МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Ой, радуйся, Земле, бо прийдуть до тебе три праздники в гості!

01/08/2010 | Artpole
«…а перший же празник — то Різдво Христове, а другий же празник — Святого Василя, а третій же празник — Святе Водохреще». Всі пам’ятають цю колядку. І всі знають, що на свят вечір треба дочекатися першої зірки й мати на столі дванадцять страв, а на Водохреще, коли з льоду буде вирізаний хрест, освятити водичку. Ці традиції настільки глибокі в нашій свідомості, що ні життя у великому місті, ні сучасні технології, ні нова музика не здатні їх витіснити.

Є навіть місця, де їх навіть вдосконалюють з року в рік і відзначають досить своєрідно. В деяких селах на Гуцульщині з архаїчних Різдва, Маланки, Йордана народилися свої, оригінальні версії святкувань. І що цікаво, в кожному селі одне зі свят святкується активніше за інші. В с. Криворівня найважливішою є коляда, в с. Пістинь — свято Маланки і Василя, а в с. Соколівка — Водохреще. В якийсь момент дії колядників, маланок і будівників льодового містечка до Йордану збігаються в часі. І так дивно, мігруючи між селами, усвідомлювати, що сила-силенна людей з дня в день ходить по горах з трембітами, рогами, скрипками та дзвіночками, монтує неймовірні споруди з льоду, натягає на голову величезні маски з пап’є-маше, такі важкі, що після свята в кожного з тих, хто ходив «в маланку», перенісся заклеєні лейкопластиром. Вони не професійні актори і будівельники, і отримують за свою роботу та забави щось набагато більше за гроші — радість, дружні посмішки, вдячність близьких. Це і є традиція — той рідкісний і приємний обов’язок, який ти обираєш сам, обов’язок перед товариством і Богом.

Справжньою гуцульською ознакою різдвяних свят є «партії» колядників. 7 січня зранку під час великої різдв’яної служби під церквою збираються чоловіки різного ві ку в барвистих сердаках та капелюхах з пір'ям. Кожна з партій отри мує благословення, тричі обходить церкву, співаючи колядки, а потім кілька десятків колядників у спільному колі співають разом, підкидаючи в небо бартки, й тоді відправляються колядувати. До складу однієї партії зазвичай входить 9-12 чоловіків, обов'язковими музичними інструментами є роги, трембіти та скрипка, можуть бути також бубон або гармошка. Серед колядників — більшість чоловічого населення Криворівні. Буває, що в одній «партії» ходять 10-річний хлопець і 70-річ ний дід. Саме такий віковий склад партії з присілку Багни — найвіддаленішої частини Криворівні, що знаходиться в горах. В деякі самотні хати, занесені снігом, насправді важко добратися — похід може зайняти кілька годин. А жити там може якась старенька, що вже не має сили спуститися в долину. І колядники як божі посланці мають завітати до кожного. В Багнах близько тридцяти хат, розкиданих по горах, досить далеко одна від одної, отже коляда може тривати аж до Водохрещі, поки партія не відвідає кожного газду й газдиню, не заспіває колядки. У відповідь колядники отримують вдячність і гроші, які по закінченні коляди віддають у церкву. Це своєрідна каса взаємодопомоги, адже коли протягом року тут, в горах, стається біда — хату знесло, хтось захворів або помер, цими грошима можна скористатися. Кожного року в Багнах лишається все менше і менше людей. Оскільки присілок віддалений і до найближчої школи в долині три години, всі діти вчаться в районному центрі й не хочуть повертатися. Тут немає роботи, отже молодь працює на заробітках, а старі тихо доживають своє життя у горах. Але на Різдво всі повертаються, все навколо оживає, звучать колядки і щирі привітання. І здається — ще рік все точно буде добре.

Через кілька днів, 13 січня, відзначається день Святої Меланії, а 14 січня — Святого Василя. Якщо точніше, в ніч з 13-го на 14-те «Меланка шукає Василя». За однією з версій Меланка — жіночна, родюча, вродлива, що взимку не має сенсу в світі живих і тому перебуває у світі мертвих, одного разу таки прокинулася й вирішила навідатися до нас. Люди зраділи. Але потойбічні сили одразу помітили зникнення й відправилися її шукати. Тоді люди почали одягати на себе маски Меланки й відволікати їх, щоб справжня Меланка ще побула трохи серед живих. Вона ж тим часом зустріла Василя, за якого й вийшла заміж. Весільний обряд тому й досі обігрується меланками. За традицією вуличних театрів до давніх персонажів постійно додаються сучасні. Зараз у своїх мандрах Меланка зустрічає не лише бабусю чи циган, а й футболістів, журналістів, політиків. Смерть, чорт та жадібний жид лишаються актуальними завжди. Ось така дивна суміш героїв. Наприклад, Бабуся чіплятиметься до дівчат з пропозицією «онуко, поцілуй!», Жид вкраде якусь дрібничку й пропонуватиме викупити її, чорти з обов'язковими дзвіночками на хвостах накапостять. Все це відбувається дуже голосно і по-справжньому весело — з музикою, танцями й абсолютно вільною поведінкою.
В Пістині до Меланки готуються завчасно — продумують характери своїх персонажів, особливості їхньої поведінки, ладнають маски та одяг, ретельно приховуючи свою таємницю. Є безліч історій про те, як жінка цієї ночі не впізнала свого чоловіка чи двоє різних меланок-парубків, що залицяються до однієї дівчини, меланкуючи в неї, не впізнали один одного. Меланка — це ні з чим незрівнянний карнавал, свято строкатих масок, перевдягання і, що найцікавіше, перевтілення. Меланка має дуже давні корені — гуцули розповідають, що «святкували її завжди». За радянських часів меланкувати було небезпечно — владі не подобалися народні традиції і за це можна було отримати звільнення з роботи. А якщо робота така, як вчитель чи голова сільради, то «вживалися серйозніші заходи», але це викликало в гуцулів ще більший азарт. В Пістині Меланка є найулюбленішим святом, кількість ряджених цієї ночі рахується сотнями. На вулиці важко зустріти люди ну у людському вигляді. Все перетворюється на шалену казку — численні компанії меланок гуляють вуличками та відверто навісніють.

Підготовка та святкування Водохрещі чи, як говорять на Гуцульщині, Йордану — традиція, що базується на давній загальноукраїнській, і в той же час тут вона набула досить своєрідної форми. Так, в с. Соколівка окрім традиційно вирубаного хреста в ополонці, з льоду вирізають браму, дерева, янголів, створюючи дивний льодовий світ. Соколівка налічує більше десяти присілків. Кожного року напередодні свята на ріці працюють жителі одного з них. 12 років тому хтось проявив фантазію й вперше вирізав не лише хрест, але й браму. Присілок, що працював наступного року, вдосконалив знахідку попередників і додав свої елементи. Тепер рік за роком льодове містечко збільшується, традиція зміцнюється. Унікальною є та щирість і завзятість, з якою люди працюють над створенням цього нетривкого льодового об’єкту, що зникне одразу після свята, лише трохи припече сонечко. Такою є їхня гра, традиція, життєво необхідний ритуал.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua