МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Степан Процюк. Ритуали для немовлят

11/14/2006 | dyskurs
Степан Процюк. Ритуали для немовлят

1

Один мій приятель після дискусії на інтернет - форумах про «Іншу літературу» зауважив, що суспільство не чує літературних суперечок. Я сказав йому про сизифів камінь, який слід викочувати на гору при будь-яких обставинах... А ще подумав про ритуали для немовлят, тобто про майбутнє літературне покоління, для яких всі наші ламання списів будуть лише історією. Історією? Але все ж ритуали варті, щоб їх здійснювати, тугу за ієрархією не заслониш моторошнуватою порожнечею, право на іншу думку не втопиш в алкоголі чи підлабузництві до людей мейнстріму.

Я не можу і не вмію нікого повчати чи займатися патетичним моралізаторством. Я не проповідник і не ідеолог, а лише літератор, що вміє і знає не більше, ніж шістнадцять років назад, коли писав свою першу книжку. Особиста сума досвіду - моя єдина точка відліку.

2

Сучасний літературний процес навряд чи можна назвати здоровим. Навпаки - він марґінальний і хронічно хворий. Я теж не лікар, а лише частинка цього процесу, що страждає чи то пневмонією, чи то катарактою.

Бо направду лише засліплений не може не помітити фальшу, навіть бруду чи казуїстичної підміни понять в нашому, скористаюся народницьким сленгом, літературному «господарстві».

Тривають драматичні соціальні події, росте суспільна зневіра і соціофобія, більшість потенційних читачів не бере до рук книжки, а наша інфантильна дівчинка- література тікає на сільські поля чи сторінки ґлянцевих журналів, до марґінальних явищ або плоских детективчиків, влаштовуючи собі, за Коцюбинським, безперервне intermezzo.

Дівчинка втратила почуття обов’язку? Тільки не кажіть мені про те, що література нікому і нічого не винна. Або тоді не скаржіться на куці книжкові наклади.

Дівчинка втратила почуття міри? Лише не говоріть про безмір’я і безмежність, бо це не спіч під час вузького клубного засідання для любителів естетичних девіацій.

Дівчинка, небагата, але вередлива, і не знає, що вона хоче? Тільки не дорікайте, мовляв, чоловіче, література є надто складною і не піддається прокрустівським стереотипам.

Власне! Сучасний літпроцес – чи як його там? - почав підпадати під владу дуже чіткого стереотипу: попса – гроші – попса. Хоча і грошей тих, як кіт наплакав. Але коли мені кажуть, що відносний успіх може мати лише ґлянцева попса, а все інше – продукт марґіналів ( читайте - невдах), то мені хочеться розсміятися таким упередженим футурологам прямо в обличчя.

3

Як мовиться, а судді хто? Хто робить прогнози? Хто займається найширшою літературною соціологією? Чому виквіти амбіцій окремих, навіть дуже обдарованих авторів, слід сприймати як тоталітарно-естетичну істину, причім єдиноправильну? Хто не з нами, той проти нас? Даруйте.

Калігула із однойменної п’єси Кам’ю захотів ув’язнити Місяць, бо ламання людських доль і життів стало для нього нудним. Але навіть він, за версією великого алжирця, був шляхетнішим від окремих діячів чи гравців національної літературної шахівниці...

Ох, ми об’єктивні! Нам треба масової літератури! Все «високочоле» - на смітник, бо воно не має попиту! Рейтинги і кастинги! Топ - п’ятірки і поп - десятки! (незалежно від учасників гри у «п’ятірки» найталановитіших, сама ідея нагадує мені перші кроки до соціалізації у дитсадках, якими займаються вихователі)

Коли читаєш подібне, іноді складається враження, що ти перебуваєш на трудових зборах якогось ПТУ для мулярів, а не на сторінках національних ЗМІ.

Буде прикро, якщо кожен із начебто недурних і начебто не нездарних людей докине власну гіллячку (це горезвісне sancta simplicitas...) до загального вогнища ліквідації так званої «високочолої» літератури. Адже про зміст низки «шедеврів» для широкого кола читачів забуваєш одразу ж після прочитання; завтра можна починати читати те саме знову і не згадати, що ти переочував його вчора. Невже такої літератури ми прагнемо? А як же тоді лементи про Нобеля? Чому від багатьох читачів (щоправда, із одним ґанджем: вони достатньо освічені) я чув нарікання: мовляв, що ж ви, хлопці і дівчата, гоните, де ваша психологічна проза? ( справді, ще до смішного мало написати про це в анотації власною рукою...) Де сучасний притомний філософський роман?( якщо не вважати таким окрему абстраговану маячню) Де те? Онте? Третє чи десяте?

Але ж на книжковому ринку присутня проза Пашковського і Уляненка, Слапчука і Деркачової, Солов’я і Вольвача, Даниленка і Андрусяка, Гуменюка і Білого, Малащука і Жовни, Пагутяк і Сороки – хіба справа у якихось нових агіографічних обоймах чи преміях? Але ця, до речі, дуже різна і креативна, белетристика якось ніяковіє поміж завалів попси чи нової книжкової напівмакулатури. І то не тому, що ми маємо надто багато фанатичних шанувальників інфантильної попси. Звісно, багато залежить і від ЗМІ, хоча я погано уявляю, як, допустимо, Пашковський може «організовувати», продумано і методично, власні піар-компанії чи хапати за руку журналістів для інтерв’ю... Як на мене, екзистенційний біль чи тривога, що присутні у творах цих ( звісно, є і інші, талановиті письменники, але я ж не складаю списку - святців) авторів йдуть урозріз як із гламурними ідеалами нашої фейлетонної і дегероїзованої доби, так із сентиментальними квиліннями про сільське «босоноге» дитинство, придатними виключно для певної читацької категорії, особливо старшого покоління, що виховане на прозі, наприклад, Олеся Терентійовича.

Хто винен і що робити?

4

Не хочеться апелювати до метафізики і колоніального минулого. Літературний гербарій дає місце для росту як трояндам, так і ромашкам. І хто може стверджувати, яка квітка красивіша? «Інша література» як проект, започаткований Вольвачем і мною, Гуменюком і Степулою хоче долучитися до відповідей на ці чи інші, наболілі та риторичні, літературні питання. « Іншу літературу» я розумію як ідеалістичне товариство честі та обов’язку. Не поспішайте іронізувати, шановні опоненти.

Мене не мучить чийсь письменницький успіх. Я надто добре розумію, що успіх - це передовсім праця, а не галасливі істеричні заяви. Коли би так трапилося, що цей проект перестане відповідати моїм уявленням про нього, я стану першим його критиком чи відмежуюся від того, що вже буде чужим для мене...

Ми не протиставляємо себе великій літературній традиції, а зіставляємо, з’єднуючись із її ліпшими набутками. Ми не вважаємо себе ретроградами, які не люблять ґлянцевих журналів. Ми лише хочемо, щоб у тих журналах було більше притомної літературної адекватності.

Ми не страждаємо ідіосинкразією на жодне літературне ім’я. Ми лише прагнемо шляхетної конкуренції і рівних шансів. Ми не визнаємо колгоспної зрівнялівки талантів, бо великому кораблю - велике плавання. Але ми не визнаємо і естетичного тоталітаризму жодних мастей чи відтінків.

Ми сперечаємося і часто не погоджуємось один з одним. Ми не узурпували право на креативність проекту. Навпаки, я був би радий, щоб до нього долучалися нові люди із власними цікавими ідеями та молодою енергією.

Можна критикувати чи не сприймати «іншолітературівців», кожен із яких залишається передусім письменником із власним світобаченням, а не коліщатком і ґвинтиком якоїсь міфічної «команди». Але, здається, ніхто не може заперечити того факту, що навколо проблем сучасної національної літератури назріла дуже серйозна і максимально щира, без «сам дурак», розмова всіх причетних і зацікавлених.

Ідея « Іншої літератури» не виникла від безділля чи переситу або від чиїхось хворобливих амбіцій. Цю ідею можна – і потрібно! – доповнювати і розвивати, поглиблювати чи переінакшувати. Важлива лише чесність і прозорість, відкритість і небайдужість наших намірів.

Наміри – це нові твори і поїздки, а не сварки чи інсинуації. Адже всяка література є іншою і особливою, якщо із її сторінок, як палімпсест, проступає неповторний письменницький світ. Сучасна українська література теж є іншою і водночас невід’ємною складовою в контексті всіх національних літератур.

5

Я вільний від будь-яких особистих упереджень. Я це достеменно знаю – і мені легко та спокійно. Хочеться любити і вірити. У долю своєї країни, здоровий глузд і шляхетність. І нехай до цієї віри мене веде не одностороння нав’язливість чи естетична моноликість, а радісне багатоманіття вибору.



Степан ПРОЦЮК, Івано-Франківськ

Відповіді

  • 2006.11.14 | Марко

    Re: Степан Процюк. Ритуали для немовлят

    Знову Процюк? Знову "інша література"? Таке враження, шо ці автори живуть у якихось вежах із слонячої кістки. Де ж ваші твори, добродію Процюк? Інших "інших"? Стає вже без пріколу цікаво, шо ж там іншого?. . Балакати ми всі вміємо, а де читати ваші нетлінки?
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.12.02 | Василь

      Re: Степан Процюк. Ритуали для немовлят

      Процюк втомив своєю балаканиою. так серйозно мислити, і так хреново писати. Соже б ти, Штефку, зайнявся літературознавством, якого так не любиш?!
  • 2006.11.15 | RE MINOR

    НЕ ТРИНДИ, МАРКУША !!! :)

    РЕКОМЕНДУЮ - останній випуск "Кур'єу Кривбасу" роман звецця "РУЙНУВАННЯ ЛЯЛЬКИ". я не є апологетом чи пердюсером Процюка, але такій працездатності і такій якості не зле і повчитися. Так шо НЕ ТРИНДИ, МАРКУША :)))
  • 2006.11.15 | Олесь Бережний

    немовлята не мовитимуть німою мовою!

    dyskurs пише:
    > Хто винен і що робити? ...
    > Не хочеться апелювати до ... колоніального минулого.

    Процюк поставив правильне запитання й сам блискуче відповів на нього в наступному ж рядочку. Утім, у якийсь дивниий і нібито заперечувальни спосіб. Я згоден з ним лишень у тому, що тут не варто "апелювати". Натомість треба мати порядність і відвагу врешті-решт почати називати речі своїми іменами і діяти відповідно до цього. В умовах колоніального сьогодення!
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.11.17 | Роман

      Re: досить блазнювання

      Цілком підтримую Процюка.Нашій сучасній літературі потрібний психологізм та глибина. Іронія та блазнювання вже остогидли. Хочу читати "іншу літературу"!!!
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.11.29 | Олесь Бережний

        Тортури і тотемізація психологічного процесу в іншій літературі

        У зв"язку з хвилями, які здійнялися довкола "иншої літератури", мене зацікавили першоджерела - тексти самих маніфестантів. Закортіло пізнати справжню глибину сучасного українського літературного психологізму, якого нам буцімто всім так бракує! Наразі дочитую "Тотем" Процюка, дрібнесенькими літерами в зеленій палітурці. Ех, людоньки, що вам сказати... :ouch:

        ...але ж на мене далі ще чигає 700 сторінок "Лук"янівки" Гуменюка! Не кажучи вже про "Клясу" Вольвача...

        ...навіяло - цьогоріч мабуть треба дати пожертву для Amnesty International...
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2006.11.30 | Маркіян

          Re: Ех, людоньки, що вам сказати...

          Олесю, а де це ви аж цілих сто Гуменюкових сторінок поділи? А то може скластися враження, що ви мелете язиком, а тих книжок і в очі не бачили. Аджеж таки не бачили? Правда? Мовляв: "сам не читав, і з моїх знайомих ніхто не читав...", - ну, ви знаєте як там далі. Бо якщо вже надумали таки бодай щось почитати, то будьте такі ласкаві...
          І нічого тут сачкувать!
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2006.11.30 | Олесь Бережний

            а цілих аж сто Гуменюкових сторінок я використав за призначенням

            тобто я їх вже прочитав. Відтак, шановний Маркіяне, молоти язиком мені заважають наразі лише сльози ... :sol:

            Маркіян пише:
            > Олесю, а де це ви аж цілих сто Гуменюкових сторінок поділи? А то може скластися враження, що ви мелете язиком, а ...
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2006.12.01 | Вечірко

              Re: а цілих аж сто Гуменюкових сторінок я використав за призначенням

              Любі шанувальники літератури! Насправді книга Бориса Гуменюка мало надається до таких "критичних зауваг", як тут оприлюднені.Знущальний тон залиште для своїх коханих. "Лук"янівка" - то барви української біди, чорної біди, червоної, то жовтизна жовчі та біла тиша смертей, а загалом то - вигаптуване холодною злістю полотно загальної української в"язниці, у якій всі ми не є досі вільними. Навіть від ось таких підленьких натяків про "сто сторінок". Від себе, совково-незалежних. Від інших, - таких самих. Від обставин та від невдалого вибору, коли треба залишатися собою, а - не виходить. Роман Гуменюка достойний серйозного обговорення. Не на рівні "хі-хі", бо цей рівень популярний ще хіба в тумба-юмба -державках. Ми ж - нібито європейці? Чи - "хі-хі"?..
              Тодось Вечірко, з привітом.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2006.12.01 | ЛФ

                Re: а цілих аж сто Гуменюкових сторінок я використав за призначенням

                Чи варто плутати обговорення тексту із обговоренням ідеї? Чи є необхідність рішучої зміни інтелектуального (а іноді й не дуже) стьобу, який притаманий інтернетобговоренням саме для цієї і тільки для цієї книжки? Хто, як не я маю право задавати такі запитання, оскільки ця книжка вийшла у видавництві, до якого я трішки причетний. Доречі, без грантової підтримки та навіть з авторським гонораром. Доречі, комерційно, це була не дуже успішеа ідея.Так, пане Гоменюк? Я не брешу? В мене нема і не може бути жодних заперечень у піаркомпаніях "групи товаріщей". Але дуже хотілося б дочекатися того світлого моменту, коли почнеться розмова про тексти, а не тільки самопіар. Дочекаємося?
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2006.12.03 | Маркіян

                  Ще раз про сто Гуменюкових сторінок

                  Мабуть ми повинні подякувати видавництву "Факт" і шановному ЛФ за те, що отримали можливість гордитися тим, що в Україні появився світового рівня роман і довідались ім"я його автора. Так, автора, шановний ЛФ, а не авторів, бо серед романів об"єднаних серією "exceptis excipiendis" він такий один, на жаль. Однак не засмучуйтеся, шановний ЛФ, нема таких ані в "Кальварії", ані в "Нора Друк", ані тим паче в "Фоліо". (Хоча, як людина моральна, ви не можете тішитись цим, від чого сумно. Я теж не тішуся. Я хотів би, щоб було інакше. Але інакше - нема. Тож я лише констатую.)
                  Але далі (у цьому сенсі) дякувати видавництву "Факт" нема за що.
                  Я не кажу про належну презентацію роману чатацькому загалові, коли на другому році його існування, читач, навіть не пересічний, запитує "а шо це за роман і хто його написав", про промотур країном, чи, прости Господи (слово таке підле) піар: ні, це накладно і клопітно. Я каже про те, що, видавши будь-яку книжку, видавництво зробити просто зобов"язане: зопакувати в конверти 50-100 примірників книжки і розіслати провідним критикам та виданням на рецензію.
                  Чому я гадаю, що цього зроблено не було? Тому що не могло такого бути аби ніодна собака не гавкнула!
                  Я розумію Агеєву, яка заклопотана місцем в укрсучліті свого небіжа, розумію письменників-рецензентів, які дивляться на літпроцес через призму власного місця в літературі, тому, хоч-не хоч, завше болісно будуть сприймати появу письменника талановитішого за них, - але ж є (вони просто мусять бути!) люди які служать ЛІТЕРАТУРІ!
                  Зрештою, і це байдуже.
                  Моя бабуся, повернувшись з таборів, де майже повністю втратила зір, вчила нас, дітей, читати книжки з олівцев та закладками. Щоб підкреслювати і закладати ті місця, які сподобаються, і до яких впродовж життя не раз доведеться повертатися.
                  Бабусі давно немає. Тож нікому зізнаватися, що читаючи прозу українських авторів, я не дотримувався її порад. Нічого було підклеслютати та перекладати закладками.
                  Але так було до останнього часу. Тепер така книжка є. У ній помережена маркером кожна сторінка і майже кожен рядок. І я сподіваюся, що це лише початок.
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2006.12.03 | Л.Ф.

                    Re: Ще раз про сто Гуменюкових сторінок

                    Дякую, що дещо визнали, хоча я особисто далеко не згоден, якщо згадувати все зазначене Вами. Була і презентація, був і деякий піар. Про 50-100 сер'йозних літкритиків, яким треба було розіслати текст:
                    по-перше -- імена, адреси, псевдо, явки, поролі... де ви їх побачили -- таку кількість, та ще й сер'йозних? І де вони висловляться про те, що прочитали? В нас є літературні журнали в достатній кількості? Газети, що пишуть про книжки? Телепрограми?
                    По-друге, те що Ви особисто собі дозволяєте безапеляційно присвоювати "кому хвалу, кому хулу" аж ніяк не світчить про Вашу можливість бути одним із літературних критиків, радше промоутером своїх скоріш моральних уподобань, а це до літературного процесу аж ніяк не має аж ніяково відношення. Я вважаю, що і в моєму видавництві, і в інших, згаданих Вами, є чимало книжок, які аж ніяк не поступаються вищезгаданому роману (я не про ідеологічне забарвлення, а власне про літературу), але це моя думка, яку я нікому не нав'язую, тим більше так безапеляційно. Так само я з великою повагою ставлюся до пані Агеєвої і абсолютно не розумію Ваших натяків про її лобіювання чогось незрозумілого. Це вже якось "мєлковато будєт".
                    І третє. Ваші досить агресивні поради подарувати міфічним ста критикам книжку якось трішки схоже на зазирання в мій гаманець. Не сподівайтеся -- не покажу. І перш за все тому, що Ви злякаєтеся, нічого путнього там не побачивши. Книжковий бізнес в Україні не дуже дає можливість дарувати книжки, навіть ці, які Вам подобаються.
                    А хочете розкажу, чому не знають про книжку? Тому що нема книгарень, газет, ... критиків.
              • 2006.12.01 | Олесь Бережний

                коханий віслючок з підленькими натяками робить "ги-ги"!

                Вечірко пише:
                > Любі шанувальники літератури! Насправді книга Бориса Гуменюка мало надається до таких "критичних зауваг", як тут оприлюднені.
                Шановний Вечірку, насправді книгу Бориса Гуменюка я згадав тут побіжно і без оприлюднення жодних "критичних зауваг". Щонайменше з-за того, що, за власним визнанням, я дочитав її тільки десь до стор. 102 (з майже вісімсот). Коли дочитаю до кінця, то можливо висловлю свою враження на кшталт сподобалося/не сподобалося. Утім, щиро сумніваюся, що мене вистачить на опублікування "критичних зауваг". Я не критик, а читач. :sweat:


                > Знущальний тон залиште для своїх коханих.
                Шановний Вечірку, якщо Ви не глузуєте, то тоді я - Ваш коханий верблюд, а Тодось Вечірко - це мій коханий віслючок! :love:


                > "Лук"янівка" - то барви української біди, чорної біди, червоної, то жовтизна жовчі та біла тиша смертей, а загалом то - вигаптуване холодною злістю полотно загальної української в"язниці, у якій всі ми не є досі вільними.
                Як скажете, шановний пане Тодосю, як скажете! Особисто не маю на те жодного коментаря. Але описані Вами барви складаються у триколір сучасного прапору Німеччини. :benetton: Чи варто у тому виколупувати якийсь закодований психологізм?


                >Навіть від ось таких підленьких натяків про "сто сторінок".
                Підленьких натяків? Шановний пане Тодосю, а на що це Ви, власне, отак підленько натякаєте? :ouch:


                > Роман Гуменюка достойний серйозного обговорення. Не на рівні "хі-хі", бо цей рівень популярний ще хіба в тумба-юмба -державках. Ми ж - нібито європейці? Чи - "хі-хі"?..
                Шановний пане Тодосю, рівень насправді називається "ги-ги", бо "хі-хі" - це по-русскі. Якщо ж Ви щиро вважаєте, що роман Гуменюка достойний серйозного обговорення, то хто чи що особисто Вам, Тодосю Вечіркові, заважає це робити тут чи деідне? І звичайно, не на рівні "ги-ги", а на відповідному Вашій ясновельможности рівні "ого-го"?
                До речі, щодо тумба-юмба-держав і нібито європейців - особисто мене це не стосується ані де-факто, ані де-юре і влазити до ваших розпальцівок про нібито еуропейськість я не збираюсь. Натомість сердечно прошу вважати мене зулусом чи евенком з країни Тумба-Юмба чи Юмба-Мумба! :jap:


                > Тодось Вечірко, з привітом.
                Кома Вам дійсно потрібна?

                Щиро (але з підленькими натяками :hap: )
                Олесь Б :sol:
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2006.12.03 | Вечірко

                  Re: коханий віслючок з підленькими натяками робить "ги-ги"!

                  Адресно - Бережному.
                  Мушу признатися, добродію, що "глузую", коли вже користатися Вашою термінологією. З таких ось випендрювальних повідомлень, як Ваше щодо мого - теж. Про "хі-хі" Вам знати ліпше - чи це русизм, але Словники, зокрема й найновіший Тлумачний (Київ, 2000, т.4, стор.734) подають і "хи-хи", і "хі-хі", як норму літературної мови. Я - не філолог, не письменник, я - взагалі-то - іноземець, живу в Україні, корені маю почасти українські, тим і радію. Із вищеназваних причин не можу бути критиком, який би написав рецензію на дискутовану книгу Б.Гуменюка. Я виклав своє враження від прочитаного. І наполягаю на тому, що книга вимагає грунтовної дискусії про неї. "Підленькі натяки" - то, виявляється, просто Ваш стиль. Боже помагай! Вправляйтеся й далі. Вашим коханим віслючком не можу бути, бо я - іншої орієнтації, перепрошую.
                  Тодось.
  • 2006.12.02 | Василь

    Re: Степан Процюк. Ритуали для немовлят

    Процюк замордував своєю балаканиною. Так багато наговорив, а де твір, який би після прочитання відкрив нову якість? Може б Процюк краще зайнявся літературознавством, якого так не любить? А то його писанина нагадує "плач немовляти", а хлопчик давно виріс і ніц сказати не може...
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2006.12.02 | pokyrys

      Re: Степан Процюк. Ритуали для немовлят

      Степан не хлопчик для биття, а серйозний літератор. Його повісті і романи мають свій простір і свою ауру. З цим треба рахуватися. Зрештою, грубі випади є нічим іншим як завуалювати реагування. Він з тих прозаїків, які не дають літературу звести до кітчу...
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2006.12.03 | Майя

        Ритуали і тотети укрсучліту

        Маркія "любить" Гуменюка і це помітно. Мабуть у кожного письменника повинен бути всій власний читацький фан-клуб, коли два десятки читачів ввжають генієм саме його і нікого іншого.
        Я теж люблю гуменюка і люблю саме за його, вже не раз згадувану "горизонталь"; за змістовну частину кожного рядка, де кожен квадратний сантиметр тексту наповнений змістом.
        Бо, одверто кажучи, вже "дістали" ці "репортажі" з місція подій, прибрані в "художню форму"; ці історії, "які можна розповідати коло багаття".
        Але Процюк і Вольвач, Пашковський і Улляненко, Андрусяк і Марія матіос, Федюк і Соловей, надія Степула і Баран - а це лише невеликий перелік авторів, які підтримують проект - далеко не нагадують "хлопчиків для биття" чи "людей з тусовки". Це перелік імен за кожним з яких стоять тексти.
        Тож хочимо того чи ні, але ми стоїмо на порозі великої дискусії, яка вже давно на часу, а там, дивись, й посутніх змін у вітчизняному літературному процесі.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua