Виставка «Герхард Ріхтер: Огляд»
12/03/2006 | mariposa
«Гете-Інститут в Україні», Інститут зв’язків із закордоном IFA (Німеччина) та Київський музей російського мистецтва (вул.. Терещенківська, 9) запрошують відвідати виставку «Герхард Ріхтер: Огляд», що триватиме з 5 по 29 грудня.
Ґергард Ріхтер – один з найвідоміших сучасних художників Німеччини. Інститут зв’язків з закордоном у рамках монографічної виставки презентує його творчість у 27 показових роботах. Дану добірку, зроблену самим митцем, можна розглядати як коротку ретроспективу – адже вона кидає погляд на всі періоди творчості Ріхтера починаючи від фотомалярства 60-х до абстрактного живопису 80-х і 90-х років. Його рефлексії над новітньою історією відбито в цій виставці Інституту зв’язків з закордоном, як і спогади про роботу Ріхтера 1999 року "Чорне-червоне-золоте" для оформлення Бундестаґу в Берліні.
Єдиною і найзначнішою темою Ґергарда Ріхтера – поза різноманітними мотивами, стильовими напрямами й цитатами з історії мистецтва – зрештою є сам живопис, мовою й засобами якого він знову і знову користується у, здавалося б, такі різні періоди своєї творчості. В цьому відбилася недовіра Ріхтера до як стилістичних, так і змістових переплетень у мистецтві – недовіра, що бере свій початок у його біографії. Переселившись 1961 року з Дрездена до Дюссельдорфа, Ґергард Ріхтер змінює не лише соціальне й політичне, але й також мистецьке оточення. В Дюссельдорфі він змінює традиції живопису НДР-івського соцреалізму на традиції пізнього неформального живопису й початків поп-арту. В результаті цих змін у нього зародився сумнів щодо будь-якої певності й визначеності у мистецтві: "Я не переслідую жодних цілей, не маю жодної системи, жодного напрямку. Я не маю програми, стилю, не маю жодних устремлінь", – так Ріхтер формулює свою позицію 1966 року. Митець розуміє живопис як дію, як пошук сьогоденної дійсності: "Отже, те, що я часто розглядав як власний недолік, – що я був не здатний "створити картину" – не є нездатністю, а радше інстинктивним прагненням до сучаснішої правди, в якій ми тепер живемо ("Життя – це не сказане, а саме мовлення, не образ, а саме образотворення")" (3.11.89).
Як матеріал для порівняння Ґергард Ріхтер використовує суперника живопису в зображенні дійсності – фотографію. 1962 року він уперше взяв фотографію за вихідний пункт у живописі. Відтоді він систематично добирає фотографії як фон для своїх картин. Так виник архів приватних і публічних фотографій від 1945 року до сьогодні, що складається з газетних і аматорських фотографій, а також знімків, зроблених власноруч. Виставлено його було вперше 1972 року під назвою "Атлас". Із цієї добірки Ґергард Ріхтер вибирає мотиви, які збільшує або відтворює у своїх картинах лише частково. Точною передачею фотографічної нечіткості картина вказує на своє походження з фотографічної техніки й банального світу пресових і аматорських знімків. Привід до малювання проглядається дуже неясно; при перенесенні фотографії в живопис Ріхтер зводить кольорову гаму до відтінків сірого. Цим він відриває живопис від предмету, який у кінці 60-х років – у "Сірих малюнках" – повністю зникає у сірому кольорі, що є для Ріхтера кольором індиферентного й неіснуючого. Згодом митець знову повертається до кольору і в абстрактних картинах 80-х років переходить до комплексного багатошарового живопису. До виставки видано каталог.
Відкриття виставки 4 грудня о 17.00. Контактна інформація:
(044) 234-62-18 (музей)
(044) 496-12-84 (Ґете-Інститут)
Ґергард Ріхтер – один з найвідоміших сучасних художників Німеччини. Інститут зв’язків з закордоном у рамках монографічної виставки презентує його творчість у 27 показових роботах. Дану добірку, зроблену самим митцем, можна розглядати як коротку ретроспективу – адже вона кидає погляд на всі періоди творчості Ріхтера починаючи від фотомалярства 60-х до абстрактного живопису 80-х і 90-х років. Його рефлексії над новітньою історією відбито в цій виставці Інституту зв’язків з закордоном, як і спогади про роботу Ріхтера 1999 року "Чорне-червоне-золоте" для оформлення Бундестаґу в Берліні.
Єдиною і найзначнішою темою Ґергарда Ріхтера – поза різноманітними мотивами, стильовими напрямами й цитатами з історії мистецтва – зрештою є сам живопис, мовою й засобами якого він знову і знову користується у, здавалося б, такі різні періоди своєї творчості. В цьому відбилася недовіра Ріхтера до як стилістичних, так і змістових переплетень у мистецтві – недовіра, що бере свій початок у його біографії. Переселившись 1961 року з Дрездена до Дюссельдорфа, Ґергард Ріхтер змінює не лише соціальне й політичне, але й також мистецьке оточення. В Дюссельдорфі він змінює традиції живопису НДР-івського соцреалізму на традиції пізнього неформального живопису й початків поп-арту. В результаті цих змін у нього зародився сумнів щодо будь-якої певності й визначеності у мистецтві: "Я не переслідую жодних цілей, не маю жодної системи, жодного напрямку. Я не маю програми, стилю, не маю жодних устремлінь", – так Ріхтер формулює свою позицію 1966 року. Митець розуміє живопис як дію, як пошук сьогоденної дійсності: "Отже, те, що я часто розглядав як власний недолік, – що я був не здатний "створити картину" – не є нездатністю, а радше інстинктивним прагненням до сучаснішої правди, в якій ми тепер живемо ("Життя – це не сказане, а саме мовлення, не образ, а саме образотворення")" (3.11.89).
Як матеріал для порівняння Ґергард Ріхтер використовує суперника живопису в зображенні дійсності – фотографію. 1962 року він уперше взяв фотографію за вихідний пункт у живописі. Відтоді він систематично добирає фотографії як фон для своїх картин. Так виник архів приватних і публічних фотографій від 1945 року до сьогодні, що складається з газетних і аматорських фотографій, а також знімків, зроблених власноруч. Виставлено його було вперше 1972 року під назвою "Атлас". Із цієї добірки Ґергард Ріхтер вибирає мотиви, які збільшує або відтворює у своїх картинах лише частково. Точною передачею фотографічної нечіткості картина вказує на своє походження з фотографічної техніки й банального світу пресових і аматорських знімків. Привід до малювання проглядається дуже неясно; при перенесенні фотографії в живопис Ріхтер зводить кольорову гаму до відтінків сірого. Цим він відриває живопис від предмету, який у кінці 60-х років – у "Сірих малюнках" – повністю зникає у сірому кольорі, що є для Ріхтера кольором індиферентного й неіснуючого. Згодом митець знову повертається до кольору і в абстрактних картинах 80-х років переходить до комплексного багатошарового живопису. До виставки видано каталог.
Відкриття виставки 4 грудня о 17.00. Контактна інформація:
(044) 234-62-18 (музей)
(044) 496-12-84 (Ґете-Інститут)