолог Павло Жовніренко самотужки мало не розігнав мітинг «вітренківців»
. Для цього виявилось достатньо двох фраз:«На мітингу ПСПУ в Одесі я, відряджений на міжнародну конференцію з питань безпеки, прислухався до вигуків, серед яких переважали стандартні вигуки про чоботи НАТО-вських солдатів.
Не стримався: перекриваючи захриплого дідуся, вигукнув: «Ніколи чоботи вояків НАТО не топтатимуть землю України!». Російськомовний натовп примовк і з цікавістю подивився на мене. І я вигукнув ще раз: «Ніколи чоботи НАТО не топтатимуть землю Одеси!»… Дідусі та бабусі підбадьорююче загукали те саме. Але я перекрив їх могутнім: «ТОМУ ЩО ВОЯКИ НАТО НЕ НОСЯТЬ ЧОБІТ!!!» Після цього раптом запанувала тиша, а по тому жіночий голос сердито поцікавився: «И чего мы тогда здесь стоим?!».
Можливо, вперше мітингувальниця задумалась про те, що НАТО – це не лише зовнішня політика, А ще й інші «дрібнички», на зразок комфортного взуття й теплих шкарпеток, які носять натівські солдати на противагу нашим.. Як каже один з чільників Альянсу Мішель Дюре (до речі, колишній керівник Центру інформації і документації НАТО в Україні), «стандарти Альянсу високі в усіх сферах: від умов життя військовослужбовців та технічного забезпечення армій – до демократичних вимог у всіх сферах життя країн – членів… Якщо казати коротко, ідеться про високу якість життя у цілому».
Так що «натівському чоботу» ще довго не топтати українську землю. Бо ж проблема не тільки в грошах на армію. А й у тому, що психологія чиновників та військових начальників майже не змінилась за понад дев’ятнадцять років існування Незалежної України. Тож армія, на думку екс-міністра оборони Анатолія Гриценка, «зависла» поміж радянським «вчора», українським «нині», а її «завтра» й досі не визначено (українське все-таки чи малоросійське?).
Ще більш прямо висловився мій сусід – професійний військовий і справжній полковник (ветеран Афгану): «Радянського Союзу не існує, а радянська казармена психологія і ментальність залишились! Усі – у сірому, усі – строєм, усі – під прапор однієї партії!».
Куди «іде стрій під прапором» теж зрозуміло. Як стверджують експерти центру Defence Express, армія відкочується у радянському напрямку. Точніше, у напрямку ОДКБ, який сьогодні жодним чином своєї дієвості не продемонстрував. Оглядач Михайло Самусь, аналізуючи ситуацію із реформуванням української армії, наголошує: «Офіційний Київ не розуміє, що позаблоковість – це витрати на оборону, і то чималі. Це також збільшення безпекових ризиків для України, особливо з урахуванням перевантаження відносин між США і Росією, Євросоюзом і Росією. Так, адміністрація Президента Обами вказує на доцільність розглядати Росію як окремий елемент пропонованої системи безпеки за схемою НАТО – ЄС – ОБСЄ – Росія.
На перший погляд, для України такий розвиток подій у галузі безпеки виглядає привабливим: перебуваючи у стані зародкової позаблоковості та скорочення Збройних Сил, Україна має відчути полегшення унаслідок зближення Москви та Вашингтону…
Насправді, усе залежить від того, як ці «полюси» реально домовляться – бо якщо Україна не сформує свою систему захисту (кордонів, цілісності території, інтересів), не матиме нормальної сучасної армії, її просто можуть розглядати як предмет міжнародних торгів!».
Здається, в Адміністрації Президента України над цим теж замислились: під час візиту до Франції Віктор Янукович заявив, що Україна повинна бути готовою до участі у створення європейської системи безпеки. За його словами, «безумовно, від цих процесів неможливо відлучити Україну!». Водночас, не міг Президент Янукович навіть в Єлісейському палаці у серці Парижа, не згадати і про свого «російського партнера» - Президента Медвєдєва…
Та і як його не згадати? Якщо до натівських стандартів Україні – ще роки і роки, то поруч маємо армію, яка як дві краплі подібна на нашу. І там, і тут більшість командирів звертаються одне до одного «по-радянському», і радянський же варіант «дідівщини» ніхто не відміняв. По обидва боки кордону процвітає корупція, майно розкрадається чиновниками від армії, а офіцери залишаються без квартир, без належної зарплати і без перспективи зробити нормальну військову кар’єру.
Єдине, що слава Богу, різнить наші армії – це участь у бойових діях. Мій колега – міжнародний оглядач газети «День» («Diena») з Латвії Атіс Климович різницю між стандартами НАТО і Росії пояснює просто: «В Альянсі воюють технології, автоматика. У росіян – люди, гарматне м’ясо… Якщо у «гарячій точці» гине хоча б один рядовий – керівник держави, звідки він походить, або надсилає листа родині загиблого, або особисто зустрічає тіло, це вже не кажучи про по життєве забезпечення сім’ї вояка… А у Росії, та і в Україні, про подібне ставлення до своїх солдатів можна лише мріяти …».
Шкода, що гарматне м’ясо не вміє мріяти.