На тобі, небоже, що мені не гоже!
11/26/2010 | Йосиф Сірка
Так треба розуміти поради ізраїльського президента Переса, який перебував в Україні з державним візитом. Під час публічної лекції „Політичні та економічні виклики в епоху глобалізації” в Києві ізраїльський президент заявив: „Якби мене запитали, що порадити Україні, я б сказав: забудьте історію, історія взагалі не важлива...” Коли б це сказав хтось у передачах Шустера, чи якийсь депутат ВР, то це б викликало сміх – мовляв, поганий жарт. Коли ж такі слова вимовляє найвищий посадовець іншої держави, то це вже не сміх!
Справа в тому, що все існування ізраїльської держави базується на далекій історії, на тому, що ізраїльтяни не тільки самі сумлінно вивчають свою історію, але докладають усіх зусиль, щоб увесь світ знав її. Пригадаймо лише численні фільми, літературу, музеї, пам’ятники, еврейські цвинтарі, які розкидані по світі. Зусилля усіх євреїв, щоб світ знав про їхнє горе – ГОЛОКОСТ - про який повинні люди знати, щоб такого не сталося не тільки від нацистів, але ніколи. І це правильно, бо тільки на основі вивчення минулого, виникла ізраїльська держава, яка й сьогодні змушена пильно доглядати за своєю безпекою. Але це Ізраїль і пан Перес, певно, ще не забув, як ізраїльтяни боролися за те, щоб Ізраїль міг бути таким, яким він є сьогодні! Отже, уникнення помилок минулого допомогло Ізраїлеві стати модерною, демократичною країною, яка в оточені не дуже дружніх країн процвітає саме завдяки знанню своєї історії. Коли б не було знань історії (праісторії) ізраїльтян, то євреї досі залишились би без власної держави.
За політичним життям Шимона Переса я вже давно спостерігав і він викликав у мене повагу як врівноважений політик, який уникав конфронтацій, а надавав перевагу переговорам, дипломатії. Не дарма ж він разом з Ї.Рабіном та Я.Арафатом 1994 р. був нагороджений Нобелівською премією. Тобто, я поважав пана Переса як політика, як людину, яка здатна на щось розумне. Порада Переса Україні мене не тільки здивувала, але й змусила задуматися: невже ж горе одного народу, може так засліпити людину, що вона не хоче навіть знати про горе іншого!?
Колись на сторінках „Майдану” я порівнював долі оцих двох народів - українського і ізраїльського – скільки вони вистраждали на своєму довгому шляху; як євреї втратили свою мову і зараз її відродили, як вони пережили Голокост і сьогодні про їхнє горе знає світ; як вони з нічого поставили сильну країну. І саме це я ставив українцям за приклад – як слід ставитись до своєї історії, до своєї мови, до своєї країни.
Ізраїль став таким, яким він є саме завдяки доброму знанню своєї історії, то що ж керувало ізраїльким президентом надавати таку пораду українцям, від якої вдома рішуче відмежовується. Може порадили з Кремля?
Покладення вінка жертвам нацистських злочинів у Бабиному Яру було саме викликане історичним фактом. Вбивство голодною смертю понад 10 мільйонів українців заслуговує також на згадку, бо ГОЛОДОМОР 1932-33 рр. був для українців не меньшим лихом, ніж Голокост для євреїв. Відвідування єврейських святинь та покладання вінків єврейським жертвам також входить до історії євреїв. Склалося враження, що „забудьте історію” Перес має спеціяльно для українців, бо хоч говорив про епоху ґлобалізації, але мав на увазі лише Україну.
Україна не повинна забути вивчати глибше і пильніше свою історію, якщо вона хоче досягти хоч би крихітки того добробуту, який має Ізраїль. Може панові Пересові, під час його побуту в Дніпропетровську, ніхто не підказав, що за версією журналу „Кореспондент” серед п’ятьох найбагатших в Україні є троє найбагатших з єврейської громади Дніпропетровська - В.Пінчук, Г.Боголюбов та І.Коломойський, серед 50-х найбагатших в Україні треба з „ліхтарем” шукати українця.
Чи може собі хтось уявити, що слід припинити переслідування за антисемітизм, за нацизм, який спричинився до Голокосту, бо все вже історія!? А можливо, що лише українська історія перешкоджає українцям (вірніше було б неукраїнцям) до добробуту, який осяг Ізраїль.
В дні, коли українська діаспора закликає всіх українців запалити свічку пам’яті, нам радять забути про них; забути про тих, хто з голоду спух, кого навіть живим загребли у спільній могилі; забути про дітей, жінок, дідусів; забути про знищення української автокефальної церкви; про знищення всієї інтеліґенції; знищення поетів, науковців, церковних і політичних провідників, які стали жертвою такого ж нациста, як і євреї, але під іншою назвою та під іншими кольорами.
23.11.2010 р. на сторінках г. „День” було поміщене інтерв’ю з відомим єврейським правозахисником Йосифом Зісельсом „Толерантні на „задовільно””. Вже тут пан Зісельс був мов би „передвісником” Пересової „поради” – він оцінює толерантність українців до неукраїнців на „задовільно”. Перелік багатих євреїв у Дніпропетровську, куди їздив з відвідинами ізраїльський президент, синаґоґа, єврейські школи – є свідченням української толерантности на „відмінно”, а не на „задовільно”. Пан Зісельс наводить різні числа щодо толерантности українців, але жодним словом не згадує толерантність своїх одноплемінників до української держави, до української мови. Про толерантність можна говорити тоді, коли беремо під увагу усіх, а не тільки однобічно – ставлення титульної нації до меншин, але й меншин до титульної нації! Толерантністю було б, коли б пан Зісельс організував не тільки акцію „Запали ліхтарик толерантності”, але й „Запали свічку пам’яті”. Прикладом толерантності міг би послужити великий український поет Мойсей Фішбейн, який своїм буттям довів, що євреї можуть бути українськими патріотами!
Зараз в Україні панує найліберальніша політика в Европі щодо національних меншин, але, на жаль, не всі національні меншини вміють це оцінити. Поради вартісні тоді, коли вони підтверджені конретними прикладами, але, коли вони спрямовані на притуплення, чи знищення національної пам’яті, то вони не поради, а загроза існуванню не тільки країни, але й нації!
Прикро, що ізраїльський високий гість запропонувіав українцям те, що його одноплемінник-міністер України намагається здійснити в освіті України! А може воно все має якийсь взаємозв’язок – однобічна толерантність, забуття своєї історії, прийняття чужої історії (бо ж без минулого нема майбутнього), чужої мови і чужої церкви, чужого духу! Все це вже в Україні було і нічого доброго, крім лиха, не дало!
Коли ж дивитись на Ізраїль і його діяспору, то появляється бажання ґрунтовніше вивчати свою історію, розвивати свою мову та працювати так, щоб і Голодомор знали у світі хоч би на половину того, як знають Голокост.
А свічку пам’яті таки запалю і знайомих чужинців попрошу це зробити!
Торонто, 26.11.2010 р.
Справа в тому, що все існування ізраїльської держави базується на далекій історії, на тому, що ізраїльтяни не тільки самі сумлінно вивчають свою історію, але докладають усіх зусиль, щоб увесь світ знав її. Пригадаймо лише численні фільми, літературу, музеї, пам’ятники, еврейські цвинтарі, які розкидані по світі. Зусилля усіх євреїв, щоб світ знав про їхнє горе – ГОЛОКОСТ - про який повинні люди знати, щоб такого не сталося не тільки від нацистів, але ніколи. І це правильно, бо тільки на основі вивчення минулого, виникла ізраїльська держава, яка й сьогодні змушена пильно доглядати за своєю безпекою. Але це Ізраїль і пан Перес, певно, ще не забув, як ізраїльтяни боролися за те, щоб Ізраїль міг бути таким, яким він є сьогодні! Отже, уникнення помилок минулого допомогло Ізраїлеві стати модерною, демократичною країною, яка в оточені не дуже дружніх країн процвітає саме завдяки знанню своєї історії. Коли б не було знань історії (праісторії) ізраїльтян, то євреї досі залишились би без власної держави.
За політичним життям Шимона Переса я вже давно спостерігав і він викликав у мене повагу як врівноважений політик, який уникав конфронтацій, а надавав перевагу переговорам, дипломатії. Не дарма ж він разом з Ї.Рабіном та Я.Арафатом 1994 р. був нагороджений Нобелівською премією. Тобто, я поважав пана Переса як політика, як людину, яка здатна на щось розумне. Порада Переса Україні мене не тільки здивувала, але й змусила задуматися: невже ж горе одного народу, може так засліпити людину, що вона не хоче навіть знати про горе іншого!?
Колись на сторінках „Майдану” я порівнював долі оцих двох народів - українського і ізраїльського – скільки вони вистраждали на своєму довгому шляху; як євреї втратили свою мову і зараз її відродили, як вони пережили Голокост і сьогодні про їхнє горе знає світ; як вони з нічого поставили сильну країну. І саме це я ставив українцям за приклад – як слід ставитись до своєї історії, до своєї мови, до своєї країни.
Ізраїль став таким, яким він є саме завдяки доброму знанню своєї історії, то що ж керувало ізраїльким президентом надавати таку пораду українцям, від якої вдома рішуче відмежовується. Може порадили з Кремля?
Покладення вінка жертвам нацистських злочинів у Бабиному Яру було саме викликане історичним фактом. Вбивство голодною смертю понад 10 мільйонів українців заслуговує також на згадку, бо ГОЛОДОМОР 1932-33 рр. був для українців не меньшим лихом, ніж Голокост для євреїв. Відвідування єврейських святинь та покладання вінків єврейським жертвам також входить до історії євреїв. Склалося враження, що „забудьте історію” Перес має спеціяльно для українців, бо хоч говорив про епоху ґлобалізації, але мав на увазі лише Україну.
Україна не повинна забути вивчати глибше і пильніше свою історію, якщо вона хоче досягти хоч би крихітки того добробуту, який має Ізраїль. Може панові Пересові, під час його побуту в Дніпропетровську, ніхто не підказав, що за версією журналу „Кореспондент” серед п’ятьох найбагатших в Україні є троє найбагатших з єврейської громади Дніпропетровська - В.Пінчук, Г.Боголюбов та І.Коломойський, серед 50-х найбагатших в Україні треба з „ліхтарем” шукати українця.
Чи може собі хтось уявити, що слід припинити переслідування за антисемітизм, за нацизм, який спричинився до Голокосту, бо все вже історія!? А можливо, що лише українська історія перешкоджає українцям (вірніше було б неукраїнцям) до добробуту, який осяг Ізраїль.
В дні, коли українська діаспора закликає всіх українців запалити свічку пам’яті, нам радять забути про них; забути про тих, хто з голоду спух, кого навіть живим загребли у спільній могилі; забути про дітей, жінок, дідусів; забути про знищення української автокефальної церкви; про знищення всієї інтеліґенції; знищення поетів, науковців, церковних і політичних провідників, які стали жертвою такого ж нациста, як і євреї, але під іншою назвою та під іншими кольорами.
23.11.2010 р. на сторінках г. „День” було поміщене інтерв’ю з відомим єврейським правозахисником Йосифом Зісельсом „Толерантні на „задовільно””. Вже тут пан Зісельс був мов би „передвісником” Пересової „поради” – він оцінює толерантність українців до неукраїнців на „задовільно”. Перелік багатих євреїв у Дніпропетровську, куди їздив з відвідинами ізраїльський президент, синаґоґа, єврейські школи – є свідченням української толерантности на „відмінно”, а не на „задовільно”. Пан Зісельс наводить різні числа щодо толерантности українців, але жодним словом не згадує толерантність своїх одноплемінників до української держави, до української мови. Про толерантність можна говорити тоді, коли беремо під увагу усіх, а не тільки однобічно – ставлення титульної нації до меншин, але й меншин до титульної нації! Толерантністю було б, коли б пан Зісельс організував не тільки акцію „Запали ліхтарик толерантності”, але й „Запали свічку пам’яті”. Прикладом толерантності міг би послужити великий український поет Мойсей Фішбейн, який своїм буттям довів, що євреї можуть бути українськими патріотами!
Зараз в Україні панує найліберальніша політика в Европі щодо національних меншин, але, на жаль, не всі національні меншини вміють це оцінити. Поради вартісні тоді, коли вони підтверджені конретними прикладами, але, коли вони спрямовані на притуплення, чи знищення національної пам’яті, то вони не поради, а загроза існуванню не тільки країни, але й нації!
Прикро, що ізраїльський високий гість запропонувіав українцям те, що його одноплемінник-міністер України намагається здійснити в освіті України! А може воно все має якийсь взаємозв’язок – однобічна толерантність, забуття своєї історії, прийняття чужої історії (бо ж без минулого нема майбутнього), чужої мови і чужої церкви, чужого духу! Все це вже в Україні було і нічого доброго, крім лиха, не дало!
Коли ж дивитись на Ізраїль і його діяспору, то появляється бажання ґрунтовніше вивчати свою історію, розвивати свою мову та працювати так, щоб і Голодомор знали у світі хоч би на половину того, як знають Голокост.
А свічку пам’яті таки запалю і знайомих чужинців попрошу це зробити!
Торонто, 26.11.2010 р.