04/15/2002 | ilia25

<b>ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ</b>


Q. <b>Що таке парламентська республіка?</b>

A. Парламентська республіка – це така організація державної влади, за якої:
а) Головою виконвачої влади є прем’єр міністр (голова уряду).
б) Прем’єр міністр призначається парламентською більшістю.

При цьому, як правило, голова уряду та міністри самі повинні бути депутатами парламенту.

Посада Президента при цьому теж може існувати, але останній має суто представницькі функції, та не може впливати на дії виконавчої влади.

Q. <b>В чому переваги парламентської республіки?</b>

A. Парламентська республіка є суттеєвою перешкодою на шляху тих політиків, які мають на меті узурпацію влади та поступове знищення демократії.

Найбільшою загрозою демократії, незалежно від типу республіки, є голова виконавчої влади. Саме ця посада надає потенційні можливості для придушення вільної преси, тиску на опозицію, фальсифікацій виборів і т.д.

Відмінність парламентської республіки від президентської полягає якраз в тому, що повноваження голови виконавчої влади (прем’єр-міністра) є відносно обмеженими, а контроль над ним з боку парламенту є дуже щільним.

Q. <b>Яким чином здійснюється цей контроль над виконавчою владою?</b>

A. Існування уряду залежить від підтримки парламентської більшості. Як тільки вона зникає, уряд (а отже і голова виконавчої влади) автоматично опиняється у відставці. Порівняйте це з ситуацією в Україні, де для імпічменту Президента потрібно голоси 75% від загальної кількості депутатів!

Q. <b>А хто тоді контролює парламент?</b>

A. Парламент є оплотом будь-якої демократії. Він є, за визначенням, колегіальним органом. Саме ця колегіальність робить його роботу прозорою та відкритою, та практично унеможливлює планування та втілення заколотів, чи, взагалі, будь яких складних планів <i>без відому вибоців</i>.

Q. <b>А все-таки – що як антидемократичним силам вдасться заручитись підтримкою абсолютної більшості виборців та сформувати парламентську більшість? Чи не стане тоді наявнясть сильного президента останнім шансом зберегти демократію?</b>

A. Демократія – це інструмент, що дозволяє втілювати волю більшості громадян, не менше, але й не більше. Якщо більшість виборців вважатиме за краще проголосувати за майбутню диктатуру, демократія слухняно виконає їх волю – навіть якщо це буде означати знищення самої демократії.

Теоретично, сильний президент може затримати наступ диктатури – але ж і його теж можуть переобрати! Він може відмінити вибори, розігнати «поганий» парламент – але чим він тоді сам буде відрізнятись від диктатора? Насправді, намагання обмежити демократію лише для того, щоб не дати це зробити народу, не мають сенсу.

В будь-якому випадку, цей сценарій є гіпотетичним, тобто його ніколи не було втілено в реальному житті. В якості прикладу часто приводять прихід до влади Гітлера, але там є одна суттєва відмінність. Гітлер <b>ніколи не отримував абсолютної більшості</b> на вільних виборах. Канцлером його назначив Президент Гінденбург, фактично проти волі більшості парламентарів.

Якби в Германії тоді існувала чиста парламентська республіка, Гітлер, скоріш за все, так і не отримав би владу.

З іншого боку, наявність сильного президента створює ризик для ліквідації демократії навіть <b>проти волі</b> більшості виборців! Цей сценарій вже не є гіпотетичним, навпаки, його, на жаль, було втілено в багатьох президентських республіках, в тому числі і в Україні.

Q. <b>Про Україну – можна детальніше?</b>

A. Більшість виборців ніколи не вважала Кучму найкращим кандидатом на посаду Президента. В 98-му році потрібно було проводити другий тур, бо Кучма не отримав більшості голосів в першому колі (це, навіть, не зважаючи на те, що ті вибори важко було назвати демократичними). В 94-му було більше тих виборців, що вважали Кравчука найкращим кандидатом, аніж тих, хто вважали таким Кучму.

В обох випадках Кучмі вдалось перемогти лише завдяки голосам тих, хто вважав його меншим злом – тобто тих, хто голосував не «за» нього, а «проти» його опонена.

Вада президентської республіки в тому, що вона ігнорує всі ці нюанси, та надає переможцю владу в <b>безроздільне</b> користування в будь якому випадку. Тоді як за парламентської республіки, Кучма (точніше його партія) не отримав би парламентської більшості, та мав би задовольнитись коаліційним урядом в кращому випадку. Тобто ділити владу з якоюсь іншою партією. Тепер уявіть собі, чи вдалося б Кучмі втримати цю коаліцію після касетного скандалу?

Q. <b>Чи існує в парламентській республіці розділення влад?</b>

A. Так. Парламент не вирішує на своїх засіданнях поточні питання управління країною. Цим займається уряд.

Параламент, звісно, має відносно більше можливостей впливати на (але не диктувати) рішення уряду. Але, в цьому сенсі, різниця між парламентською та президентською распублікою є кількісною, я не якісною.

Q. <b>Чи буде здатним парламент сформувати дієвий уряд? Тим більше в Україні – ви ж знаєте наших парламентрів!</b>

A. І так, і ні – однозначної відповіді на це питання нема.

З одного боку, урядові кризи та відставки урядів є, в деяких парламентських республіках, майже рутинною справою.

В той же час, в парламентських республіках не буває конфліктів між виконавчою та законодавчою гілками влади, таких, як, наприклад, сумнозвісні бюджетні протистояння.

Специфіка парламентської республіки в тому, що стабільність уряду прямо залежить від рівня політичної фрагментації в суспільстві. І це скоріше добре, аніж погано. Адже така нестабільність в суспільсві робить відносно популярними екстремістські сили – точніше робить їх опонентів відносно непопулярними та слабкими. В такій ситуації захопленя виконавчої влади однією з цих сил може бути небезпечним. Саме так до речі, прийшов до влади Гітлер.

Щодо Верховної Ради, то її якісний склад дійсно не кращій – гірший, навіть, аніж українськи виборці того заслуговують. Адже парламентські вибори в останні роки були далекими від прозорості. Більше того, Леонід Данилович особисто доклав немало зусиль, щоб у парламент потрапили якомога більше деструктивних сил – достатньо згадати Вітренко, -- і, навпаки, не потрапили справжні патріоти. Якщо зникнуть ці фактори, ВР неодмінно стане більш професійною. Це-поперше.

А по-друге, навіть теперішній склад ВР цілком здатен сформувати коаліційний уряд, що в будь якому разі буде кращим, аніж кучмівська виконавча вертикаль.

Q. <b>Але ж в ВР більшість належить пропрезидентським силам. Чому сформований ними уряд буде кращим?</b>

A. Це добрий приклад для наочного пояснення переваг парламентської республіки.

Членів нинішньої пропрезидентської більшості об’єднує їх вимушена лояльність до Кучми. Але разом з тим, ця більшість є конгломератом угрупувань з різними інтресами, які є конкурентами в боротьбі за владу. Підтримка Кучми є для них єдиним засобом захисту своїх інтересів – і не завжди найкращим. Просто тому, що таких «захисників» в Президента багато, тож і ступінь вдячності Кучми до кожного з них є набагато меншою, аніж їм того хотілось. Більше того, Кучма може будь-кого з них принести в жертву іншим – і таке вже не раз траплялось. Але, знову ж таки, кращої альтернативи в них нема.

За відсутності посади Президента зникне цей об’єднуючий фактор, а у різних груп з пропрезидентської більшості з’явиться білше можливостей відстоювати власні інтереси – через створення коаліції з іншими. В такому випадку кожна з груп отримає важелі для контролю над конкурентами – і буде використовувати цей контроль, щоб жоднен з них не перетягував ковдру (чи, точніше, кришу виконавчої влади на себе.

Конкуренція та взаємний контроль – то і є запорука демократії. Так, навіть «олігархи» можуть контролювати один одного тоді, коли жоден з них не може захопити владу в безроздільне використання. Прикладом цього було, наприклад, славнозвісне протистояння ОРТ та НТВ в останні роки Єльцина на посаді Президента.

Q. <b>Чи не рано запроваджувати в Україні такі зміни? Може, варто зачекати, аж доки не з’являться сильні політичні партії?</b>

A. В цій пропозиції все поставлено з ніг на голову. Не сильні партії потрібні для ефективного функціонування парламентської республіки, а, навпаки, парламентська республіка є стимулом для структуризації суспільства та виникненні потужних політичних партій.

Адже що таке партія? – це інструмент для отрмання влади в країні. І за парламентської республіки це дійсно має сенс. Перемігши на виборах, партія отримує можливість сфромувати уряд. Таким чином, парламентська республіка заохочує політиків створювати сильні партії, яким ця задача буде під силу. С іншого боку, з владою приходить і відповідальність. Тобто виборці завжди точно знають яка саме партія (чи партії, якщо уряд коаліційний) відповідає за дії виконавчої влади.

Зовсім інша справа, коли вся виконавча влада належить президенту. Президенту партія, в принципі, не потрібна. Власне в Україні ще не було Президента, що належав би, чи спирався б на якусь партію.

Більше того, говорячи конкретно про Кучму, то він є зацікавленим в тому, щоб українське суспільство залишалось неструктурованим, а партії слабкими. Тому, разом з роботою по дискредитації парламенту, як державного інституту, він наполегливо працює над тим, щоб українські партії і на далі залишались слабкими та непопулярними. В якості прикладів можна навести і розколи в Русі, і провокаторів, на кшалт тої ж Вітренко.

Q. <b>Які країни є прикладами парламентських республік?</b>

A. Майже всі західні країни, включаючи Японію та Ізраїль. Є лише два виключення – США та Франція.

Q. <b>От тобі й на – але ж США є чи не зразком демократії! Виходить, що справа не лише в парламентській республіці?</b>

A. Так. Рівень демократичних традицій в суспільстві грає визначальну роль. Він може більш ніж компенсувати вади президентських республік – саме це завжди мало місце в США.

Але коли такі традиції практично відсутні -- як це має місце в Україні – тоді переваги парламентської республіки стають критичними для захисту демократії. Саме тому американці, коли писали Конституцію Японії, заклали туди принципи парламентської республіки. Точно так же і Конституція післявоєнної Германії була змінена на користь чистого парламентаризму, щоб попередити повторення ситуації, за якої став можливим прихід до влади Гітлера.

Q. <b>Що потрібно для переходу до парламентської республіки в Україні?</b>

A. Потрібно внести декілька змін до Конституції двома третинами голосів ВР. Найголовніше, це
а) Вивести силовиків, Прокуратуру, податкову, МІД з підпорядкування Президента, та підпорядкувати їх прем’єр-міністру.
б) Сам прем’єр має призначатись парламентською більшістю (бажано з числа депутатів).

Іншими очевидними кроками є позбавлення Президента права робити призначення на будь-які посади в системі виконавчої, та судової влади, та права накладати вето на закони, прийняті Верховною Радою.

Q. <b>А ти хто такий? Тобто що на цю тему кажуть фахівці?</b>

A. Ось уривки з рецензії, яку написав John M. Carey на книгу Giovanni Sartori «Comparative Constitutional Engineering: An Inquiry into Structures, Incentives and Outcomes»

"Scholars of comparative constitutions, including Guillermo O'Donnell, Adam Przeworski, Scott Mainwaring, and Matthew Shugart, have offered abundant evidence, both theoretical and empirical, that dominant presidents are problematic for democratic performance"

"Науковці, що займаються порівняльним дослідженням конституцій, включаючи Guillermo O'Donnell, Adam Przeworski, Scott Mainwaring, and Matthew Shugart, пропонують безліч доказів, як теоретичних, так і еміпіичних, що домінуючий Президент є проблемою для ефективного функціонування демократії."

"In marked contrast ... to the chorus of political scientists calling for pure parliamentarism, the trend among reformers is toward hybrid systems that combine an elected president endowed with some executive powers with a cabinet dependent at least in part on parliamentary confidence."

"В разючому контрасті... з хором науковців, що закликають до чистого парламентаризму, більшість реформаторів схиляються до гибрідних систем, що комбінують виборного президента, що має певні виконавчі повноваження та урядом, що частково залежить від парламентської більшості."

<A Href="http://muse.jhu.edu/demo/jod/7.3br_sartori.html"><A Href="http://muse.jhu.edu/demo/jod/7.3br_sartori.html">http://muse.jhu.edu/demo/jod/7.3br_sartori.html</A></A>

Книга Сарторі є в бібліотеці Майдану.


<b>ПОПУЛЯРНІ МІФИ</b>


МІФ: <b>Конституція хороша, але вона не працює</b>

Конституція -- це не лише набір декларацій. Конституція має чітко визначити механізми, що дозволять втілити ці декларації в життя.

Вада української Конституції полягає якраз в тому, що декларуючи дотримання державою демократії, свободи та прав людини, вона тут же створює реальні можливості для можновладців зневажати всі ці прекрасні принципи.

Перехід до парламентської республіки є найкоротшим та найефективнішим шляхом позбавити українську Конституцію цих її недоліків.

МІФ: <b>Кучма хороший, але його дії саботують на місцях</b>

Навпаки, саме ігнорування законів Кучмою дозволяє чиновникам на місцях займатись такими ж порушеннями. Адже вони розуміють, що їх кар'єра залежить не від виконання тих обов'язків, що вони їх мають виконувати по закону, а від лояльності Президенту, та від їх готовності виконувати навіть злочинні накази.

МІФ: <b>Не можна нічого міняти, бо буде нестабільність (війна)</b>

Україні потрібна не стабільність влади, а стабільність демократії. Влада -- тобто керівництво державою -- має змінюватись регулярно. Лише таким чином можна забезпечити її компетентність та професійність.

МІФ: <b>Треба терпіти, поки Ющенко не стане президентом</b>

Державний устрій не можна будувати під конкретну особистість -- це класична помилка. Навпаки, сам державний устрій має постійно забепечувати прихід компетентих лідерів до керівництва державою внаслідок конкуренції між політичними силами.

МІФ: <b>Нам потрібна моральна влада, а не юридичні важелі</b>

Моральна влада дуже рідко виникає сама по собі, і ще рідше залишається моральною сама по собі -- все це є наслідком демократії. Саме тому треба робити все для її (демократії) збереження та розвитку.


<b>РІЗНЕ</b>


Q. <b>Окрім парламентської республіки, чи існують інші ефективні засоби зміцнення демократії?</b>

A. Так. Децентралізація державної (в тому числі виконавчої) влади, федералізація -- це ще один важливий напрямок реформ. Така децентралізація є очевидном засобом уникнути небажанного зосередження влади в одних руках.

Крім цього, наближення влади до виборців підвищує її ефективність, та дозволяє громадянам наочно побачити, що їх голоси, їх політичні уподобання можуть призводити -- і призводять -- до змін в житті їх громади. Саме таке усвідомлення своєї причетності до суспільних процесів, власне, і формує громадянське суспільство.

Q. <b>Двопалатний парламент -- навіщо він потрібен?</b>

A. В принципі, двопалатний парламент має на меті "послабити" законодавчу гілку влади, ввівши додаткові внутрішні "баланси та противаги".

За умов збереження сильного президента, введення двопалатного парламенту лише погіршить вже існуючий дисбаланс між виконавчою та законодавчою владою. В такій ситуації і так важка задача контролю Президента з боку парламенту стане ще більш складною.

В парламентській республіці все не так однозначно. Тут вже законодавча гілка має перевагу, тож введення додаткових внутрішніх "балансів та противаг" має сенс -- теоретично. Інша справа, чи зможе верхня палата балансувати нижчу, не знижуючи суттєво ефективність роботи державної влади в цілому.

Міжнародний досвід дозволяє зробити два висновки:
1) В деяких парламентських республіках існує двопалатний парламент.
2) Верхня палата не грає активної ролі в політичному житті цих країн.

Таким чином зробити остаточний висновок щодо корисності верхної палати в парламентських республіках я не можу. Якщо хтось може допомогти в цьому питанні, я буду дуже вдячний.

Q. <b>Яка виборча система краща -- мажоритарна, чи пропорційна?</b>

A. В умовах нинішньої України відповідь на це питання однозначна -- пропорційна, бо вона сприяє політичній структуризації суспільства, та перешкоджає фальсифікаціям голосувань.

За парламентської республіки ситуація трохи інша. По-перше, проблема структуризації суспільства вже не є актуальною. Це найбільш ясно видно по тому, що навіть за мажоритарних виборів, виборці, як правило, голосують за кандидата однієї з провідних партій -- у "незалежних" практично нема шансів (тому вони практично відсутні

По-друге, у мажоритарної системи також є переваги. Найважливіша з них -- виборці знають ім'я свого депутата, та можуть звертатись прямо до нього по допомогу, та, просто, щоб донести свою думку з актуальних питань. Стає можливою процедура відкликання депутата.

У мажоритарної системи є ще одна цікава особливість (важко сказати, чи це перевага, чи недолік) -- вона "підсилює" результати відмінностей в рівні підтримки партій. Тобто популярні партії (>40%) отримують непропорційно велику частину місць в парламенті, а непопулярні (<10%) можуть взагалі туди не потрапити. Така особливість мажоритарки сприяє стабільності уряду, та є стимулом для інтеграційних процессів між різними партіями. Саме так, в решті решт, виникає двопартійна система.