Окупанти без маски — в минулому й нині…
03/16/2011 | Мирослав Левицький
Київ — третє місто, в якому відбулася презентація виданої Народним Рухом України книжки «Окупанти без маски» та дискусія істориків й політиків з приводу показаних у ній механізмів нищення українського національно-визвольного руху.
Перша дискусія вчених та громадських діячів відбулася ще 18 лютого у Львові, друга того ж дня в Старому Самборі, а третя —11 березня 2011 року, вже у Києві.
«Окупанти без маски» — шокуючий документ про злодіяння більшовицького режиму у час другого їхнього приходу у західні області України. Це вціліла від знищення інструкція для каральної більшовицької системи, як боротися з українським національно-визвольним рухом у Львівській, Станіславській (нині Івано-Франківській), Тернопільській, Волинській, Рівненській та Чернівецькій областях. Можливо, що вона розсилалася й в інші області України. Оприлюднені СБУ в 2008 році матеріали колишнього КГБ показують, що в кінці 40-их років на Київщині ще активно діяло національно-визвольне підпілля. А в опублікованому в книзі документі говориться про «полювання» на провід ОУН Північно-східних земель, який охоплював центральні та східні області України (включно з Харковом) та частину регіонів Білоруської РСР.
Окрім шокуючого змісту документу, у якому показана бісівська технологія (зокрема отруювання через агентів миш’яком людей, які були в криївках) боротьби з підпіллям, цікавою є історія його появи. Нині у сусідній Польщі та Німеччині історики відкрито кажуть, що в 1989-1991 роках функціонери тодішніх спецслужб активно палили свої архіви. Частину матеріалів зі згарищ все таки вдавалося врятувати. Оскільки система спецслужб колишнього соціалістичного табору була тісно пов’язана між собою та спецслужби окремих країн дублювали завдання, то поляки знаходять багато цінного матеріалу для себе в німецьких архівах…
Звичайно, що й в колишньому СРСР — архіви (не лише як національна пам’ять, а в першу чергу, як сліди злочинів радянської тоталітарної системи) йшли у вогонь. І це, виявляється, не нова практика. Український дипломат Геннадій Удовенко розповів, що дипломатичне представництво УРСР при ООН, хоч формально вважалося самостійним, мало спільний для всіх дипломатичних установ СРСР у Нью-Йорку, підконтрольний Москві, секретний відділ, який відбирав у дипломатів кожний папірець, кожну копірку. Навіть газети з найменшими підкресленнями треба було здавати у секретний відділ. А він в одній з надокеанських дач все палив. Ця «технологія» в США викликала і здивуванні і підозріння…
Очевидно, що в Україні, вже просякнутим духом горбачовської перебудови виконавцям, на яких було покладено обов’язки пильнувати вогнища, цікаво було дізнатися, що ж все-таки пускається з димом. Тому окремі з папок вони намагалися заховати. І таким чином документ, який нині став основою книжки «Окупанти без маски», вцілів і є нині важливими свідченням більшовицьких злочинів.
Оприлюднена до 2010 року частина архівів КГБ СРСР — одне з джерел знань про час тоталітаризму. Врятовані з печей або паперових «січкарень» документи — друге, дуже важливе джерело. Чимало унікальних документів, які стосуються боротьби з українським національно-визвольним рухом (згодом рухом опору) знаходиться в архівах Балтійських держав. Там є відомості, як чинилися провокації. В тому числі й супроти українців в зарубіжжі сущих. Один з таких документів 15 березня 2011 року на сайті «Історична правда» оприлюднив історик Руслан Забілий.
Виявляється у Литві у вільному доступі є масив документів цілком невідомий і недоступний в Україні (бо віднесений до розряду секретних!!!). «Опрацьовуючи велику добірку «Трудов высшей школы КГБ», у збірнику №43 знайшов статтю В. М. Шищенко під назвою «К вопросу о понятии и методах разложения эмигрантских антисоветских организаций», — пише на сайті «Історичної правди» Р. Забілий. У цій статті йдеться про те, як КГБ «попрацювало» зі спогадами Данила Шумука, які згодом вийшли друком у США у «Смолоскипі».
Виявляється, під час вже третього радянського арешту Д. Шумука — 15 січня 1972 р. КДБ вилучив у нього спогади, із якими, очевидно, «попрацювали» спеціалісти із «Оперативно-технического отдела» і «підредаговані» передали за кордон по «контрольованому каналу».
Автор статті цитує документ (подаю його фрагменти у перекладі на українську мову): «Заходи з виявлення та компрометації емігрантських антирадянських організацій та їхніх ватагів (в оригіналі главарей) (…) можуть бути доповнені дезінформаційними даними.
Наприклад, для видання за кордоном була передана контрольованим каналом книжка Данила Шумука (…). До книги були включені дезінформаційні дані про жорстокість бойовиків СБ, про фанатизм та обмеженість «провідників», про криваві розправи бандерівців над мельниківцями».
Книжка (…) викликала сварку між закордонними націоналістами»…
Підсумовуючи статтю Р. Забілий пише: «відкривається завіса над тим, яким чином причетне до цього було КДБ, і яку мету переслідувало»…
Прочитавши ці рядки хочеться вигукнути, який страшний цинізм! Проте не йде він у ніякі порівняння з цинізмом, який показаний в документі, що став основою, виданої Народним Рухом України книги «Окупанти без маски». Це доповідна записка Міністерства державної безпеки УРСР (92 сторінки машинопису), датована 25 вересня 1949 року і направлена з Києва до Львова (начальнику УМГБ у Львівській області Майструку) для реалізації. А насправді — це детальна інструкція, як діяти органам державної безпеки в західних областях УРСР для виконання наказу МГБ СРСР № 00207 від 22 квітня 1947 року про ліквідацію українського національно-визвольного підпілля. У ній пропонується використовувати спеціальні агентурно-бойові групи МГБ, які, видаючи себе за органи служби безпеки ОУН, здійснювали б провокації. У публікованому документі цей метод називається „одним з ефективних засобів боротьби” з українським національно-визвольним підпіллям.
І разом з тим, як сказано у „доповідній” МГБ, „Особливість ОУН характеризується передусім тим, що оунівці, особливо їх провідники, є досвідченими нелегалами і конспіраторами, що мають великий багаторічний досвід підпільної ворожої діяльності; вони є здібними розвідниками, що уміють швидко перебудовуватися залежно від обстановки, що складається.
Створена з числа перевірених і найбільш відданих членів ОУН „Служба безпеки” (СБ) проводить систематичну і, треба сказати, умілу перевірку своїх рядів з метою виявлення і знищення агентури органів МГБ, відсівання малостійких і підозрілих членів організації.
В більшості випадків учасники оунівського підпілля будучи захопленими органами МГБ, на слідстві відмовляються називати свої прізвища, не надають відразу свідчень про свою антирадянську діяльність, не видають найближчі організаційні зв’язки, явочні і конспіративні квартири ОУН, „мертві” пункти зв’язку, склади зброї, друкарську техніку і тим самим дають можливість підпіллю швидко перебудуватися і не допустити наступних провалів і арештів членів ОУН”.
У піднятому з наукового небуття документі показане також, притаманне кожному окупаційному режимові глумливе ставлення до національних прагнень українців.
Цікаво, що стиль мови цього документу тотожний зі стилем документів, які цитуються у книгах (романі «Залишенець» Василя Шкляра та збірнику «Холодний Яр» Романа Коваля про повстання в Холодному Яру на початку 20-их років). Він також співзвучний зі стилем та з лексикою, якими пишуть про українців скандально відомий Табачник та уся шовіністична рать.
Тому дискусія на усіх зустрічах — Львівській, Старосамбірській та Київській стосувалася не стільки самого документу, скільки ролі і методів дії російського шовінізму як у минулому, так і нині. Для його утвердження у Москві, ще до початку війни Гітлера зі Сталіним, було утворене спеціальне управління для боротьби з національно-визвольними рухами (навіть в сучасній російській енциклопедії вони називаються бандитизмом) в Західній України, в західній Білорусії та Балтійських державах.
І лише правда про мануле, розказана уцілілими документами — надійний засіб консолідації нації та порозуміння у суспільстві, — констатували учасники зустрічей.
Оскілки ініціатором оприлюднення «доповідної записки» окремим виданням був громадський діяч та письменник (депутат першого та другого скликання українського парламенту) Богдан Горинь, то він й був головним доповідачем на обговореннях «Окупантів».
Характеризуючи документ, Б. Горинь відзначив, що в опублікованому документі описано страхітливі речі. «Це методичний посібник як, під виглядом фіктивної групи служби безпеки ОУН, чекісти переодягнені у відповідний одяг з відповідним озброєнням появлялися в лісі, або в селі затримували того чи іншого чоловіка, ту чи іншу жінку кликали їх до лісу і вимагали доказів, що вони не співпрацюють з МГБ.
Людина, яка вважала, що вона розмовляє із Службою безпеки ОУН, хотіла викласти всі аргументи, щоб доказати, що не співпрацює з окупантом. І таким чином людина, на яку налетіли переодягнені емгебісти, нехотячи, супроти власної волі, робила страшний моральний злочин. Не знаючи, які це дасть наслідки, розповідала секретну інформацію»…
Щодо нинішньої ситуації, то Б. Горинь, відзначив, що усі українці є свідками того, як колесо інтерпретації національної історії повернуло у протилежний бік, в сторону регресу. Тому що у кожного є тривога за долю України, за долю української нації, то вихід «Окупантів» та проведення розмови про злочини МГБ, КГБ є своєчасним.
«Ті, хто збагачений інформацією є більше вільною людиною, ніж ті, хто не має інформації. Щоб бути вільними людьми, ми повинні знати і наше минуле, і те, які злочини творилися в минулому та одночасно тверезо оцінювати нинішню ситуацію, оскільки над Україною нависла дуже велика небезпека» — констатував Б. Горинь.
Інший учасник проведеного НРУ київського круглого столу, професор Київського національного університету та громадський діяч Володимир Сергійчук (автор низки книг про цей період української боротьби за самостійність) сказав, що факти показані у опублікованій «доповідній записці» МГБ підтверджуються величезною кількістю інших документів. Цей документ — одна із складових боротьби проти українського національно визвольного руху. Публікація таких документів потрібна та своєчасна. На щастя, не всі документи знищені. І якщо такі або подібні документи знищили десь на місцях, то вони зберігаються в Москві або, принаймні, є серед тих документів, які отримала наша діаспора із московського архіву. Нині цей фонд зберігається в бібліотеці Торонтського університету.
Оскільки у виданій НРУ книжці згадується ім’я генерал лейтенанта Леонтєва, то професор Сергійчук згадав, що в Торонто він знайшов циркуляр з 1945 року, який був директивою начальнику НКВД Литовської республіки, у якій наводилося факти, як чекісти в Україні борються з українським націоналістичним підпіллям методом таких провокацій. Леонтьєв на «українських» прикладах вчив «литовців», як треба боротися з литовськими «націоналістами».
«Коли ви подивитеся в документи саме каральних органів радянської влади, — відзначив дослідник, — то вони в історично-правовому плані підтвердяться ще доповідними прокурора Кошарського. Прокурор військового округу внутрішніх військ полковник Кошарський неодноразово доповідав Центральному комітетові КП(б)У — особисто Хрущову, якими жахливими є наслідки провокаційних дій спецбоївок, які діяли під виглядом УПА. Там детально описано приклади. Це вже є оцінка прокурорська, правова оцінка, що це все незаконне, що це шкодить утвердженню радянської влади в Західній Україні, бо народ розпізнає провокації і таким чином відвертається від радянської влади.
Прокурор Кошарський був не проти, щоб боротися з націоналізмом, але за його оцінкою, треба було боротися правовими методами. Він рекомендував, щоб партія закликала до порядку, щоб боротися з українським націоналізмом у правовому полі.
Підсумовуючи сказане професор Сергійчук наголосив, що документ, який має 90 сторінок, можливо, найбільш повно відображає систему боротьби під виглядом спецбоївок. Проте тут важливим є висновок прокурора про антизаконність таких дій МГБ.
Переносячи тодішню ситуацію у нинішні політико-правові реалії, бачимо, що й тоді була каста людей зі спеціальними повноваженнями, для яких закон нічого не значив. Так і нині йде нехтування законом.
Інший учасник київського круглого столу — професор Київського педагогічного університету ім. Грінченка Арсен Зінченко, підтримав думку свого колеги — професора Сергійчика, що ні за стилістикою, ні за своїм характером автентичність опублікованого документу не викликає сумніву. Характер акцій розправи з українським національним духом пов’язаний з загальними окупаційним характером більшовицького режиму. Його, за словами професора, треба називати своїм іменем — російським окупаційним режимом. Тим паче, що колишній голова уряду УРСР Християн Раковський свого часу прямо казав, що радянська влада — це російська влада. Так і нині треба казати, що маємо справу з російським окупаційним режимом.
Професор нагадав, що усі дії каральних органів санкціонувалися окупаційною владою. Це і тактика спалених сіл, і взяття заручників, що під кожним оглядом є злочином. Усі ці дії регламентувалися відповідними документами.
Архівні документи засвідчують і в минулому факти переодягання червоноармійців в одяг петлюрівських повстанських загонів і потім залучення таким чином на свій бік селянства, яке було вкрай незадоволене реквізиційною політикою. І тих, хто піддався і перейшов на бік удаваних повстанців тут же знищували. Це цілеспрямована політика знекровлення українства, констатував вчений.
Українське суспільство, яке за визначенням Джеймса Мейса є постгеноцидним суспільством, ніяк не хоче сприймати, що те, про що розповідають і свідки, і документи, насправді було, що для придушення селянських постань в Україні влада у 20-ті роки залучила 5 тисяч лише селян з російських губерній. А ще більше страшним є те, що частина суспільства ніяк не допускає, що Україна може мати власні, українські інтереси. Нинішня влада продовжує лексику НКВД-КГБ, називаючи українців націоналістами, фашистами. Тому ще й нині багатьом важко збагнути, що українські повстанці і на Наддніпрянщині в 20-х роках і Галичині в 40-50-х роках діяли на власній землі. А чужих земель, з російських губерній приходили ті, хто з ними боровся.
Професор Зінченко звернув увагу, що в числі фігурантів боротьби з українськими національним рухом є «розробка» греко-католицького священика Котіва. Вчений додав, що під орудою ЧК розроблялися справи про створення цілих церковних структур ще в 20-ті роки. Це відома церква на чолі з Погорілком, яка мала були альтернативою автокефалії.
Хочу ще раз зауважити, сказав на закінчення професор Зінченко, що поза всяким сумнівом значення публікації «доповідної записки» дуже велике і її треба як найбільше і як найширше довести до українського загалу.
Український дипломат та юрист-міжнародник, професор Володимир Василенко, який взяв участь у круглому столі, сказав, що навіть те, що міститься в опублікованій у «доповідній», з правої точки зору — злочинна діяльність, яка суперечила тим законам, які на той час були чинними в СРСР. Це дає підстави навіть нині порушувати кримінальні справи за фактами тих злочинів, які тоді відбувалися. Професор Василенко висловив здивування, що ніхто не виходив з тими пропозиціями. Тим паче, що час президентства Ющенка був сприятливим часом, коли це можна було зробити.
Переодягання у форму чужої армії з точи зору 4 Женевської конвенції 1907 року — воєнний злочин і міжнародне право такого не допускає. А УПА відповідала усім ознакам воюючої сторони. Переодягання у форму воїнів УПА та від його імені вбивства мирного населення — класичні воєнні злочини. Це не тільки тема для дослідників. Це повинно бути також предметом розгляду правоохоронних органів, коли б в Україні вони були українськими…
Опублікована Народним Рухом України «доповідна записка» у парі з документом прокурора Кошарського та з запискою Леонтієва «литовцям» доповнена історичними та правовими коментарями була б неоціненою працею, вважає вчений та дипломат. Тут треба шукати шляхів, просив усіх зібраних — і політиків, і вчених, і журналістів — професор Василенко, щоб подібні видання виходили величезними тиражами, бо від стану національної пам’яті української нації залежить доля української держави.
Тим паче, що з приходом режиму Януковича активно почався цілеспрямований процес руйнування української нації. Російський режисер Міхалков, який є рупором ідеології Кремля заявляє, що українці та росіяни вже за 10 років стануть єдиними народом. Не випадково названий такий термін. У Кремлі запланували, що за час правління Януковича відбудеться цілковите знищення українців, як нації.
Професор Василенко наголошує, що величезні ресурси задіяні в ідеологічно-інформаційній війні проти України, змушують не просто констатувати факт, а серйозно говорити про форми спротиву тому наступові.
За його словами наведені в книжці «Окупати без маски» факти — свідчення потужності та безперервності українського національно-визвольного руху. Російські стратеги зрозуміли, що так довго будуть виникати проблеми на шляху до «Великої Росії», поки будуть існувати українці, як нація. Тому взятий курс на нищення ідентичності нації. Розуміючи, що нині танками не можливо підкорити Україну, почалася гуманітарна агресія, коли зі свідомості вимивається все, що тільки можна вимити. Далі йде мовно-культурна й історіософська агресія, спрямована на знищення історичної пам’яті. Однією зі складових гуманітарної війни є релігійна війна проти усіх українських конфесій. На доданок до всього, гуманітарна агресія здійснюється в умовах тотального захоплення українських економічних ресурсів. Найбільше ганебним в тому процесі є факт, що війна проти України здійснюється руками влади, яка нині є в Україні і яка фактично є окупаційною владою. Публікація таких документів — один з засобів мобілізації нації на самозахист.
На жаль, щоб повністю викласти думки і пропозиції усіх учасників круглого столу, ця стаття мусила б стати великою журнальною статтею. Оскілки підняті ними проблеми більше стосуються поточного політичного моменту (в тому числі й зради та моральної відповідальності за неї) ніж опублікованої «доповідної», тому їхні думки і пропозиції — матеріал для наступних коментарів. А слово ініціатора видання — Богдана Гориня — достатній матеріал для самостійної статті.
В дискусії з приводу публікації «доповідної записки», окрім вище названих осіб, взяли участь — колишній міністр закордонних справ України, голова Генеральної асамблеї ООН, колишній голова НРУ Геннадій Удовенко, заступник голови Народного Руху України, народний депутат України Вячеслав Коваль, заслужений працівник культури — доцент прикарпатського університету Петро Арсенич, відомий громадський діяч, доктор історичних наук Сергій Білокінь та українська журналістка Ірина Ястщембська.
Стіл вів заступник голови Народного Руху України, діяч українського та міжнародного молодіжного руху, юрист і політик Іван Крулько. Він сказав, що подаватиме до суду позовну заяву про визнання наведених у «доповідній» фактів та методів «боротьби» з українським національним рухом злочином проти людяності. Тим паче, що такі злочини, відповідно до міжнародних конвенцій, не мають терміну давності.
Голова Народного Руху України, відомий у світі дипломат та політик, народний депутат України, віце-прем’єр опозиційного уряду Борис Тарасюк, який відкривав дискусію та робив підсумкове слово, запевнив зібраних вчених та журналістів, що НРУ робитиме все, від нього залежне, щоб якомога більше людей могло познайомилося з викладеними в опублікованій «доповідній» та у працях названих професором Сергійчуком фактами злочинів більшовицького тоталітаризму проти людяності.
Враховуючи важливість проблеми НРУ звертатиметься до інших політичних сил, щоб вони приєдналися до поширення інформації про злочини тоталітарного режиму проти української нації.
Оцінуючи нинішню ситуацію в Україні, Б. Тарасюк сказав, ще необхідно відкрито та невтомно говорити про руйнівні дії нинішньої влади. Зі стану пасивного очікування може вивести лише правда.
Мирослав Левицький,
інформаційно-аналітичний відділ НРУ
Перша дискусія вчених та громадських діячів відбулася ще 18 лютого у Львові, друга того ж дня в Старому Самборі, а третя —11 березня 2011 року, вже у Києві.
«Окупанти без маски» — шокуючий документ про злодіяння більшовицького режиму у час другого їхнього приходу у західні області України. Це вціліла від знищення інструкція для каральної більшовицької системи, як боротися з українським національно-визвольним рухом у Львівській, Станіславській (нині Івано-Франківській), Тернопільській, Волинській, Рівненській та Чернівецькій областях. Можливо, що вона розсилалася й в інші області України. Оприлюднені СБУ в 2008 році матеріали колишнього КГБ показують, що в кінці 40-их років на Київщині ще активно діяло національно-визвольне підпілля. А в опублікованому в книзі документі говориться про «полювання» на провід ОУН Північно-східних земель, який охоплював центральні та східні області України (включно з Харковом) та частину регіонів Білоруської РСР.
Окрім шокуючого змісту документу, у якому показана бісівська технологія (зокрема отруювання через агентів миш’яком людей, які були в криївках) боротьби з підпіллям, цікавою є історія його появи. Нині у сусідній Польщі та Німеччині історики відкрито кажуть, що в 1989-1991 роках функціонери тодішніх спецслужб активно палили свої архіви. Частину матеріалів зі згарищ все таки вдавалося врятувати. Оскільки система спецслужб колишнього соціалістичного табору була тісно пов’язана між собою та спецслужби окремих країн дублювали завдання, то поляки знаходять багато цінного матеріалу для себе в німецьких архівах…
Звичайно, що й в колишньому СРСР — архіви (не лише як національна пам’ять, а в першу чергу, як сліди злочинів радянської тоталітарної системи) йшли у вогонь. І це, виявляється, не нова практика. Український дипломат Геннадій Удовенко розповів, що дипломатичне представництво УРСР при ООН, хоч формально вважалося самостійним, мало спільний для всіх дипломатичних установ СРСР у Нью-Йорку, підконтрольний Москві, секретний відділ, який відбирав у дипломатів кожний папірець, кожну копірку. Навіть газети з найменшими підкресленнями треба було здавати у секретний відділ. А він в одній з надокеанських дач все палив. Ця «технологія» в США викликала і здивуванні і підозріння…
Очевидно, що в Україні, вже просякнутим духом горбачовської перебудови виконавцям, на яких було покладено обов’язки пильнувати вогнища, цікаво було дізнатися, що ж все-таки пускається з димом. Тому окремі з папок вони намагалися заховати. І таким чином документ, який нині став основою книжки «Окупанти без маски», вцілів і є нині важливими свідченням більшовицьких злочинів.
Оприлюднена до 2010 року частина архівів КГБ СРСР — одне з джерел знань про час тоталітаризму. Врятовані з печей або паперових «січкарень» документи — друге, дуже важливе джерело. Чимало унікальних документів, які стосуються боротьби з українським національно-визвольним рухом (згодом рухом опору) знаходиться в архівах Балтійських держав. Там є відомості, як чинилися провокації. В тому числі й супроти українців в зарубіжжі сущих. Один з таких документів 15 березня 2011 року на сайті «Історична правда» оприлюднив історик Руслан Забілий.
Виявляється у Литві у вільному доступі є масив документів цілком невідомий і недоступний в Україні (бо віднесений до розряду секретних!!!). «Опрацьовуючи велику добірку «Трудов высшей школы КГБ», у збірнику №43 знайшов статтю В. М. Шищенко під назвою «К вопросу о понятии и методах разложения эмигрантских антисоветских организаций», — пише на сайті «Історичної правди» Р. Забілий. У цій статті йдеться про те, як КГБ «попрацювало» зі спогадами Данила Шумука, які згодом вийшли друком у США у «Смолоскипі».
Виявляється, під час вже третього радянського арешту Д. Шумука — 15 січня 1972 р. КДБ вилучив у нього спогади, із якими, очевидно, «попрацювали» спеціалісти із «Оперативно-технического отдела» і «підредаговані» передали за кордон по «контрольованому каналу».
Автор статті цитує документ (подаю його фрагменти у перекладі на українську мову): «Заходи з виявлення та компрометації емігрантських антирадянських організацій та їхніх ватагів (в оригіналі главарей) (…) можуть бути доповнені дезінформаційними даними.
Наприклад, для видання за кордоном була передана контрольованим каналом книжка Данила Шумука (…). До книги були включені дезінформаційні дані про жорстокість бойовиків СБ, про фанатизм та обмеженість «провідників», про криваві розправи бандерівців над мельниківцями».
Книжка (…) викликала сварку між закордонними націоналістами»…
Підсумовуючи статтю Р. Забілий пише: «відкривається завіса над тим, яким чином причетне до цього було КДБ, і яку мету переслідувало»…
Прочитавши ці рядки хочеться вигукнути, який страшний цинізм! Проте не йде він у ніякі порівняння з цинізмом, який показаний в документі, що став основою, виданої Народним Рухом України книги «Окупанти без маски». Це доповідна записка Міністерства державної безпеки УРСР (92 сторінки машинопису), датована 25 вересня 1949 року і направлена з Києва до Львова (начальнику УМГБ у Львівській області Майструку) для реалізації. А насправді — це детальна інструкція, як діяти органам державної безпеки в західних областях УРСР для виконання наказу МГБ СРСР № 00207 від 22 квітня 1947 року про ліквідацію українського національно-визвольного підпілля. У ній пропонується використовувати спеціальні агентурно-бойові групи МГБ, які, видаючи себе за органи служби безпеки ОУН, здійснювали б провокації. У публікованому документі цей метод називається „одним з ефективних засобів боротьби” з українським національно-визвольним підпіллям.
І разом з тим, як сказано у „доповідній” МГБ, „Особливість ОУН характеризується передусім тим, що оунівці, особливо їх провідники, є досвідченими нелегалами і конспіраторами, що мають великий багаторічний досвід підпільної ворожої діяльності; вони є здібними розвідниками, що уміють швидко перебудовуватися залежно від обстановки, що складається.
Створена з числа перевірених і найбільш відданих членів ОУН „Служба безпеки” (СБ) проводить систематичну і, треба сказати, умілу перевірку своїх рядів з метою виявлення і знищення агентури органів МГБ, відсівання малостійких і підозрілих членів організації.
В більшості випадків учасники оунівського підпілля будучи захопленими органами МГБ, на слідстві відмовляються називати свої прізвища, не надають відразу свідчень про свою антирадянську діяльність, не видають найближчі організаційні зв’язки, явочні і конспіративні квартири ОУН, „мертві” пункти зв’язку, склади зброї, друкарську техніку і тим самим дають можливість підпіллю швидко перебудуватися і не допустити наступних провалів і арештів членів ОУН”.
У піднятому з наукового небуття документі показане також, притаманне кожному окупаційному режимові глумливе ставлення до національних прагнень українців.
Цікаво, що стиль мови цього документу тотожний зі стилем документів, які цитуються у книгах (романі «Залишенець» Василя Шкляра та збірнику «Холодний Яр» Романа Коваля про повстання в Холодному Яру на початку 20-их років). Він також співзвучний зі стилем та з лексикою, якими пишуть про українців скандально відомий Табачник та уся шовіністична рать.
Тому дискусія на усіх зустрічах — Львівській, Старосамбірській та Київській стосувалася не стільки самого документу, скільки ролі і методів дії російського шовінізму як у минулому, так і нині. Для його утвердження у Москві, ще до початку війни Гітлера зі Сталіним, було утворене спеціальне управління для боротьби з національно-визвольними рухами (навіть в сучасній російській енциклопедії вони називаються бандитизмом) в Західній України, в західній Білорусії та Балтійських державах.
І лише правда про мануле, розказана уцілілими документами — надійний засіб консолідації нації та порозуміння у суспільстві, — констатували учасники зустрічей.
Оскілки ініціатором оприлюднення «доповідної записки» окремим виданням був громадський діяч та письменник (депутат першого та другого скликання українського парламенту) Богдан Горинь, то він й був головним доповідачем на обговореннях «Окупантів».
Характеризуючи документ, Б. Горинь відзначив, що в опублікованому документі описано страхітливі речі. «Це методичний посібник як, під виглядом фіктивної групи служби безпеки ОУН, чекісти переодягнені у відповідний одяг з відповідним озброєнням появлялися в лісі, або в селі затримували того чи іншого чоловіка, ту чи іншу жінку кликали їх до лісу і вимагали доказів, що вони не співпрацюють з МГБ.
Людина, яка вважала, що вона розмовляє із Службою безпеки ОУН, хотіла викласти всі аргументи, щоб доказати, що не співпрацює з окупантом. І таким чином людина, на яку налетіли переодягнені емгебісти, нехотячи, супроти власної волі, робила страшний моральний злочин. Не знаючи, які це дасть наслідки, розповідала секретну інформацію»…
Щодо нинішньої ситуації, то Б. Горинь, відзначив, що усі українці є свідками того, як колесо інтерпретації національної історії повернуло у протилежний бік, в сторону регресу. Тому що у кожного є тривога за долю України, за долю української нації, то вихід «Окупантів» та проведення розмови про злочини МГБ, КГБ є своєчасним.
«Ті, хто збагачений інформацією є більше вільною людиною, ніж ті, хто не має інформації. Щоб бути вільними людьми, ми повинні знати і наше минуле, і те, які злочини творилися в минулому та одночасно тверезо оцінювати нинішню ситуацію, оскільки над Україною нависла дуже велика небезпека» — констатував Б. Горинь.
Інший учасник проведеного НРУ київського круглого столу, професор Київського національного університету та громадський діяч Володимир Сергійчук (автор низки книг про цей період української боротьби за самостійність) сказав, що факти показані у опублікованій «доповідній записці» МГБ підтверджуються величезною кількістю інших документів. Цей документ — одна із складових боротьби проти українського національно визвольного руху. Публікація таких документів потрібна та своєчасна. На щастя, не всі документи знищені. І якщо такі або подібні документи знищили десь на місцях, то вони зберігаються в Москві або, принаймні, є серед тих документів, які отримала наша діаспора із московського архіву. Нині цей фонд зберігається в бібліотеці Торонтського університету.
Оскільки у виданій НРУ книжці згадується ім’я генерал лейтенанта Леонтєва, то професор Сергійчук згадав, що в Торонто він знайшов циркуляр з 1945 року, який був директивою начальнику НКВД Литовської республіки, у якій наводилося факти, як чекісти в Україні борються з українським націоналістичним підпіллям методом таких провокацій. Леонтьєв на «українських» прикладах вчив «литовців», як треба боротися з литовськими «націоналістами».
«Коли ви подивитеся в документи саме каральних органів радянської влади, — відзначив дослідник, — то вони в історично-правовому плані підтвердяться ще доповідними прокурора Кошарського. Прокурор військового округу внутрішніх військ полковник Кошарський неодноразово доповідав Центральному комітетові КП(б)У — особисто Хрущову, якими жахливими є наслідки провокаційних дій спецбоївок, які діяли під виглядом УПА. Там детально описано приклади. Це вже є оцінка прокурорська, правова оцінка, що це все незаконне, що це шкодить утвердженню радянської влади в Західній Україні, бо народ розпізнає провокації і таким чином відвертається від радянської влади.
Прокурор Кошарський був не проти, щоб боротися з націоналізмом, але за його оцінкою, треба було боротися правовими методами. Він рекомендував, щоб партія закликала до порядку, щоб боротися з українським націоналізмом у правовому полі.
Підсумовуючи сказане професор Сергійчук наголосив, що документ, який має 90 сторінок, можливо, найбільш повно відображає систему боротьби під виглядом спецбоївок. Проте тут важливим є висновок прокурора про антизаконність таких дій МГБ.
Переносячи тодішню ситуацію у нинішні політико-правові реалії, бачимо, що й тоді була каста людей зі спеціальними повноваженнями, для яких закон нічого не значив. Так і нині йде нехтування законом.
Інший учасник київського круглого столу — професор Київського педагогічного університету ім. Грінченка Арсен Зінченко, підтримав думку свого колеги — професора Сергійчика, що ні за стилістикою, ні за своїм характером автентичність опублікованого документу не викликає сумніву. Характер акцій розправи з українським національним духом пов’язаний з загальними окупаційним характером більшовицького режиму. Його, за словами професора, треба називати своїм іменем — російським окупаційним режимом. Тим паче, що колишній голова уряду УРСР Християн Раковський свого часу прямо казав, що радянська влада — це російська влада. Так і нині треба казати, що маємо справу з російським окупаційним режимом.
Професор нагадав, що усі дії каральних органів санкціонувалися окупаційною владою. Це і тактика спалених сіл, і взяття заручників, що під кожним оглядом є злочином. Усі ці дії регламентувалися відповідними документами.
Архівні документи засвідчують і в минулому факти переодягання червоноармійців в одяг петлюрівських повстанських загонів і потім залучення таким чином на свій бік селянства, яке було вкрай незадоволене реквізиційною політикою. І тих, хто піддався і перейшов на бік удаваних повстанців тут же знищували. Це цілеспрямована політика знекровлення українства, констатував вчений.
Українське суспільство, яке за визначенням Джеймса Мейса є постгеноцидним суспільством, ніяк не хоче сприймати, що те, про що розповідають і свідки, і документи, насправді було, що для придушення селянських постань в Україні влада у 20-ті роки залучила 5 тисяч лише селян з російських губерній. А ще більше страшним є те, що частина суспільства ніяк не допускає, що Україна може мати власні, українські інтереси. Нинішня влада продовжує лексику НКВД-КГБ, називаючи українців націоналістами, фашистами. Тому ще й нині багатьом важко збагнути, що українські повстанці і на Наддніпрянщині в 20-х роках і Галичині в 40-50-х роках діяли на власній землі. А чужих земель, з російських губерній приходили ті, хто з ними боровся.
Професор Зінченко звернув увагу, що в числі фігурантів боротьби з українськими національним рухом є «розробка» греко-католицького священика Котіва. Вчений додав, що під орудою ЧК розроблялися справи про створення цілих церковних структур ще в 20-ті роки. Це відома церква на чолі з Погорілком, яка мала були альтернативою автокефалії.
Хочу ще раз зауважити, сказав на закінчення професор Зінченко, що поза всяким сумнівом значення публікації «доповідної записки» дуже велике і її треба як найбільше і як найширше довести до українського загалу.
Український дипломат та юрист-міжнародник, професор Володимир Василенко, який взяв участь у круглому столі, сказав, що навіть те, що міститься в опублікованій у «доповідній», з правої точки зору — злочинна діяльність, яка суперечила тим законам, які на той час були чинними в СРСР. Це дає підстави навіть нині порушувати кримінальні справи за фактами тих злочинів, які тоді відбувалися. Професор Василенко висловив здивування, що ніхто не виходив з тими пропозиціями. Тим паче, що час президентства Ющенка був сприятливим часом, коли це можна було зробити.
Переодягання у форму чужої армії з точи зору 4 Женевської конвенції 1907 року — воєнний злочин і міжнародне право такого не допускає. А УПА відповідала усім ознакам воюючої сторони. Переодягання у форму воїнів УПА та від його імені вбивства мирного населення — класичні воєнні злочини. Це не тільки тема для дослідників. Це повинно бути також предметом розгляду правоохоронних органів, коли б в Україні вони були українськими…
Опублікована Народним Рухом України «доповідна записка» у парі з документом прокурора Кошарського та з запискою Леонтієва «литовцям» доповнена історичними та правовими коментарями була б неоціненою працею, вважає вчений та дипломат. Тут треба шукати шляхів, просив усіх зібраних — і політиків, і вчених, і журналістів — професор Василенко, щоб подібні видання виходили величезними тиражами, бо від стану національної пам’яті української нації залежить доля української держави.
Тим паче, що з приходом режиму Януковича активно почався цілеспрямований процес руйнування української нації. Російський режисер Міхалков, який є рупором ідеології Кремля заявляє, що українці та росіяни вже за 10 років стануть єдиними народом. Не випадково названий такий термін. У Кремлі запланували, що за час правління Януковича відбудеться цілковите знищення українців, як нації.
Професор Василенко наголошує, що величезні ресурси задіяні в ідеологічно-інформаційній війні проти України, змушують не просто констатувати факт, а серйозно говорити про форми спротиву тому наступові.
За його словами наведені в книжці «Окупати без маски» факти — свідчення потужності та безперервності українського національно-визвольного руху. Російські стратеги зрозуміли, що так довго будуть виникати проблеми на шляху до «Великої Росії», поки будуть існувати українці, як нація. Тому взятий курс на нищення ідентичності нації. Розуміючи, що нині танками не можливо підкорити Україну, почалася гуманітарна агресія, коли зі свідомості вимивається все, що тільки можна вимити. Далі йде мовно-культурна й історіософська агресія, спрямована на знищення історичної пам’яті. Однією зі складових гуманітарної війни є релігійна війна проти усіх українських конфесій. На доданок до всього, гуманітарна агресія здійснюється в умовах тотального захоплення українських економічних ресурсів. Найбільше ганебним в тому процесі є факт, що війна проти України здійснюється руками влади, яка нині є в Україні і яка фактично є окупаційною владою. Публікація таких документів — один з засобів мобілізації нації на самозахист.
На жаль, щоб повністю викласти думки і пропозиції усіх учасників круглого столу, ця стаття мусила б стати великою журнальною статтею. Оскілки підняті ними проблеми більше стосуються поточного політичного моменту (в тому числі й зради та моральної відповідальності за неї) ніж опублікованої «доповідної», тому їхні думки і пропозиції — матеріал для наступних коментарів. А слово ініціатора видання — Богдана Гориня — достатній матеріал для самостійної статті.
В дискусії з приводу публікації «доповідної записки», окрім вище названих осіб, взяли участь — колишній міністр закордонних справ України, голова Генеральної асамблеї ООН, колишній голова НРУ Геннадій Удовенко, заступник голови Народного Руху України, народний депутат України Вячеслав Коваль, заслужений працівник культури — доцент прикарпатського університету Петро Арсенич, відомий громадський діяч, доктор історичних наук Сергій Білокінь та українська журналістка Ірина Ястщембська.
Стіл вів заступник голови Народного Руху України, діяч українського та міжнародного молодіжного руху, юрист і політик Іван Крулько. Він сказав, що подаватиме до суду позовну заяву про визнання наведених у «доповідній» фактів та методів «боротьби» з українським національним рухом злочином проти людяності. Тим паче, що такі злочини, відповідно до міжнародних конвенцій, не мають терміну давності.
Голова Народного Руху України, відомий у світі дипломат та політик, народний депутат України, віце-прем’єр опозиційного уряду Борис Тарасюк, який відкривав дискусію та робив підсумкове слово, запевнив зібраних вчених та журналістів, що НРУ робитиме все, від нього залежне, щоб якомога більше людей могло познайомилося з викладеними в опублікованій «доповідній» та у працях названих професором Сергійчуком фактами злочинів більшовицького тоталітаризму проти людяності.
Враховуючи важливість проблеми НРУ звертатиметься до інших політичних сил, щоб вони приєдналися до поширення інформації про злочини тоталітарного режиму проти української нації.
Оцінуючи нинішню ситуацію в Україні, Б. Тарасюк сказав, ще необхідно відкрито та невтомно говорити про руйнівні дії нинішньої влади. Зі стану пасивного очікування може вивести лише правда.
Мирослав Левицький,
інформаційно-аналітичний відділ НРУ
Відповіді
2011.03.17 | Budweiser
А що там шокуючого?
Дуже багато примiтивної риторики, спроби етнiзацiї бiльшовизму i т.д, i мало конкретики. Переодягання у форму противника є одним з ефективних прийомiв анти-партизанської боротьби, яке використовувалося багатьма сторонами. Енкаведисти для цього використовували як правило перевербованих бiйцiв УПА. Бандерiвцi до речi також нерiдно пiд час рейдiв вдавали з себе червоноармiйцiв, задля маскування головним чином.Ну i нiчого "бiсiвського" немає у труїннi миш'яком бiйцiв УПА якi сидiли по криївках. Росiйська сторона зараз такi методи активно використовує проти чеченських бойовикiв. Це як правило вiдбувається подiбним чином - перевербовуються люди якi постачають харчi або яд пiдкидується непомiтно. Звiсно що такий метод є негуманним бо нема впевненостi що цю їжу будуть їсти лиши комбатанти, тому я не думаю що американцi використовують таку тактику в Iраку чи Авганiстанi. Але було би наївним очiкувати гуманностi вiд енкаведистiв.
Одним словом, не сумнiваюся що ще не розсекреченi документи НКВД мають багато шокуючої iнформацiї, але з цього що написано про цей документ, не схоже що вiн вiдноситься до того ряду.
2011.03.17 | Evgen.I
Re: Бандити, як бандити,
але такою була державна політика СССР до свого народу. Священникові розрізали живіт і запхали туди маленьку дитину. Як назвати такі дії держави?2011.03.17 | Лермонтов
Пролетарський інтернаціоналізм, нє?
2011.03.20 | rais
Комунобандити - бандити озброєні злочинною ідеологією.
Як назвати? Так як ми тут їх і називаємо. Їхніх вболювальників, холуїв та всіх захисників цієї злочинної комбандитської системи...Ви кажете бандити, як бандити? Не тіште себе ілюзіями, це зовсім не так... Злочинне угрупування, яке прийшло до влади у 1917 році фізично знищило по всьому світу найбільшу кількість людей. Саме це угрупування з його програмами, ідеологами, виконавцями, промоутерами та з іншим бекграундом, що складає справжню злочинну систему, ми і називаємо - комунобандитами.
Комунобандити. Іншої назви їм немає. Все інше це спроба толерантної підтанцовки довколо існуючого при владі режиму.
Щоденний заСУД і поКАРАння комунобандитському режиму!
2011.03.19 | Іван Макар
Re: Окупанти без маски — в минулому й нині…
Ще в червні 2005р. я подав відповідне повідомлення про злочин в Генеральну прокуратуру. Справа довго ходила по судах і зараз знаходиться на розгляді у Верховному Суді. Думаю, що без широкої підтримки громадськості мені не перемогти. Якщо хто може, прошу допомогти в оприлюдненні цих фактів, а також у організації масових звернень до Верховного Суду на підтримку моєї касаційної скарги.2011.03.20 | Пані
Відповіла вам в фейсбук
2011.03.22 | Slav
рапорт майора Соколова
Більшість документів КГБ знищило, щоб сховати злочини НКВД. В тих збережених документах йдеться в основному про спецоперації лжебоївок з підпіллям, про злочини над мирним населенням там майже нічого немає.Хоча є такий собі рапорт майора Соколова, у якому є фрагменти злочинної діяльності його спецгрупи над мирними жителями:
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%BF%D0%B8_%D0%9D%D0%9A%D0%92%D0%94
http://forum.pravda.com.ua/read.php?10,208972889
2011.03.22 | Slav
Спецгрупи НКВД --- Миф о "переодетых энкавэдэшника" ?
Спецгрупи НКВД — спеціальні загони НКВД створені для боротьби з УПА, також відомі як «агентурно-бойові групи (АБГ) НКВД», «лжебоївки УПА», «переодіті енкаведисти».Після розгрому числених формувань УПА літом 1945 року, НКВД змінило тактику, використовуючи у боротьбі з повстанцями спеціальні загони НКВД, відомі з літератури та документів як спецгрупи НКВД, агентурно-бойові групи АБГ НКВД, лжебоївки УПА, перевдягнені НКВДисти, котрі складалися з партизанів, працівників НКВД та колишніх вояків ОУН-УПА, що перейшли на сторону радянської влади.
Крім боротьби з підпіллям, спецгрупи НКВД під маркою УПА скоювали злочини проти мирного населення. Попри знищення КГБ компрометуючих внутрішніх документів НКВД щодо використання спецгруп НКВД під маркою бандерівців, в архівах все-таки збереглися деякі окремі документи, котрі свідчать, що спецгрупи НКВД вчиняли злочини над мирними жителями. Зокрема, в рапорті одного з головних організаторів спецгруп НКВД майора Соколова фігурують факти вчинення його ж спецгрупою під його ж керівництвом злочинів: вбивство голови сільради села Яблунів Станіславської області, побиття голови сільради села Комарівка Тернопільської області, грабування бойовиками спецгрупи майна, викрадання людей у ліс для допитів:
„Наблюдая за спецгруппой, я видел, что пешая группа очень неподвижна и может делать небольшие рейды — поэтому я посоветовался с командирами группы и решил достать лошадей и повозки, делать конную группу было нецелесообразно, не все умели ездить верхом, да и седел трудно было достать. Когда батальоны занимались операцией, то мы пошли без прикрытия в село Яблунов, Станиславской области, ночью мы вошли в село и спросили у предсельсовета, есть ли у него в селе лошади и повозки, оставленные каким-либо куренем. Тот нам ответил, что у него в селе есть 15 лошадей и 8 повозок, оставленных куренем «Сталь», он же «Резун». Этих лошадей и повозки мы забрали, предсельсовету выдали расписку, что лошади и повозки забраны куренем «Быстрого» и станичного села /клички его не помню/, он стал с нами ругаться за лошадей, говоря, что он на нас пожалуется «Резуну», что мы забрали его лошадей, мы забрали с собой, убили его и бросили в колодец. /После я читал записку «Быстрого», в которой он оправдывался перед «Резуном», что он никаких лошадей в селе Яблунов не брал/. «
»В этой же операции мне сообщил Нач. Коропецкого РО НКВД о том, что предсельсовета села Комарувка имеет тесную связь с местной боевкой «Трегуба» и ничего о появлении боевки «Трегубы» в селе не сообщает. Взяв на прикрытие роту автоматчиков, я сделал рейд в это село. — Спецгруппой ночью мы вошли в село под видом банды, арестовали предсельсовета, как СБ, обвинив его в том, что он выдал весь контингент Советской власти, он нас уверял, что он ненавидит Советскую власть и всегда помогает бандитам, назвал клички бандитов, с котоыми он поддерживает связь. Мы делали вид, что его хотим повесить, но потом простили, дали ему 30 палок и ушли, (…)“
«Когда я снова стал принимать группу, то увидал, что группа сильно разложилась, боевики стали воровать, ворованное продавать и пропивать, и спецгруппа стала иметь вид уголовной банды. Но все же это разложение имело и положительные стороны — на кражах и пьянках люди спаялись и желания бежать уже не было.»
„Я посоветовался с командирами спецгруппы, что не лучше ли будет нам изменить работу — не ходить по селам под видом банд, ищя бандитов, а воровать из сел людей, стоящих на учете РО НКВД, как имеющих связь с бандитами, и их допрашивать под видом «СБ», обвиняя в сиксотстве“
Переодягання солдатів спецгруп НКВД у змішану форму, яку зазвичай носили повстанці УПА, зафіксовано епізодом:
«Боевики группы, одетые в красноармейскую форму, останавливаются в селах близ райцентра, готовят схроны, где можно допрашивать, и ночами, переодевшись в смешанную форму, выезжают на операции для захвата заранее намеченных объектов.»
Повний текст рапорта майора Соколова приведений на 272 сторінці книги американського історика Джеффрі Бурдса «Радянська агентура»
Незважаючи на такі злочини, майору Соколову присвоїли звання Героя Радянського Союзу.
Після значного спаду активності ОУН-УПА на при кінці сорокових років протизаконна діяльність спецгруп НКВД більше заважала боротьбі радянської влади з неполітичним, кримінальним бандитизмом чим приносила користі у боротьбі з ОУН-УПА, що у свою чергу спонукало реагування прокуратури на кримінальну діяльність лжезагонів УПА. Факти злочинів спеціальних груп НКВД знайшли відображення у доповідній записці прокурора Кошарського.
[ред.] Джерела та література
* Сергійчук В. Тавруючи визвольний прапор. Діяльність агентури та спецбоївок НКВС-НКДБ під виглядом ОУН-УПА.. — Київ : 2006. — 94 с. — ISBN 966—2911-04-9
[ред.] Зовнішні посилання
* Джефрі Бурдс. Радянська агентура: Нариси історії СРСР у післявоєнні роки (1944-1948). (рос.)
* СБУ оприлюднила факти компрометації бійців ОУН-УПА чекістами .
* Юрій ШАПОВАЛ Війна після війни.
* Игорь Лосев ФЕНОМЕН БАНДЕРОФОБИИ В РУССКОМ СОЗНАНИИ
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%BF%D0%B8_%D0%9D%D0%9A%D0%92%D0%94
http://forum.pravda.com.ua/read.php?10,208972889
2011.03.22 | Slav
Спецгрупи НКВД --- Миф о "переодетых энкавэдэшниках" ???
Спецгрупи НКВД — спеціальні загони НКВД створені для боротьби з УПА, також відомі як «агентурно-бойові групи (АБГ) НКВД», «лжебоївки УПА», «переодіті енкаведисти».Після розгрому числених формувань УПА літом 1945 року, НКВД змінило тактику, використовуючи у боротьбі з повстанцями спеціальні загони НКВД, відомі з літератури та документів як спецгрупи НКВД, агентурно-бойові групи АБГ НКВД, лжебоївки УПА, перевдягнені НКВДисти, котрі складалися з партизанів, працівників НКВД та колишніх вояків ОУН-УПА, що перейшли на сторону радянської влади.
Крім боротьби з підпіллям, спецгрупи НКВД під маркою УПА скоювали злочини проти мирного населення. Попри знищення КГБ компрометуючих внутрішніх документів НКВД щодо використання спецгруп НКВД під маркою бандерівців, в архівах все-таки збереглися деякі окремі документи, котрі свідчать, що спецгрупи НКВД вчиняли злочини над мирними жителями. Зокрема, в рапорті одного з головних організаторів спецгруп НКВД майора Соколова фігурують факти вчинення його ж спецгрупою під його ж керівництвом злочинів: вбивство голови сільради села Яблунів Станіславської області, побиття голови сільради села Комарівка Тернопільської області, грабування бойовиками спецгрупи майна, викрадання людей у ліс для допитів:
„Наблюдая за спецгруппой, я видел, что пешая группа очень неподвижна и может делать небольшие рейды — поэтому я посоветовался с командирами группы и решил достать лошадей и повозки, делать конную группу было нецелесообразно, не все умели ездить верхом, да и седел трудно было достать. Когда батальоны занимались операцией, то мы пошли без прикрытия в село Яблунов, Станиславской области, ночью мы вошли в село и спросили у предсельсовета, есть ли у него в селе лошади и повозки, оставленные каким-либо куренем. Тот нам ответил, что у него в селе есть 15 лошадей и 8 повозок, оставленных куренем «Сталь», он же «Резун». Этих лошадей и повозки мы забрали, предсельсовету выдали расписку, что лошади и повозки забраны куренем «Быстрого» и станичного села /клички его не помню/, он стал с нами ругаться за лошадей, говоря, что он на нас пожалуется «Резуну», что мы забрали его лошадей, мы забрали с собой, убили его и бросили в колодец. /После я читал записку «Быстрого», в которой он оправдывался перед «Резуном», что он никаких лошадей в селе Яблунов не брал/. «
»В этой же операции мне сообщил Нач. Коропецкого РО НКВД о том, что предсельсовета села Комарувка имеет тесную связь с местной боевкой «Трегуба» и ничего о появлении боевки «Трегубы» в селе не сообщает. Взяв на прикрытие роту автоматчиков, я сделал рейд в это село. — Спецгруппой ночью мы вошли в село под видом банды, арестовали предсельсовета, как СБ, обвинив его в том, что он выдал весь контингент Советской власти, он нас уверял, что он ненавидит Советскую власть и всегда помогает бандитам, назвал клички бандитов, с котоыми он поддерживает связь. Мы делали вид, что его хотим повесить, но потом простили, дали ему 30 палок и ушли, (…)“
«Когда я снова стал принимать группу, то увидал, что группа сильно разложилась, боевики стали воровать, ворованное продавать и пропивать, и спецгруппа стала иметь вид уголовной банды. Но все же это разложение имело и положительные стороны — на кражах и пьянках люди спаялись и желания бежать уже не было.»
„Я посоветовался с командирами спецгруппы, что не лучше ли будет нам изменить работу — не ходить по селам под видом банд, ищя бандитов, а воровать из сел людей, стоящих на учете РО НКВД, как имеющих связь с бандитами, и их допрашивать под видом «СБ», обвиняя в сиксотстве“
Переодягання солдатів спецгруп НКВД у змішану форму, яку зазвичай носили повстанці УПА, зафіксовано епізодом:
«Боевики группы, одетые в красноармейскую форму, останавливаются в селах близ райцентра, готовят схроны, где можно допрашивать, и ночами, переодевшись в смешанную форму, выезжают на операции для захвата заранее намеченных объектов.»
Повний текст рапорта майора Соколова приведений на 272 сторінці книги американського історика Джеффрі Бурдса «Радянська агентура»
Незважаючи на такі злочини, майору Соколову присвоїли звання Героя Радянського Союзу.
Після значного спаду активності ОУН-УПА на при кінці сорокових років протизаконна діяльність спецгруп НКВД більше заважала боротьбі радянської влади з неполітичним, кримінальним бандитизмом чим приносила користі у боротьбі з ОУН-УПА, що у свою чергу спонукало реагування прокуратури на кримінальну діяльність лжезагонів УПА. Факти злочинів спеціальних груп НКВД знайшли відображення у доповідній записці прокурора Кошарського.
[ред.] Джерела та література
* Сергійчук В. Тавруючи визвольний прапор. Діяльність агентури та спецбоївок НКВС-НКДБ під виглядом ОУН-УПА.. — Київ : 2006. — 94 с. — ISBN 966—2911-04-9
[ред.] Зовнішні посилання
* Джефрі Бурдс. Радянська агентура: Нариси історії СРСР у післявоєнні роки (1944-1948). (рос.)
* СБУ оприлюднила факти компрометації бійців ОУН-УПА чекістами .
* Юрій ШАПОВАЛ Війна після війни.
* Игорь Лосев ФЕНОМЕН БАНДЕРОФОБИИ В РУССКОМ СОЗНАНИИ
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%BF%D0%B8_%D0%9D%D0%9A%D0%92%D0%94
http://forum.pravda.com.ua/read.php?10,208972889
2011.03.22 | Slav
Re: Спецгрупи НКВД --- Миф о "переодетых энкавэдэшниках" ???
Спецгрупи, як свідчать численні документи радянських спецслужб, комплектувались з працівників НКВД та колишніх упівців, котрі, в свою чергу, з огляду на організаційну (мається наувазі НКВД) підпорядкованість та матеріальне і військове забезпечення спецслужбою, фактично та юридично, також перетворювались у співробітників НКВД. Прокурор Кошарський у своїй доповідній записці щодо фактів грубого порушення законності у діяльності спецгруп в одному з прикладів таких порушень називає колишніх упівців на службі в НКВД таємними співробітниками. Згідно юридичної доктрини [b]respondeat superior[/b] відповідальність за злочинні дії вже [u]колишніх[/u] упівців на момент їх вчинення у спецгрупах несе радянська спецслужба. Слід відмітити, з самомого початку створення спецгруп, вони повністю комплектувались з колишніх радянських, традиційно підпорядкованих НКВД партизанів, про що свідчить лист наркома внутрішніх справ УССР В. Рясного № 2070/сп від 20 серпня 1944 г. в адрес секретаря ЦК КП(б) Украини Д.Коротченко: http://militera.lib.ru/science/tkachenko_sn/05.html У книзі Сергійчука з назвою http://rapidshare.com/files/317453104/NKVS-UPA.pdf Тавруючи визвольний прапор ( 33-43 сторінки ) зустрічаються документи про спецгрупи, котрі складалися виключно з працівників НКВД, зовсім без залучення до спецбоївок колишніх упівців.Працівники НКВД під час спецоперацій одягали форму УПА. Відтак поширемий термін "переодіті енкаведисти" повністю відповідає істині. Проукраїнських істориків можна лише звинувачувати, що вони недостатньо розкривали у спецгрупах участь колишніх упівців, котрих переважно силоміць змобілізувала у лжебоївки УПА радянська спецслужба.
Книга Джефри Бурдс "Совецкая агентура", котра заслуговує на увагу з огляду відносної об'єктивності, знаходиться в інтернеті: http://militera.lib.ru/research/0/pdf/burds.pdf
У книзі на 272 сторінці викладено цікавий документ щодо діяльності спецгруп. Ось деякі цитати з цього документа:
[quote]
"Чтобы проверить группу в бою, я решил [с] группой провести операцию по ликвидации группы "Арапа". Мы на заре неожиданно окружили хату, где был схрон, четверо бандитов были в хате, двое в схроне, которые были в хате стали отстреливаться из пулемета и автоматов.
Мы их всех перебили, схрон забросали гранатами, где тоже убили двоих — [color=red][u][b]хату сожгли[/b][/u][/color], из спецгруппы был тяжело ранен боец КУЛЬЧИЦКИЙ Ростислав, кличка "Волк" — который после остался калекой, ..." [/quote]
[quote]"Взяв на прикрытие роту автоматчиков, я сделал рейд в это село. Спецгруппой ночью мы вошли в село под видом банды, арестовали предсельсовета, как СБ, обвинив его в том, что он выдал весь контингент Советской власти, он нас уверял, что он ненавидит Советскую власть и всегда помогает бандитам, назвал клички бандитов, с которыми он поддерживает связь. [color=red][u][b]Мы делали вид, что его хотим повесить, но потом простили, дали ему 30 палок и ушли[/b][/u][/color], а утром группа была в другом селе, я с ротой вошел в село и предсельсовета сам ко мне прибежал с жалобою на бандитов, он был страшно зол на бандитов и дал данные о месте нахождении банды "Трегуб",..." [/quote]
Цей момент з побиттям голови сільради ретельно викидають любителі совка та рассіюшкі у своїх опусах, опублікованих в проросійських виданнях, як "Газета 2000". Така подача "скоригованих", тобто порізаних офіційних документів НКВД з викинутими невигідними моментами, котрі показують злочинну природу сталінського совка, є, очевидно, нічим іншим як примітивною фальсифікацією.
Прочитавши уважно документ про спецгрупи НКВД з книги американського історика Джефрі Бурдса, я знайшов ще один цікавий епізод, котрий "дивним чином" відсутній у представленнях цього документа проросійськими істориками -- апологетами радянщини, у тому числі дніпропетровської журналістутки, сталінського зомбі, що ховається під псевдонімом Олег Росов ( Новоросс - 73 ). Щоб перевірити моє твердження, треба скопіпастити у пошуковик гугл слова " Миф о "переодетых энкавэдэшниках" і знайти в тексті цей документ НКВД.
Цитую:
[quote]Наблюдая за спецгруппой, я видел, что пешая группа очень неподвижна и может делать небольшие рейды — поэтому я посоветовался с командирами группы и решил достать лошадей и повозки, делать конную группу было нецелесообразно, не все умели ездить верхом, да и седел трудно было достать. Когда батальоны занимались операцией, то мы пошли без прикрытия в село Яблунов, Станиславской области, ночью мы вошли в село и спросили у предсельсовета, есть ли у него в селе лошади и повозки, оставленные каким-либо куренем. Тот нам ответил, что у него в селе есть 15 лошадей и 8 повозок, оставленных куренем “Сталь”, он же “Резун”. [u]Этих лошадей и повозки мы забрали, предсельсовету выдали расписку, что лошади и повозки забраны куренем “Быстрого” и станичного села /клички его не помню/, он стал с нами ругаться за лошадей, говоря, что он на нас пожалуется “Резуну”, что мы забрали его лошадей, мы забрали с собой, [b][color=red]убили его и бросили в колодец.[/color][/b][/u] /После я читал записку “Быстрого”, в которой он оправдывался перед “Резуном”, что он никаких лошадей в селе Яблунов не брал/. [/quote]
Очевидно, скоріше всього, вбитого голову сільради пізніше списали на бандерівців. Якщо у згаданого голови сільради знайшли залишені упівцями коні та вози, то це ще автоматично не означало, що він волів співпрацювати з підпіллям і [u]добровільно[/u] взяв їхнє майно на зберігання. Щоб пильний читач не запідозрив знищення абзацу з вбивством голови сільради, Олег Росов викинув у початковому реченні наступного абзацу оригінального документа майора Соколова слова "В этой же операции" ( в операції в котрій лжебоївка УПА під керівництвом майора Соколова вбила та кинула у колодязь голову сільради села Яблунів Станіславської області ). Отже, наступний абзац несфальшованого Росовим документа звучить наступним чином: "В этой же операции мне сообщил Нач. Коропецкого РО НКВД о том, что предсельсовета села Комарувка имеет тесную связь с местной боевкой “Трегуба” и ничего о появлении боевки “Трегубы” в селе не сообщает." Після фальшування: "Мне сообщил Нач. Коропецкого РО НКВД о том, что предсельсовета села Комарувка имеет тесную связь с местной боевкой "Трегуба" и ничего о появлении боевки "Трегубы" в селе не сообщает." Відтак, читач з подачі Росова не помічає зникнення у документі попередньої частини тексту з вбивством голови сільради спецгрупою, керованою майором Соколовим.
Дві наступні цитати демонструють злочинну діяльність спецгрупи (розкрадання) , а до відповідальності притягують лише одну людину Плотського.
[quote]"Когда я снова стал принимать группу, то увидал, что группа сильно разложилась, [color=red][u][b]боевики стали воровать, ворованное продавать и пропивать[/b][/u][/color], и спецгруппа стала иметь вид уголовной банды. Но все же это разложение имело и положительные стороны — на кражах и пьянках люди спаялись и желания бежать уже не было." [/quote]
[quote]"Из этой операции я видел, что новая методика в работе спецгруппы, а именно действовать под видом "СБ", дает положительные результаты, я начал перестраивать группу, [u]зачинщика в грабежах ПЛОТСКОГО арестовали[/u], в группе провели работу, что он арестован именно за грабежи — группу разделил на три отделения — одно отделение как-бы группа захвата, два отделения прикрывают работу отделения захвата." [/quote]
Заголовок та реквізити документа:
[quote]28 января 1946 года.
ГАРФ. Ф. Р-9478. Оп. 1. Д. 487. Л. 211.
Совершенно секретно
ГЕНРАЛ-МАЙОРУ товарищу ГОРШКОВУ
организация спецгрупп ОББ УНКВД — РО происходила таким образом:
Майор /СОКОЛОВ/
3.1.1946
г. Чертков
ГАРФ. Ф. Р-9478. Оп. 1с. Д. 487. Л. 212-223. [/quote]
Підкреслені мною слова у тексті цитат заслуговують увагу у плані дотримання законності. Можна собі уявити до яких методів вдавались НКВДисти, коли підкреслене мною попало в офіційний документ. Творець цього документу майор СОКОЛОВ, котрий безпосередньо приймав участь в описаних ним подіях, навіть не побоявся, що за такі вчинки ( підкреслені мною слова ) він може бути притягнутий до дисциплінарної та кримінальної відповідальності. Натомість за успішно створену спецгрупу з колишніх упівців майора Соколова представили до присвоєння звання геpoя радянського союзу.
З вище поданих епізодів злочинних дій спецгрупи стає також зрозумілою заявлений СБУ факт знищення радянською спецслужбою документів щодо діяльності лжебоївок УПА.
Цитати з підкреслиними словами можна знайти у повному тексті документа НКВД: http://ukraine-history.livejournal.com/1998.html
Безпідставним є твердженням апологетами совка про стовідсоткову реакцію радянської влади на порушення законності спецгрупами. Як видно з числених документів щодо створених НКВД легендованих боївок УПА, покарання досягало порушників закону у незначній кількості випадків злочинних проявів легенованими боївками. З наявних матеріалів згаданої книги "Тавруючи визвольний прапор" професора Володимира Сергійчука можна пересвідчитись, злочинна діяльність переодітих нкведистів дуже часто шкодила самій раданській владі. Лжебоївки займалися зовсім невиправданим необхідністю боротьби з бандерівським підпіллям грабіжництвом та звичайним кримінальним бандитизмом. У документах прослідковуються помилкові збройні сутички спецгруп з іншими структурами радянської влади. Відтак з часовим спадом активності ОУН-УПА, спецбоївки НКВД почали завдавали більше шкоди радянській владі чим користі, що в значній мірі пояснює реагування органів радвлади на вчинені беззаконня. Недоречним у цьому контесті видається орієнтоване на закоренілих та зомбуватих совків посилання на капітана Жеглова з популярної стрічки «Место встречи изменить нельзя», що «правопорядок в стране определяется не наличием воров, а умением властей их обезвреживать», коли ж насправді рівень злочинності визначається кримінальною статистикою, котра у свою чергу залежить від вміння правоохоронних органів недопускати та попережувати вчинення злочинів.
Поданий вище матеріал не претендує на абсолютну безгрішність та відкритий до дискусій.
--------------
Ще деякі матеріали до теми " переодітих нкведистів " та лжебоївок:
Сергійчук В. Тавруючи визвольний прапор. Діяльність агентури і спецбоївок НКВС-НКДБ під виглядом ОУН-УПА. 2006р.
http://rapidshare.com/files/317453104/NKVS-UPA.pdf
Сергійчук В. Український здвиг. Т. ІІ: Волинь 1939-1955 - Київ: Українська видавнича спілка, 2005. - 840 с.
http://ukrknyga.at.ua/load/16-1-0-44
У цій книзі Сергійчука начебто є деякі документи щодо боївки Лінника - "Рижого"
http://misto.ridne.net/viewthread.php?tid=6553
Книги Вєдєнєєва та інші матеріали:
http://joanerges.livejournal.com/778083.html
http://joanerges.livejournal.com/389539.html
2011.03.22 | Slav
Re: Спецгрупи НКВД --- Миф о "переодетых энкавэдэшниках" ???
[b]Продовження[/b]В розділі "Кто автор сенсации?" свого опусу "Миф о «переодетых энкавэдэшниках» Специальные группы НКВД в борьбе с националистическими бандформированиями на Западной Украине. 1944 — 1945 годы", Олег Росов ( Олег Россов, Дмитрий Росов, Новоросс - 73 і т.д )" визнає:
[quote]"Прежде всего констатируем, что чекистам удалось найти адекватный ответ на изменившуюся тактику бандеровского подполья, и спецгруппы наряду с оперативно-войсковыми группами и истребительными батальонами из местных жителей заняли достойное место в арсенале советских спецслужб и с успехом применялись в борьбе с националистическими бандформированиями. [u]Спецгруппы НКВД представляли собой специальные оперативно-боевые подразделения[/u], которые комплектовались из захваченных или явившихся с повинной участников подполья, которые в свою очередь в обмен на всевозможные преференции и льготы с советской стороны готовы были сдавать органам своих «боевых побратимов» и способствовать их ликвидации."[/quote]
, що утворені з колишніх упівців лжебоївки УПА фактично представляли собою підрозділи НКВД, а не якісь незалежні організації підрядників, з котрими НКВД могло укладати договори підряду для боротьби з ОУН-УПА. Відтак, чого, визнаючи спецгрупи структурами НКВД, акцентувати на факті залучення до них колишніх упівців, коли ж колишні упівці вже у спецгрупах реально стали таємними співробітниками НКВД ? Нацисти з колишніх червоноармійців створювали шуцманшафт-батальйони та задіювали їх у пацифікації партизанських сіл, але нікому не приходить в голову виправдовувати акції ШУМА-батальйонів на підставі того, що ними були колишні вояки червоної армії.
Публікацїї українських істориків та політиків, як Білас, Лосев, Сергійчук та Кук ( Леміш ), викладають читачу тексти радянських документів щодо діяльності спецгруп НКВД, з котрих добре зрозуміло участь та роль колишніх упівців у цих лжезагонах УПА. Ті ж самі радянські документи Олег Росов повторює у своїй фальшивій публікації, брехливо звинувачуючи вищезгаданих діячів у замовчуванні участі та ролі колишніх повстанців у загонах переодітих співробітників НКВД.
Олегу Росову необхідно було сфальсифікувати рапорт майора Соколова, щоб брехливо стверджувати:
[quote]"Более того, ни единого факта убийств мирных граждан участниками спецгрупп в архивных документах не зафиксировано."[/quote]
Однак це не єдиний епізод з невеликої кількості незнищених КГБ архівних документів щодо діяльності спецгруп НКВД, в котрих фігурує вбивство спецгрупою мирних жителів ( в операції в котрій лжебоївка УПА під керівництвом майора Соколова вбила та кинула у колодязь голову сільради села Яблунів Станіславської області ). Навіть у відомій доповідній прокурора Кошарського можна знайти момент з вбивством цивільної особи представниками лжебоївки УПА:
[quote]"Например: в ночь на 13 сентября 1948 года в с. Ставки, Ровенского района, Ровенской области, участниками антисоветской националистической организации был разоружен боец самоохраны КОВАЛИШИН и совершен террористический акт над жительницей с. Ставки КУЧИНЕЦ Лидией Фадеевной, являвшейся секретным сотрудником органов МГБ.
Как установлено предварительным и судебным следствием, организаторами данной националистической группы и [u]инициаторами убийства гр-ки КУЧИНЕЦ Л. Ф. являлись секретные сотрудники Ровенского РО МГБ — ПАРФЕНЮК Н. В. и ГРИЦАЙ С. И.[/u], которые в результате преступного делячества и притупления бдительности со стороны Нач-ка РО МГБ майора ЕГОРОВА к уголовной ответственности привлечены не были. "[/quote]
Нагадаю, згідно заяви СБУ, радянське КГБ знищило майже всі документи щодо діяльністі окремих спецгруп. Залишились лише деякі документи, з яких тепер можна робити певні висновки про діяльність лжебоївок. Як бачимо, КГБ мало вагомі причини знищувати документи про діяльність лжебоївок УПА, тоді як переважна більшість документів про спецоперації інших підрозділів НКВД з підпіллям у великій кількості збереглася на сьогоднішній день.
Документ майора Соколова заслуговує на увагу з причини наявності у ньому наступних нерозглянутих вище цікавих моментів:
[quote]В каждоме селе, расположенном вдалеке от шоссейной дороги бандитами оставляется т.н. организационной скот, свиньи, коровы, взятые бандитами при погромах семей “сиксотов”, [u]о существовании в селах такого скота знает каждый предсельсовета.[/u][/quote]
[quote]
[u]Боевики группы, одетые в красноармейскую форму[/u], останавливаются в селах близ райцентра, готовят схроны, где можно допрашивать, и ночами, [u]переодевшись в смешанную форму[/u], выезжают на операции для захвата заранее намеченных объектов.[/quote]
Ці моменти мною виділені синім кольором у повному тексті рапорта майора Соколова: http://ukraine-history.livejournal.com/1998.html . Вони також вирізані Олегом Росовим з документа Соколова у публікації " Миф о «переодетых энкавэдэшниках»
Специальные группы НКВД в борьбе с националистическими бандформированиями на Западной Украине. 1944 — 1945 годы."
З першої цитати видно, що кожного голову сільради радянська влада підозрювала у співпраці з ОУН-УПА. Друга цитата підтверджує факти одягання бойовиками спецгруп червоноармійської форми, що брехливо заперечує дніпропетровська журналістутка Олег Росов ( Олег Россов, Дмитрий Росов, Новоросс - 73 і т.д ) вже у іншому опусі з назвою "Бандеровский маскарад, или фальшивые "экспонаты" выставки" :
[quote] "Как мы помним, настоящими агентами-боевиками МГБ были участники националистического подполья, захваченные или явившиеся с повинной, которые, в обмен на различные преференции со стороны Советской власти, готовы были сдавать органам своих «боевых побратимов» и способствовать их ликвидации. Используя их широкие связи внутри подполья, знания о тактике и приёмах конспирации бандеровцев, чекисты ставили перед агентами-боевиками задания проникать в подполье для физического устранения или подведения под оперативный удар руководящего состава ОУН-УПА, и разложения изнутри «повстанческих» формирований. [u]Таким образом, настоящие агентурно-боевые группы МГБ советской формы и орденов не могли носить в принципе[/u]. Во-первых, ни формы, ни боевых орденов они не заслужили, а, во-вторых, если бы они появились в подобном виде в подполье, то были бы сразу расшифрованы и уничтожены."[/quote]
Пишучи свій наступний опус, Олег Росов маразматично забув про написане ним з попереднього. В даному випадку про нагородження урядовими нагородами бойовиків спецгруп. У тексті розділу "Операции по ликвидации бандитов" "мифа о «переодетых энкавэдэшниках» знаходимо:
[quote]Как видим, [u]«непокоренные борцы с советами»[/u] не только оказывали этим «советам» существенную помощь в ликвидации ведущих функционеров националистического подполья, но даже[u] получали за это высокие награды[/u]. [/quote]
Вище викладено лише деяку частину епізодів та фактів щодо діяльності спецгруп НКВД, котрі брехливо спотворює та перекручує у своїх брехливих статтях дніпропетровська журналістутка, що ховається під вигаданими псевдами Олег Росов, Олег Россов, Дмитрий Росов та Новоросс - 73.
Вже на сьогодні майже ніхто з промосковських істориків не намагається приховати факт існування спецгруп. Ними наголошується на зовсім інших аспектах їхньої діяльності : спецгрупи НКВД ( лжебоївки УПА ) складалися з колишніх упівців і лише використовувалися для боротьби з ОУН-УПА, а не для вбивств та грабежів мирного населення, як про це стверджують українські дослідники.
Проте, як показано вище, навіть з тої невеликої кількості незнищених КГБ документів щодо діяльності лжебоївок, легко можна пересвідчитись, що спецгрупи складались з професійних нкведистів, колишніх радянських партизан, котрими у роки війни керувало НКВД, та колишніх упівців, що виконували другорядну роль виконавців. Той же рапорт майора Соколова свідчить випадками злочинної діяльності спецгрупи: вбивство голови сільради села Яблунів Станіславської області; побиття 30-ма палками спецгрупою голови сільради села Комарувка; непокаране грабіжництво бойвиків спецгрупи ( до відповідальності притягнули лише одну особу Плотського ). Такі злочинні епізоди навмисно вирізаються промосковськими істориками з документу Соколова, щоб читач не міг взнати, якими злочинними справами займалися лжезагони УПА.
Майор Соколов, описуючи в своєму рапорті лише частину операцій спецгрупи, навіть не задумався побоятися відповідальності, щоб упустити у тексті рапорта згадування випадків злочинних проявів керованої ним лжебоївки УПА. За успішно створену спецгрупу його було нагороджено героєм радянського союзу. Як бачимо, ніхто з вищого начальства не відреагував негативно на таку "діяльність" спецгрупи.
Матеріали, котрі могли б пролити світло на вбивство польских офіцерів в Катині, були знищені КГБ у післясталінські роки. Про що це говорить? З цього можна зробити висновок, що радянська спецслужба замітала сліди своєї злочинної діяльності, тому не слід дивуватися невеликій кількості компрометуючих НКВД матеріалів у колишніх радянських архівах. Раніше СБУ оголошувало відомості про знишення КГБ документів щодо діяльності спецгруп:
[quote]
30.11.2007 14:41
СБУ оприлюднила факти компрометації бійців ОУН-УПА чекістами
СБУСлужба безпеки України знайшла документальні підтвердження протиправних дій, що вчиняли проти населення західних областей спеціальні групи МДБ і МВС, які займалися ліквідацією підпільних підрозділів Організації українських націоналістів та її збройних формувань.
Як передає кореспондент УНІАН, про це сьогодні на брифінгу повідомив керівник Галузевого державного архіву СБУ Сергій БОГУНОВ.
За його словами, в архіві спецслужби знайдено документи, які свідчать, що вказані групи під час виконання завдань видавали себе за один із підрозділів ОУН-УПА та діяли від його імені.
До складу груп вводився оперативний співробітник, який здійснював практичне керівництво групою, що становила собою бойову одиниць у складі 3-50 осіб, і могла, в разі необхідності, чинити збройний опір. Такі спецгрупи виконували завдання щодо перевірки даних стосовно осіб, які підозрювалися у причетності до підпілля ОУН, їх захоплення, одержання свідчень шляхом допиту від імені боївки, Служби безпеки або керівників центрів ОУН.
До кінця 1945 року органами внутрішніх справ і Держбезпеки УРСР використовувалося 150 зазначених спецгруп, до складу яких входило 1800 осіб. У квітні цього ж року спецгрупи при міських та районних органах МДБ були розформовані і надалі їх застосування дозволялося лише при облуправліннях МДБ. Таким чином, станом на лютий 1950 року залишилось 19 спецгруп загальною чисельністю 130 осіб.
[color=#FF0040][u]Як зазначив С.БОГУНОВ, узагальнених даних щодо діяльності цих формувань немає, оскільки більшість матеріалів було знищено у 1990 році, а тому в документах архіву СБУ є лише окремі відомості з цього питання. Зокрема, станом на 1 липня 1945 року зазначеними спецгрупами було ліквідовано 1980 учасників підпілля та захоплено живими 1142 осіб.[/u][/color]
Водночас архівні матеріали, які збереглися, свідчать, що спецгрупи вчиняли злочини проти звичайних місцевих жителів. Так, члени спецгрупи Острозького райвідділу МДБ Рівненської області, а також Хустського відділу МДБ Закарпатської області протягом зими 1947-1948 років грабували місцевих жителів, забирали в них гроші, особисті речі та харчі.
Крім того, у доповідній записці військового прокурора військ МВС Українського округу від 15.02.1949 року, адресовані секретарю ЦК КП(б) України Микиті Хрущову, наводяться дані про знущання над жителькою села Підвисоцьке Рівненської області, яку після тяжких побоїв члени групи згвалтували, вимагаючи надати відомості про її причетність до підпілля УПА. В іншому випадку в іншому селі члени групи вивезли до лісу чоловіка, від якого також шляхом катування та знущання намагалися отримати дані, щоїх цікавили.
Як зазначив С.БОГУНОВ, у матеріалах архіву є дані, що особи, які були причетні до протиправних дій, пізніше були заарештовані та були засуджені до різних термінів ув’язнення.
Водночас присутній на брифінгу радник тимчасово виконуючого обов’язки голови СБУ Валентина НАЛИВАЙЧЕНКА Анатолій МУДРОВ поінформував, що в архіві СБУ також знайдені дані про діяльність в період політичних репресій позасудових органів так званих – «трійок».
Зокрема, згідно з архівними даними, у 1937-1938 роках було засуджено майже 200 тис. осіб, з яких до вищої міри покарання було притягнуто понад 120 тис. Майже всі - за рішенням «трійок».
Так, зокрема, відповідно до документами, у той період було заарештовано 95 тис. колишніх куркулів, 109 тис. «колишніх людей», тобто колишніх поміщиків, дворян, поміщиків, понад 2 тис. військовослужбовців, понад 1 тис. співробітників НКВС, близько 11 тис. членів КПРС. Серед вказаної кількості заарештованих осіб, 133 тис. осіб були українці, близько 20 тис. - росіяни тощо.
Також у прес-службі СБУ повідомили, що наразі відомство вивчає документи, що стосуються каральних методів КДБ колишнього СРСР проти представників інтелігенції 60-х років.
Водночас СБУ ставить собі за мету вивчити та максимально оприлюднити матеріали про весь період діяльності радянської влади з 1917 по 1990-й роки.[/quote]
http://files.ukraine.ck.ua/Ukrayinika/%D0%94%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D1%84%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BC%D0%B8/%D0%86%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F/%D0%A3%D0%9F%D0%90/C_T_A_T_T_I/%D0%A1%D0%91%D0%A3%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B8%20%D0%A3%D0%9F%D1%8B%D1%80%D1%96%D0%B2.htm
І ще задумайтеся над питанням: чи часто радянські спецслужби документували будь - які свої протиправні дії, наприклад, фізичний вплив на підозрюваних та підслідних під час допитування?
Тепер совки мають змогу нагло заявляти " поскольку не значится в документах, значит этого не было", хоча багаточисельні реляції очевидців тогочасних подій свідчать про зовсім протилежне.
Читаючи уважно навіть вже раніше багатократно прочитані документи, завжди можна натрапити на щось цікаве.
Той же рапорт майора Соколова...
Цитую:
[quote]Я посоветовался с командирами спецгруппы, что не лучше ли будет нам изменить работу — не ходить по селам под видом банд, ищя бандитов, [color=#FF00FF][u][b]а воровать из сел людей, стоящих на учете РО НКВД[/b][/u][/color], как имеющих связь с бандитами, и их допрашивать под видом “СБ”, обвиняя в сиксотстве ....[/quote]
Виділено у повному тексті документа майора Соколова світло-рожевим кольором: http://ukraine-history.livejournal.com/1998.html Ох і простак цей майор Соколов, однако.
Тепер порівняйте цей кусочок з представленням його Олегом Росовим у його статті:
[quote]
Я посоветовался с командирами спецгруппы, что не лучше ли будет нам изменить работу — не ходить по селам под видом банд, ищя бандитов, [color=#FF00FF][u][b]а изымать из сел людей, стоящих на учете РО НКВД[/b][/u][/color], как имеющих связь с бандитами, и их допрашивать под видом "СБ", обвиняя в сиксотстве...[/quote]
Знадіть різницю... Недаремно Олег Росов у своєму тексті, свідомо фальсифікуючи документ, замінив слово "воровать" на "изымать".
Що це за така законність радянської влади, коли її представники можуть викрадати людей, нехай навіть підозрюваних у зв'язках з УПА?
2011.03.22 | rais
Що це за така законність радянської влади, коли її представники можуть викрадати людей...
Це про Гонгадзе? Про підтвердження факту подальшого панування в Україні системи совкового ладу? Про яку законність мова взагалі? До кого звернення, позови, апеляції?