МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Slate: Канібали Сталіна

02/16/2011 | Оk
Що говорить про природу зла нова книжка "Криваві землі"

http://zgroup.com.ua/article.php?articleid=4641

Як оцінити канібалізм? Як ми повинні враховувати його в історично-морально-політичній суперечці щодо того, як порівняти геноциди Гітлера і Сталіна і, загалом, кількість людей, убитих комунізмом і фашизмом. Дискусія про це наростає. Я знаю, що не розглядав цього раніше. Насправді я навіть не усвідомлював розмаху канібалізму під час штучного голоду, до якого Сталін присилував Україні 1933 року, аж поки не прочитав його приголомшливо відвертий опис у новій книжці професора історії Єльського університету Тімоті Снайдера "Криваві землі" [Bloodlands] (вона здійснила прорив) про майже одночасні геноциди Гітлера і Сталіна.

Протягом трьох останніх десятиліть, починаючи з того, що в Німеччині назвали Historikerstreit, або битвою істориків, і продовжуючи публікацією 1997 року у Франції "Чорної книги комунізму" (яка визначила число жертв комуністичних режимів у близько 100 мільйонів осіб порівняно з 25 мільйонами Гітлера і фашизму), існують суперечності щодо порівняльного геноциду і порівняльного зла, що протиставляли масові вбивства Гітлера масовим вбивствам Сталіна, Мао і Пол Пота.

Я надто нечітко усвідомлював роль, яку в суперечці відігравав штучний голод, спровокований в Україні Сталіним – згідно з багатьма розрахунками, він додав понад 3 мільйони смертей.

Але я припускаю, що без глибокого, уважного вивчення цього питання вважав голод Сталіна, організований державою, своєрідним "м’яким геноцидом" порівняно з масовими, поставленими на промислову основу вбивствами Гітлера в таборах смерті, чи навіть із мільйонами жертв чисток Сталіна кінця 1930-х і ГУЛАГу, який вони породили.

Хоча книжка Снайдера у певних аспектах контроверсійна, вона змушує нас поглянути на факти голоду і канібалізму, допомагає висунути голод в Україні в центр дебатів не просто як якесь сільськогосподарське лихо, але як одне з навмисних масових убивств ХХ століття.

Ті, хто вивчає порівняльне зло, часто вказують на те, що Сталін убив більше людей, ніж Гітлер, навіть не зважаючи на кількість померлих від голоду; до цих втрат не ставилися так, як до жертв його інших злочинів або як до масових убивств Гітлера в газових камерах таборів смерті. Розстріли чи газові камери є більш очевидними та миттєвими вбивствами, ніж мордування голодом цілої нації.

Але оцінка Снайдером голоду в Україні переконливо доводить, що фактично Сталін перетворив усю Україну на табір смерті і замість того, щоб убивати її народ газом, наказав заморити його голодом.

Чи слід вважати його меншим злочином, тому що зв’язок між смертями та його наказами менш "безпосередній"? Описи випадків канібалізму змусили мене переосмислити це питання – і розглянути пов’язане із цим питання, чи можна розрізнити ступені зла в геноцидах за їхніми методологіями.

Суперечка тліє вже певний час, тому що має наслідки до того, як ми думаємо про події в сучасній історії. Визнано усіма, що нацизм у жодному разі не може бути реабілітований, тому що його не можна відділити від злочинів Гітлера, але є певні ліві, які вірять, що, незважаючи на злочини Сталіна і незважаючи на нові свідчення того, що тактики терору були інноваціями, які ведуть до його попередника Леніна, комунізм можна реабілітувати.

Є такі люди, як постмодерний софіст Славой Жижек, який стверджує, що злочини Сталіна були його абераційним спотворенням захоплюючого утопічного марксизму-ленінізму, репутація якого все ще заслуговує на повагу і, можливо, у світлі геноцидної реальності марксистсько-ленінських режимів – на щипок (у лаканівському розумінні). Але чи справді можна відділити ідеологію від геноцидів, неодноразово здійснених від її імені?

У рецензії на Bloodlands у The New York Review of Books моя колега із Slate Енн Епплбом зауважила:

"Донедавна на Заході було політично некоректно визнавати, що ми перемогли одного геноцидного диктатора за допомогою іншого. Тільки зараз… розмах, якого набули масові вбивства в Радянському Союзі, став краще відомий на Заході. Останніми роками дехто в країнах з колишньої радянської сфери впливу… також почав використовувати слово "геноцид", описуючи в юридичних документах масові вбивства в Радянському Союзі".

Чи слід розрізняти геноциди Сталіна і Гітлера? Чи можливо – без применшення зла Гітлера – стверджувати, що злочини Сталіна були, за певними мірками, гіршими? Якщо ми говоримо про кількість, число масових убивств Сталіна, можливо, значно перевершило число Гітлера, і багато хто називає цифру у 20 мільйонів чи більше, залежно від того, що ви враховуєте.

Але кількість не повинна бути єдиним виміром. Існує також намір. Для декого масові вбивства Сталіна не знаходяться на тій самій шкалі (чи не є тієї самої глибини), тому що він, можливо, вірив – байдуже, наскільки божевільно, – що він діє в ім’я служіння вищій меті класової боротьби й універсальних прагнень пригнобленого робочого класу. Як протилежність Гітлеру, який убивав, служачи низькій расовій ненависті, яку неможливо захистити.

Але з іншого боку, можна стверджувати, що Гітлер також міг вірити, що він служить ідеалістичній справі "очищення" людства від "бацил чуми" (його чарівний термін для позначення євреїв), як лікар (він часто порівнював себе з Кохом і Пастером).

Дійсно, я ніколи не забуду мить, яку я згадую в книжці "Пояснення Гітлера" [Explaining Hitler], коли великий історик Г’ю Тревор-Роупер, після того як я запитав його думки, чи знав Гітлер, що те, що він робить – неправильно, нахилився до мене над кавовим столиком у лондонському клубі Oxford and Cambridge Club. Ні, вигукнув Тревор-Роупер: "Гітлер був переконаний у власній порядності".

Мені важко зрозуміти тих, хто хоче стверджувати, що вбивство 20 мільйонів є "кращим" за щось інше, але наша культура все ще не засвоїла геноцидної еквівалентності між Сталіним і Гітлером, тому що, як вказує Епплбом, ми використали першого, щоб перемогти другого.

Зважте на факт, що центр Нью-Йорка є місцем розташування насправді приємного літературного бару, іронічно названого KGB. Звичайно, КДБ є просто новою назвою сталінського НКВС, який сам є перейменованим ОДПУ, таємної поліції, передового загону його геноцидної політики. І під своєю власною назвою, аж до краху Радянського Союзу 1991 року, КДБ був відповідальний за продовження вбивств і тортури дисидентів і євреїв (хоча, звичайно, екс-полковник КДБ Путін зараз фактично керує країною). Ви можете стверджувати, що назва бару KGB – це просто своєрідний кітч часів Холодної війни (хоча мільйони жертв можуть сприйняти це не так легко). Але той факт, що ви навіть можете спровокувати суперечку через цей кітч, є своєрідним доказом відмінного ставлення до геноциду нацистів і совєтів та їхніх інституцій. Чи захочуть люди провести літературні читання в барі в центрі міста, іронічно названого Gestapo?

Повного зла Сталіна все ще не усвідомлено. Я знаю, що воно справжнє, але наша культура не засвоїла масштабів його злочинів. Ось, можливо, чому канібалізм позбавив мене будь-якої ілюзії, що між Сталіним і Гітлером можуть бути проведені якісь значущі відмінності.

Можливо, ми не змогли засвоїти те, що ми дізналися про Сталіна, радянський комунізм і комунізм Мао (50 мільйонів загинуло під час голоду "Великого стрибка вперед" і вбивств Культурної революції), тому що тліюча деякий час суперечка мала своєрідну сторону із сумнівною репутацією. У середині 1980-х такі німецькі історики, як Юрґен Габермас, звинувачували інших німецьких істориків, таких як Ернст Нольте, у намаганні "нормалізувати" нацистський режим, використовуючи його моральну еквівалентність сталінській Росії, припускаючи навіть, що вбивчі методи Гітлера були відповіддю на сталінський терор і геноцид, у чому дехто вбачав спробу "виправдати" Гітлера.

Але ганебне використання, до якого звели суперечку – нормалізація Гітлера через зосередження на злочинах Сталіна, – не повинно затьмарити масштабів і наслідків цих злочинів. Немає алгоритму зла, але у випадку Сталіна довго переважали ідеологічні вбивства і смерті в ГУЛАГу, які почались 1937-го, і применшувалися мільйони тих, хто – як стверджує Снайдер – були так само навмисне холоднокровно вбиті примусовим голодом 1932-1933 року. Шок від відносно небагатьох сторінок книжки Снайдера, присвячених канібалізму, робить для мене знову актуальним питання ступенів зла. Згідно з ретельно задокументованими оцінками Снайдера, під час штучного голоду, силою нав’язаного Радянській Україні Сталіним, для батьків не було чимось винятковим приготувати і з’їсти своїх дітей. Жахливо написати навіть саме твердження. Історія така: хоча Ленін був згідний, принаймні на якийсь час, дозволити новому Радянському Союзу створити "змішану економіку" з державною промисловістю і приватними селянськими господарствами, Сталін вирішив "колективізувати" житницю, Україну, яка давала зерно. Його агенти забрали в селян землю, вигнали землевласників і поставили лояльних ідеологів, комісарів, з невеликим досвідом ведення сільського господарства керувати новими колгоспами, які почали давати мізерні результати. І для того, щоб виконати п’ятирічку, він забрав усе зерно і продовольство за 1932-й і 1933 роки, щоб нагодувати решту Росії й отримати іноземний капітал, і роблячи це, він залишив увесь український народ без їжі – хіба що було їсти їх самих. Я читав про такі жахливі речі, але ніколи не бачив жахливішого, ніж 4 сторінки в книжці Снайдера, присвячені канібалізму. Хотів би застерегти вас не читати цього; на жаль, забути неможливо. З іншого боку, не читати – це відмова повністю усвідомлювати, в якому світі ми живемо, на що здатна людська природа. Стосовно цих питань нас багато навчив Голокост, але, на жаль, можна ще багато чого вивчити. Можливо, краще жити, заперечуючи це. Краще думати про людську історію, як про Полліанну [Pollyanna – роман-бестселер американської письменниці Елеонор Портер – Z], як про еволюцію вгору, хоча часом у мене таке відчуття, що Дарвін був ближчим до істини, ніж усвідомлював, коли назвав свою книжку "Походження людини" [The Descent of Man: descent також може означати спуск униз – Z]. Звичайно, без прочитання сторінок книжки Снайдера розуміння і сталінізму, і людської природи буде трагічно неповним.

Ось уривок:

"За умов голоду деякі сім’ї поділилися, батьки обернулися проти дітей, і діти – одне проти одного. Як вважало за свій обов’язок зафіксувати ОДПУ, в Радянській Україні "сім’ї вбивають своїх найслабших членів, зазвичай дітей, і використовують їхнє м’ясо в їжу". Незліченне число батьків убили і з’їли своїх дітей, а пізніше все одно померли від голоду. Одна мати приготувала свого сина для себе і дочки. Одна 6-річна дитина, врятована родичами, востаннє бачила свого батька, коли він гострив ніж, щоб зарізати її. Звичайно, були можливі інші комбінації. Одна сім’я вбила невістку і згодувала її голову свиням, а решту її тіла засмажила".

За інформацією Снайдера, "1932-го і 1933 року в Україні було засуджено за канібалізм щонайменше 2505 людей, хоча реальне число випадків, без сумніву, є значно більшим". Ще одна жахлива історія. Про групу жінок у Харківській області, які намагалися захистити дітей від канібалів, зібравши їх у "сиротинці":

"Одного дня діти раптом замовкли, ми пішли подивитися, що відбувається, а вони їли найменшу дитину, малого Петруся. Вони відривали шматочки від нього і їли їх. І Петрусь робив те саме, він відривав шматочки себе самого і їв їх. Він їв стільки, скільки міг. Інші діти приставили свої губи до його ран і пили його кров. Ми забрали дитину від їхніх голодних ротів і плакали".

"Жадоба ж, той усежерущий вовк,/ За допомогою сваволі й сили / Світ пожере, вкінці й себе саму..." [Уривок з драми "Троїл і Крессіда" Шекспіра, з монологу Улісса, переклад Миколи Лукаша – Z].

Так писав Шекспір, але зауважте, що він говорив про апетит не до їжі, а до влади. Сталін був справжнім канібалом. Як на це реагувати? Порівняно з мільйонами замучених голодом чи вбитих Сталіним, порівняно з різнею Гітлера, можливо, було декілька тисяч випадків, але в цих описах є щось, що змушує усвідомити глибини зла, яких раніше неможливо було собі уявити. Убивство іншої людини, вбивство мільйонів людей. Зло. Але примушування батьків готувати і їсти своїх дітей – чи хтось знав, що це в репертуарі людської поведінки? Чи повинні ми радикально змінити, опустивши планку, наше бачення людської природи? Якщо будь-яка людина може спричинити або здійснити такі дії, то це має означає, що на таке здатні багато людей.

Насправді суть контроверсії повинна бути не в тому, хто був гіршим – Гітлер чи Сталін, а в тому, що їх було понад один, звичайно, більш ніж два: серед інших є також Пол Пот і вбивці в Руанді.

Навіть якщо ці 2500 арештованих за канібалізм були применшені числом тих 2 мільйонів чи більше, замучених голодом, вони мають сказати щось невимовне, щось майже поза межами слів. У світлі цих повідомлень чи можуть такі, як Славой Жижок, усе ще захищати марксизм за його утопічний універсалізм і відкидати канібалізм як фатальні ненавмисні наслідки дій занадто ревних фантиків, які переслідували вищу мету? Просто об’їзд на шляху до Утопії. Скажіть нам, пане Жижеку, будь ласка. (І, до речі, зневажати постмодерний марксизм не означає захищати недоліки постмодерного капіталізму).

Чи повинні ми вважати різні види геноциду порізному лихими? Можна подумати, що брутальне масове знищення має бути найгіршою формою, але змушування людей опуститися до канібалізму і їсти своїх дітей переступає межі фізичних тортур чи вбивств. Це духовна мука, вбивство душі. У певному сенсі більш порочна і нечестива, тому що примусову самодеградацію неможливо уявити в її стражданні. Ми знаємо, що це каже про Сталіна і його посіпак, надто вже готових бути співучасниками цього жаху. Але як щодо канібалів? Як ми повинні розглядати їх? Просто як жертв без вибору? Звичайно, вони повинні були страждати ментально і духовно більше, ніж ми здатні собі уявити. Але чи означає це, що вони не мали вибору? Якщо ми приймемо те, що вони мали вибір, чи звинувачуємо ми жертв? Чи зрозуміло, що голод зводив їх з розуму – і вони не можуть бути повністю відповідальні за причину зменшення їхньої розумової здатності? З іншого боку, не кожна сім’я, яка помирала з голоду, вдалася до канібалізму; чи були вони сильнішими морально і духовно? Щодо цього Снайдер дуже обережний. Він погоджується, що "канібалізм є табу і в літературі, і в житті, оскільки громади намагаються захистити свою гідність, приховуючи свідчення цього відчайдушного способу виживання. Українці поза межами Радянського Союзу розглядали канібалізм як джерело великої ганьби". Це надто ретельно, тому заплутано складене речення. Видається, ніби він говорить, що деякі громади не намагалися приховати факти, але відчувають сором – "українці поза межам Радянського Союзу". Але Радянського Союзу більше немає. Що відчували чи відчувають українці, які тепер мають власну країну? Як вони повинні почуватися? Як жертви, що були змушені стати злочинцями?

Ці питання не є легкими, питання про те, як оцінити ступені зла. Я, можливо, надто довго думав над цим. Часом є відмінності без значної різниці. Ось декілька думок: – Навіть якщо канібалізм був обмежений декількома тисячами жертв і масштабні геноциди налічували мільйони жертв, вони не є неважливими для серця темряви, відкритому у "Кривавих землях", що лежали між нацистською Німеччиною і Радянським Союзом. – Є деякі відмінності, але немає реальної різниці між геноцидами Гітлера і Сталіна. Щойно ви минули 5 мільйонів жертв, можна справедливо сказати, що геноцидні монстри подібні. Насамкінець, єдиний висновок, що можна зробити – "європейська цивілізація" є оксимороном. Усі ці жахи, нацистські і комуністичні, виросли з європейських ідей, політичних і філософських, реалізованих практично. Навіть геноцид у Камбоджі походить із кав’ярні в Парижі, де Пол Пот набрався своїх ідей. Гітлер набирався своїх ідей у кав’ярнях Відня. "Після такого знання, – як написав Томас Стернз Еліот, – що є прошенням?"

http://www.slate.com/toolbar.aspx?action=print&id=2284198

Відповіді

  • 2011.02.16 | igorg

    Канібалізм? Це те що здатне здивувати Європу?

    Безансон детально проаналізував ці дві системи. Це не відкриття. Просто не хотілося бачити й чути. Тепер доводиться приймати в себе посткомуністичний люд і дивуватися з того чого ж вони такі.
    Про канібалізм у совєтів під час війни є багато спогадів й згадок. Комісари часто вважали за норму зарізать одного-двох на прокорм іншим аби вони виконали бойову задачу. КА тоді принципово не годували. Так що цілком можливо що навіть були певні настанови. Це ж із серії сибірських кримінальних злочинців, які в "побєг" брали із собою живе мясо.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2011.02.16 | Оk

      Re: Канібалізм? Це те що здатне здивувати Європу?

      Нещодавно читала "Німецький снайпер на східному фронті" спогади про Другу світову австрійця-добровольця, там також описується випадок, коли залишені в засідці без продовольчого забезпечення радянські військові (печера, шахта, не пам"ятаю зараз) їли застрелених офіцером товаришів.

      igorg пише:
      > Безансон детально проаналізував ці дві системи. Це не відкриття. Просто не хотілося бачити й чути. Тепер доводиться приймати в себе посткомуністичний люд і дивуватися з того чого ж вони такі.
      > Про канібалізм у совєтів під час війни є багато спогадів й згадок. Комісари часто вважали за норму зарізать одного-двох на прокорм іншим аби вони виконали бойову задачу. КА тоді принципово не годували. Так що цілком можливо що навіть були певні настанови. Це ж із серії сибірських кримінальних злочинців, які в "побєг" брали із собою живе мясо.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".