«Політична думка»: Рік президентства Януковича в оцінках відомих українців
02/08/2011 | Оk
Вівторок, 08 лютого 2011, 12:32 Інтерв'ю та опитування
http://www.politdumka.kiev.ua/interview/526-year-of-yanukovych.html
Минає рік президентства Януковича. До яких наслідків призвів такий вибір українців в другому турі президентських виборів 2010 року? Чи бачите ви якісь позитиви у діяльності команди Януковича? Куди ця команда приведе країну – до економічного процвітання, як вона декларує, чи до повного занепаду на всіх рівнях, як про це говорить опозиція і Західний світ?
З такими питаннями «Політична думка» звернулася до відомих українців.
Юрій Андрухович, письменник
Перша заувага така: ці люди вже рік як командують, але все ще називають себе новою владою. Хоч насправді вони з першого дня новими не були . Як може бути новою суміш кримінальників із кучмістами? Це ж, на жаль, найтиповіша для України і найчастіша в її історії комбінація. Втім, буде смішно, якщо вони ще років так із 5 або й 10 називатимуть себе новими. Від них і такого «типізму» цілком дочекаєшся.
Друге. Янукович не є вибором українців. Він є вибором суттєвої частини осіб з українським громадянством і, відповідно, з правом голосу. Вони вибирали його не задля конструктиву, а з люті, на зло іншим своїм співгромадянам. Цей вибір став формально можливим, зокрема, і через недосконалість закону. Якби закон був правильний, то кандидат, що набрав менше половини голосів від усіх, що взяли участь у голосуванні, президентом не став би. Така норма берегла б країну від приходу до влади всіляких екстремістів на зразок Януковича. Президент країни повинен бути фігурою консенсусною, а не конфліктною.
Третє. Позитивів не бачу. Це чужа мені влада, яка приносить моїй країні зло. Усі їхні кроки послідовно спрямовані на демонтаж і подальше унеможливлення тієї України, про яку завжди мріялося.
Звідси –четверте. Україна стрімко втрачає свої здобутки минулих років, передусім у сфері громадянських свобод і економічних перспектив. Країна падає в усіх міжнародних рейтингах і поступово перетворюється на ще одного ізгоя. Населення убожіє просто на очах. Цивілізований бізнес утікає геть, не в змозі витримувати і кримінальний, і поліційний прес одночасно.
І останнє. Не знаю, як довго можуть протриматися настільки бездарні зверхники? З одного боку це начебто й не повинно тривати надто довго - в силу тієї ж бездарності . З іншого - критична вага допущеного ними зашкалює настільки, що в нормальній країні їх уже давно мали би скинути. Ми, виходить, усе ж ненормальні, інстинкти соціального самозбереження майже атрофовані. Тому реальні протести можуть визрівати довго і ніколи не визріти. Усе, що на разі вдалося нашому громадянському суспільству та його західним партнерам - це дещо пригальмувати владно-репресивний маховик. Диктатури, здається, не вийшло і, мабуть, уже не вийде.
Марія Бурмака, співачка
Якщо говорити про рік президентства Януковича, то я би хотіла передовсім говорити про гуманітарну сферу і дії влади в цій ділянці. Йде наступ на демократію, на права людини, є проблеми зі свободою ЗМІ. Моя донька якось прийшла зі школи і сказала, що вона чула від однолітків, що можуть «повернутися сталінські часи, репресії». Для мене це є дуже тривожним симптомом. Починаються уже розмови про це, батьки бояться говорити щось при дітях. Донька також сказала, що чула, що будуть прослуховуватися телефони. Сподіваюся, що діти не знають, про що говорять, але , як на мене, починають згущуватися хмари. Найстрашніше, що підлітки говорять про речі, які вони не мають взагалі знати і пам»ятати. Я зараз читаю твори поетів епохи національного віддродження, коли сотні поетів і письменників гинули на Соловках, були розстріляні. У 37-му році були розстріляні Григорій Косинка, Євген Плужник. Страшно навіть думати про те, що такі в Україні були часи. Що мене найбільше зачепило у діях команди Януковича, це скасування квоти на українську музику(законопроект Олени Бондаренко, Партія регіонів) у радіопросторі. Річ не в нормах, а в самому підході до питання, адже з України викидається українське. Справа не в квотах, цей закон особливо й не виконувався. Мене дивує те, що ініціатори попереднього закону не вступилися на його захист.
Я не кажу вже про інші кроки в гуманітарній політиці. А це лише минув рік влади Януковича. Що ця команда зробить через два і чотири роки, навіть не хочеться думати. Що робити з цією владою, наразі не знаю. Я не політик і тому маю право на деякі питання промовчати. Головне, що ми, українці, маємо перестати боятися. Іншим давати порадити не хочу. Я бережу Україну в собі, я говорю українською мовою, я не буду мовчати, коли буде наступ на українське. І хай вони не думають, що нас можна «позаганяти так просто на кухню», в підпілля.
Андрій Курков, письменник
Ніяких яскравих результатів першого року президентсва Януковича нема. Єдиний результат - це зміна попереднього хаосу на жорстку систему влади, яка, одначе, поки що не продукує якісних змін в державі . Продовжується боротьба за тотальний контроль над всіма гілками, включаючи судову.
Але одночасно законсервувався конфлікт з Тимошенко та її однопартійцями, а це означає, що політичне поле країни стало повністю сірим, бо ані влада, ані опозиція більше не викликають симпатій суспільства. При владі Янукович може втриматись без особливих проблем, але його невідчуття реальності впливає на імідж України за кордоном. Під кінець президентсва він може виявитись президентом зовсім іншої України, такої ж сірої і непомітної , як більшість українського політикуму.
Олександр Положинський, співак
Янукович - це не вибір українців. Це вибір лише однієї частини громадян України, з яким, в силу різних обставин, змушені миритися всі інші. Для мене особисто поки в діяльності Президента Януковича та його команди немає жодних несподіванок - все відбувається приблизно так, як я і уявляв. Там, де треба діяти розумом, діють силою. Пошуки порозуміння підміняються інтригами, підкупом або шантажем. А інтереси України та українського народу для цих людей і близько не стоять біля їхніх приватних бізнес-справ. Все це нахабно прикривається залякуванням, замовчуванням та брехнею, а увага активної частини суспільства розпорошується вдалим маніпулюванням та спеціальними провокативними діями. Як результат, Україна впевнено крокує назад до колоніального минулого, що, зрештою, вона вже не один раз робила у своїй історії. За таких обставин у нас є лише два варіанти майбутнього, якщо, звичайно, не брати до уваги можливості глобальних цивілізаційних або природних катаклізмів. Перший варіант - ми успішно приходимо туди, куди прямуємо. Там частину населення чекає цілковите упокорення, частину - моральне або фізичне знищення, частину - спішна еміграція. Другий варіант - ми самі зупиняємо цей рух у зворотньому напрямку, робимо це масово, рішуче, виключно революційним шляхом, змінюючи не лише людей у владі, але й, що значно важливіше, самі принципи здійснення державної влади в Україні. Особисто я є палким прихильником другого варіанту, бо в першому мене абсолютно нічого не влаштовує.
Тарас Петриненко, співак
Мені не подобається те, що я напророкував у разі приходу до влади Януковича. Все справді збувається і навіть у більш трагічному для України сценарії, ніж я бачив. Коли я звертався до людей рік тому, перед виборами, я попереджав, що ми можемо втратити стільки, що потім надолужуватимемо десятки років. Але люди зробили свій вибір, навіть ті, хто не прийшов на вибори, теж зробили свій вибір звісно. А ті, хто закликав голосувати проти всіх, Бог їм суддя, бо на них велика провина за те, в якому нині стані опинилася Україна. Ми маємо ситуацію надзвичайно критичну. Якщо Західний світ уже про це кричить, який був досить толерантний, то ситуація справді погана.
Хлопці, які зараз керують країною, окрім особистих , меркантильних цілей і бажання остаточно здати Україну північній сусідці- Росії нічого не мають більше у планах. І далі від їх урядування лише буде гірше усім.
Олексій Гарань, політичний аналітик, професор політології
Команда Януковича прийшла до влади на гаслах критики помаранчевої влади і всі невдачі ця команда списувала саме на своїх попередників. Янукович говорив про роз»єднаність, суперечність країни, він говорив про необхідні реформи. Але минув рік і що ми побачили? Розкол стався ще більший, поляризація суспільства стала ще більшою і ба більше, складається враження, що Банкова це робить спеціально, аби потім на цьому «грати». Це дуже небезпечна тенденція.
Стосовно політичної стабільності і обіцяних реформ. Янукович отримав більшість у парламенті і відповідно сформував уряд цілковито підопічний президенту. Так більшість була сформована у неконституційний спосіб, але вона є. Проте Янукович навіть цим не скористався, а це можна було використати якраз для проведення реформ. Вони лише декларують, що мовляв після хаосу потрібен спокій і реформи. Але ж маючи і більшість у Раді і свій уряд, про жодні реформи не йдеться. Про стабільність можна лише говорити у лапках, бо вони це розуміють як процес, коли можна сконцентрувати владу в один руках, під себе, а реальних реформ не має.
Ми маємо лише розмови про це. При цьому ліва рука не відає, що робить права. Те, що вони проголошують реформами насправді є лише ударом по незаможним верствам населення. Про жодні структурні реформи не йдеться. Боротьбу нібито з корупцією Янукович і команда веде виключно з опонентами. Це очевидно уже не лише для українців, а й на Заході.
Одне слово, за рік діяльності Януковича маємо суцільний «відкат». Гуманітарна політика скерована на поляризацію країни. В сфері демократії деградацію відзначили усі міжнародні інституції, тут додати нічого. Це означає, що можливості, які мала команда Януковича не використані.
Якщо шукати якийсь позитив у виборі українців 2010 року, то таким позитивом є те, що люди, які безоглядно вірили у Партію регіонів зараз побачили і зрозуміли, на що ця команда здатна. Раніше у януковичів завжди була можливість перекласти відповідальність на опонентів. Зараз «регіоналам» ніхто не заважає, вони скрізь при владі, тому перекидати на інших те, що самі не здатні зробити, не вийде. І це люди бачать.
Рік президентства Януковича також має стати добрим уроком для так званих «противсіхів». Думаю, що ці люди усвідомлюють, що завдяки їхньому вибору в тому числі, Україна у небезпеці.
Влада себе дискредитує, це факт, але як цьому протидіяти? Думаю, що потрібно розпочати з громадських об'єднань.
Ігор Жданов, президент Аналітичного центру «Відкрита політика»
Якщо говорити про досягнення нової влади, то можна сказати, що їй вдалося стабілізувати політичну систему України: відновлено управлінську вертикаль, канули в минуле набридлі простому українцеві конфлікти між президентом і урядом, телевізійний ефір забитий сюжетами, де глава держави дає доручення міністрам, а вони їх негайно виконують.
Проте стабілізація політичної системи перетворилася на монополізацію влади в руках президента України В.Януковича: поставлена під контроль виконавча та судова влада, створена пропрезидентська більшість у Верховній Раді, побудована вертикаль влади на місцях.
У розвинених демократіях влада і суспільство формують свої відносини як партнерські та рівноправні. На жаль, нова владна команда або не розуміє природи таких відносин, або генетично не здатна до них. Сьогодні відносини між владою і суспільством будуються не на партнерських, не на демократичних засадах, не за принципом «влада – вільні громадяни», а за принципом «влада – піддані», «влада – підлеглі», «васали – сюзерени», «феодали – кріпосні».
При цьому президентська команда демонструє, що політична мета може бути досягнута і квазі-, тобто псевдоправовими засобами.
Немає голосів для створення коаліції із фракцій – через Конституційний Суд дозволимо індивідуальне членство.
Немає 300 голосів для змін до Конституції, або не дуже хочеться затягувати процедуру – через той же орган конституційної юрисдикції повернемо Конституцію 1996 року.
Незадоволені Верховним Судом – приймемо закон, який зведе роль цього судового органу до чисто номінальної.
Не можемо перемогти на районних виборах у Києві – ліквідуємо районні ради. Перелік таких дій можна продовжувати.
В країні зростають антидемократичні тенденції.
По-перше, під приводом боротьби із корупцією відбувається як мінімум вибіркове застосування законодавства, а як максимум – політичні репресії проти опозиційних лідерів
У 2010 році Україна знизилася на 14 пунктів за Індексом демократії. Із «вільних країн», за класифікацією Фрідом Хаус, Україна перейшла до категорії «частково вільних країн», де знаходяться Росія, Китай, Венесуела. Чехія надала політичний притулок Богдану Данилишину, чим було визнано існування в Україні політичних переслідувань проти опозиції на міжнародному рівні.
По-друге, свобода слова стискається в Україні як шагренева шкіра. У 2010-му в рейтингу свободи слова, складеному організацією «Репортери без кордонів», Україна знизилася на 42 пункти і опинилася на 131 місці.
Втім, це відбувається, напевно, не стільки завдяки масованій атаці нової влади, скільки через самоцензуру журналістів, а найголовніше — позиції власників телеканалів, яким не з руки з цією самою новою владою сваритися.
По-третє, рішення Конституційного суду про порядок формування коаліції шляхом у т.ч. індивідуального членства та скасування конституційної реформи 2004 року перевело конституційний орган у ряди політичних гравців, підірвало рештки довіри до єдиного органу конституційної юрисдикції, а головне — показало, що влада може проводити будь-які вигідні їй рішення.
Сьогодні поняття «влада» і «реформи» корелюються слабко. За неповний рік президентства Віктора Януковича зроблено декілька системних політичних помилок. Можновладці ледь не влаштували соціалістичне змагання – хто з них більше налаштує людей проти себе.
Влада на сьогодні вважає своїм активом три реформи: судову, податкову і адміністративну. Втім, два перші активи однозначно «токсичні», а адміністративна реформа викликала досить суперечливе ставлення у вітчизняних експертів.
За часів президенства Віктора Януковича Україна знизилася з 162 на 164 сходинку за Індексом економічної свободи України і посідає зараз останнє місце у Європі.
Нова владна команда демонструє свою рішучість, проте її нехтування громадською думкою, обмеження свободи слова, політичні переслідування опозиції, монополізація влади потенційно створюють умови для наростання авторитарних тенденцій та повернення України до системи керованої демократії. Президентська команда з певними корекціями політично копіює те, що було зроблено в Росії, те, що потім назвали «путінізацією».
В кінцевому підсумку це призведе до ситуації 2004 року, коли з одного боку була влада, а з іншого – більша частина суспільства. Але події вже не будуть розгортатися за лайт-варіантом зразка 2004 року, скоріше за все, нам загрожує хард-сценарій з неконтрольованими сплесками насилля.
Володимир Цибулько, політичний аналітик
Найголовніший наслідок котрий отримали громадяни – це усвідомлення того, що твоя рідна держава є твоїм головним визискувачем, а не захисником. Це власне для соціалістично орієнтованого виборця самого Януковича, а для тих, хто Януковича не обирав, все зрозуміло й так. За цей рік сам Янукович здається не поспішав налаштовувати діалог з цілою країною, але усвідомлення необхідності такого діалогу все ж вряди-годи Банкова пробує демонструвати. На жаль, все, на що спромоглася команда Януковича в інтелектуальному сенсі – це примітивне заперечення Ющенка. Модель „Янукович як механічний анти-Ющенко" веде у безвихідь не тільки Януковича, але й країну. Тільки з нинішнім інтелектуальним ресурсом, на котрий опирається влада, швидкого результату годі й чекати. Ситуація взагалі заведена на відсутність швидкого результату.
Попри те, що негатив у діях влади поки що переважає, все ж можна говорити про певні здобутки, котрі можуть бути передвісниками майбутніх переможних сценаріїв.
Найперше – влада стала більш прогнозованою, почався процес зближення слова і дії, адже розрив між словами і діями попередньої команди на Банковій став фактично фактором політичної смерті тієї команди.
Друге – фактор економічного націоналізму, по суті, формує надію й на повернення влади до ідеологічних рамок попередніх президентських команд. А основою дій попередніх президентів все ж була ставка на українську ідентичність як основний рушій реформ.
Третє – навіть починаючи реформи фактично наосліп, без заверненого плану дій, влада змушена буде ще більш озиратися на міжнародну практику реформ, та опиратися на прогнозовані фінансові ринки, відповідно реформуючи і законодавство та держаний апарат.
Четверте – участь в інтегральних проектах, як то Євро-2012, заявка на Зимову Олімпіаду 2022, аверс Одеса-Броди, термінал скрапленого газу (Нацпроекти) перекидання венесуельської нафти до Білорусі, тотальна інформатизація освіти (Нацпроекти) та інші – це фактично формування заявки на регіональне лідерство, що робить євроінтеграційні зусилля фактично незворотніми.
П»яте – конституційний процес. Сам процес переписування Конституції започаткував паралельно й переформатування політичного ландшафту країни. Імітаційній політиці, започаткованій ще в часи Кучми приходить закономірний кінець, а разом з тим виводяться на передові рубежі люди, чия свідомість формувалася фактично в умовах незалежності і політичного плюралізму. Світоглядно ці люди нічим не різняться з громадянам розвинених європейських демократій.
Отже, куди веде країну Янукович і його команда? Частково зрозуміло із попередніх перерахованих ознак, але найпринциповішою перешкодою в здійсненні реальних реформ все ж лишається практика і кадри. Поборюючи політичних опонентів владна команда більше уваги за останній рік присвятила перерозподілу ресурсів і активів, аніж реальним реформам. На жаль, замість наполегливості у тому, щоб закріпитися як мінімум на два президентських терміни, владна команда не запропонувала суспільству такої ж рвійності у впорядкуванні держави. Держава в руках Януковича виглядає як інструмент наживи невеликого кола акціонерів, а „всі хто не з ними, той проти них". Хоча в суспільстві все ще присутні певні очікування, але повсякденна практика влади переконує навіть найзазомбованішого виборця біло-блакитних у тому, що держави з подібними політичними практиками живуть не довго. Януковичу з президенством просто пощастило – адже без світової кризи він напевне що не став би головою держави. Але йому пощастило вдруге в тому що Ющенко девальвував „кучмівську Україну" – перехідну державу між російським імперіалізмом і , відповідно, індустріальним суспільством та постімперською державою та, відповідно, частково постіндустріальним суспільством. Януковичу випало будувати державу постіндустріального суспільства з проекцією на інформаційне суспільство. А тут практика радянського адміністрування є вбивчою для реалізації такого амбітного надзавдання. Враження таке, що зараз влада через тиск на опозицію просто заповнює тактичну паузу, заявивши про реформи і не до кінця розуміючи їх обсяг і часові межі.
Що ж до оцінок Заходу, то хай би Захід дав сам собі звіт про те, що президенство Януковича стало наслідком не зовсім послідовної політики щодо України Ющенка також. Янукович не помилка українців, і просту балаканину про його президенство як помилку варто припиняти. Перемога Януковича якраз є свідченням демократизації країни. В таких економічних умовах, в котрі потрапила країна, навіть зрілий виборець в країнах зі столітньою демократією повівся точно б так як український виборець. Для того, щоб скорегувати українську ситуацію і зменшити внутрішню напругу дуже важливо аби український громадянин дуже чітко і однозначно розумів як перспективи країни так і її місце в світових розподілах. До того ж важливо втримати від розпаду найпотужніші опозиційні сили, а ще краще мінімізувати взаємопоборювання в колах цих партій, і тут сила і досвід найпотужніших європейських партій є безальтернативним. Це й буде той обруч, котрий триматиме ззовні внутріполітичне бродіння в українській діжі.
Володимир Фесенко, політичний аналітик
Парадокс нинішньої ситуації полягає у тому, що дійсно є посилення соціальної напруги, однак характер цієї напруги різний. Ті, які не голосували за Януковича, роздратовані швидше через ідеологічні, культурологічні фактори. Хтось обурюється Табачником, хтось роздратований ставленням влади до опозиції, когось турбує ставлення влади до української мови і культури. Є безумовно елементи розчарування, незадоволення, але я би не квапився робити висновки що громадяни уже відмовилися від підтримки Януковича, які за нього голосували.
Реакція на дії Януковича з боку Заходу – це не бойкот, це лише зауваження. В Європі занепокоєні ситуацією з карними справами, арештами, їх турбує, що Україна може повернутися до російського, чи гірше -білоруського сценарію, тому там виставляють такі попередження. Але це навіть не жовта картка.
Підвищується градус критики з усіх боків, але я би не сказав, що шлях до євроінтеграції перекреслюється.
Зараз говорять про концентрацію влади в одних руках. Це добре чи ні? Це добре, бо нема внутрішніх конфліктів, від яких втомилися за попередньої влади. Хтось вважає, що це недобре.
Прогнозувати, що буде далі, важко.
http://www.politdumka.kiev.ua/interview/526-year-of-yanukovych.html
Минає рік президентства Януковича. До яких наслідків призвів такий вибір українців в другому турі президентських виборів 2010 року? Чи бачите ви якісь позитиви у діяльності команди Януковича? Куди ця команда приведе країну – до економічного процвітання, як вона декларує, чи до повного занепаду на всіх рівнях, як про це говорить опозиція і Західний світ?
З такими питаннями «Політична думка» звернулася до відомих українців.
Юрій Андрухович, письменник
Перша заувага така: ці люди вже рік як командують, але все ще називають себе новою владою. Хоч насправді вони з першого дня новими не були . Як може бути новою суміш кримінальників із кучмістами? Це ж, на жаль, найтиповіша для України і найчастіша в її історії комбінація. Втім, буде смішно, якщо вони ще років так із 5 або й 10 називатимуть себе новими. Від них і такого «типізму» цілком дочекаєшся.
Друге. Янукович не є вибором українців. Він є вибором суттєвої частини осіб з українським громадянством і, відповідно, з правом голосу. Вони вибирали його не задля конструктиву, а з люті, на зло іншим своїм співгромадянам. Цей вибір став формально можливим, зокрема, і через недосконалість закону. Якби закон був правильний, то кандидат, що набрав менше половини голосів від усіх, що взяли участь у голосуванні, президентом не став би. Така норма берегла б країну від приходу до влади всіляких екстремістів на зразок Януковича. Президент країни повинен бути фігурою консенсусною, а не конфліктною.
Третє. Позитивів не бачу. Це чужа мені влада, яка приносить моїй країні зло. Усі їхні кроки послідовно спрямовані на демонтаж і подальше унеможливлення тієї України, про яку завжди мріялося.
Звідси –четверте. Україна стрімко втрачає свої здобутки минулих років, передусім у сфері громадянських свобод і економічних перспектив. Країна падає в усіх міжнародних рейтингах і поступово перетворюється на ще одного ізгоя. Населення убожіє просто на очах. Цивілізований бізнес утікає геть, не в змозі витримувати і кримінальний, і поліційний прес одночасно.
І останнє. Не знаю, як довго можуть протриматися настільки бездарні зверхники? З одного боку це начебто й не повинно тривати надто довго - в силу тієї ж бездарності . З іншого - критична вага допущеного ними зашкалює настільки, що в нормальній країні їх уже давно мали би скинути. Ми, виходить, усе ж ненормальні, інстинкти соціального самозбереження майже атрофовані. Тому реальні протести можуть визрівати довго і ніколи не визріти. Усе, що на разі вдалося нашому громадянському суспільству та його західним партнерам - це дещо пригальмувати владно-репресивний маховик. Диктатури, здається, не вийшло і, мабуть, уже не вийде.
Марія Бурмака, співачка
Якщо говорити про рік президентства Януковича, то я би хотіла передовсім говорити про гуманітарну сферу і дії влади в цій ділянці. Йде наступ на демократію, на права людини, є проблеми зі свободою ЗМІ. Моя донька якось прийшла зі школи і сказала, що вона чула від однолітків, що можуть «повернутися сталінські часи, репресії». Для мене це є дуже тривожним симптомом. Починаються уже розмови про це, батьки бояться говорити щось при дітях. Донька також сказала, що чула, що будуть прослуховуватися телефони. Сподіваюся, що діти не знають, про що говорять, але , як на мене, починають згущуватися хмари. Найстрашніше, що підлітки говорять про речі, які вони не мають взагалі знати і пам»ятати. Я зараз читаю твори поетів епохи національного віддродження, коли сотні поетів і письменників гинули на Соловках, були розстріляні. У 37-му році були розстріляні Григорій Косинка, Євген Плужник. Страшно навіть думати про те, що такі в Україні були часи. Що мене найбільше зачепило у діях команди Януковича, це скасування квоти на українську музику(законопроект Олени Бондаренко, Партія регіонів) у радіопросторі. Річ не в нормах, а в самому підході до питання, адже з України викидається українське. Справа не в квотах, цей закон особливо й не виконувався. Мене дивує те, що ініціатори попереднього закону не вступилися на його захист.
Я не кажу вже про інші кроки в гуманітарній політиці. А це лише минув рік влади Януковича. Що ця команда зробить через два і чотири роки, навіть не хочеться думати. Що робити з цією владою, наразі не знаю. Я не політик і тому маю право на деякі питання промовчати. Головне, що ми, українці, маємо перестати боятися. Іншим давати порадити не хочу. Я бережу Україну в собі, я говорю українською мовою, я не буду мовчати, коли буде наступ на українське. І хай вони не думають, що нас можна «позаганяти так просто на кухню», в підпілля.
Андрій Курков, письменник
Ніяких яскравих результатів першого року президентсва Януковича нема. Єдиний результат - це зміна попереднього хаосу на жорстку систему влади, яка, одначе, поки що не продукує якісних змін в державі . Продовжується боротьба за тотальний контроль над всіма гілками, включаючи судову.
Але одночасно законсервувався конфлікт з Тимошенко та її однопартійцями, а це означає, що політичне поле країни стало повністю сірим, бо ані влада, ані опозиція більше не викликають симпатій суспільства. При владі Янукович може втриматись без особливих проблем, але його невідчуття реальності впливає на імідж України за кордоном. Під кінець президентсва він може виявитись президентом зовсім іншої України, такої ж сірої і непомітної , як більшість українського політикуму.
Олександр Положинський, співак
Янукович - це не вибір українців. Це вибір лише однієї частини громадян України, з яким, в силу різних обставин, змушені миритися всі інші. Для мене особисто поки в діяльності Президента Януковича та його команди немає жодних несподіванок - все відбувається приблизно так, як я і уявляв. Там, де треба діяти розумом, діють силою. Пошуки порозуміння підміняються інтригами, підкупом або шантажем. А інтереси України та українського народу для цих людей і близько не стоять біля їхніх приватних бізнес-справ. Все це нахабно прикривається залякуванням, замовчуванням та брехнею, а увага активної частини суспільства розпорошується вдалим маніпулюванням та спеціальними провокативними діями. Як результат, Україна впевнено крокує назад до колоніального минулого, що, зрештою, вона вже не один раз робила у своїй історії. За таких обставин у нас є лише два варіанти майбутнього, якщо, звичайно, не брати до уваги можливості глобальних цивілізаційних або природних катаклізмів. Перший варіант - ми успішно приходимо туди, куди прямуємо. Там частину населення чекає цілковите упокорення, частину - моральне або фізичне знищення, частину - спішна еміграція. Другий варіант - ми самі зупиняємо цей рух у зворотньому напрямку, робимо це масово, рішуче, виключно революційним шляхом, змінюючи не лише людей у владі, але й, що значно важливіше, самі принципи здійснення державної влади в Україні. Особисто я є палким прихильником другого варіанту, бо в першому мене абсолютно нічого не влаштовує.
Тарас Петриненко, співак
Мені не подобається те, що я напророкував у разі приходу до влади Януковича. Все справді збувається і навіть у більш трагічному для України сценарії, ніж я бачив. Коли я звертався до людей рік тому, перед виборами, я попереджав, що ми можемо втратити стільки, що потім надолужуватимемо десятки років. Але люди зробили свій вибір, навіть ті, хто не прийшов на вибори, теж зробили свій вибір звісно. А ті, хто закликав голосувати проти всіх, Бог їм суддя, бо на них велика провина за те, в якому нині стані опинилася Україна. Ми маємо ситуацію надзвичайно критичну. Якщо Західний світ уже про це кричить, який був досить толерантний, то ситуація справді погана.
Хлопці, які зараз керують країною, окрім особистих , меркантильних цілей і бажання остаточно здати Україну північній сусідці- Росії нічого не мають більше у планах. І далі від їх урядування лише буде гірше усім.
Олексій Гарань, політичний аналітик, професор політології
Команда Януковича прийшла до влади на гаслах критики помаранчевої влади і всі невдачі ця команда списувала саме на своїх попередників. Янукович говорив про роз»єднаність, суперечність країни, він говорив про необхідні реформи. Але минув рік і що ми побачили? Розкол стався ще більший, поляризація суспільства стала ще більшою і ба більше, складається враження, що Банкова це робить спеціально, аби потім на цьому «грати». Це дуже небезпечна тенденція.
Стосовно політичної стабільності і обіцяних реформ. Янукович отримав більшість у парламенті і відповідно сформував уряд цілковито підопічний президенту. Так більшість була сформована у неконституційний спосіб, але вона є. Проте Янукович навіть цим не скористався, а це можна було використати якраз для проведення реформ. Вони лише декларують, що мовляв після хаосу потрібен спокій і реформи. Але ж маючи і більшість у Раді і свій уряд, про жодні реформи не йдеться. Про стабільність можна лише говорити у лапках, бо вони це розуміють як процес, коли можна сконцентрувати владу в один руках, під себе, а реальних реформ не має.
Ми маємо лише розмови про це. При цьому ліва рука не відає, що робить права. Те, що вони проголошують реформами насправді є лише ударом по незаможним верствам населення. Про жодні структурні реформи не йдеться. Боротьбу нібито з корупцією Янукович і команда веде виключно з опонентами. Це очевидно уже не лише для українців, а й на Заході.
Одне слово, за рік діяльності Януковича маємо суцільний «відкат». Гуманітарна політика скерована на поляризацію країни. В сфері демократії деградацію відзначили усі міжнародні інституції, тут додати нічого. Це означає, що можливості, які мала команда Януковича не використані.
Якщо шукати якийсь позитив у виборі українців 2010 року, то таким позитивом є те, що люди, які безоглядно вірили у Партію регіонів зараз побачили і зрозуміли, на що ця команда здатна. Раніше у януковичів завжди була можливість перекласти відповідальність на опонентів. Зараз «регіоналам» ніхто не заважає, вони скрізь при владі, тому перекидати на інших те, що самі не здатні зробити, не вийде. І це люди бачать.
Рік президентства Януковича також має стати добрим уроком для так званих «противсіхів». Думаю, що ці люди усвідомлюють, що завдяки їхньому вибору в тому числі, Україна у небезпеці.
Влада себе дискредитує, це факт, але як цьому протидіяти? Думаю, що потрібно розпочати з громадських об'єднань.
Ігор Жданов, президент Аналітичного центру «Відкрита політика»
Якщо говорити про досягнення нової влади, то можна сказати, що їй вдалося стабілізувати політичну систему України: відновлено управлінську вертикаль, канули в минуле набридлі простому українцеві конфлікти між президентом і урядом, телевізійний ефір забитий сюжетами, де глава держави дає доручення міністрам, а вони їх негайно виконують.
Проте стабілізація політичної системи перетворилася на монополізацію влади в руках президента України В.Януковича: поставлена під контроль виконавча та судова влада, створена пропрезидентська більшість у Верховній Раді, побудована вертикаль влади на місцях.
У розвинених демократіях влада і суспільство формують свої відносини як партнерські та рівноправні. На жаль, нова владна команда або не розуміє природи таких відносин, або генетично не здатна до них. Сьогодні відносини між владою і суспільством будуються не на партнерських, не на демократичних засадах, не за принципом «влада – вільні громадяни», а за принципом «влада – піддані», «влада – підлеглі», «васали – сюзерени», «феодали – кріпосні».
При цьому президентська команда демонструє, що політична мета може бути досягнута і квазі-, тобто псевдоправовими засобами.
Немає голосів для створення коаліції із фракцій – через Конституційний Суд дозволимо індивідуальне членство.
Немає 300 голосів для змін до Конституції, або не дуже хочеться затягувати процедуру – через той же орган конституційної юрисдикції повернемо Конституцію 1996 року.
Незадоволені Верховним Судом – приймемо закон, який зведе роль цього судового органу до чисто номінальної.
Не можемо перемогти на районних виборах у Києві – ліквідуємо районні ради. Перелік таких дій можна продовжувати.
В країні зростають антидемократичні тенденції.
По-перше, під приводом боротьби із корупцією відбувається як мінімум вибіркове застосування законодавства, а як максимум – політичні репресії проти опозиційних лідерів
У 2010 році Україна знизилася на 14 пунктів за Індексом демократії. Із «вільних країн», за класифікацією Фрідом Хаус, Україна перейшла до категорії «частково вільних країн», де знаходяться Росія, Китай, Венесуела. Чехія надала політичний притулок Богдану Данилишину, чим було визнано існування в Україні політичних переслідувань проти опозиції на міжнародному рівні.
По-друге, свобода слова стискається в Україні як шагренева шкіра. У 2010-му в рейтингу свободи слова, складеному організацією «Репортери без кордонів», Україна знизилася на 42 пункти і опинилася на 131 місці.
Втім, це відбувається, напевно, не стільки завдяки масованій атаці нової влади, скільки через самоцензуру журналістів, а найголовніше — позиції власників телеканалів, яким не з руки з цією самою новою владою сваритися.
По-третє, рішення Конституційного суду про порядок формування коаліції шляхом у т.ч. індивідуального членства та скасування конституційної реформи 2004 року перевело конституційний орган у ряди політичних гравців, підірвало рештки довіри до єдиного органу конституційної юрисдикції, а головне — показало, що влада може проводити будь-які вигідні їй рішення.
Сьогодні поняття «влада» і «реформи» корелюються слабко. За неповний рік президентства Віктора Януковича зроблено декілька системних політичних помилок. Можновладці ледь не влаштували соціалістичне змагання – хто з них більше налаштує людей проти себе.
Влада на сьогодні вважає своїм активом три реформи: судову, податкову і адміністративну. Втім, два перші активи однозначно «токсичні», а адміністративна реформа викликала досить суперечливе ставлення у вітчизняних експертів.
За часів президенства Віктора Януковича Україна знизилася з 162 на 164 сходинку за Індексом економічної свободи України і посідає зараз останнє місце у Європі.
Нова владна команда демонструє свою рішучість, проте її нехтування громадською думкою, обмеження свободи слова, політичні переслідування опозиції, монополізація влади потенційно створюють умови для наростання авторитарних тенденцій та повернення України до системи керованої демократії. Президентська команда з певними корекціями політично копіює те, що було зроблено в Росії, те, що потім назвали «путінізацією».
В кінцевому підсумку це призведе до ситуації 2004 року, коли з одного боку була влада, а з іншого – більша частина суспільства. Але події вже не будуть розгортатися за лайт-варіантом зразка 2004 року, скоріше за все, нам загрожує хард-сценарій з неконтрольованими сплесками насилля.
Володимир Цибулько, політичний аналітик
Найголовніший наслідок котрий отримали громадяни – це усвідомлення того, що твоя рідна держава є твоїм головним визискувачем, а не захисником. Це власне для соціалістично орієнтованого виборця самого Януковича, а для тих, хто Януковича не обирав, все зрозуміло й так. За цей рік сам Янукович здається не поспішав налаштовувати діалог з цілою країною, але усвідомлення необхідності такого діалогу все ж вряди-годи Банкова пробує демонструвати. На жаль, все, на що спромоглася команда Януковича в інтелектуальному сенсі – це примітивне заперечення Ющенка. Модель „Янукович як механічний анти-Ющенко" веде у безвихідь не тільки Януковича, але й країну. Тільки з нинішнім інтелектуальним ресурсом, на котрий опирається влада, швидкого результату годі й чекати. Ситуація взагалі заведена на відсутність швидкого результату.
Попри те, що негатив у діях влади поки що переважає, все ж можна говорити про певні здобутки, котрі можуть бути передвісниками майбутніх переможних сценаріїв.
Найперше – влада стала більш прогнозованою, почався процес зближення слова і дії, адже розрив між словами і діями попередньої команди на Банковій став фактично фактором політичної смерті тієї команди.
Друге – фактор економічного націоналізму, по суті, формує надію й на повернення влади до ідеологічних рамок попередніх президентських команд. А основою дій попередніх президентів все ж була ставка на українську ідентичність як основний рушій реформ.
Третє – навіть починаючи реформи фактично наосліп, без заверненого плану дій, влада змушена буде ще більш озиратися на міжнародну практику реформ, та опиратися на прогнозовані фінансові ринки, відповідно реформуючи і законодавство та держаний апарат.
Четверте – участь в інтегральних проектах, як то Євро-2012, заявка на Зимову Олімпіаду 2022, аверс Одеса-Броди, термінал скрапленого газу (Нацпроекти) перекидання венесуельської нафти до Білорусі, тотальна інформатизація освіти (Нацпроекти) та інші – це фактично формування заявки на регіональне лідерство, що робить євроінтеграційні зусилля фактично незворотніми.
П»яте – конституційний процес. Сам процес переписування Конституції започаткував паралельно й переформатування політичного ландшафту країни. Імітаційній політиці, започаткованій ще в часи Кучми приходить закономірний кінець, а разом з тим виводяться на передові рубежі люди, чия свідомість формувалася фактично в умовах незалежності і політичного плюралізму. Світоглядно ці люди нічим не різняться з громадянам розвинених європейських демократій.
Отже, куди веде країну Янукович і його команда? Частково зрозуміло із попередніх перерахованих ознак, але найпринциповішою перешкодою в здійсненні реальних реформ все ж лишається практика і кадри. Поборюючи політичних опонентів владна команда більше уваги за останній рік присвятила перерозподілу ресурсів і активів, аніж реальним реформам. На жаль, замість наполегливості у тому, щоб закріпитися як мінімум на два президентських терміни, владна команда не запропонувала суспільству такої ж рвійності у впорядкуванні держави. Держава в руках Януковича виглядає як інструмент наживи невеликого кола акціонерів, а „всі хто не з ними, той проти них". Хоча в суспільстві все ще присутні певні очікування, але повсякденна практика влади переконує навіть найзазомбованішого виборця біло-блакитних у тому, що держави з подібними політичними практиками живуть не довго. Януковичу з президенством просто пощастило – адже без світової кризи він напевне що не став би головою держави. Але йому пощастило вдруге в тому що Ющенко девальвував „кучмівську Україну" – перехідну державу між російським імперіалізмом і , відповідно, індустріальним суспільством та постімперською державою та, відповідно, частково постіндустріальним суспільством. Януковичу випало будувати державу постіндустріального суспільства з проекцією на інформаційне суспільство. А тут практика радянського адміністрування є вбивчою для реалізації такого амбітного надзавдання. Враження таке, що зараз влада через тиск на опозицію просто заповнює тактичну паузу, заявивши про реформи і не до кінця розуміючи їх обсяг і часові межі.
Що ж до оцінок Заходу, то хай би Захід дав сам собі звіт про те, що президенство Януковича стало наслідком не зовсім послідовної політики щодо України Ющенка також. Янукович не помилка українців, і просту балаканину про його президенство як помилку варто припиняти. Перемога Януковича якраз є свідченням демократизації країни. В таких економічних умовах, в котрі потрапила країна, навіть зрілий виборець в країнах зі столітньою демократією повівся точно б так як український виборець. Для того, щоб скорегувати українську ситуацію і зменшити внутрішню напругу дуже важливо аби український громадянин дуже чітко і однозначно розумів як перспективи країни так і її місце в світових розподілах. До того ж важливо втримати від розпаду найпотужніші опозиційні сили, а ще краще мінімізувати взаємопоборювання в колах цих партій, і тут сила і досвід найпотужніших європейських партій є безальтернативним. Це й буде той обруч, котрий триматиме ззовні внутріполітичне бродіння в українській діжі.
Володимир Фесенко, політичний аналітик
Парадокс нинішньої ситуації полягає у тому, що дійсно є посилення соціальної напруги, однак характер цієї напруги різний. Ті, які не голосували за Януковича, роздратовані швидше через ідеологічні, культурологічні фактори. Хтось обурюється Табачником, хтось роздратований ставленням влади до опозиції, когось турбує ставлення влади до української мови і культури. Є безумовно елементи розчарування, незадоволення, але я би не квапився робити висновки що громадяни уже відмовилися від підтримки Януковича, які за нього голосували.
Реакція на дії Януковича з боку Заходу – це не бойкот, це лише зауваження. В Європі занепокоєні ситуацією з карними справами, арештами, їх турбує, що Україна може повернутися до російського, чи гірше -білоруського сценарію, тому там виставляють такі попередження. Але це навіть не жовта картка.
Підвищується градус критики з усіх боків, але я би не сказав, що шлях до євроінтеграції перекреслюється.
Зараз говорять про концентрацію влади в одних руках. Це добре чи ні? Це добре, бо нема внутрішніх конфліктів, від яких втомилися за попередньої влади. Хтось вважає, що це недобре.
Прогнозувати, що буде далі, важко.